День сьомий

Шкода, що не маю змоги кожен день описувати все, що тут відбувається. Коли вибралась, видала б книгу про свої страждання.

Я вже більш-менш освоїлась. Проте бажання вибратися із цієї «цитаделі розпусти» величезне. Для мене кожен день стає прокляттям, адже доводиться коритись нещасній долі та «господарю». Мрія про волю не покидає голови. Тільки це й стримує мене від того, аби навік покінчити з цим раз і назавжди.

За що це все мені? Я не розумію, за що? Що я зробила такого у попередньому житті, що ти мене, Боже, караєш зараз? Я вже тиждень у цьому місці.

Потроху пропадає віра та надія. Я залишилася тут сама, зовсім сама. Я корюсь! Я покорилася! Та ні, їм цього мало. Потрібно добавити ще жменю страждань! Що зі мною буде? Чи виживу я? Чи дійду до кінця? Так?!

День десятий

Стійте! Куди ви мене ведете? Що я зробила? Що це, зала? Хто це переді мною? Що ви хочете від мене, простої смертної? Що, ви даєте мені підвищення? І хто я тепер?.. Рабиня? Як ні!? Ви мене продали, але як можна мене продати, мене, Боже створіння? І що тепер буде, мене катуватимуть?

Мене везуть в інше місце, кудись далеко. Як добре відчути свіже повітря за стільки днів і сонце, воно таке чарівне, тепле, яскраве. Ніколи не задумувалася, що все на світі таке живе. Цікаво, а там де я буду, сонце бачитиму? Ось мене виводять. Тут красиво, спокійно, на мить навіть подумала, що тут могла б жити… про що це я? Мене силою притягнули в це місце та змушують робити те, чого зовсім не бажаю. Що ж зі мною буде далі? Невже я більше ніколи не побачу рідних, друзів, знайомих?

День тринадцятий

Я вже освоїлася, зрозуміла тутешні закони,зжилася з ними. Вони гадають, що я покорилася. Ха! Ні, це лише затишшя перед величезною бурею. Скоро я звільнюся, утечу із цього, Богом забутого, місця та помщуся своїм кривдникам. Скоро все закінчиться.

Охоронець мені довіряє, ось той шанс для спасіння. Добре, що зробила дублікат ключа тоді ще, коли «покупець» (так називали тих, хто користувався послугами даного притону), залишив мене на деякий час, думаючи, що я, така дурна, не скористаюся шансом. Сьогодні це станеться, я буду вільна. Подивимося, що з цього вийде!

День чотирнадцятий

Вийшло…у мене вийшло, я вільна, я змогла. Воля, так ось який у тебе присмак. Тепер ми довго з тобою не розлучимося, це я тобі обіцяю. Тепер, коли я змогла здійснити задуманий план втечі, пора покарати негідників. Хоча розумію, що те місце лише одне з багатьох, проте початок розплати. Адже на цьому я не зупинюся!

Куди "пливуть" гроші?

Гроші - то тільки один з видів пального для життя, не більше того. Куди вони діваються? Ось заглянув в кишеню - на місці, а іншої хвилині - бах...і немає!Ну ти, звичайно, розумієш, що десь їх витратив, на щось ( як завжди) неважливе, несуттєве, те, що, можливо, узагалі непотрібне. Але ж на що? Саме це запитання хвилює людей все більше та більше. Хоч і так, якщо поміркувати, скільки нам, смертним, потрібно для повного щастя? Стоп! Помилка! Нам потрібно багато! Дуже багато! Бо ж, як говориться, скільки душі не давай...все одно хочеться нового, досконалішого, найкращого. Іноді намагаюся прослідкувати той процес "випаровування" грошей! Досить цікаво. Дійсно! Рекомендую. Значно розвиває  пам"ять та увагу. Це на кшталт гри в детектива! Захоплююче та весело. Та найцікавіше, напевне, починається тоді, коли  ввечері беру аркуш паперу, ручку та починаю відслідковувати той таємничий процес дематеріалізації "вічнозелених папірців"( добре, щоб вони про це не здогадалися, а гроші - створіння вередливі та хитрі, обов"язково почнуть відволікати твою увагу, аби не  дати себе перелічити).  Та все ж таки гроші – це дуже класна штука! Куди ж без них? Передусім вони роблять людину вільною. Вони дають СВОБОДУ вибору : де відпочивати, чим лікуватись, де навчатись, куди подорожувати, чим харчуватись, на чому пересуватись тощо. Але разом із  тим у них є небезпека. На мою думку, головне не у тому, скільки людина має грошей, а як вона до них ставиться.

Мати багато  грошей – це добре, а от любити їх небезпечно, бо, як казав св.апостол Павло, «грошолюбство – корінь усякого зла». Гроші,  слава, влада, напевно бувають не тільки здобутками, але й спокусами.

А що з цього приводу думаєте Ви?

«И как мне жить, если нет стимула?»

Життя різне. З одного боку воно важке, з іншого – не дуже. І кожної хвилини потрібно находити відповідь на запитання, що постійно хвилює: як жити, якщо немає стимулу?..

Ще з дитинства привчають до того , що ти повинен: допомагати батькам, не зраджувати друзів,розуміти оточуючих, помити посуд… І це почуття обов'язку переслідує нас навіть у дорослому житті, і так захоплює, що немає часу зупинитися та прислухатися до себе.

Стій! Подумай! Заради чого ти живеш? Де твій стимул? Немає? Що ж…є тільки один вихід – знайти його в собі. Потрібно прислухатися до своєї душі. Та навіть якщо й вона нічого не може сказати у відповідь - подивися навкруги, озирнись. І ти побачиш, що є ті, кому зараз набагато гірше, тому потрібно мати стимул хоча б заради них.

Узагалі, кожен приходить у цей світ із певною місією, котру, хоче він того чи ні, повинен виконати. Тому потрібно навчитися шукати стимул у собі та навколо себе. І не для виконання свого «обов'язку».

І тоді такого запитання не виникатиме. Стимулом буде усвідомлення, навіщо ви на цій землі.

Отож, пам'ятайте, що особистістю не народжуються, нею стають.

Дорогою до…

На шляху, скажімо так, від пукту «А» до пункту «Б» завжди зустрічаєш багато цікавих дрібничок, на які або звертаєш увагу, або ж байдуже ковзаєш по них поглядом.

Іду якось, нікого не чіпаю. Морально готуюсь до зустрічі з важливою для мене людиною і раптом… здригаюсь від дивного звуку. Моя голова починає обробляти добуту інформацію… викид адреналіну… думка за думкою… хаотично… розкидано… Що трапилося? Розумієш: необхідно дізнатися. Проте миттєво включаєш режим самозбереження – і вже інше в голові: «А, може, не потрібно?». Та цікавість бере верх. Нарешті повертаюся, ще намагаючись зрозуміти, як за долю секунди мозок зміг стільки викинути «на-гора».

Та не в цьому суть! Набагато важливішим і смішнішим було те, що я побачила після: ворона зі «швидкістю світла» пролітаючи повз мене, не втримала щось у своєму дзьобі і, мабуть, задумавшись, пустила на асфальт. Не встигла я те «щось» розгледіти, як перед самісіньким моїм носом просвистіли крила білобокої любительки всього, що блищить. Птаха на повній швидкості (мені навіть здалося, що та й не загальмувала) спікетувала за впущеною цяцькою. І , на мій превеликий жаль, швидко зникла в заростях бур'яну.

Дорогою я довго розмірковувала, що ж то могло бути? І маленьке, і кругленьке, і, може, м'якеньке…

Та роздуми закінчилися тоді, коли стала на першу сходинку університету.

…Проза життя. А хотілося ж чогось незвичайного.

Без собаки і кота й «житуха» не та!

Якби вони заговорили, людина втратила б останніх друзів. І це факт! Більшість сприймає їх як рівних собі. Із ким можна поділитися найвідвертішим, найпотаємнішим? Хто завжди вислухає вас мовчки, не перебиваючи? Хто є кращи втішником, бо не питає чому вам погано? Не знаєте? Досі не здогадлися? І не соромно?

Мова йде, всього-на-всього, про домашніх улюбленців! Хоча ні, постривайте! Як іх можна назвати «всього-на-всього»? тварини, звичайно, не сенс життя, проте завдяки їм, воно набуває особливого змісту. Це, напевне, єдині істоти на землі, котрі люблять нас більше, ніж себе. На відміну від людей, вони ніколи не прикидаються: друзів – люблять, а ворогів – кусають. І все ж (поклавши руку на серце) признаймося собі: часто-густо ставимося до них як до двохвартісних, примітивних істот. Чому? Може, через те, що вони нам вірять і люблять?

Ніколи не можу зрозуміти тих, хто ображає братів наших менших. Той, хто каже, що щастя не купиш, ніколи не купував цуценя. Оте маленьке скавуче створіння ладне перевернути ваше життя. Воно, як дитинча. Скажіть, як можна його образити чи завдати шкоди?

Людина – єдина істота, що заподіює іншим біль, часто-густо не маючи на це жодної причини.

Подумайте, настільки життя було б прекраснішим, якби всі ми булитакими, якими нас бачать наші улюбленці: добрими, щирими, чесними… узагалі, людяність – це не те, як ти ставишся до іншої людини, це те, як ставишся до тварин. У світі, де людські права сьогодні цінуються більше, ніж коли-небудь, де рівень життядося піку, де кожен несе відповідальність за своє життя – тварини, частіше всього, становляться останніми справжніми жертвами. Єдиними рабами чи здобиччую.

Тварина – мірило людини. Не буде братів наших менших – не буде людяності. Ав світі, де залишаться тільки люди, ми нічого не будемо значити! Тож збережемо твварин від… людей!

Розширено коментована замітка

Нещодавно у стінах Сум ДУ відбувся фестиваль соціальної реклами «Інший погляд». За підтримки викладачів, студенти мали змогу представити до конкурсу свої роботи. Це свого роду реклама, метою якої, за словами одного з викладачів вишу, було привернення уваги до проблем, котрі потребують вирішення.

Подія і справді стала знаковою для вузу: і побачене, і почуте таки відклалосяна файлах пам'яті студентів.

Фестиваль зібрав повну залу людей. Відеоролики, представлені в різних номінаціях, сколихнули стандартні шаблони.

Неможливо передати атмосферу зібрання та викид адреналіну, котрі панували при показі нових роликів.

Маємо надію, що це не останній фестиваль, котрий відбудеться в стінах Сумського державного університету.

Хронікальна замітка

Днями стався жахливий випадок: хлопець випав із вікна другого поверху гуртожитку. Він довго лежав на асфальті, доки його побачили й викликали швидку допомогу. У травмопункті йому наклали гіпсову пов’язку, а потім він був опитаний працівниками міліції щодо причин, які спонукали до таких ді й. Пояснення було, на думку хлопця, досить гідним: стан сильного алкогольного сп’яніння.

Через кілька годин хлопець був удома, проте не все так добре закінчилося, як думалося. Наступного дня його повідомили про виселення з гуртожитку, оскільки він порушив правила проживання в ньому.

Що відбувалося далі, наразі не відомо. Хочеться думати, що цей прикрий випадок чомусь навчить юнака

Коментована замітка

Кілька днів тому, за прогнозами, повинен був відбутися кінец світу. «На всій планеті повинна настати темрява та виключитися електрика»,- оповістив не тільки ввесь Інтернет, а й національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА) тібетський оракул. Світ у паніці, повсюди скуповуються: свічки,сіль,люди запасаються питною водою, їжею, паливом, будували підземні бункери, а заповзятливі ділки, продавали навіть квитки у пекло й у рай – усе для того, щоб пережити ті злощасні дні, котрі наближаються 21.12.2012.

Дехто вірив, а дехто скептично до цього ставився. Як вияснилося тепер, другі робили правильно. Запланований кінець світу … не відбувся. Хоча, якщо поміркувати логічно, то він мав відбутися приблизно вісім місяців тому, адже майя не враховували в своєму календарі високосних років.

Тож маємо те, що маємо.