прибутку. Центральний банк може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку для уповноваження банків та інших кредитно-фінансових установ.

6.3. Світова валютно-фінансова система та її еволюція

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобальному (світовому) рівнях. І у свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних економічних відносин.

Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни, хоч і відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки.

* Національна валютна система - це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави [1, стор. 85].

її структурними елементами є: національна валюта - грошова одиниця держави; паритет національної валюти; режим курсу націо нальної валюти; організація валютного ринку та ринку золота; національн органи, що керують і регулюють валютні відносини країни; умови обмін] національної валюти на золото та інші валюти (конвертованість валюти) наявність або відсутність валютних обмежень, валютний контроль.

*Регіональна (міжнародна) валютна система являє собою договірно' правову форму організації валютних відносин між: групою країн. [5, стор. 321].

Основні елементи такої системи - регіональна (міжнародна] розрахункова одиниця, спеціальний режим регулювання валютних курсів, спільні валютні фонди та регіональні кредитно-розрахункові установи.

* Світова валютна система - це спільно розроблена державами форма організації валютно-фінансових відносин, яка склалася внаслідок еволюції світового господарства та юридично закріплена міждержавними домовленостями.

Світова валютна система включає ряд конструктивних елементів: міжнародні засоби обігу і платежу; міжнародні ліквідні ресурси (інвалюта, золото); міжнародні валютні ринки і ринки золота; систему міжнародного кредитування і міждержавних розрахунків; міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання.

Ця динамічна еволюційна система пройшла ряд етапів, кожен з яких віддзеркалював рівень зрілості валютно-фінансових відносин та їх інституцій.

Першою в історії світовою валютною системою була система, що спиралася на єдині правила обігу золотого грошового товару, відома під назвою система золотого стандарту.

Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на конференції у Парижі в 1867р. Згідно з цією угодою золото визнавалось єдиною формою світових грошей. В умовах, коли золото безпосередньо виконувало всі функції грошей, і національна, і світова грошова та валютна системи були тотожними з тією лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, приймалися до платежу відповідно до своєї

ваги. Золотий стандарт базувався на таких структурних принципах:

>основою системи був золотомонетний стандарт;

>кожна валюта має свій золотий вміст. Курс національних валют жорстко прив'язувався до золота і через золотий вміст валюти співвідносився один з одним за твердим валютним курсом. Золото використовувалося як золотомонетні світові гроші;

>конвертованість кожної валюти у золото забезпечувалось як всередині, так і за межами країни;

>зливки вільно обмінювались на монети, а золото вільно імпортувалось й експортувалось та продавалося на міжнародних ринках.

Існувало три форми золотого стандарту:

>золотомонетний;

>золотозливковий;

>золотовалютний.

За умов золотого стандарту в його класичній золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідно до цих умов механізму ціноутворення. Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів.

Таблиця 6.1. Основні недоліки системи золотомонетного стандарту, які

призвели до дестабілізації цієї системи.

Однак система золотомонетного стандарту мала не тільки переваги, а й суттєві недоліки, оскільки була жорстокою, не досить еластичною, дорогою. Це насамперед пояснюється такими причинами (табл. 6.1.).

Поступово золотомонетний стандарт вичерпав свої можливості, оскільки не відповідав зрослим масштабам господарських зв'язків та умовам регульованої ринкової еконсміки. Перша світова війна призвела до кризи і занепаду цієї валютної системи. Золотомонетний стандарт перестав функціонувати як грошова і валютна система.

Замість системи золотомонетного стандарту почали формуватися урізані форми золотовалютної системи - золотозливковий і

золотодевізний стандарти.

Система золотозливкового стандарту - перехідна форма

золотого стандарту. Суть цієї системи в тому, що національні валюти провідних західних країн прирівнювалися до певної кількості золота, отже, були розмінні на валютний метал, але вже не у будь-якій кількості, як за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш як 12,4 кг кожний. Вона встановлювалася після Першої світової війни і проіснувала до великої депресії (1929-1933 pp.) в ряді країн з високорозвинутою економікою, крім США.

В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки у Першій світовій війні, була впроваджена система золотодевізного стандарту, яка грунтувалась на тому, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу.

Платіжні засоби в іноземній валюті, що призначалися для міжнародних розрахунків, почали називати дгвізами. Власне, сформувалась друга світова валютна система, яка була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутою на Генуезькій міжнародній конференції в 1922 р.

Друга світова війна фактично зруйнувала систему золотодевізного стандарту, що спонукало до розробки валютно-фінансової системи, адекватної новим умовам функціонування світового господарства та міжнародних економічних відносин. Така система після тривалої підготовчої роботи була створена та інституційно оформлена у 1944р. в м. Бреттон-Вудс (США) рішеннями міжнародної валютно-фінансової конференції. Складовими підписаного на конференції Заключного акта стали статути Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР).

Основні принципи нової валютної системи, яка дістала назву БреттонВудської, визначив статут МВФ. Основою цієї системи була ідея пристосування валют окремих країн до національних валютних систем провідних на той час держав світу - США і Великої Британії. Згідно з договором основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і так звані резервні валюти, статус яких одержали американський долар та англійський фунт стерлінгів. Таким чином, на відміну від золотого стандарту, основу Бреттон-Вудської системи становила система золотовалютного стандарту, яка в подальшому трансформувалася у систему золотодоларового стандарту.

Основними принципами функціонування Бреттон-Вудської валютної системи були [1]:

•збереження ролі золота як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Однак, на відміну від системи золотого стандарту, зв'язок національних валют із золотом здійснювався опосередковано через долар США, який один зберігав зовнішню конвертованість у золото;

•встановлення офіційних курсів валют шляхом визначення їх золотого вмісту і твердої фіксації долара;

•прирівнювання долара до золота на основі фіксації ринкової ціни на золото (ціна однієї унції золота дорівнювала 35 дол., а золотий вміст долара становив 0,888671 г чистого золота);

•здійснення операцій купівлі-продажу золота лише на рівні центральних банків країн із забороною таких операцій для всіх інших суб'єктів.

•ринкові курси валют не повинні були відхилятися вгору або вниз від фіксованих доларових паритетів цих валют на більше ніж на 1 %, тобто всі інші валюти жорстко "прив'язалися" до долара;

•з метою пом'якшення кризи окремих валют, підтримання валютних курсів і збереження вільноконвертованості держави-учасниці БреттонВудських угод допомагали одна одній шляхом надання через механізм МВФ та іншими способами кредитів в іноземній валюті для фінансування дефіцитів платіжних балансів.

Міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося головним чином через посередництво МВФ. Він забезпечував підтримання країнами-учасниками офіційних валютних паритетів та курсів. Для зміни паритету або введення валютних обмежень була потрібна згода МВФ.

Протягом тривалого періоду ефективність функціонування БреттонВудської системи забезпечувалася високим рівнем стійкості та довіри до валюти США, яка виконувала функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. Ця довіра базувалась на тому, що, на відміну від усіх іншич валют, долар зберігав на зовнішньому ринку антиінфляційний "імунітет", який гарантувався його конвертованістю для центральних банків у золото. Така позиція на валютному ринку забезпечувалась нагромадженням США значної частини (70%) централізованих запасів золота. Слід врахувати і надзвичайно високу питому вагу США у світовій торгівлі та експорті капіталу, а також бездефіцитність протягом тривалого часу платіжного балансу цієї країни.

Наприкінці 1960-х-на початку 1970-х pp. ситуація істотно змінилася. США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги:

>різко скоротились запаси золота. У 1971 р. їх вартість становила 11,1 млрд. доларів, а, наприклад, у 1949 р. - 24,6 млрд. доларів. Почалася масова гонитва за золотом як стійкішим грошовим активом і відповідна відмова від долара;

>посилення інфляційних процесів;

>нестабільність платіжних балансів.

США, по суті, повністю втратили свою здатність здійснювати обмін доларів на золото за фіксованою ціною і, таким чином, утримувати його функцію міжнародної резервної валюти.

Визнаючи це, 15 серпня 1971 р.президент США Р. Ніксон прийняв рішення про припинення конвертованості долара в золото [14]. Це означало фактичний крах Бреттон-Вудської системи.

Контури нової валютної системи, що функціонує і розвивається у світовій економіці й нині, визначила нарада представників країн-членів МВФ, що відбулася у м. Кінгстон (Ямайка) в січні 1976р. Кінгстонська угода поклала початок утворенню четвертої світової або Ямайської валютної системи. Ця система набула сили після ратифікації угоди державами-учасницями з квітня 1978 р. Формування Ямайської валютної системи, яка юридично закріплювала демонетизацію золота, розпочалася з кризою Бреттон-Вудської валютної системи.

Основні характеристики Ямайської валютної системи:

1) система заснована не на одній, а на декількох ключових валютах, тобто визнання міжнародними та розрахунковими валютами поряд із доларом США валют інших країн та СДР;

2)витіснення золота з міжнародних розрахунків, скасування золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото. Водночас золото залишається

ускладі офіційних золотовалютних резервів країн як високоліквідний товар;

3)офіційне визначення "плаваючих" валютних курсів, тобто тих, які встановлюються на валютному ринку залежно від попиту та пропозиції;

4)країна сама вибирає режим валютного курсу, але їй заборонено виражати його через золото.

У реальній практиці валютних відносин цілком витіснити долар з позиції ключових міжнародних валюти, як це передбачалося Кінгстонською угодою, не вдалося. Більш того, після 1981р. адміністрація Р. Рейгана успішно запровадила низку стабілізаційних заходів, що сприяли зміцненню