1.Проблеми апеляції у цивільному судочинстві.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України).
Встановлене законодавством апеляційне оскарження судових рішень є складовою права кожного на судовий захист, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (п.2.1. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28.04.2010 р. № 12-рп/20101).
Відповідно до змісту ч.3 ст. 14, ст. 292 ЦПК України право на апеляційне оскарження судових рішень мають:
1) сторони;
2) інші особи, які беруть участь у справі;
3) особи, які не брали участі у справі, за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов’язки.
Особи, які не брали участі у справі, за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов’язки, відповідно до ч.9 ст. 6 ЦПК України мають право отримувати у суді, який ухвалив рішення, усну або письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал, а при розгляді справи в апеляційній інстанції вони набувають права осіб, які беруть участь у справі, зокрема, брати участь у розгляді справи, заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами справи, подавати докази тощо.
Особі, яка не брала участь у справі, не може бути відмовлено у прийнятті апеляційної скарги, лише з тих підстав, що рішення суду не порушує прав цієї особи, оскільки це питання вирішується лише в судовому засіданні при перегляді судового рішення по суті2.
Особи та органи, які брали участь у справі, згідно зі ст.ст. 27, 292 ЦПК України мають право на апеляційне оскарження судових рішень, тому представнику сторони чи третьої особи або заявника не може бути відмовлено в прийнятті апеляційної скарги, поданої від імені особи, яку він представляє, з підстав недолучення до апеляційної скарги документа про його повноваження, якщо в повноваженнях, за якими він брав участь у справі, не було застережено про відсутність у нього права на апеляційне оскарження (п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»).
Органи та особи, які за законом мають право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (ч.2 ст. 3, ст.ст. 45, 46 ЦПК України), але не брали участі в справі, мають право на апеляційне оскарження судових рішень, якщо таке право передбачено законом. Наприклад, згідно зі ст.37 Закону України від 05.11.1991 р. № 1789-XII «Про прокуратуру»3 право апеляційного оскарження мають прокурор і заступник прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції, а помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів – лише у справах, у розгляді яких вони брали участь. У п.10 ст.13 Закону України від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»4 передбачено право Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на апеляційне оскарження судових рішень, ухвалених у справі за його зверненням.
Відповідно до ст.37 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках зміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії апеляційного оскарження судового рішення. Тому право апеляційного оскарження судових рішень належить і правонаступнику. На стадії апеляційного провадження питання процесуального правонаступництва вирішує суд апеляційної інстанції.
Інші учасники цивільного процесу (ст.47 ЦПК України) не мають права на апеляційне оскарження.
Окрім права на подання апеляційної скарги ЦПК України передбачає право приєднання до вже поданої апеляційної скарги. Відповідно до ст. 299 ЦПК України приєднатися до поданої апеляційної скарги можуть особи, які брали участь у справі на стороні особи, яка подала скаргу, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки і їх вимоги не є іншими. Заяви про приєднання до апеляційної скарги можуть бути подані лише до початку розгляду справи в апеляційному суді.
У заяві про приєднання до апеляційної скарги можуть міститися лише додаткові обґрунтування, уточнення вже поданої апеляційної скарги, у тому числі як питання факту, так і питання права (п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24.10.2008 №12). У разі, якщо в заяві про приєднання до апеляційної скарги фактично містяться інші вимоги або інші мотиви, ніж ті, що зазначені в апеляційній скарзі, то така заява вважається окремою апеляційною скаргою зі всіма наслідками, які з цього випливають, а саме: вона залишається без руху для усунення її недоліків як апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 295 ЦПК України.
За подання заяви про приєднання до апеляційної скарги на судове рішення сплачується судовий збір у тому ж розмірі, що і у разі подання апеляційної скарги (п.8, 14 ч.2 ст.4 Закону України від 08.07.2011 р. № 3674-VI «Про судовий збір»5).
Право на доповнення чи зміну апеляційної скарги може бути реалізовано лише протягом строку на її апеляційне оскарження. Відповідні заяви, подані після визначеного законом строку, не повинні прийматися до розгляду, а повертаються заявникові ухвалою судді-доповідача.
Від доповнення апеляційної скарги слід відрізняти наведення додаткових аргументів до апеляційної скарги, що пов’язані з поданням заперечень на апеляційну скаргу і які не змінюють первинні мотиви та вимоги апеляційної скарги6.
Відкликати апеляційну скаргу можна до початку розгляду справи в апеляційному суді. При цьому, перевірка обґрунтованості відповідної заяви не вимагається і суддя-доповідач постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги (ч.2, ч. 3 ст. 300 ЦПК України).
Відмовитися від апеляційної скарги особа, яка її подала, має право протягом усього часу розгляду справи, і це питання вирішується апеляційним судом у судовому засіданні (ч.4 ст.300 ЦПК України). Право особи на відмову від апеляційної скарги не обмежене. При цьому апеляційний суд відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України має роз’яснити передбачені ч.4 ст. 300 ЦПК України наслідки прийняття відмови від скарги, а саме те, що особа не зможе повторно оскаржити це судове рішення.
Прийнявши відмову від апеляційної скарги, суд закриває апеляційне провадження за цією скаргою, а за наявності інших апеляційних скарг – продовжує апеляційне провадження за цими скаргами (скаргою).
Як при відкликанні апеляційної скарги, так і при відмові від апеляційної скарги втрачається можливість розгляду заяви про приєднання до апеляційної скарги, оскільки така заява не має самостійного значення. Проте зазначені особи не позбавлені права в загальному порядку подати апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
У разі подання апеляційних скарг на судове рішення кількома особами, які беруть участь у справі, постановляється одна ухвала про прийняття апеляційних скарг до розгляду, а за результатами їх розгляду ухвалюється одне рішення чи постановляється одна ухвала.
Якщо під час розгляду справи за апеляційною скаргою однієї з осіб, яка бере участь у справі, іншою особою, яка має право на апеляційне оскарження, заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження разом з апеляційною скаргою, апеляційний суд відкладає розгляд справи для вирішення питання про поновлення пропущеного строку та розгляду всіх апеляційних скарг в одному провадженні.
Судові рішення, що можуть бути оскаржені у апеляційному порядку.
Рішення суду першої інстанції, у тому числі додаткові, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення тощо.
Якщо апеляційна скарга подана лише на окрему частину рішення суду, зокрема на мотиви рішення, то оскаржуване рішення не набирає законної сили, оскільки суд апеляційної інстанції відповідно до частини ч.ч. 3, 4 ст.303 ЦПК України вправі вийти за межі доводів апеляційної скарги і скасувати рішення суду в повному обсязі 7.
Частина 1 ст. 293 ЦПК України містить перелік ухвал, які можуть бути оскарженні окремо від рішення суду. Відповідно до ч.2 ст.293 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішень суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
При цьому, як зазначає Конституційний Суд України, наведений у ст. 293 ЦПК України перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, не є вичерпним (п.3.2 мотивувальної частини рішення від 27.01.2010 р. № 3-рп/20108).
Аналізуючи норми ст.293 ЦПК України у взаємозв’язку з п.8 ч.3 ст.129 Конституції України, Конституційний Суд України у підп.2.2. п.2 мотивувальної частини рішення від 28.04.2010 р. № 12-рп/2010, а також у абз.7 підп. 3.2 п.3 мотивувальної частини рішення від 27.01.2010 р. № 3-рп/2010 дійшов висновку про можливість апеляційного оскарження судового рішення у випадках, коли закон не містить прямої заборони на таке оскарження.
Наприклад, відповідно до ч.2 ст. 293 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню. Згідно з ч.3 ст. 158-1 ЦПК України питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за 5 днів до дня проведення такого судового засідання. Ухвала суду, прийнята за наслідками вирішення цього питання, оскарженню не підлягає.
Системний аналіз положень ЦПК України свідчить про можливість оскарження й деяких інших ухвал, що не передбачені у ч.1 ст. 293 ЦПК України. Зокрема, можуть бути оскаржені ухвали, зазначені у ч.4 ст.135, ст.ст. 211 та 397 ЦПК України, ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові.
На підставі системного підходу до розуміння змісту п.2 ч.1 ст. 293 ЦПК України Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2010 р. № 12-рп/2010 зробив висновок, що окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову. Таке розуміння узгоджується з п. 2 ч.3 ст.129 Конституції України, яким гарантується рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Стосовно можливості оскарження ухвали суду про відмову у видачі дубліката виконавчого листа Конституційний Суд України зауважив, що видача дубліката виконавчого листа включає в себе як видачу, так і відмову у його видачі. З огляду на це, Конституційний Суд України вирішив, що положення п.18 ч.1 ст.293 ЦПК України необхідно розуміти як таке, що передбачає право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції як про видачу, так і про відмову у видачі дубліката виконавчого листа (рішення від 27.01.2010 р. № 3-рп/2010).
Конституційний Суд України у рішенні від 08.08.2010 року № 18-рп/20109 роз’яснив, що апеляційному оскарженню підлягають як ухвали про роз’яснення рішення суду, так і ухвали про відмову в його роз’ясненні, оскільки особливістю цих ухвал є те, що суд може постановити їх в будь-який час до настання обмежень, визначених у ч.2 ст.221 ЦПК України, зокрема після набуття ним законної сили. Це виключає можливість оскарження такої ухвали разом з цим рішенням, тому вона може бути оскаржена самостійно. Можливість апеляційного оскарження ухвал суду стосовно процедур реалізації права, передбаченого ст.221 ЦПК, у п.12 ч.1 ст.293 ЦПК України визначено без будь-яких обмежень.
Як зазначається в інформаційному листі ВССУ від 27.09.2012 р. № 10-1385/0/4-12 «Про апеляційне оскарження ухвал суду про видачу/відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду та їх розгляд» відповідно до ч. 1 ст. 389-11 ЦПК за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про видачу виконавчого листа або про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за правилами, встановленими ЦПК для ухвалення рішення. Системний аналіз ч.4-6 ст. 389-11 ЦПК свідчить, що апеляційному оскарженню підлягає лише ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа, а ухвала суду про видачу виконавчого листа направляється сторонам протягом п’яти днів з дня її постановлення.
Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року,28 квітня 2010 року, 08 липня 2010 року та 02 листопада 2011 року, якими надано офіційне тлумачення пунктів 2, 12, 18, 28 ч. 1 ст. 293 ЦПК щодо забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду, в яких зазначено, що у цивільному процесі апеляційному оскарженню підлягають ухвали суду за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом, не дають підстав для висновків про те, що ухвала суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду підлягає апеляційному оскарженню.
Так, аналіз зазначених рішень Конституційного Суду України свідчить про системний підхід до розуміння змісту ухвал, передбачених ч. 1 ст. 293 ЦПК, і які оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Проте за правилами ст. 389-11 ЦПК рішення суду не ухвалюється, а постановляються ухвали і Конституційний Суд України офіційного тлумачення зазначеної норми процесуального права не надавав.
У зв’язку із викладеним у разі апеляційного оскарження ухвали суду про видачу виконавчого листа на примусове оскарження рішення суду суддя апеляційного суду, а не суд першої інстанції, постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги на підставі ст.ст. 292, 389-11 ЦПК, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (ч. 6ист. 297 ЦПК).
Особа, щодо якої постановлено ухвалу про примусове виконання рішення третейського суду (яка не оскаржується), не позбавлена права звернутися до компетентного суду з позовом про скасування рішення третейського суду. При задоволенні такого позову це буде підставою для подання заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (п. 28-1 ч. 1 ст. 293 ЦПК).
При розгляді апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у видачі виконавчого листа апеляційний суд керується положеннями ст. 312 ЦПК. Якщо суд першої інстанції при постановленні ухвали порушив норми процесуального права (наприклад, не застосував норму процесуального закону, яку слід було застосувати) або при правильному вирішенні процесуального питання помилково сформулював суть процесуальної дії чи підстави її застосування (тобто неналежно кваліфікував зміст процесуальних відносин, помилково застосувавши певну норму процесуального права), то суд апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції та постановляє власну ухвалу з цього питання (п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК).
У разі, якщо суд першої інстанції порушив порядок, встановлений законом для вирішення процесуального питання, наприклад, якщо була порушена цивільна процесуальна форма вирішення питання, як-то неналежне повідомлення сторін про дату судового засідання чи неправомірне повернення заяви, то апеляційний суд скасовує ухвалу і передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції (п. 3 ч. 1 ст.312 ЦПК).
В апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала суду першої інстанції, якою вирішено питання, що не підлягало розгляду в порядку цивільного судочинства (перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, який підлягав проведенню в порядку господарського чи адміністративного судочинства або за відсутності для цього передбачених законом підстав тощо) (п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»).
У листі від 12.07.2011 р.10 Віщій спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, враховуючи логіку тлумачення Конституційним Судом України п.п. 2, 12, 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК України, повідомив про необхідність застосування аналогічного підходу при вирішенні питання про прийняття до розгляду апеляційних скарг і щодо інших пунктів ч.1 ст. 293 ЦПК України.
Крім того, роз’яснення щодо апеляційного оскарження ухвали суду надані в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.02.2012 р. № 4-183/0/4-12 «Щодо деяких спірних питань застосування процесуальних норм у зв’язку зі змінами до Цивільного процесуального кодексу України».
У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції на підставі ч.2 ст.293 ЦПК України повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Строк і порядок апеляційного оскарження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом 5 днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.
Правила ст.294 ЦПК України щодо обчислення строків на подання апеляційної заяви та скарги поширюються також на випадки, коли відповідно до ст. 218 ЦПК України суд проголосив лише вступну та резолютивну частини рішення.
Передбачені у ст. 294 ЦПК України строки на апеляційне оскарження необхідно обчислювати з урахуванням визначеного ст. 69 ЦПК України правила про початок перебігу процесуальних строків – з наступного дня після відповідної календарної дати та з дотриманням вимог ч.ч. 3, 6 ст. 70 ЦПК України.
Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст. 294 ЦПК України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом 30 днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Наявність ухвали про відмову у відкритті провадження з огляду на неподання заяви про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження перешкоджає розгляду згодом поданої апеляційної скарги із заявою про поновлення пропущеного строку.
Пропущений процесуальний строк апеляційного оскарження може бути поновлено, якщо суддя-доповідач своєю ухвалою визнав вказані в заяві про поновлення цього строку неповажними, і заявник протягом установленого законом строку навів інші поважні причини. Проте у разі постановлення суддею-доповідачем ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження, поновлення строку апеляційного оскарження у разі подання повторної апеляційної скарги із заявою про поновлення строку, навіть при наведенні інших підстав для поновлення строку, законом не передбачено. Так, частиною четвертою статті 297 ЦПК імперативно визначено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження також у випадку, якщо є ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи (п. 4 Інформаційного листу ВССУ№ 6-47/0/9-12 від 10.07.2012).
Незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.
Заява про поновлення строку на апеляційне оскарження може бути оформлена як окремий документ або бути викладеною у апеляційній скарзі.
У разі подання відповідачем до місцевого суду заяви про перегляд заочного рішення з клопотанням про поновлення строку на подання заяви про перегляд, у той час як відповідне рішення оскаржене позивачем в апеляційному порядку й апеляційна скарга прийнята до розгляду, апеляційне провадження не може бути проведене до розгляду місцевим судом цієї заяви. У такому випадку справа повертається до місцевого суду (п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” від 24.10.2008 р. №12).
До закінчення строку, встановленого для апеляційного оскарження судового рішення, справа не може бути витребувана із суду, що її розглянув (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” від 24.10.2008 р. №12).
Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені п.п. 2, 7, 9, 18-30 ч.1 ст.293 ЦПК України, до апеляційного суду передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. У разі необхідності апеляційний суд може витребувати також копії інших матеріалів справи. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом.
Форма і зміст апеляційної скарги.
Апеляційна скарга подається у письмовій формі.
В апеляційній скарзі мають бути зазначені: 1) найменування суду, до якого подається скарга; 2) ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження; 3) ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження; 4) рішення або ухвала, що оскаржуються; 5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин); 6) нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; 7) клопотання особи, яка подала скаргу; 8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.
До апеляційної скарги, поданої представником, має бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися.
До апеляційної скарги додаються копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з п.8, 14 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» стягується судовий збір з апеляційних скарг на рішення сплачується у розмірі 50 % ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви й скарги, а з майнових спорів – ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми, з апеляційних скарг на судовий наказ - 50 % ставки, що підлягає сплаті при поданні заяви про видачу судового наказу, а з апеляційних скарг на ухвали суду – 0,1 розміру мінімальної заробітної плати. Як було роз’яснено в п. 4 Інформаційного листа ВССУ від 27.09.2012 р. № 10-1386/0/4-12 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір» відповідне положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на будь-які ухвали суду незалежно від того чи передбачено Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.
Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Справа, що надійшла з суду першої інстанції з апеляційною скаргою, реєструється в апеляційному суді у порядку, встановленому ч.ч. 2, 3 ст.11-1 ЦПК України, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Протягом трьох днів після надходження справи суддя-доповідач вирішує питання про відкриття апеляційного провадження.
Якщо апеляційна скарга за формою та змістом не відповідає вимогам, встановленим ст.295 ЦПК України, перелік яких є вичерпним (зокрема, якщо в ній не зазначено, у чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали суду), суддя-доповідач відповідно до ч.2 ст. 297 ЦПК України застосовує положення ст. 121 ЦПК України та ухвалою залишає апеляційну скаргу без руху.
В ухвалі має бути вказано підстави для залишення апеляційної скарги без руху та визначити строк для усунення недоліків з урахуванням реальної можливості виправлення вказаних недоліків (зокрема, підписання скарги, подання довіреності, оригіналів документів про сплату судового збору, завірених копій судових рішень тощо).
У разі невиконання вимог закону, визначених в ухвалі про залишення скарги без руху, суддя-доповідач постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги.
Отже, після постановлення такої ухвали апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою завершено. У зв’язку із цим суддя апеляційного суду ніяких процесуальних дій після постановлення такої ухвали вчиняти не може, крім усунення описки тощо.
Ураховуючи викладене, у разі надходження заяви про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги після закінчення встановленого суддею строку та постановлення ухвали про повернення скарги вона повертається заявникові листом керівника апарату чи завідуючого секретаріату суду. При цьому у такому листі заявникові слід роз’яснити положення ч.5 ст. 121 ЦПК про те, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до апеляційного суду з апеляційною скаргою на загальних підставах (п. 3 Інформаційного листу ВССУ№ 6-47/0/9-12 від 10.07.2012).
У разі виявлення під час судового розгляду справи неповної сплати суми судового збору стягнення недоплачених сум проводиться з відповідної особи при ухваленні судового рішення.
Суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі також у випадках, якщо:
1) справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку цивільного судочинства;
2) є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою особи від апеляційної скарги;
3) є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.
Про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, залишення апеляційної скарги без руху або повернення скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу. Копія ухвали про повернення апеляційної скарги або про відмову у відкритті апеляційного провадження разом із доданими до скарги матеріалами надсилається особі, яка подавала апеляційну скаргу, а апеляційна скарга залишається у справі. Іншим особам, які беруть участь у справі, надсилається копія відповідної ухвали.
Ухвала про повернення апеляційної скарги, про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі може бути оскаржена в касаційному порядку.
При надходженні неналежно оформленої справи, з нерозглянутими зауваженнями на правильність і повноту фіксування судового процесу технічними засобами або з нерозглянутими письмовими зауваженнями щодо повноти чи неправильності протоколу судового засідання, або без вирішення питання про ухвалення додаткового рішення суддя-доповідач повертає справу до суду першої інстанції, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.
Справа має бути повернута до суду першої інстанції і в разі надходження від особи, яка бере участь у справі, заяви про виправлення описок, арифметичних помилок у судовому рішенні або про роз’яснення рішення.
Апеляційний суд не пізніше наступного дня після постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу.
Протягом 10 днів з дня отримання справи суддя-доповідач: 1) з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; 2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; 3) з’ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з’ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами; 5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; 6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; 7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, пов’язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.
Підготовчі дії, визначені п.п.6-8 ч.1 ст. 301 ЦПК України, здійснюються за правилами, встановленими главою 3 розділу III ЦПК України.
Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка в разі необхідності вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій та призначення справи до розгляду.
Справа має бути призначена до розгляду у розумний строк, але не пізніше 7 днів після закінчення дій підготовки справи до розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом 2-ох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом 15 днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду.
У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на 15 днів, про що постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно до ст. 304 ЦПК суд апеляційної інстанції при розгляді справи керується правилами розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими главою 1 «Апеляційне провадження» розділу V ЦПК України. Зокрема, в апеляційній інстанції не застосовуються правила про: пред’явлення зустрічного позову (ст.123 ЦПК України); прийняття позову третьої особи із самостійними вимогами (ст. 125 ЦПК України); об’єднання і роз’єднання позовів (ст.126 ЦПК України); недопустимість розгляду справи за відсутності позивача, від якого не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (ч. 3 ст. 169 ЦПК України), оскільки згідно з ч.2 ст.305 ЦПК України неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом; розгляд окремих справ за участю народних засідателів.
Зупинення провадження судом апеляційної інстанції здійснюється відповідно до ст.ст. 201, 202 ЦПК України.
Суддя-доповідач на початку розгляду справи доповідає зміст рішення (ухвали), яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Після цієї доповіді пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, - першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі.
За змістом п. 6 ч. 3 ст. 295, ч.2 ст. 303 та п. 1 ч.1 ст. 309 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.
У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право подати до суду апеляційної інстанції всі наявні в них докази на підтвердження порушення їх прав.
Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов’язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання (ч. 2 ст. 208, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст.304 ЦПК України).
У літературі визнається можливим прийняття апеляційним судом відмови сторони від визнаної раніше обставини у порядку, передбаченому ст.178 ЦПК України, якщо сторона доведе поважність причин неподання таких доводів суду першої інстанції (наприклад, докази обману, насильства, внаслідок яких вона визнала обставину тощо). Якщо така відмова буде прийнята апеляційним судом з постановленням відповідної ухвали, то апеляційний суд може зазначене врахувати і ухвалити судове рішення у відповідності до встановленого11.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Згідно зі ст. 303 ЦПК України апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім двох випадків: 1) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення; 2) поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження.
Не є виходом за межі доводів апеляційної скарги, якщо особа, яка подала скаргу, заявляє вимогу про скасування судового рішення, а суд апеляційної інстанції змінює рішення чи навпаки, оскільки в цьому разі суд використовує надані йому законом повноваження (ст. 307 ЦПК України).
У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24.10.2008 №12).
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24.10.2008 №12 перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з’ясувати: 1) чи враховані при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; 2) чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; 3) чи відповідають висновки суду встановленим фактам; 4) чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені ЦПК України строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв’язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами глави 1 розділу V ЦПК України. Залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в ч.1 цієї статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до ст.307 ЦПК України. При цьому за наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду.
Закінчивши з’ясування обставин і перевірку їх доказами, апеляційний суд надає особам, які беруть участь у справі, можливість виступити у судових дебатах в такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення. На початку судового засідання суд може оголосити про час, який відводиться для судових дебатів. Кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий проміжок часу для виступу.
Після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати.
У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено.
Після закінчення апеляційного провадження справа у семиденний строк направляється до суду першої інстанції, який її розглянув.
Повноваження суду апеляційної інстанції.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;
2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;
3) змінити рішення;
4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.
За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;
3) змінити ухвалу;
4) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За наслідками розгляду скарги на судовий наказ апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін;
2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову;
3) змінити судовий наказ.
Ухвала апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін є остаточною і оскарженню не підлягає.
Питання про визначення порядку виконання рішення суду, розстрочку чи відстрочку виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання (ст.217 ЦПК України) розглядаються апеляційним судом, якщо ці питання вирішуються одночасно з ухваленням нового рішення чи зміною рішення. В інших випадках ці питання вирішуються судом першої інстанції.
Апеляційний суд відповідно до ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:
1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Судовий наказ підлягає скасуванню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсутність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога, передбачена ч.1 ст. 96 ЦПК України. Ухвала апеляційного суду про скасування судового наказу є остаточною і оскарженню не підлягає.
Рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених ст.ст.205 і 207 ЦПК України. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог ч.1 ст. 310 ЦПК України.
Неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, є неправильне визначення предмета доказування чи не з’ясування обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, або інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), неправильну кваліфікацію правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин тощо.
Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце у випадках зазначення у судовому рішенні певних обставин (фактів), які не підтверджені доказами, їх недостатність, недостовірність та (або) суперечливість, відсутність мотивів прийняття чи неприйняття доказів тощо.
Невідповідність висновків суду обставинам справи вважається у тому разі, якщо останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено неправильно.
Порушення або неправильне застосування матеріального чи процесуального права має місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, унаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного витлумаченого закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і сутність сприйнято неправильно через розширене чи обмежене тлумачення.
Порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань. Зокрема, як зазначається у п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24.10.2008 р. №12 до недоліків, які не призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального законодавства і прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, і не впливають на суть ухваленого рішення належать: сплата судового збору, здійснена після відкриття провадження у справі; відсутність підпису в позовній заяві, якщо позивач брав участь у судовому засіданні й підтримав позовні вимоги; відсутність підпису секретаря судового засідання в журналі судового засідання; залишення без розгляду заяви про відвід, якщо підстави для відводу були відсутні; відсутність технічного запису при безспірності доказів, якими обґрунтовано рішення.
Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав установленими, чи на невідповідність висновків суду обставинам справи підлягає перевірці апеляційним судом шляхом дослідження доказів, яким, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції не дав оцінки або дав неправильну оцінку.
Якщо судом ухвалено рішення з питань, щодо яких вимоги не заявлялися, суд апеляційної інстанції скасовує рішення в цій частині 12.
Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1, ч.4 ст.10 ЦПК України вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлені вимоги, задовольнити вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених у законі.
Наприклад, суд має право за власною ініціативою стягнути аліменти на дитину одночасно з позбавленням батьківських прав (ч.2 ст.166 СК України), застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (ст.216 ЦК України). У випадках, коли закон не надає суду таке право, вихід за межі позовних вимог є підставою для скасування рішення у такій частині.
Окремі порушення процесуального права, що тягнуть скасування рішення, були передбачені у п.4 ст. 309 ЦПК України. Ця норма була доповнена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням випадків, які раніше були підставою для скасування рішення та направлення справи на новий розгляд (зазначеним законом таке повноваження апеляційного суду щодо рішень було скасоване). Викладені у п.4 ст. 309 ЦПК України підстави були доповнені такими, як: розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. Ці порушення належать до порушень норм процесуального права, тому неможна визнати вдалим поєднується їх із першою частиною п.4 ст. 309 ЦПК України зв’язкою «а також».
Окрім цього, слід зазначити, що відповідно до ст.208 ЦПК України судові рішення викладаються у двох формах: ухвала і рішення. Такої форми як постанова не передбачено, хоча у п.4 ст. 309 ЦПК України закріплена така підстава як «ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу».
Незаконність складу суду може бути пов’язана з одноособовим розглядом справи у окремому провадженні, для якої передбачена участь двох народних засідателів (наприклад, визнання особи недієздатної, безвісно відсутньою), розглядом справи суддею, строк повноважень якого закінчився, порушенням норми ст.21 ЦПК України щодо неприпустимості повторної участі судді у розгляді справи.
Порушення правил про таємницю нарадчої кімнати є порушенням норм процесуального права і може бути підставою для скасування рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, зокрема в разі доведення факту спілкування судді поза межами нарадчої кімнати з учасником процесу чи іншими особами з приводу справи, що розглядається (п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі»)13.
Порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення, є невідповідність резолютивної частини проголошеного рішення резолютивній частині повного тексту рішення14.
Порушення строків розгляду цивільних справи судом першої інстанції не є підставою для скасування рішення.
Підставою для скасування судового наказу відповідно до ст.309-1 ЦПК Україні є відсутність між сторонами спірних матеріальних правовідносин. Хоча встановлення апеляційним судом відсутності спірних матеріальних позбавляє сенсу норму про обов’язок суду у разі скасування судового наказу роз’яснити стягувану право на звернення з позовом. Вбачається, що підставою для скасування судового наказу має бути наявність спору про право.
Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню, розподілу судових витрат тощо. Якщо помилки у такому рішенні стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення, тому апеляційний суд не повинен усувати такі помилки ухвалою із зазначенням про залишення рішення без змін з його уточненням чи доповненням (п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24.10.2008 №12).
У разі ухвалення нового рішення або зміни рішення суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення дає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК.
Якщо ж судом ухвалено рішення з питань, щодо яких вимоги не заявлялися, суд апеляційної інстанції скасовує рішення в цій частині 15.
Якщо суд першої інстанції ухвалив рішення незважаючи на повторну неявку в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причину повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, апеляційний суд незалежно від того, хто звернувся із апеляційною скаргою, на підставі ч.1 ст.310, ч.3 ст.169, п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України зобов’язаний скасувати рішення із залишенням позовної заяви без розгляду16.
Розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках:
відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін;
скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції;
скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;
відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду без змін;
зміни ухвали суду першої інстанції;
скасування ухвали та вирішення питання по суті.
Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
У разі відхилення апеляційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення.
У разі скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в ухвалі має бути зазначено, які порушення закону були допущені судом першої інстанції.
Рішення та ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених ст.211 ЦПК, може постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції.
Судові рішення апеляційного суду оформлюються, видаються або надсилаються в порядку, встановленому ст. 222 ЦПК. Копії судових рішень апеляційного суду повторно видаються судом першої інстанції, де зберігається справа.