Центральне регулювання вегетативних функцій

У регуляції вегетативних функцій організму беруть участь різні відділи ЦНС:

• спинний мозок;

• стовбур головного мозку;

• передній мозок

Спинний мозок. У спинному мозку ( в бокових і частково взв’язки передніх рогах) розташовані спінальні сегментні симпатичні і парасимпатичні “центри” І порядку. Вони забезпечують елементарні вегетативні рефлекторні реакції : судинорухливі, потовидільні, сечовивідні, дефекації, статеві (ерекція статевого члена і клітора, еякуляція тощо.). У здійсненні спінальних вегетативних рефлексів беруть участь як симпатична, так і парасимпатична система.

Стовбур головного мозку. До вегетативних “центрів” стовбура головного мозку належать розташовані в середньому і продовгувастому мозку парасимпатичні ядра черепномозкових нервів (ІІІ, VІІ, ІX, X пари) – парасимпатичні центри І порядку, а також спеціалізовані ділянки ретикулярної формації стовбура головного мозку (симпатичні центри ІІ порядку). Вони забезпечують такі життєво важливі вегетативні функції організму, як дихання і кровообіг. Там же містяться і центри ковтання та ін. Ретикулярна формація сполучається із спинним мозком ретикулоспінальним шляхом. Ядра ретикулярної формації (їх близько 40) беруть участь у регуляції дихальної, серцево-судинної систем мозку, до яких входять лімбічні утворення і нова кора.

Гіпоталамус є вищім центром регуляції вегетативних функцій, які відповідають за стан внутрішнього середовища організму. Він є важливим інтегративним центром вегетативних, соматичних і ендокринних функцій.

Гіпоталамус – центральний відділ проміжного мозку. Він лежить вентральніше від таламуса. Нижньою межею таламуса служить середній мозок,,,,, а верхньою – кінцева пластинка, передня спайка і зоровий перехрест. У ньому нараховується близько 48 пар ядер. У гіпоталамксі виділяють такі ділянки: 1) преотичну, 2) передню групу, 3) середню групу, 4) зовнішню групу, 5) задню групу. Серед ядер виділяють специфічні і неспецифічні. Специфічні ядра сполучені з гіпофізом і здатні до нейрокринії, тобто синтезу і виділення ряду гормонів.

Ядра гіпоталамусу не є ні симпатичними, ні парасимпатичними, хоча прийнято вважати, що в задніх ядрах гіпоталамуса містяться групи нейронів, сполучені переважно із симпатичною системою, а в передніх його ядрах – нейрони, які регулюють функції парасимпатичної системи. гіпоталамус регулює функції обох частин вегетативної нервової системи залежно від характеру і рівня аферентації, яка надходить до його ядер. Він утворює двобічні (аферентні і еферентні) зв’язки із різними відділами головного мозку – верхніми відділами стовбура мозку, центральною сірою речовиною середнього мозку, із структурами лімбічної системи таламуса, ретикулярною формацією, підкірковими ядрами і корою. Аферентні сигнали надходять у гіпоталамус від поверхні тіла і внутрішніх органів, а також від деяких відділів головного мозку. В медіальній ділянці гіпоталамуса є особливі нейрони (осмо-, глюко-, терморецептори), які контролюють важливі параметри крові (водно-електролітний склад плазми, температуру крові тощо.) і спинномозкової рідини, тобто “стежать” за станом внутрішнього середовища організму. Через нервові механізми медіальна ділянка гіпоталамуса керує діяльністю нейрогіпофіза, а через гуморальні механізми – аденогіпофіза.

Гіпоталамус регулює водно-електролітний обмін, температуру тіла, функції ендокринних залоз, статеве дозрівання, діяльність серцево-судинної, дихальної систем, органів травлення, нирок. Він бере участь у формуванні харчового, статевого захисту, в регуляції циклу сон – бадьорість тощо. Тому будь-яка дія на гіпоталамус супроводжується комплексом реакцій багатьох систем організму, що виражається у вісцеральних, соматичних та психісних ефектах.

У разі ушкодження гіпоталамуса (пухлини, травматичні і запальні ураження) спостерігаються розлади енергетичного і водного балансів, терморегуляції, функцій серцево-судинної системи, органів травлення, ендокринні порушення, емоційні реакції.

На вегетативні функції організму істотний вплив чинять лімбічні структури мозку.

Лімбічна система, або “вісцеральний мозок”, складається з філогенетично старих відділів головного мозку: мамілярних тіл гіпоталамусу, передніх ядер таламусу, мигдалеподібного тіла, септальних ядер, гіпокампу, поперечної звивини кори великого мозку та ін. Лімбічна система – функціонально єдиний комплекс названих нервових структур, який відповідає головним чином за механізми формування і реалізації емоційної поведінки ссавців, у прояві якої добре виражені вегетативні реакції.

Аферентні і еферентні зв’язки структур лімбічної системи різноманітні. Найбільшою мірою виражені морфофункціональні зв’язки між лімбічною системою, гіпоталамусом і ретикулярною формацією. Через ці структури мозку лімбічна система впливає на вегетативні функції.

Важливу роль у регуляції вегетативних функцій відіграє ретикулярна формація стовбура головного мозку, яка підвищує активність вегетативних нервових центрів, тонізує їх.

У регуляції вегетативних функцій організму беруть також участь мозочок, підкіркові ядра (смугасте ядро) і нова кора, особливо передні її відділи (лобні частки великого мозку). Так, якщо досліджуваному дати можливість за допомогою зорових або слухових сигналів стежити за ритмом свого серця, то незначні зміни ритму в потрібному напрямі можуть відіграти роль підкріплення і стимулювання спроби ще більш його змінити. Це метод біологічного зворотного зв’язку. Він дуже перспективний, оскільки з його допомогою можна впливати на порушені функції організму без застосування лікарських препаратів. Він ефективний при лікуванні аритмії серця, головного болю, спричиненого розумовою перевтомою, мігрені тощо.

У разі ураження кори великого мозку виникають різноманітні вегетативні розлади, зокрема, регуляції функцій серцево-судинної системи, органів травлення та ін.