49. Період 50-80-х років в українській культурі.

Українська культура кінця 1950-початку 1960-х рр. розвивалася в умовах «відлиги», яка мала значний вплив на всі процеси культурного життя. Послаблення адміністративного тиску, політики самоізоляції, жвавий культурний обмін стимулювали культурне життя, сприяли духовному розкріпаченню. Напередодні реформи в пресі розгорілася дискусія щодо принципів і напрямів реформування школи (1958). Багато суперечок викликав пункт: батьки учнів самі повинні обрати мову, якою будуть навчатися їх діти.

З 1956 р. в республіці почали діяти школи-інтернати, а з 1960 р. -школи подовженого дня. З 1966 р. відповідно до рішень 23 з'їзду КПРС почалося впровадження загальнообов'язкової 10-ти річної освіти. Господарські реформи потребували все більше фахівців з вищою освітою. Тому мережа вузів неухильно розширювалась. У 1964 р. був заснований Донецький університет, у 1972 р. -Симферопольський, у 1985 р. -Запорізький. При великих промислових підприємствах було організовано загально-технічні та загально-наукові факультети. Розширювалося підготовка спеціалістів з нових галузей науки і техніки. Кількісні показники загальної освіти в УРСР у 60-80 рр. також засвідчують прогрес. Однак освіченість випускників середніх шкіл падала. Рівень підготовки учнів сільських шкіл був значно нижчим, ніж міських. С погляду загальнолюдських норм ідейне спрямування, рівень знань та інтелектуального розвитку, стан і характер морального виховання національної свідомості не відповідали вимогам цивілізованого світу. У 60-80 рр. зазнала певних реформації і наука України. Основним науковим центром залишалася республіканська Академія Наук. В складі АН УРСР утворювалися нові наукові спеціалізовані установи, відділи та лабораторії, виникали численні підрозділи. Більшість з них займалася новими перспективними напрямами наукових досліджень. Відкриття і розробки, які не мали аналогів у світі, були здійснені вченими математиками. Фундаментальні дослідження були виконанні в галузі твердого тіла й низьких температур, радіофізики, теоретичної й експериментальної ядерної фізики, астрономії та радіоастрономії. З 1960 р. у розпорядженні вчених фізиків -ядерний реактор, з 1966 р. найбільший у Європі лінійний прискорювач електронів. Істотні зрушення відбулися у галузі хімії, біохімії, фізіології і теоретичної медицини. Спільними зусиллями науковців ряду інститутів були проведенні дослідження з фундаментальних і прикладних проблем, які мали практичну цінність для розвитку сільського господарства. Виведені нові сорти жита, пшениці, кукурудзи, кормових культур, винайдено нові засоби з хворобами плодових рослин і виноградників. Процес наближення суспільних наук до історичної правди та реальної дійсності був складним і суперечливим, бо на зміну одному культу приходив інший. І на догоду кожному вимагали «творити» науку, прославляти існуючий політичний режим . Відлига що тривала 10 р. позначилася тією чи іншою мірою на творчості багатьох письменників і художників, демократизуючи і, гуманізуючи її. Українська література поповнюється творами одного з натхненників шістдесятництва, відомого письменника О. Гончара ( «Тронка», «Собор», « Чорний Яр»). Письменники України попри всі труднощі, переслідування і репресій продовжували працювати над історичною та сучасною тематикою. Через крижану товщу застою і всезаборонства з великими труднощами пробивало собі шлях новаторство у кінематографі і музиці, образотворчому й театральному мистецтві. 1970^1980-ті рр. характеризувалися посиленням ідеологічного тиску системи на українську культуру. Будь-яке відстоювання прав української культури, відступ від ідеологічних догм розцінювалися як «буржуазний націоналізм», «антирадянщина». Активізувалася цензура, відбулася справжня «чистка» редакцій газет, журналів, видавництв, академічних інститутів гуманітарного профілю. Поси­лився ідеологічний тиск на творчу інтелігенцію. Під керівництвом секретаря ЦК КПУ з питань ідеології Ю. Маланчука проходила кампанія цькування митців, які не бажали працювати в чітко визначених партією ідеологічних межах. Так, було засуджено й заборонено друкувати роман «Собор» О. Гончара, вилучено з продажу роман Р. Іванчука «Мальви». Були виключені зі складу Спілки письменників України І. Дзюба, М. Лукаш, В. Некрасов та інші. Із великими труднощами пробивала собі дорогу до читача творчість Л. Костенко. У 1989 р. у таборі помер І. Стус. Було зламано долю І. Світличному. Ті ж самі процеси відбувалися і в кінематографі, образотворчому мистецтві та інших галузях культури. У 1970-ті рр. з партії було виключено 37 тис. представників української інтелігенції. Наприкінці 1970-х рр. ідеологічний тиск на українське слово було дещо послаблено. У той час як незначна частина митців намагалася боротися з ідеологічним тиском тоталітарної системи, інша у своїй творчості слухняно виконувала вказівки й зауваження компартійних ідеологів, віддаючи свій талант служінню системі (О. Корнійчук, М. Бажан, Ю. Смолич, М. Стельмах та інші).