Політологія - Щедрова Г.П. - Посібник 2011

191

5.Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні : навч. посібник / [Ф. М. Рудич, Р. В. Балабан, Ю. С. Ганжуров та ін.] — К. : Либідь, 2008. — 440 с. — (Навчальне видання).

6.Щедрова Г. П. Громадянське суспільство та політична культура: теоретичний і прикладний аспекти. Монографія / Галина Петрівна Щедрова. – Луганськ : Вид-во «Елтон-2», 2009. – 308 с. — (Наукове видання).

7.Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: підручник / Ф. П. Шульженко. – К. : Юрінком Інтер, 2007. – 464 с.

КОНТРОЛЬНИЙ БЛОК

Контрольні запитання

1.Назвіть історичні періоди в розвитку ідеї громадянського суспільства.

2.Хто з філософів вперше використав термін «громадянське суспільство»?

3.Який зміст вкладав Г. Гегель у поняття «громадянське суспільство»?

4.Розкрийте сутність громадянського суспільства.

5.Дайте визначення поняттю «громадянське суспільство».

6.Яку структуру має громадянське суспільство?

7.Назвіть ознаки сучасного громадянського суспільства в економічній, соціальній та духовній сферах.

8.Перелічить умови функціонування громадянського суспільства.

9.Чому без розвиненого громадянського суспільства неможливе створення демократичної правової держави?

10.З якими проблемами стикається процес становлення громадянського суспільства в Україні?

Контрольні тести

1. Яке з визначень найбільш точно відтворює поняття «громадянське суспільство»:

а) громадянське суспільство – таке суспільство, в якому всі його члени добровільно вступили в союз і так само добровільно домовилися про правила взаємодії; б) громадянське суспільство – спільна життєдіяльність людей на принципах

рівності всіх перед законом;

в) громадянське суспільство – це суспільство громадян із високим рівнем економічної, соціальної, політичної, культурної і моральної властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежть від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.

2. Який учений уперше використав термін «громадянське суспільство»: а) Арістотель; б) Дж. Локк;

193

в) політичні інститути; г) суди.

11.Укажіть термін, який не пов’язаний з «громадянським суспільством» та не розкриває його змісту:

а) родина; б) політична партія;

в) акціонерне товариство; г) органи державної влади.

12.Визначте передумови функціонування громадянського суспільства в політичній сфері:

а) повне забезпечення прав та свобод громадян; б) політичний плюралізм; в) приватна власність; г) наявність парламенту.

АДАПТАЦІЙНИЙ БЛОК

Теми доповідей та рефератів

1.Концепція громадянського суспільства: підходи в політичній науці.

2.Специфіка формування громадянського суспільства в сучасній Україні.

3.Взаємодія сучасних інститутів громадянського суспільства та політичної системи в Україні.

4.Проблема громадянського суспільства в класичній суспільно-політичній теорії та його роль у становленні й розвитку політичної системи.

Логічні завдання та проблемні запитання

1.Порівняйте декілька визначень громадянського суспільства. Яке з них, на вашу думку, ближче до істини:

а) громадянське суспільство – суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних якостей, яке, будучи незалежним від держави, спільно з нею формує розвинені правові відносини, взаємодіє заради спільного блага; б) громадянське суспільство – сукупність незалежних асоціацій громадян, які

налагоджують відносини між індивідами і державою та в разі потреби захищають свободу індивідів від зазіхань влади; в) громадянське суспільство – неполітична сфера соціуму, що протистоїть

державі та включає такі інститути та організації як підприємництво, торгівлю, сім’ю, родинні об’єднання, різні громадські спілки й асоціації, що функціонують в правовому полі і сприяють сталому розвитку.

2.Охарактеризуйте еволюцію взаємовідносин держави та громадянського суспільства в історико-політичному аспекті.

3.Яких передумов (економічних, політичних, культурних, правових), на вашу думку, не вистачає для формування громадянського суспільства в Україні?

194

4.Чи має держава втручатися в приватне життя людини, в життя громадянського суспільства?

5.Який режим взаємовідносин держави і громадянського суспільства є найбільш ефективним в сучасному світі.

6.Визначте ті показники, за якими можна охарактеризувати ступінь розвиненості громадянського суспільства.

7.Проаналізуйте проблеми створення громадянського суспільства в сучасній Україні.

8.Наведіть конкретні приклади об’єднань та організацій громадянського суспільства в Україні та зарубіжних країнах.

9.Яка роль власності і підприємництва в формуванні громадянського суспільства?

10.Чи існує зв'язок між концепціями громадянського суспільства і прав людини?

Дискусія «Механізм взаємодії держави та громадянського суспільства в Україні»

Дискусія, що приводиться нижче, відображає той спектр думок, який склався щодо стану і перспектив взаємодії держави та громадянського суспільства в Україні. Ознайомтеся з наведеними точками зору.

Вам потрібно обрати та аргументувати чітко визначену позицію із зазначеної проблеми, що обговорюється. Формулюйте та висловлюйте свою думку з дискусійного питання аргументовано, чітко, лаконічно. Для цього поясніть, в чому полягає Ваша точка зору, визначте на чому ґрунтуються докази на підтримку Вашої позиції, наведіть факти, які демонструють Ваші докази та посилять Вашу позицію, узагальніть власну думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити.

Перщий учасник. Кожна демократична держава має бути зацікавлена у формуванні громадянського суспільства, яке прагне до задоволення потреб громадян, до адаптації в загальнолюдському цивілізованому процесі. Для держави стає життєво необхідним розвиток усіх елементів громадянського суспільства. Міра задоволення інтересів і потреб, громадянський мир свідчать про рівень розвитку держави.

Другий учасник. У взаємодії держави та громадянського суспільства сучасної України, в силу недостатньої сформованості останнього, переважну роль має відігравати держава. Це пояснюється насамперед тим, що наразі держава має в своїх руках переважне право застосування примусу, різного роду санкцій та виступає власником матеріальних благ. Таким чином, вона може спрямовувати свої зусилля на покращення соціально-економічного становища людини, задовольняти інтереси та потреби певних соціальних груп (працівники бюджетних організацій, базових галузей промисловості, студенти, пенсіонери і т.п.).

Третій учасник. На жаль, українська держава не завжди готова взяти на себе таке завдання. Має спрацювати механізм взаємодії громадянського

195

суспільства і держави, який знаходить свій прояв у взаємодії через партії, вибори, представницькі органи влади. Саме громадські організації та об’єднання мають виконувати первинну роль щодо задоволення соціальноекономічних та духовних потреб людини. При цьому саме громадянське суспільство спрямовує діяльність держави, яка, по суті, стає правовою.

196

ТЕМА 11. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

Політична культура… задає порядок і надає значення політичному процесу

Кожна політична система вмонтована в певний зразок орієнтації на політичні дії Габрієль Алмонд

Мета лекції: дати загальні уявлення щодо сутності, структури, типів та функцій поняття «політична культура».

Ключові слова: політична культура, структура політичної культури, функції політичної культури, тип політичної культури, політична субкультура, політична свідомість тощо.

ЗМІСТОВНИЙ БЛОК

Вузлові питання теми

1.Поняття, структура та функції політичної культури.

2.Політична свідомість як елемент політичної культури.

3.Політична культура нації, суспільної групи, особи.

4.Моделі та типи політичних культур.

11.1. Поняття, структура та функції політичної культури

Політична культура є надзвичайно важливим чинником і необхідною умовою функціонування політичної сфери суспільства. Разом з категоріями ―політична система‖, ―демократія‖, ―держава‖, ―влада‖, ―партія‖ поняття „політична культура‖ постає провідним поняттям політичної теорії і належить до цілісних характеристик явища політики.

У сучасних політичних теоріях існують різні підходи до інтерпретації і дослідження феномена політичної культури. Значні розходження в поглядах на одне й те ж явище пояснюються його складністю і недостатнім вивченням. Але незважаючи на це, більшість підходів можна звести до трьох великих груп, головна відмінність між якими полягає у розумінні того, яке коло явищ охоплює політична культура у сфері політичного життя суспільства, соціальних груп, особи.

Традиційний підхід, пов`язаний з першими дослідженнями політичної культури, обмежує об`єкт дослідження виключно суб`єктивними компонентами сукупністю політичних установок у відношенні до певної політичної системи. Другий підхід комплексний включає до політичної культури поряд з політичною свідомістю і особливості політичної поведінки людей. Третій підхід, у якому політична культура розглядається як суб`єктивно-об`єктивний феномен, додає до політичної свідомості і політичної поведінки ще й характер і

197

способи функціонування та розвитку політичних інститутів і системи в цілому, тим самим виводячи політичну культуру у сферу об`єктивних феноменів політичного життя. Розглянемо ці відмінності детальніше.

Уперше термін «політична культура» ужив у XVIII столітті німецький просвітитель І. Гердер. Природно, він не припускав, що концепція політичної культури так вплине на політичну науку і практику. Пояснювальні можливості політичної культури визначаються багатозначністю її вимірів.

Політична культура являє собою сукупність цінностей, установок, переконань, орієнтацій і відповідних їм символів, що є загальноприйнятими і слугують упорядкуванню політичного типу і регулюванню політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона містить у собі не тільки політичні ідеали, цінності й установки, але і діючі норми політичного життя.

Політична культура – це якісний бік системи політичних уявлень і політичної поведінки: рівень політичних знань, міра включеності в політичний процес, компетентність і професіоналізм.

Активна розробка ідеї політичної культури в західній політології почалася в 50-х роках XX століття. Автори цієї ідеї сподівалися на те, що вона стане тією універсалією, що пояснить природу стрімких політичних змін у світі і допоможе запобігти їхнім негативним наслідкам. Глобальним фактором світового розвитку того часу було масове залучення широких верств раніше пасивного населення до активної політичної діяльності. Однак політична участь мас наштовхувалась на низький рівень політичної культури, що породжувало політичну напруженість майже в усіх країнах.

Інститути парламентської демократії не завжди встигали ефективно реагувати на процеси диференціації інтересів і потреб, що породжувало недовіру у населення до інститутів влади. Нарешті, невдалі спроби перенесення західних політичних інститутів у нові незалежні держави Азії, Африки, Латинської Америки, що перебували в ситуації вибору форм правління, помітно активізували увагу до культурної складової політичного розвитку.

Схильність одних суспільств до ідей демократії і несприйнятливість до них інших, особливо до принципів толерантності, політичної конкуренції і плюралізму, пояснюється пануючими в суспільствах ідеалами, установками, переконаннями, що вказують населенню орієнтацію на визначені зразки політичної поведінки. Використання методології компаративних (порівняльних) досліджень взаємодій влади й індивіда, а також практики функціонування політичних інститутів різних країн сприяло швидкому становленню концепції політичної культури. Однак прагнення представити політичну культуру як універсальний пояснювальний принцип усіх процесів політичного життя призвело до того, що сам зміст поняття розмивався і виявлявся невловимим. Про це свідчить наявність у західній політології близько 50 визначень терміна «політична культура».

Політична культура розглядається як складова частина загальної культури: і як психологічний феномен (тобто сукупність орієнтацій на політичні об'єкти), і як елемент політичного життя (тобто як сукупність норм і стандартів політичної поведінки), і як властивість соціальної групи, класу і т.п.

198

Очевидно, що в кожному з підходів на перший план усякий раз виходять різні її сторони і характеристики.

У цілому політична культура є якісною характеристикою політичної сфери, критерієм її зрілості. Уведення терміна «політична культура» у свій час було викликано потребою визначення спрямованості політичної діяльності (конструктивна чи негативна, творча чи руйнівна).

Найбільші суперечки в процесі становлення концепції політичної культури викликала проблема її змісту. У дискусії були висловлені дві точки зору. Відповідно до першої з них політична культура є сукупністю політичних позицій.

Прихильники іншої точки зору розглядали політичну культуру через поведінку, тобто розглядали політичну культуру як єдність політичної свідомості і політичної поведінки. Але обидві точки зору страждають деякою однобічністю. Справді, чи може та чи інша політична позиція виявлятися поза її практичним проявом? Не менш важливу проблему представляє і питання про те, чи завжди конкретна поведінка людини є відображенням її політичних переконань, а не просто наслідком обставин, у яких вона опинилася. З'ясування природи політичної культури через аналіз позицій чи поведінки зберігає свою актуальність для політичної науки і сьогодні. Якщо політичну культуру розглядати як ціннісно обумовлений тип відносин (позицій) суб'єктів політики до політичних об'єктів (політичного режиму, політичних сил, суспільства тощо), то неважко помітити, що це ставлення може реалізуватися у формі пізнавальної, емоційної, оцінюючої практичної діяльності.

Третій – суб`єктивно-об`єктивний підхід, що включає до політичної культури поряд з політичною свідомістю і поведінкою ще й способи функціонування політичних інститутів, був розроблений вченими колишнього Радянського Союзу, які вважали, що політична культура поширюється на всі сфери політичного життя суспільства і включає в себе культуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки (індивідів, груп, класів, мас і націй), культуру функціонування політичних інститутів.

Разом з тим треба зазначити, що політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те усталене, типове, що є характерним для політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення.

Пріоритет у розробці ідеї політичної культури належить американському політологу Г. Алмонду, що створив досить оригінальну концепцію. Г. Алмонд в аналізі політичної культури використовував функціональний підхід, з позицій якого політична культура переважно розглядалась як психологічний феномен.

Найбільш повне визначення політичної культури запропонував С. Верба: політична культура суспільства складається із системи емпіричних переконань, експресивних символів і цінностей, що визначають ситуацію, у якій відбувається політична дія. Вона формує суб'єктивну орієнтацію на політику. Визнаючи наявність у суспільстві безлічі конкуруючих політичних орієнтацій, автори концепції визначили, що типи політичних культур відрізняються один від одного деякими основними політичними позиціями. Політична позиція

199

обумовлює схильність до певних типів поведінки у межах існуючої політичної системи.

Політичні орієнтації (політичні позиції) індивіда згідно з Г. Алмондом і Дж. Пауеллом включають три компоненти: когнітивний компонент, тобто знання, отримані індивідом про політиків, політичні інститути, партії; афективний компонент, тобто почуття, що обумовлюють реакцію індивіда: почуття симпатії й антипатії, прихільності й відрази чи захоплення та презирства; ціннісний компонент, що включає цінності, вірування, ідеали, ідеологію. У залежності від домінування одного з трьох компонентів вчені виділяли більш-менш секуляризовані культури у відповідності до того, якою мірою політична поведінка індивіда ґрунтується на раціональних знаннях і віруваннях.

Виходячи з аналізу різних визначень, можна зазначити, що політична культура є сукупністю стійких форм політичної свідомості і поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи.

У наведеному визначенні політичної культури закладено уявлення про її структуру, тобто:

1.Культура політичної свідомості (політичні установки, політичні уявлення і переконання, політичні традиції, звичаї, норми).

2.Культура політичної поведінки (культура політичної участі,

культура політичної діяльності).

3.Культура функціонування політичних інститутів (культура прийняття і реалізації політичних рішень, культура електорального процесу, культура сприйняття і регулювання соціально-політичних конфліктів).

Функції політичної культури обумовлюються її сутністю і показують її дію і вплив на політичну систему суспільства. Найважливішими з них є:

Пізнавальна, котра полягає в озброєнні суб'єктів знаннями, необхідними для політичної діяльності, забезпеченні історичної наступності, нагромадженні

іпередачі досвіду від покоління до покоління.

Регулююча, що забезпечує за допомогою ідеалів, правових і політичних норм певні взаємини між соціальними спільностями, громадянами і державою.

Виховна функція, сприяє інтелектуальному розвитку особистості, засвоєнню нею політичних норм, цінностей, формуванню інтересу до політичного життя, виробленню певних установок на суспільно-політичну діяльність.

Інформаційна, спрямована на задоволення потреб особистості, політичних зведень, що висвітлюють явища, які відбуваються у світі події, процеси.

Прогностична функція, полягає в тому, що знання ціннісних орієнтацій дозволяє передбачати можливі варіанти розвитку подій.

У різних історичних умовах – частіше при нестабільних політичних процесах – деякі функції політичної культури можуть згасати і навіть припиняти свою дію. Але незважаючи на це, перераховані функції показують, що політична культура пронизує всю сукупність відносин, які складаються між

200

учасниками політичного процесу. Вона здатна впливати на форми організації політичної влади, будову її інститутів, характер міждержавних відносин.

Таким чином, стає зрозуміло, що політична культура є важливою складовою політичної системи, яка перебуває в тісних зв′язках з іншими елементами системи. Специфіка політичної культури полягає в тому, що вона інтегрована в усі компоненти політичної системи. Стабільність і життєздатність будь-якої політичної системи залежить від ступеня відповідності її цінностей цінностям політичної культури.

11.2. Політична свідомість як елемент політичної культури

Свідомість – це вища, властива лише людині форма відображення об'єктивної дійсності. Таке відображення відбувається у формі поглядів, ідей, уявлень, переконань, вірувань тощо, які відображають об'єктивне становище індивіда, соціальних спільностей, суспільства в цілому. Політична свідомість є однією з найважливіших форм суспільної свідомості.

Вона відображає політичне буття людей і може бути визначена як сукупність знань, ідей, поглядів, орієнтацій та установок індивідів і соціальних спільностей стосовно політичної системи та їхнього місця в ній.

У політичній свідомості розрізняють й теоретична також два рівні – буденну й теоретичну політична свідомість свідомість

Буденна політична свідомість – це несистематизованімасові уявлення про політику.

Вона виникає стихійно, безпосередньо з повсякденноїпрактики й відображає політичні явища і процеси поверхово, не проникаючи у їх суть. Але й на цьому рівні свідомістьмає пізнавальну цінність, є одним із джерел теоретичної свідомості. Більшість людей сприймає політику саме на рівні буденної свідомості.

Буденна політична свідомість тісно пов'язана з політичною психологією. Вона має такі яскраво виражені соціально-психологічні риси, як почуття, настрої, емоції тощо.

Безпосередній зв'язок з практикою і соціально-психологічнаоформленість надають політичній свідомості особливоїгнучкості й динамізму. Саме на рівні буденної свідомості відбувається швидка реакція людей на політичні події, а їхнє ставлення до політичної влади формується насамперед черезфакти повсякденного життя.

Оскільки головним джерелом формування буденної політичної свідомості є повсякденна практична діяльність,то нерідко її називають ще емпіричною політичною свідомістю. Проте буденна свідомість не зводиться до емпіричної, бо, крім набутих у практичній діяльності знань, до її складу входять також елементи знань ідеологічних і теоретичних.

Теоретична політична свідомість – це сукупність ідей, поглядів, учень, які виникають на основі наукового дослідження політичних явищ і процесів.

Теоретична політична свідомість має багато спільного з політичною ідеологією, проте вони не є тотожними. Систематизовані, теоретичні знання