Тема 3. Давні цивілізації Сходу

1. Цивілізація Стародавньої Індії.

2. Цивілізація Китаю.

Сучасні вчені вважають, що індійська цивілізація виникла у кінці ІІІ тис. до н. е. в долині ріки Інд, хоча перші поселення могли виникнути значно раніше: можливо у ІV тис. до н. е. Пам’ятники цієї цивілізації відомі по розкопках у районі Хараппи та Мохенджо-Даро. Існує думка, що в долину Інду прийшли індоєвропейські племена аріїв, які швидко розповсюдились по Індостану. Уже у ті часи тут була розвинена цивілізація. Археологами знайдено руїни упорядкованих міст, печатки з письменами, сліди бавовноткацтва, торгівлі. Міста будувались як фортеці, головні вулиці були широкими і прямими. Археологи знайшли залишки басейнів, каналізації, водопостачання, які були більш досконалі, ніж у Римі. На відміну від МесопотаміЇ міста долини Інду існували порівняно недовго – 600 – 700 років. Давньоіндійська цивілізація була землеробською. Розкопки свідчать, що тут найбільше вирощували зернові культури, займались садівництвом, скотарством, рибальством. Хараппська цивілізація широко застосовувала бронзу, золото, срібло, свинець. Існувала широка внутрішня та зовнішня торгівля, у тому числі морська. Характерною рисою цієї цивілізації була розвинута писемність, можливо піктографічного походження. Жерці утворили велике зібрання священних гімнів і заклинань «Рігведу». Цей збірник і досі вшановується як самий важливий із чисельних текстів індуїзму. Пізніше З’явились «Самаведа», «Яджурведа», «Атхарваведа». З часом навколо Вед почала складатись так звана ведична література, яка була їх тлумаченням, або коментарями. Найважливішими з них отримали назву «Упанішади» ( від упа-ні-шад – «сидіти біля ніг вчителя»). Героїчну боротьбу аріїв з природою можна прослідкувати не тільки по Ведам, але і по Законам Ману, в яких зібрані усі постанови, що визначали правила життя індусів.

Особливістю індійської цивілізації було одночасне існування не однієї, а зразу декількох сотень великих і невеличких держав. Пізніше, у період пізнього Середньовіччя великі держави на території Індії утворювали завойовники, спочатку мусульманські (Делійський султанат, імперія Великих Моголів), а потім у ХІХ – ХХ ст. англійські колонізатори.

Іншою особливістю цієї цивілізації було відношення до сім’ї. Сім’я знаходилась під абсолютною владою батька, який був її царем, жерцем, суддею. Досягнення одного із членів сім’ї розповсюджувались на всю родину, і, навпаки, за всі погані вчинки також відповідала сім’я. На деякі сім’ї згодом стали накладати певні обов’язки, які почали передавати у спадок. Це призвело до розподілу суспільства на верстви, або варни (варна на санскриті означає «вид», «колір»), - замкнені соціальні групи. Головних варн чотири: брахмани – жерці, їх символічний колір білий. Вони вважались духовними наставниками інших. Кшатрії – це воїни, чиновники, їх символічний колір – червоний. Вайш’ї – це ремісники, торговці, землероби. Їх символічний колір – жовтий. Вони повинні були забезпечувати усім необхідним інші варни. Шудри – це прислуга, символічний колір – чорний. Виконували найбруднішу роботу і не мали права вивчати Веди. Серед вчених є думка, що перші три варни (їх називали «двічі народженими») могли бути арійського походження, а представники четвертої варни - місцевого. З часом така система розподілу суспільств ставала недостатньою. Це було обумовлено розвитком економіки, збільшенням кількості населення, міграціями тощо. Тому приблизно у кінці І тис. до н. е. утворюються нові відокремлені групи -джаті (санскр.), або касти (португ.). На сьогодні їх налічується більше 10 тисяч. Відносини між ними визначались певними правилами. Це, по-перше, ендогамія (шлюби дозволялись лише всередині варни чи касти; по-друге,співтрапезництво (готувати їжу і споживати її можна було тільки всередині однієї касти); по-третє, рід занять –кожен мав право займатись тільки тим, чим прийнято в данній касті. Професійне заняття вважалось священним і входило до релігійного обов’язку касти. Порушення норм несло за собою важкі покарання. Можна сказати, що доля і життя індійця – це доля і життя його касти.

Іще однією особливістю індійської цивілізації було релігійне світосприймання. Вважається, що найдавнішою була релігія вед, або ведизм ХV – X ст. до н. е. Це політеїстична релігія. Носіями її були індоарії. Головними богами були: Індра (бог- громовержець), Агні (бог вогню), Варуна (бог порядку) та інші (всього 33 вищих божества і багато другорядних). Ведизм одушевляв сили природи, тварин, рослин. Пізніше він сприйняв ідею про переселення душ.

Іншою давньою релігією Індії був брахманізм (Х –VІ ст. до н. е.). Брахмани основувались на Ведах. Основою брахманізму є уявлення про першолюдину – Пурушу, яка дала початок усім людям. Вважалось, що із частин тіла Пуруші походили касти.

Буддизм – одна із головних релігій Індії. Він базується на чотирьох істинах: 1. Істина страждання; 2. Істина про причини страждання; 3. Істина про нірвану; 4. Благодатний Восьмирічний шлях, який позбавляє від страждань. Багато уваги приділялось медитації: йога, правильна пам'ять, правильний транс (досягнення самадхи, тобто максимальної форми спостереження, коли зникає різниця між тим, хто спостерігає і самим процесом спостереження).

Індуїзм (ІV ст. до н. е. – по наш час). Це, насамперед, вчення про три цілі життя (тривала): 1. Дхарма (закон, обов’язок); 2. Артха ( користь, вигода) означає правильне управління господарством, країною; 3. Кама (любов) як чуттєва, так і абстрактна. У індуїзмі існує культ предків. Назва – європейського походження. Самі індуси називають свою релігію Хінду-самая, або Хінду-дхарма. Це не стільки релігія, скільки система життєвих цінностей. Індуїзм також політеїстична релігія. Головні божества: Брахма, Вишну, Шива, які втілюються у троїстому образі Тримурті. Основні принципи індуїзму основані на кармі (сумі добрих чи злих справ), дхармі ( обов’язку), сансарі ( перевтіленні). Краща карма гарантує краще перевтілення, гірша – гірше. Спасіння душ полягає у втечі від цього світу, у спокої. Індуїзм терпимий до будь-якої релігії, він легко асимілює інші вірування, спирається на кастову систему.

Джайнізм (у перекладі із санскриту – переможець). Засновник – Джина, або Вардхамана. Виник у епоху кризи брахманізму. Більше опирається на касту кшатріїв. У ценрі вчення джайнів – заперечення сансари. Для досягнення мети потрібно: 1. Правильний світогляд; 2. Правильне пізнання; 3. Правильна поведінка. Джайністи вважають, що світ складається із джив (живі душі) і п’яти категорій неживого ( речовина, простір, рух, спокій, час). Усе це існує вічно. Спасіння може досягти кожен, незалежно від касти. Дуже поширеною є ідея реінкарнації (лат. Reincarnation –втілення, переселення душ), а також ахімса (заборона на вбивство тварин).

Сикхізм – це відгалуження індуїзму. Виник у ХV ст. Засновник – гуру Нанак. Священна книга – Гуру Грантх Сахиб. Сикхи вважають, що існує єдиний Бог творець, який не втілюється. Він – вічна краса, тому йому треба поклонятись, а не ідолам. Людина не повинна творити зло, оскільки це є перепоною до її спілкування з Богом. Формою поклоніння Богу є медитація. У сикхів є певні ритуали: чоловіки не бриють волосся, голову прикривають чалмою, обов’язково носять сталевий браслет, меч.

Таким чином, світорозуміння у індійських релігіях вимагає дотримуватись релігійних і кастових норм. Життя індуса досить упорядковане і навіть сьогодні впливає на усі сфери індійського суспільства.

2. Цивілізація Китаю виникла на початку І тис. до н. е., хоча є дані про існування поселень у Східній Азії у IV - V тис. до н. е. Спочатку це були невеликі державні утворення у долинах річок Хуанхе та Янцзи. Територія, де формувалась цивілізація, умовно ділиться на дві частини: західну, покриту горами Тянь-Шаню, і східну, низинну. Усі річки Китаю спрямовані на схід і утворюють м’який клімат. Жителі повинні були весь час враховувати періоди розливу рік. Тому тут швидко розвивались і вдосконалювались знаряддя праці, утворювались держави. Головною культурою, яку тут вирощували, був рис. Китайці робили рисові поля трьох типів: чеки (затоплення полів), суходільні поля, які зволожувались природними опадами, лиманні (у районах заплав річок). Для китайської цивілізації характерним був циклічний тип розвитку. Вчені виділяють певні періоди китайської державності: - держава Шань-Інь (XIV- XI ст. до н. е.);

• Держава Чжоу ( ХІ – ІІІ ст. до н. е.) складалась із семи невеликих держав;

• Імперія Цінь (ІІІ – ІІ ст. до н. е.). Розрізнені держави обєднав Цинь Ши Хуан. Почалось будівництво фортець, Китайської стіни як захисту від кочовиків.

• Імперія Хань (206 – 220 рр. до н. е.). Була підкорена територія до Паміру.

• Держава Цинь і Нань-бей чао (IV – VI ст. н. е.). Період боротьби із кочовиками.

• Держава Суй (581 – 618).

• Держава Тан. Період укріплення могутності.

• Держава Сун. Період економічного і культурного розквіту.

• Захоплення монголами, утворення держави Юань (1280 – 1368).

• Держава Мін (1368 – 1644).Вигнання монголів, заснування нової династії

• Держава Цін (1645 – 1911). Встановлення влади маньчжурської династії, яка проводила політику ізоляції.

У ці часи до складу Китаю увійшли Корея, пізніше Північна Монголія. Китай вів війни з В’єтнамом, Японією. Завдяки політиці західноєвропейських держав Китай опинився у становищі напівколонії. У 1900 році там вибухнуло народне повстання («боксерське»). Імператриця Цисі оголосила війну Англії, Франції, Австро-Угорщині, Італії, США, Росії, Японії. Військові дії продовжувались до смерті імператриці (1908).

У 1911 році почалась Сінхайська революція, у результаті якої було усунено маньчжурську династію Цін і проголошено Китайську Республіку. У 1912 році останній імператор Пу зрікся престолу. Президентом країни став генерал Юань Шикай. У Китаї посилюється вплив комуністів на чолі із Сунь Ят Сеном і партії Гоміньдан. 1926 року Чан Кайші здійснив державний переворот, захопивши владу. У 1931 р. у Китаї було проголошено нову державу Маньчжоу-Го. Після 1945 р. радянські війська увійшли до Маньчжурії, у 1949 р. було проголошено КНР ( Китайську Народну Республіку) на чолі із Мао Цзедуном.

Головною особливістю Китайської цивілізації є вирішальна роль держави у житті суспільства. Чиновницький апарат складався з дев’яти міцних, пов’язаних суспільною ідеологією груп (рангів). Людина була безсила перед всевладним чиновництвом. Причиною цього були, по-перше, складні кліматичні умови, що потребували контролю держави. По-друге,релігійний фактор (релігійне освячення держави).

• Китайська модель світу - холістична (направлена на цілісність) і органічна (ідея про космос як живий організм) складається із Ці (повітря), енергій Інь і Янь. Єдність світу надає Дао (Шлях) – першооснова і Світовий закон відміну від європейського. На бачення світу, де протилежності ведуть боротьбу між собою, у китайському вони не борються, а співіснують гармонійно. Найвищим щодо людей і Землі є Небо, яке управляє всім.

Важливим у світогляді китайців був також культ предків, повага до старших. Домінуючу роль мала сім’я (клан, яка сприймалась як єдина плоть). Китайська цивілізація - незалежна і самодостатня (А. Тойнбі), від неї отримали імпульс для розвитку Корея, Японія, В’єтнам.

Релігію Китаю не слід розуміти так, як це розуміють на Заході. Це скоріше спосіб життя, ніж конкретні вірування. У китайців є синь (довіра) до духів предків, немає молитви у європейському розумінні, а є «поклоніння» (бай) як ритуал. Віра китайців – це не віра у Бога, а довіра до правителя, родоначальника тощо. Відомо, що у Китаї нема єдиної релігії. Найбільш поширеними є три: конфуціанство, даосизм, буддизм. Більшість вчених відзначають синкретизм китайських вірувань (синкретизм – поєднання різних вчень). Середній китаєць за звичай не бачить різниці між релігіями, вважаючи, що чим більше богів почує його прохання, тим краще. Тому конфуціанство, даосизм, буддизм на протязі віків зближувались, кожна із доктрин знаходила своє місце у загальній системі релігійного синкретизму. Відомий китайський вислів: «даосизм – це серце, буддизм – це кості, конфуціанство – це плоть».

Конфуціанство – одна із основних релігійних систем Китаю. Засновником вважають Кун-цзи (551-479 рр. до н. е.) – давньокитайського мислителя, якого європейці називають Конфуцій. Основні погляди Конфуція викладені у книзі «Бесіди і міркування» («Лунь юй»). Конфуціанство опиралось на елітарні прошарки суспільства, виражало ідеї абстрактного гуманізму. Багато хто вважає конфуціанство не стільки релігією, скільки традицією, способом життя. «Передаю, але не створюю» -кредо Конфуція. Основу конфуціанського вчення складають п’ять доброчинників: 1. Мудрість; 2. Гуманність (жень); 3. Вірність; 4. Повага до старших; 5. Мужність. Крім того, конфуціанський стандарт включає високий рівень освіченості, культури, виховання (вень).Людина повинна бути благородною, дотримуючись певних ритуалів (лі).

Сильний вплив у Китаї мала школа даосів. Даосизм виник пізніше конфуціанства. Засновником вважається Лао-цзи (604 - ? рр. до н. е.). У центрі його вчення – поняття Дао (Великий шлях, Абсолют), який панує у всьому завжди і безмежно. Його ніхто не створив, але все походить від нього. Дао породжує інь і янь – початки, що символізують протиборство і союз світла і тьми. Разом вони утворюють Велику Вежу –Тай-цзі. Головне – це гармонія між інь і янь. Лао-цзи приписується авторство книги «Дао де цзін». Це трактат про Шлях і Доброчинництво. Головними принципами даосизму є: 1. Усе народжене завдяки Дао; 2. У процесі зміни усі речі переходять у власну протилежність; 3. Людина повинна вчитись у природи і не мудрувати. Даоси завжди акцентували увагу на самоспостереженні. Даосизм був поширений серед знахарів, лікарів, медіумів. Філософські принципи Дао лягли в основу ряду китайських єдиноборств (у-шу, ци-гун, тай-цзі-цюань).

Третя релігія Китаю буддизм, якиу було запозичено із Індії. Буддизм не зміг би увійти у число «Трьох вчень» Китаю, якби не його близькість до даосизму. Тому тут відбувся синтез буддизму і даосизму.

Основою китайської державності була і нині залишається сім’я. Вона могла складатись із декількох поколінь і трималась на виконанні п’яти правил: батько повинен був дотримуватись Обов’язку і Справедливості; мати – джерело милосердя; старші брати повинні опікуватись молодшими; молодші старших мали поважати; усі діти - шанувати батьків і старших. Весь рід сприймався як «єдина плоть», мертві предки також могли дарувати роду могутність і багатство. Тому особливі ритуали присвячувались померлим предкам. Китайське суспільство багато тисячоліть пов’язане круговою порукою: сусід відповідав за сусіда, батько за сина, керівник за підлеглого (система «бао цзя»). Своєрідність менталітету китайців полягала у тому, що вони більше думали про минуле, ніж про майбутнє. Навіть китайські прізвища досі пишуться так: спочатку назва клану, потім ім’я. Працелюбність також характерна риса китайців. Мабуть тому саме вони зробили чимало винаходів та відкриттів у різних галузях: шовк, чай, порох, порцеляна, папір, книгодрукування тощо. Світогляд китайців дозволив їм напрацювати дивовижну здатність до адаптації (ідея постійних змін, трансформації життя у смерть). У цьому, можливо, криється відповідь на питання, чому, після багатьох тисячоліть війн і катаклізмів китайська цивілізація збереглась. Один із послідовників Конфуція Мин-цзи писав: «Я знаю, що варвари вчаться у китайців, але ніколи не чув, щоб китайці вчились у варварів».

Висновки

Головною причиною виникнення індійської цивілізації було переселення із заходу різних племен. Формою пристосування стало сільськогосподарське освоєння долини річки Інд. Головна політична особливість – об’єднання високорозвинених міст-держав. Причина загибелі – іноземні завоювання. Характерною рисою китайської цивілізації була циклічність розвитку, централізованість державного апарату, жорстка регламентованість життя, патрімональний тип держави (від лат. Patrimono – батьківський), общинний тип соціальної організації.

Література

Ерасов Б. С. Цивилизации: универсалии и самобытность. – М., 2002.

Косміна В. Г. Вступ до сучасної цивілізації: конспект лекцій. – Запоріжжя, 2001.

Моисеева Л. История цивилизаций. – Ростов - на- Дону, 2000.

Сравнительное изучение цивилизаций: хрестоматия для студентов вузов. – М., 1998.

Odiplom.ru > istoriya/ drevnevostochnye-civilizacii

Protown.ru >information/ hide/5828.html

Ключові терміни

Хараппська цивілізація, Веди, варни, касти, буддизм, брахманізм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм.