Початкова школа Вчителі початкової школи

Cтоїть біля метро будинок чудовий  І рідний він серцю, хоча і не новий Куди не поглянеш – тут всюди рідня,  Живе в цьому домі справжня сім’я!

    74 года школа гостеприимно открывает двери для учеников, учителей и гостей. Школа привлекает всех светлыми кабинетами, большим спортзалом, приветливой библиотекой, столовой.     Каждый день порог родной школы переступают 150 маленьких школьников и 8 учителей начальных классов.     Есть в нашей школе мастера-педагоги, чей опыт жизненный не имеет конца. Они опытные учителя района, дают нам ежедневно прочные знания.Блог 4-А класса

      В начальной школе:

      3 учителя имеют высшую категорию;

      1 - звание "учитель - методист”;

      1 - звания "старший учитель”;

      4 учителя имеют Iкатегорию;

      1 - учитель "специалист”.

   В школе работает психологическая служба, которая оказывает практическую помощь в работе учителей с учениками, помогает родителям в воспитании детей. Школа осуществляет преемственность в обучении и воспитании детей с детскими садами и средним звеном, в течение года проводит совместные семинары, методические мосты.    Педагогический коллектив школы работает над усовершенствованием качества обучения, уделяет много внимания нравственному воспитанию ребенка.

Приміщення старої школи по вул.Волочиській, 19 (50-60-ті роки ХХ сторіччя)        

        Школа на станції Гречани була організована в 1917р. як залізнична неповна середня. Перший випуск учнів, які закінчили 10 класів, був в 1939 р. В 1941 р. напередодні війни, школа зробила III випуск учнів, які отримали закінчену середню освіту.         Під час війни, в зв’язку з окупацією, школа не працювала. Після звільнення міста (березень 1944р.) заняття в школі відновилися. Але на самому початку травня німецька авіація здійснила наліт на станцію Гречани і в будівлю школи влучила бомба, значно пошкодивши її.         За літо школу більш-менш відремонтували, але вікна не були засклені, ні парт, ні стільців не було. На педраді було вирішено звернутись по допомогу до батьків: нехай кожен батько дасть своїй дитині лавочку і табуретку, шматок скла. Батьки швидко відгукнулись, і 31 серпня класи були обладнані «меблями». Класних дошок також не було – кожен учень приніс по шматку фанери.         А 1 вересня 1945 урочисто розпочались заняття в семирічній залізничній школі. Важко було: печі виявились не придатними для належного обігріву приміщення, скло аби-як вставили в одинарні рами, вода замерзала, але працювали і навчалися охоче.

Спогади випускниці післявоєнної школи

Я помню детство, голодуху, Послевоенную разруху, Как мы щебечущей толпой Спешили в школу. Мимо развалин, страшных рвов Тащили табуретки из домов В холодный и сырой подвал, Где нас учитель поджидал. Учитель – старенький еврей, В живых оставшийся случайно, На нас смотрел он так печально. Вытаскивал из марли сделанный платок И вытирал слезинки из небритых щек. Жалел нас, худеньких, голодных, Войной проклятой опаленных. От акрехина пожелтевших И в большинстве осиротевших.

Посвящается Михаилу Изральевичу Лерману Он нас любил, все по головкам гладил. И тихо говорил: «Хорошие мои, родные.дети Как хорошо, что нет войны на свете Играйте, смейтесь и учитесь, Как в мире жить, не воевать, И ни кого не убивать». Учитель знал – Война еще нам снится по ночам. И все читал, рассказывал он сказки нам. Немало в жизни было у меня учителей, Но в сердце след оставил Только этот маленький еврей. Маргарита Николаевна Подгорная (Рита Голумбовская ) – логопед Хмельницкой поликлиники №2

        Повністю будівля була відновлена тільки в 1946р. В 1957р. школа вперше святкувала свій ювілей – 40 років з часу заснування. Директор школи Сидоренко О.Х. немало зусиль доклав до того, щоб документально відновити історію школи. В 1958р. на станції Гречани було закладено парк культури і відпочинку, учні 5-10 класів попрацювали і внесли посильний внесок у цю справу. Влітку 1958р. гурток юннатів під керівництвом Приймачука К.Ф. за дослідницьку роботу в сфері вирощування сільскогосподарських культур і за розведення кроликів стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.         В кінці 50-х років школа вже мала своє обличчя.       З грудня 1960р. середня школа №60 станції Гречани була передана в Хмельницький міській відділ народної освіти і оформлена як середня школа №20.         В 1994р. була збудована нова, сучасна школа, в якій ми і навчаємось зараз.        Про історію школи та її випускників з 1939р. до сьогодення розповідають експонати шкільного музею - фото, спогади, коментарі, документальні матеріали.

Наша школа -  добрый, отзывчивый, родной и гостеприимный дом, объединяющий  большую и дружную семью малышей и старшеклассников, учителей и родителей. Школа была открыта в далеком 1960 году . Первый директор нашей школы Седых Татьяна Федоровна возглавила молодой педагогический коллектив, средний возраст которого был 24 года. Шли годы, и в 1966 году с улицы Конторской школа переехала на улицу Университетскую, 103. И теперь уже в новом здании с той же теплотой и любовью к детям продолжили работать те же учителя. В 1966 году школа № 47 стала первой школой продленного дня города Донецка. Традиции школы продолжила Пустовойт Людмила Ивановна, которая возглавила коллектив школы в 1967 году. Директором школы Людмила Ивановна проработала до июля 1989 года. О школе заговорили не только в городе, но и в области: она стала базовой института усовершенствования учителей в реализации проблем школ продленного дня. На смену Пустовойт Л. И. пришел строгий и доброжелательный, молодой и перспективный, подлинный интеллектуал, высококультурный человек – Соловьев Юрий Иванович. Девиз его деятельности «Этика отношений учителя -  ученика – родителей» помог учебному заведению продолжить традиции «семейной школы». Годы перестройки. Ветер перемен коснулся и нашего педагогического коллектива. В 1990 году возглавил школу настойчивый, целеустремленный, решительный, энергичный созидатель: Батицкий Иван Николаевич. Главным в его деятельности было единство и согласованность школы, семьи, ученического коллектива, общественности. 2003 год. Школу возглавил Владимир Карпович Бредихин. Учитель истории, учитель – методист. Он внедряет инновационные технологии новых форм и методов ведения уроков. На базе школы проходят семинары для заместителей директоров по УВР.       Гордостью стали ее ученики:

1. Бауэр Алла, окончив с отличием институт железнодорожного транспорта, готовит специалистов для Украинской железной дороги в этом же вузе.

2. Денисенко Дмитрий получил Менделеевский диплом в Италии, окончил МГУ, живет и работает в Германии, занимается научной деятельностью.

3. Венцик Нина после окончания ДПИ живет Малайзии и работает при посольстве Украины, готовя абитуриентов для поступления в вузы нашей страны.

4. Гинкул (Костенко) Галина после окончания Донецкого медицинского института заведует отделением эндокринологии в 3 городской больнице нашего города.

5. Бершадер Александр, кандидат экономических наук, живет и работает в Израиле

6. Ученица 11 класса Шеломицкая Екатерина – «Мисс выпускница 2007», ныне студентка театрального института им. Карпенко-Карого.

Школа гордится своими выпускниками, и каждый, работающий в нашей школе, желает своим ученикам счастливого жизненного пути.

З початку 20-х років XX століття наша школа була розташована у будівлі колишньої жіночої гімназії на розі сучасного проспекту Леніна та вулиці Ульянових. На цьому місці зараз знаходиться житловий будинок, на першому поверсі якого з боку вулиці Ульянових розташований магазин «Прем’єр», а з боку проспекту Леніна – салон-магазин «Нові технології». Першим відомим директором школи був Іван Федорович Волошин. У другій семирічній трудовій школі імені Червоного Профінтерну у 20-х роках навчалися відомі бердянці – видатний радянський художник, професор Ленінградської академії мистецтв П.П.Бєлоусов та Герой Радянського Союзу М.П.Конкін.

У 30-х роках школа була перетворена на середню (десятирічну). З 1934 по 1937 рік її очолював Федір Андрійович Науменко, а з 1937 по 1940 рік директором середньої школи №2 був Іван Федорович Колесников.

У 1940-1941 роках школу очолював Федір Федорович Кравченко.

У період окупації міста (9 вересня 1941-17 вересня 1943 року) школа не працювала. Під час відступу окупантів у 1943 році усі школи міста були спалені. Була повністю зруйнована фашистами й будівля середньої школи №2.

23 вересня 1943 року школа вже відновила свою роботу.

За спогадами випускника школи 1945 року П.І.Могильного, після визволення Бердянська на 1943/44 навчальний рік школі №2 було надане приміщення гуртожитку агротехнікуму по вулиці Червона, 40. У сьоми з восьми невеличких кімнат були розташовані класи, одна використовувалася як вчительська. Класи були малочисельними: у 10 класі навчалися 11-12 учнів, у 9 – до 20.

З 1944 року школа перебувала на тому місці, де вона знаходиться зараз. За інформацією бердянського краєзнавства П.П.Архипенка, для її потреб були надані будівлі, які до революції 1917 року належали заможним мешканцям міста – німцям Фридриху Кошке та Генріху Едигеру.

Двоповерховий будинок Кошке був розташований на розі Азовського проспекту (сучасного проспекту Леніна) та вулиці Лазаревської (сучасної вулиці Горбенко). В ньому знаходився готель «Континенталь» та кулінарні курси Снессаревської. За свідченнями випускниці школи 1953 року Солодкої Аліси Юріївни, наприкінці 40-х – на початку 50-х років у цій будівлі були розташовані старші класи (на другому поверсі). Школа займала також одноповерхову будівлю по вулиці Горбенка, де з 1907 року знаходилося Бердянське Кредитне товариство та Спілка кредитних товариств Бердянського повіту. У цьому приміщенні знаходився актовий зал школи (велика прохідна кімната) та початкові класи. На подвір’ї школи також знаходився невеличкий флігель, де проводилися уроки (мав 2-3 кімнати; у 60-х рр. там розташовувалася група подовженого дня).

З серпня 1944 року протягом 23 років директором середньої школи №2 була Хомінська Олена Дмитрівна.

За спогадами учнів школи, відразу після визволення міста умови навчання були важкими. Класні кімнати були маленькими та незручними. За однією партою сиділи по 4 учня. Приміщення не опалювалися, тому взимку у класних кімнатах замерзали чорнила. Зошити для контрольних робіт робили з паперових мішків. Підручники учні покупали на базарі. Їх оцінювали за товщиною, тому що підручник був книгою та зошитом одночасно (писали між рядків). Спортзалу не було. Уроки фізкультури проходили у класних кімнатах (парти ставили одна на одну у кінці класу). Після занять учні працювали на полях, у садах, на виноградниках.

У 1945 році 10 клас школи закінчили 23 учня, два з них – з золотою медаллю. Класним керівником була відома у місті вчителька хімії Кара-Курчі Любов Іллівна.

Влітку 1945 року в приміщенні школи був відкритий перший повоєнний літній піонерський табір, який фінансувався заводом «Дормаш». Піонервожатими були учні-старшокласники (зокрема секретар шкільного комітету комсомолу П.І.Могильний).

На початку 1947 року в школі було організовано товариство юних географів та краєзнавців (одна з його керівників – вчителька географії Орленко Євдокія Михайлівна), члени якого провели багато екскурсій по рідному краю. Під час однієї з них на початку 50-х років вчителі та старшокласники школи брали участь в археологічних розкопках поселень докіммерійського, кіммерійського та скіфського періодів біля села Луначарського.

У школі діяв літературний гурток, постійно проводилися літературні диспути та вечори. На 1948 рік за ініціативи вчителя російської мови та літератури Михайла Олексійовича Набокова у школі вже видавався друкований журнал «Литературные всходы». Журнал видавався декілька разів на рік (з огляду на те, як накопичувався матеріал) та містив твори, вірші та малюнки учнів. У 1952/53 навчальному році його редактором була Солодка А.Ю.

У 1954 році у зв’язку зі створенням школи №16 до неї була переведена низка класів та вчителів нашої школи.

Випускником школи 1958 року є відомий скульптор Анатолій Харечко, автор декількох бердянських пам’ятників (зокрема пам’ятника «Квітка відродження»). Його однокласницею є бердянська поетеса Олена Михайлівна Матвієнко. У 1959 році на місці невеликого одноповерхового житлового будинку була зведена триповерхова будівля школи (сучасний старий корпус).

У 1963 році середня школа №2 біла реорганізована у неповну середню (восьмирічну). У школу №16 були переведені старші класи з досвідченими вчителями (зокрема з нашої школи – Набоков М.О., вчителька математики Святашова Ганна Пантелеївна). Це було пов’язано з намаганням звести усіх старшокласників міста в межах одного навчального закладу для навчання та спілкування дітей одного віку (9-11 класи).

У 1966 році школа №2 знов стає середньою. У середині 60-х років невеличку частину 2-го поверху школи займала заочна школа (після об’єднання «шкіл майстрів»).

У 1968 році був знесений комплекс старих будівель, які використовувалися для потреб школи (зокрема колишня будівля готелю «Континенталь», одноповерхова будівля по вул.Горбенко), а також двоповерховий житловий будинок, який до революції 1917 року належав Генріху Едигеру. Він приєднувався до одноповерхової будівлі по вулиці Горбенка.

На місці усіх цих приміщень був зведений новий триповерховий корпус школи (згодом була здійснена прибудова до старого корпусу). Він почав експлуатуватися у 1970 році.

На 1982 рік 20 випускників школи були відзначені урядовими нагородами. 12 випускників стали кандидатами та докторами наук. У школі навчалися партійні та радянські робітники – Ю.К.Федоров та В.П.Вержиковський. Головним інженером заводу «Азовкабель» був І.Я.Шульга. Заслуженим вчителем УРСР стала випускниця школи 1949 року Бєленченко Валентина Анастасіївна (завуч, вчителька російської мови та літератури середньої школи №20).

З кінця 70-х років у школі діяв піонерський загін «Шмідтовець», діяльність якого була пов’язана з пам’яттю керівника Севастопольського повстання військових моряків 1905 року П.П.Шмідта. Пошукову роботу загону очолювала вчителька математики Філатова Людмила Петрівна, яка була його засновницею.

  Наша школа знаходиться в мальовничому селищі Чорнухи, Чорнухинського району, Полтавської області. Приміщення Чорнухинської школи будувалося земством Лохвицького повіту Чорнухинської волості з 1900 по 1903 роки. 3 вересня 1903 року тут відкрилася  двокласна Чорнухинська міністерська школа з п’ятирічним терміном навчання. 

 

   З 1903 по 1917 рр. в школі щорічно навчалося 100 - 212 учнів, яких навчали чотири вчителі в чотирьох класних приміщеннях першого поверху. На другому поверсі були квартири вчителів. З 1903р. до 1917р. завідував школою Максим Антонович Дрозд.

Перший випуск учнів відбувся 1906 року, а всього до 1917 року відбулося 12 випусків.

  Після революції 1917 року профіль цього навчального закладу і його структура декілька  разів змінювались: