17. Эллинистический период литературы. Новые жанры. Новые культурные центры.

ГРЕЧЕСКАЯ ЛИТЕРАТУРА.

Древнейший письменно зафиксированный памятник греческой литературы, Гомеровские поэмы, является результатом длительного развития. (эллинистической литературой обычно называется грекоязычная литература III — I вв. до н.э.).

Появляются новые формы в поэзии и прозе, в то же время можно говорить об упадке драматургии и публицистики. Хотя театры теперь существуют во всех, даже в небольших, городах, уровень театрального искусства значительно ниже классического времени. Театр стал просто развлечением, лишенным глубоких общественных идей. Из постановок исчезает хор: даже трагедии великих поэтов прошлого ставились без хоровых партий. Главным жанром драматургии становится бытовая комедия и мелкие комические жанры, такие, как мимиямбы, пантомимы и др.

Самым крупным комедиографом, создателем типа новой комедии считается афинянин Менандр, живший на рубеже IV и III вв. до н.э. Он был другом Эпикура, и взгляды последнего оказалп влияние на творчество Менандра. Сюжеты комедий Менандра основаны на различных недоразумениях и случайностях: родители находят своих подкинутых детей, братья—сестёр и т. п. Главная заслуга Менандра — в разработке характеров, в достоверности психологических переживаний персонажей. Полностью дошла до нас только одна его комедия — «Брюзга», найденная в Египте в 1958 г.

Все комедии Менандра имеют счастливый конец: влюбленные соединяются, родители и детиобретают друг друга. Такие развязки были, конечно, редкостью в реальной жизни, по на сцене именно благодаря точности бытовых деталей и характеров оати создавали иллюзию достижимости счастья; это была своего рода «утопия», помогавшая зрителям не терять надежд в том суровом мире, в котором они жили. Творчество Менандра было широко использовано римскими комедиографами и через них оказало влияние на европейскую комедию нового времени.

Найважливішою рисою художньої літератури епохи еллінізму було звуження її соціального горизонту у порівнянні з попереднім (так званим, полісним) періодом грецької історії. Публічний характер зберігали тільки театр,але й у театрі на зміну суспільно-політичній та викривальній комедії Аристофанаприйшла, так звана, новааттичнакомедія (Менандр, Філемон, Діфіл — перша половина 4 — початок 3 століття до н. е.) з її інтересом до приватного побуту і сімейнимї перипетії. Трагедії періоду еллінізму не збереглися, хоча постановки засвідчені протягом усього елліністичного періоду як вАфінах, так і майже по всій території елліністичного світу (аж доВірменіїта Причорномор'я).

З початку 3 століття до н. е. література отримала розвиток у нових культурних центрах, головним чином вАлександрії, де художня творчість нерозривно було пов'язана із дослідженнями філологів, які працювали у знаменитійАлександрійській бібліотеці. Вивчення художньої літератури минулого змусило елліністичних поетів усвідомити як стійкість існуючих літературних традицій, так і необхідність їх оновлення. Звідси інтенсивне експериментування в області жанрів.Елегіяіз засобу громадського і морального повчання перетворюється на розповідь із міфологічних змістом у творчостіФілітаз островаКос(близько 320-270),ГермесіанактазКолофона(близько 300) іКаллімахаз Кірени. У той же час Каллімах замінив традиційнийгероїчний епосжанром невеликої поеми(«епіллія»), викладає у побутових тонах побічні епізоди героїчного сказання. У, так званій, ідиліїФеокрітапобутова ситуація часто розроблялася у формах, запозичених з фольклорного змагання співаків або властивих драматичній сцені з життя міської родини. Це ж коло складає зміст «Міміамбів»Герода, виявлених на папірусі накінці 19 століття. Період еллінізму був також часом розквітуепіграми, в якій на перше місце виступала любовна тематика: виникнення пристрасті, зустріч закоханих, невзаємні почуття.

Традиційний жанр героїчного епосузнайшов продовження уАполлонія Родоського, однак він також зазнав вплив ученості, обов'язкової для поезії елліністичної культури і вимагав від авторів вплетення в основну сюжетну канву антикварних довідок, рідкісних слів іміфів. Суттєве значення для подальшого розвитку античної та середньовічної літератури мали прозові жанри, що оформляються в період еллінізму із залученням фольклорноїновели, оповідань: любовний роман за участю легендарних царів і полководців («Роман про Ніну»), псевдоісторічні описи ідеального суспільного устрою (Ямбул,Евгемер). Література еллінізму досягла значного успіху у зображенні внутрішнього світу людини, його повсякденного побуту, у той час як використання фольклорної традиції розширило межі літературних жанрів.