Парадигма мовних формул

Під час виконання професійних обов’язків безліч разів повторювалися стандартні стереотипні ситуації, що мають етикетний характер. Ці етикетні ситуації представлені парадигмою мовних формул, якими варто послуговуватися і добре їх знати.

1. Вітання. Першим вітається молодший зі старшим, підлеглий з керівником, чоловік із жінкою, молода жінка з літнім чоловіком. Вітаючись, треба привітно усміхнутися і дивитись людині у вічі, зняти капелюх та окуляри та ін.

2. Звернення до незнайомої людини має таку послідовність: вітання, вибачення і прохання, подяка, прощання.

3. Знайомлення. При знайомстві обов’язково треба представитись(ім’я чи прізвище, або всі три компоненти – ім’я, прізвище, по батькові). Залежно від ситуації можна назвати посаду, фах, місце проживання тощо.

4. Порада – пропозиція, вказівка, як діяти за будь-яких обставин, допомога добрим словом у скруті. Адресат має на пропозицію відповідно відреагувати та подякувати.

5. Відмова. Якщо людина не завжди може задовольнити прохання, прийняти ту чи іншу пропозицію, вона змушена відмовити. Відмова має бути коректною, доброзичливою і переконливою (на жаль, дуже шкода, вибачте тощо). Варто уникати відмови, вживаючи слово Ні!.

6. Зауваження, критика. Критикувати людину необхідно так, аби не образити. При цьому слід дотримуватися наступного:

- вказувати на помилки лише віч-на-віч;

- уникати прямої критики;

- робити це по-дружньому;

- схвалювати те, що співбесідник виконує як слід;

- просити вибачення за зроблене зауваження тощо.

7. Комплімент. Основне його призначення – зробити приємне співрозмовникові, викликати взаємну симпатію. Не слід робити багатозначних компліментів. Комплімент повинен бути щирим. Варто уникати незрозумілих слів.

Правопис та відмінювання прізвищ

Вивчаючи цю тему, слід звернути увагу на те, що власні назви, порівняно із загальними, виникають, функціонують, змінюються за певними правилами, які властиві тільки їм. Особливою ознакою власних назв є те, що вони можуть побутувати у паралельних формах, кожна з яких має однакову юридичну силу: Пономарів і Пономарьов, Боднарук і Бондарук, Антін і Антон.

Слов’янські прізвища, як і будь-які власні назви, не перекладаються. Вони передаються за допомогою українських літер та за загальними правилами українського правопису.

Російські суфікси -ск-, -цк- передаються відповідно як -ськ-, -цьк-: Трубецькой, Яворський.

Початковий голосний а не змінюється: Александров, Алексєєв.

Апостроф у прізвищах пишеться за загальними правилами українського правопису: Аляб'єв, Прокоф'єв.

рос.Е → укр. Є

- на початку слова ;

Єгоров, Єршов

- у середині слова післа голосних і при роздільній вимові;

Вересаєв, Аляб'єв

- у суфіксах -єв, -єєв після приголосних (крім шиплячих, р, ц);

Васильєв, Благоєв, Менделєєв, Асєєв, Андреєв

- якщо в українській мові є слово з постійним і;

Бєлов (бо білий), Рєпін (бо ріпа), Бєлкін (бо білка)

Ё →ЙО

- на початку слова;

- у середині слів після голосних та при роздільній вимові ;

Йолкін, Йотов

Бугайов, Окайомов,

Соловйов, Муравйов

Ё →ЬО

у середині слова після м'яких приголосних перед о;

Корольов, Тьоркін

Ё →Е

у прізвищах, утворених від спільних для обох мов імен;

Артемов, Семенов

Ё →О

під наголосом після ч, щ

Пугачов, Грачов

И →І

- на початку слова;

• після приголосних (крім шиплячих та ц);

• у суфіксі –ін;

Іванов, Ігнатов, Багіров,Пушкін, Каргін

- після голосних, м’якого знака та при роздільній вимові;

Воїнов, Кікоїн, Мар'їн, Ільїн

И →И

- після ж, ч, ш, щ, ц перед приголосними;

Чичиков, Рощин

- у суфіксах -ич-, -ик-, -иц-, -ищ-;

Курицин, Батищев, Дудник, Базилевич

- у префіксі при- ;

Пришвін, Приймак

- у прізвищах, утворених від спільних імен та загальних назв для обох мов. Але: Ніколаєв, Нікітін, Філіппов, Калінін. Пивоваров (бо пиво), Титов (бо Тит), Виноградов (бо виноград)

Ы →И

- завжди

Крутих, Бєлих