Інші сайти

http://www.tax.com.ua/

Сайт про податкову систему України.

http://www.ucci.org.ua/

Торговельно-промислова палата України.

http://www.ufs.kitv.ua/

Український фінансовий сервер,

http://www.ingfn.com.ua/

Фінансові новини/

Глосарій

Абстрактний метод пізнання – метод пізнання, заснований на виокремленні сутнісних властивостей, зв’язків, взаємозалежностей предмета або явища та виключення з аналізу тих факторів, зв’язків та властивостей, які не відіграють визначальної ролі, є другорядними, випадковими.

Австрійська школа – школа маржиналізму, заснована у 70-80 рр. ХІХ ст. професором Віденського університету К. Менгером, Ф. Візером, Е. Бем-Баверком, які розробили суб’єктивно-психологічний варіант теорії граничної корисності, методологію граничного аналізу, дослідили їх зв’язок з теорією ринкового попиту та ціноутворення. У ХХ ст. ідеї австрійської школи розвивали Л. Мізес, Ф.Хайєк та ін.

Аграрна цивілізація завдячує широкому застосуванню у сільському господарстві перших знарядь праці, виготовлених із каміння (тривала 8-10 тис. років до середини XVIII ст.). Перша технологічна революція отримала назву неолітична. Вона забезпечила перехід від варварства до цивілізації. Основним джерелом багатства стала оброблювана земля.

Агропромислова інтеграція – це встановлення сталих прямих зв’язків селянських господарств із підприємствами й організаціями суміжних галузей (сфери заготівлі, зберігання, переробки і реалізації продукції, а також обслуговування сільського господарства).

Агропромисловий комплекс – представляє сукупність сфер, галузей, підприємств у взаємозв’язку та взаємодії, що займаються виробництвом, транспортуванням, зберіганням, переробкою, реалізацією сільськогосподарської продукції та забезпеченням сільського господарства індустріальними засобами виробництва.

Агробізнес – підприємництво у сільському господарстві.

Аграрні відносини – це економічні відносини у сільському господарстві між державою і сільськогосподарськими підприємствами, між сільськогосподарськими підприємствами, між сільськогосподарськими працівниками і підприємствами, між державою і сільськогосподарськими працівниками з приводу володіння та використання землі як головного засобу виробництва в сільському господарстві, визначені характером землеволодіння та землекористування.

Акселератор – коефіцієнт, що відображає вплив приросту національного доходу на приріст інвестицій.

Активного грошового балансу теорія – є основою економічної політики раннього меркантилізму (ХV – ХVІ ст.), яка полягала в збільшенні кількості грошей у країні шляхом максимізації їх ввезення та заборони їх вільного вивезення.

Активного торговельного балансу теорія – є основою економічної політики пізнього маржиналізму (ХVІ – ХVІІ ст.), яка полягала у збільшенні грошової маси країни шляхом зростання торговельного прибутку на основі стійкого перевищення експорту над імпортом.

Акцизи – це непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, яка належить державі.

Акціонерний банк – банк, статутний капітал якого формується внаслідок емісії та продажу акцій.

Активні операції банку передбачають використання грошових ресурсів фізичними і юридичними особами.

Альтернативних витрат концепція – концепція, започаткована представником австрійської школи маржиналізм Ф.Візером (1851–1926), згідно якої витрати виробництва мають суб’єктивний характер і виступають формою компенсації за відмову від альтернативного способу використання благ.

Амортизація – грошова форма відшкодування зносу основного капіталу.

Амортизації норма характеризує співвідношення між фондом амортизації і основним капіталом (очищеним від зносу).

Антимонопольна політика держави – сукупність законів і законодавчих актів, в межах яких функціонують монополії. Антимонопольна політика може проявлятися шляхом: обмеження впливу монополії на конкуренцію; прийняттям низки антимонопольних законів; недопущенням державою недобросовісної конкуренції; визначенням того, що розуміється під монопольним становищем.

Асигнування – видатки на утримання підприємств.

Банк (іт. banco – лавка міняйли) – кредитно-фінансова установа, яка зосереджує кошти, здійснює грошові розрахунки між підприємствами або приватними особами, регулює грошовий обіг у країні, в тому числі випуск (емісію) нових грошей.

Банк іпотечний – банк, який надає довготермінові кредити під заставу нерухомості.

Банк національний – центральна фінансова установа країни, що здійснює емісію грошей та регулює грошовий обіг і грошовий оборот.

Банк кредитний – звичайна комерційна фінансова установа, що управляє грошовим потоком з метою отримання прибутку.

Банк інноваційний – комерційна фінансова установа, що здійснює фінансування процесу запровадження нововведень у виробництво.

Банк земельний – банк, що надає кредити під заставу землі.

Банк світовий – міжнародний інвестиційний інститут, створений одночасно з МВФ.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) – об’єднує на акціонерних засадах частину фінансових ресурсів центральних банків 30 країн, здійснює для них комерційні операції та бере участь в організації міжнародного валютного співробітництва. Створений у 1930 році (м. Базель, Швейцарія).

Банк центральний – це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи.

Біржа (лат. bursa – гаманець) є інститутом, що зводить продавців і покупців шляхом здійснення між ними угод на некомерційній основі.

Біржа товарна – некомерційна підприємницька інституція, яка реалізує засоби виробництва за зразками.

Біржа праці регулярно здійснює посередницькі операції на ринку робочої сили.

Біржа фондова – це організований і регулярно функціонуючий ринок купівлі-продажу цінних паперів: акцій, облігацій, боргових зобов’язань.

Біржа золотовалютна – ринок купівлі-продажу благородних металів та встановлення цін на них.

Бізнес (англ. business – справа) – економічна, комерційна, біржова або підприємницька діяльність, спрямована на отримання прибутку.

Бізнес малий є умовою формування конкурентного середовища.

Бізнес великий виступає становим хребтом (базисом) національної економіки.

Бізнес середній формує доходи пересічного (середнього) громадянина, виражає рівень життя нації.

Безробіття – соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення.

Безробіття рівень визначається процентним відношенням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності економічно активного населення.

де Рб – рівень безробіття; Б – чисельність безробітних; Не.а. – чисельність економічно активного населення.

Безробіття фрикційне зумовлене динамічністю ринку праці через незадоволення умовами праці, рівнем заробітної плати, регіональним переміщенням населення, закриттям фірм та галузей, недосконалістю інформаційних потоків.

Безробіття структурне виникає через невідповідність між попитом та пропозицією робочої сили внаслідок структурних зрушень в економіці та за професійною ознакою.

Безробіття циклічне пов’язане із спадом ділової активності в умовах циклічних коливань.

Безробіття природне характеризується фрикційним і структурним безробіттям разом.

Бюджетний кредит – надання бюджетних засобів суб’єктам господарювання і органам влади на засадах поворотності та платності.

Бюджетні резерви призначені для забезпечення безперебійного функціонування передбачених бюджетом витрат а також покриття передбачуваних затрат держави (стихійні лиха, серйозні технологічні аварії, епідемії тощо), які зненацька можуть виникнути.

Бюджет консолідований – це об’єднаний бюджет центрального уряду і бюджети місцевих органів влади.

Бюджет дефіцитний – стан бюджету, коли видатки перевищують доходи.

Бюджет профіцитний – стан бюджету, коли доходи перевищують видатки.

Бюджет державний – затверджений на законодавчому рівні кошторис грошових доходів і видатків держави, які передбачаються отримати і витратити у майбутньому.

Бюджетно-податкова політика – це „найдавніший” інструмент державного втручання у ринкову економіку. Державна політика реалізується через визначення оптимального співвідношення між доходами і видатками держави.

Борг державний, нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіциту державного бюджету .

Борг внутрішній перед юридичними та фізичними особами.

Борг зовнішній перед іноземними країнами (міжнародними фінансовими організаціями, урядами іноземних країн та іноземними приватними особами й організаціями).

Відтворення суспільне – безперервний процес відтворення продуктивних сил, виробничих відносин, робочої сили та кінцевого результату.

Відтворення продуктивних сил означає відтворення предметів праці, сировинних матеріалів, знарядь праці, технологій, оточуючого середовища, науки, всіх сил природи.

Відтворення виробничих відносин передбачає відтворення системи відносин власності, економічних потреб і економічних інтересів, місця людини у суспільному виробництві, відтворення відносин виробництва, розподілу, обміну, споживання, організаційно економічних відносин.

Відтворення робочої сили – це відтворення робочої сили у товарній формі, її розподіл, обмін, споживання (використання), відтворення за професіями, спеціальностями, певної структури.

Відтворення кінцевого результату – безперервний процес виробництва матеріальних благ і послуг в натуральній та вартісній формах, першої необхідності, засобів розкоші, товарів довгострокового та короткострокового користування, товарів сьогодення та товарів майбутнього.

Відтворення просте – відтворення у незмінних обсягах, коли кінцевий результат використовується на споживання.

Відтворення розширене означає виробництво у зростаючих розмірах, частина додаткового продукту використовується на нагромадження.

Відтворення звужене передбачає виробництво у зменшених обсягах.

Відтворення екстенсивного типу – збільшення обсягів виробництва за рахунок залучення у виробництво додаткових факторів виробництва.

Відтворення інтенсивного типу – це процес збільшення обсягів виробництва за рахунок більш раціонального використання факторів виробництва.

Валютний паритет – законодавчо встановлене відношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу

Власність – об’єктивна економічна категорія, що виражає пануючі в суспільному виробництві виробничі відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ і, перш за все, засобів виробництва.

Виробництво натуральне – форма суспільного виробництва, що базується на технологічному поділі праці для задоволення особистих потреб у межах певних територій (сільської общини і панського помістя).

Виробництво товарне – форма суспільного виробництва, що передбачає виробництво матеріальних благ, економічно відособленими товаровиробниками для задоволення не особистих, а суспільних потреб через акти купівлі-продажу, тобто через ринок.

Валюта у широкому розумінні – це грошова одиниця країни.

Валюта у вузькому розумінні – це грошові одиниці іноземних країн.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Валютний вільний плаваючий курс – валютний курс, який формується лише під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

Валютний керовано-плаваючий курс – валютний курс, зміна якого регулюється державою завдяки цілеспрямованому впливу на кон’юнктуру валютного ринку.

Валютний фіксований курс – курс національної валюти, який держава офіційно зобов’язується підтримувати.

Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП. Серед усіх видів зовнішньоекономічної діяльності безпосередній вплив на ВВП справляє зовнішня торгівля. Вона вносить зміни в сукупні видатки й умови економічної рівноваги. Згідно з методом «видатки-випуск» модель економічної рівноваги набирає такого вигляду:

Зовнішня торгівля вносить також зміни у вилучення та ін’єкції. Вилучення доповнюються імпортом (М), а ін’єкції – експортом (Х). Звідси модель економічної рівноваги за методом «вилучення-ін’єкції» набирає такого вигляду:

Витрати виробництва – затрати факторів виробництва у вартісній формі, зорієнтовані на кінцевий результат.

Витрати постійні – ті, що не залежать від кількості виробленої продукції.

Витрати змінні – ті, що залежать від кількості виробленої продукції.

Витрати внутрішні – ті, що несе фірма за власні ресурси.

Витрати зовнішні – витрати, що несе фірма на придбання товарів на стороні.

Витрати валові – це витрати постійні і змінні, внутрішні і зовнішні разом.

Витрати граничні – додаткові витрати ще на одну додаткову одиницю продукції.

Витрати середні – витрати на одиницю продукції.

Витрати фірми в довгостроковому періоді – витрати в часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів.

Витрати фірми в короткостроковому періоді – витрати в часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним.

Валовий дохід – вся реалізована продукція фірми в поточних цінах.

Власності об’єкти – все, з приводу чого люди вступають між собою у відносини привласнення: земля, її надра, морський і річковий шельф, заводи, фабрики, засоби виробництва, предмети споживання, технології, цінні папери, наукові відкриття, робоча сила, тощо.

Власності суб’єкти – носії відносин власності: індивіди, партнери, колективи, жителі регіонів, народ України, держава, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Власність як юридична категорія – сукупність законів та законодавчих актів права володіння, права розпорядження, права використання об’єктів власності.

Власність індивідуальна означає привласнення матеріальних благ як окремими індивідами так і їх формуваннями. Різновидами індивідуальної власності є особиста власність на доходи та майно громадян і певні засоби виробництва, що використовуються в особистому підсобному господарстві. Важлива роль належить приватній власності трудового характеру, що є економічною основою відтворення продуцента. Особливе місце у системі індивідуальної власності належить приватній власності на основі найму робочої сили. Така власність є економічною основою збагачення. В сучасних умовах різновидом індивідуальної приватної власності є акціонерна власність, коли контрольний пакет акцій належить фізичній особі.

Власність суспільна характеризує привласнення матеріальних благ як суспільством в цілому, так і його ланками (підрозділами): народом України, територіальними громадами, суспільними організаціями, політичними партіями, конфесіями. Основними різновидами суспільної вартості є: власність народу України, державна власність, власність територіальних громад, відомча власність, власність суспільних організацій та партій, акціонерна державна власність – контрольний пакет акцій належить державі.

Власність інтелектуальна означає власність на наукові розробки, винаходи, на підручники, навчальні посібники, ноу-хау, методичні розробки. В сучасних умовах інтелектуальна власність стає формою формування інтелектуального капіталу, найбільш дієвою формою капіталу.

Вартість споживча – здатність товару задовольняти певні потреби, особисті та виробничі. Споживча вартість товару створюється затратами конкретної праці.

Вартість мінова – здатність товару обмінюватись на товар у певних пропорціях.

Вартість (цінність) товару – втілена в товарі людська праця. Вартість товару вимірюється не індивідуальними затратами, а суспільно необхідними затратами праці при нормальних наявних умовах виробництва, середній продуктивності та середній умілості робітника.

Вартості трудова теорія – створена представниками класичної буржуазної політекономії Англії В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо. Вони ствер­джували, що вартість створюється у виробництві затратами людської праці.

Валовий дохід дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг.

Відсоток – перетворена форма вартості і ціни позичкового капіталу. Це ціна, яку необхідно заплатити за отримання грошової позики з метою реалізації проекту без будь-якого ризику.

Глобалізація економіки – якісно новий етап взаємозалежності національних економік на основі поглиблення інтернаціоналізації світового господарства, інтенсифікації міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталу, робочої сили і технології

Господарський механізм – сукупність форм і методів регулювання економічних процесів і суспільних дій економічних суб’єктів на основі знання економічних законів, використання економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Гроші – загальний еквівалент обміну товарів, суспільна форма виразу вартості.

Грошей функції: 1) міра вартості, тому що гроші самі мають вартість; 2) засіб обігу, змінюють форми обміну – товарну на грошову, грошову на товарну; 3) засіб платежу – при виплаті заробітної плати, отриманні стипендії, пенсії, матеріальних допомог, при продажі товарів у кредит, при оплаті за навчання; 4) засіб нагромадження та утворення скарбів – при розширеному відтворенні та формуванні валютних резервів; 5) світові гроші – раніше у якості світових грошей виступали благородні метали, сьогодні міжнародними грошима є національні валюти у формі паперово-кредитних грошей провідних розвинених країн (американський долар, євро, англійський фунт стерлінгів, японська єна тощо).

Гроші товарні, така форма вказує на панування товарних еквівалентів: хутро, коні, сіль, горілка, благородні метали.

Гроші паперові полегшують товарний обіг, роблять його більш еластичним. Основною функцією паперових грошей є засіб обігу.

Гроші паперово-кредитні виконують, перш за все, функцію засобу платежу, а для провідних країн світу вони є світовими грошима.

Гроші електронні виступають формою кредитних грошей, полегшуючи розрахунки банків з фізичними та юридичними особами.

Грошовий обіг характеризує рух грошей за законами грошового обігу при зміні форм вартості.

Грошового обігу закон виражає необхідність визначення грошової маси з урахуванням суми цін товарів, швидкості руху грошей, суми цін товарів, проданих у кредит та по безготівковому обороту.

Грошовий мультиплікатор – це число, яке показує у скільки разів збільшується надлишковий капітал (кредитний ресурс) завдяки функціонуванню банківської системи.

Грошова система характеризує економічний та правовий механізм функціонування грошей. Основними елементами грошової системи є: назва грошової системи; масштаб цін; види грошових знаків (металевих та паперових); порядок емісії та вилучення грошей з обігу; регламентація безготівкових розрахунків; встановлення курсу національної грошової одиниці, порядок обміну її на іноземну; державне регулювання грошового обігу, включаючи наявність відповідних фінансових інститутів (установ).

Грошово-кредитне регулювання економіки – це заходи центрального банку, спрямовані на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредиту, рівня відсоткових ставок та інших показників, за допомогою яких держава набуває здатності впливати на економічну кон’юнктуру. Зазначений вплив здійснюється у двох формах: кредитної експансії або кредитних обмежень (рестрикції).

Гранична корисність – здатність блага задовольняти найменш інтенсивну потребу, додаткова корисність, яку одержує людина від споживання додаткової одиниці певного блага.

Граничний продукт – додатковий продукт, отриманий внаслідок використання додаткової одиниці певного фактора виробництва за незмінної величини інших факторів.

Граничні витрати – приріст витрат на виробництва додаткової одиниці продукції.

Дедукція – метод наукового пізнання від загального до одиничного.

Діалектика – метод наукового пізнання, якій базується на використанні законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому зв’язку та взаємозалежності, у стані безперервного розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей.

Діалектичний матеріалізм – філософське учення, засноване в 40-х рр. ХІХ ст. К.Марксом (1818–1883) та Ф.Енгельсом (1820–1895), згідно з яким матерія є єдиною основою світу, свідомість виступає як властивість матерії, а розвиток є результатом внутрішніх суперечностей.

Дивіденди – виплати акціонерові, що їх здійснює компанія у формі готівки або у формі акцій.

Дисконтування – це метод визначення поточної вартості (ціни) будь-якого капітального ресурсу (в тому числі і землі) з урахуванням надання ним майбутнього прибутку при існуючий ставці банківського відсотка.

Дохід відсотковий – це дохід, який виплачується власникам цінних паперів і банківських депозитів.

Дохід сімейний – сума доходів, свідомо організованої на основі родинних зв’язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім’ї, суспільства в цілому.

Дохід орендний – прибуток підприємця-орендаря на його капітал, включаючи і нормальний підприємницький дохід.

Дохід від власності – прибуток від об’єктів власності як капіталу.

Доходи на інтелект – винагороди на наукові відкриття, ноу-хау, інновації, раціоналізаторські пропозиції, підручники, посібники, методичні матеріали, патенти, ліцензії.

Дохід підприємства виступає у формі цін реалізації продукції (валовий дохід) та формі фондів соціального призначення: фонд заробітної плати, фонд освоєння нової техніки, інноваційний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд стимулювання виробництва експортної продукції.

Дохід у широкому розумінні слова розглядається як грошові та натуральні надходження до суб’єктів господарського життя.

Дохід у вузькому значенні – це потік грошових надходжень на одиницю часу. На відміну від багатства, яке втілюється у запасах активів, дохід передбачає надходження грошей.

Доходи первинні – ті, що утворюються від основних видів економічної діяльності: зарплата, доходи від індивідуальної трудової діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, орендний дохід, підприємницький дохід, рента, дивіденд, відсоток, дохід на інтелект, дохід від нерухомості, торговий прибуток.

Доходи кінцеві включають основні доходи, матеріальні допомоги, різні трансферти, соціальні надбавки після сплати податків.

Домогосподарство – економічні одиниці, що складаються з однієї або більше осіб, які забезпечують економіку ресурсами і використовують доходи для купівлі споживчих товарів та послуг.

Домогосподарства функції:

– соціальна та виховна, сім’я є основним осередком формування і нагромадження людського капіталу. В ній створюється фізіологічна основа даного капіталу, що постійно розвивається, одночасно адаптуючись до існуючої соціально-економічної системи життєдіяльності;

– споживча функція, сутність її полягає в тому, що саме сімейні господарства виступають основним споживачем товарів і послуг, які обертаються на відповідному ринку. Адресний платоспроможний попит домогосподарств на ринку товарів і послуг визначає обсяги та асортимент внутрішнього виробництва й імпорту;

– постачальницька функція. Вони постачають на ринок такі важливі виробничі ресурси як працю (робочу силу), капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, які, поєднавши їх певним чином, створюють товари і послуги. Останні, опинившись на відповідному ринку, купуються домогосподарствами;

– виробнича функція, частина домогосподарств виступає безпосередніми виробниками різних товарів і послуг, які поставляються на ринок;

– посередницька функція найчіткіше виявляється в сфері торгівлі. Зокрема, в країнах з розвинутою ринковою економікою досить поширені сімейні форми малих торговельних підприємств, які надають послуги на високому рівні.

Домогосподарств доходи натуральні – це продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання, а також винагорода чи подарунки у не грошовій формі.

Домогосподарств доходи особисті – це сукупність грошових коштів і натуральних надходжень, отриманих домогосподарствами за певний період часу, як правило , за рік.

Домогосподарств витрати на споживання. Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Основні серед них такі: на харчування; придбання товарів широкого вжитку (одяг, взуття) і довгострокового користування (меблі, холодильники, телевізори, комп’ютери, автомобілі тощо); оплату соціально-культурних і комунально-побутових послуг; сплату податків і різних платежів; заощадження та нагромадження; інші, часто непередбачені витрати.

Домогосподарств заощадження – частина доходу домогосподарств, яка не використовується на споживання. Формуються за рахунок: сімейних доходів, які мають трудове походження: заробітна плата доходи від індивідуально-трудової та підприємницької діяльності; доходи від особистого підсобного господарства; від власності: рента (орендна плата), проценти на вклади та з облігацій, дивіденди тощо; соціальних пенсії та допомоги, виплат по безробіттю, стипендії, дотації на різні путівки для відпочинку, виплати багатодітним сім’ям, а також наяв­ність елементів безкоштовного або пільгового лікування та освіти населення

Догма Сміта – Сміт стверджував, що вартість створюється затратами людської праці лише в умовах простого товарного виробництва. При переході до капіталізму вартість же складається з доходів: заробітної плати, прибутку, земельної ренти.

Додаткова вартість – термін, запроваджений К. Марксом. Надлишок над вартістю робочої сили, створений найманими робітниками і безоплатно привласнений власниками капіталу.

Дотація (лат. dotaze – постачати, споряджати) – додаткові асигнування з держав­ного бюджету підприємства.

Дохід нормальний підприємницький – мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері діяльності. Оскіль­ки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких фун­кцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Дотації – допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків з метою їх підтримки.

Державне казначейство – орган, на який покладено функції використання державного бюджету, обліку його касового використання, управління зовнішнім та внутрішнім боргом.

Економічна теорія – наука, що вивчає закони економічних систем та принципи їх функціонування.

Економічна система – сукупність ринків у взаємозв’язку та взаємодії. Складовими економічної системи є продуктивні сили, виробничі відносини, господарський механізм, система відносин власності, принцип – основа певної теорії, вчення, науки, світогляду.

Економічні форми реалізації власності – реалізувати власність – означає отримати дохід на базі власності, спожити, використати об’єкти власності. На державному рівні власність використовується через такі економічні форми як державний бюджет, резервний фонд, фонд заміщення, фонди нагромадження та споживання, субсидії, дотації, страхові фонди. На рівні підприємства формами реалізації власності є фонд заробітної плати підприємства, резервний та страхові фонди фірм, фонди спеціального призначення: розвитку виробництва, освоєння нової техніки, запровадження нової техніки, стимулювання праці робітників, стимулювання виробництва експортної продукції, інноваційний фонд тощо. На рівні індивіда формами реалізації власності виступають зарплата робітника, премії, різні надбавки до зарплати, умови праці, умови відпочинку, умови підвищення знань, рівня кваліфікації, отримання нової професії, дошкільні учбові заклади, побут, фізична культура і спорт, охорона здоров’я.

Економічні категорії – наукові узагальнення, абстракції, логічні поняття, теоретичне вираження пануючих у суспільстві виробничих відносин.

Економічні закони – внутрішньо-необхідні, сталі й істотні причинно-наслідкові зв’язки в економічних процесах і явищах.

Економічні суперечності – суспільні форми зв’язків, відносин між протилежними сторонами суб’єктів господарювання, рушійна сила економічної системи, джерело її саморуху.

Економіка – перший етап розвитку політичної економії, створений древніми мислителями. Аристотель вважав головним дослідження законів ведення домогосподарства, збільшення благ для людей, які називав багатством.

Економічний експеримент – це перевірка ефективності функціонування нового господарського механізму, всього нового в економічній системі.

Економічна діяльність – будь-який вид людської діяльності, спрямований на досягнення певного результату у формі продукту, товару, послуги, пр­бутку. Вищою формою економічної діяльності є підприємництво.

Економічні інтереси – це усвідомлені потреби господарюючих суб’єктів (різних класів та соціальних груп). Вони характеризують рівень задоволення потреб.

Економічні системи – спосіб організації національної економіки.

Економічна система змішана – є формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

- високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктура ринку;

- різноманітністю форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів;

- поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

- орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.

Економічна система перехідна – економічна система, в якій поєднано економічні відносини та механізми, притаманні як старій системі, що відмирає, так і новій , яка формується.

Економічна система командно-адміністративна – спосіб організації національної економіки, за якого всі питання господарського життя вирішують державні органи. Командно-адміністративна економіка передбачає державну власність на всі матеріальні ресурси та централізоване директивне планування.

Економічна система традиційна – економічна система, в якій традиції та звичаї визначають реальне використання обмежених ресурсів.

Економічне зростання – це кількісні та якісні зміни в продуктивних си­лах, виробничих відносинах, структурі суспільного виробництва та його орга­нізаційній системі, що супроводжується збільшенням кінцевого результату.

Економічного зростання показники:

– збільшення обсягів національного доходу;

– виробництво національного доходу на душу населення;

– темпи зростання економіки;

– стабілізація і динамічний розвиток економіки;

– рівень задоволення потреб.

Економічного зростання екстенсивний тип базується на збільшенні обсягів виробництва за рахунок залучення у виробництво додаткових факторів виробництва.

Економічного зростання інтенсивний тип характеризується збільшенням обсягів виробництва за рахунок більш раціонального використання факторів виробництва.

Економічного зростання фактори:

– величина матеріальних ресурсів;

– кількість трудових ресурсів;

– обсяги фінансового капіталу;

– науково-технічний прогрес;

– продуктивність праці;

– інновації, ноу-хау;

– новітні технології;

– рівень кваліфікації зайнятих;

– спеціалізація виробництва;

– структура економіки;

– нагромадження капіталу;

– наука та її економічне впровадження.

Економічного зростання новий тип базується на широкому запровадженню досягнень науково-технічної революції у виробництві, розширенні невиробничої сфери, підвищення рівня освіченості населення, стрімкого зростання рівня доходів і життя людей, створення умов для всебічного розвитку особи.

Економіка ринкова – економічна система, що ґрунтується на приватній власності, вільному ринку і не втручанні держави в господарське життя.

Економіка змішана – це наявність багатоукладної економіки з різними формами і видами власності, які рівноцінно захищені державою.

Економічно активне населення – це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг.

де Ре.а. – рівень економічної активності; Не.а. – чисельність економічно активного населення; Н – чисельність населення.

Економікс – теоретична галузь економічної науки, започаткована в 90-х рр. ХІХ ст. в рамках неокласичного напряму А.Маршаллом (1842–1924). Від політичної економії відрізняється переважанням позитивного аналізу ринку, дослідженням раціональних методів господарювання в умовах обмежених ресурсів, використанням маржиналізму, функціональних залежностей та математичних методів. Згідно з визначенням Л. Роббінс економікс – наука, яка вивчає людську поведінку як відносини між цілями і обмеженими засобами, що мають альтернативне застосування.

Експорт – продаж товарів та послуг зарубіжному контрагенту.

Економія витрат обігу – завдяки тому, що кредит суттєво прискорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу.

Засоби праці – все, при допомозі чого люди виготовляють блага (машини, механізми, шляхи сполучення, прилади, технології тощо).

Земля як фактор виробництва — це предмет праці, засіб праці, засіб виробництва, надра землі, флора і фауна, морський і річковий шельф. Земля, не будучи товаром, в умовах товарного виробництва, продається і купується (продається не земля як геологічне тіло, продаються земельні ділянки певних розмірів).

Земельні відносини – це економічні відносини у сільському господарстві з приводу землеволодіння, землерозпорядження і землекористування.

Землеволодіння передбачає встановлення певних форм власності на землю. Основними формами власності є державна, приватна та власність територіальних громад на землю.

Землерозпорядження означає використання землі як власником, так і іншим суб’єктом господарювання за його розпорядженням, право власника земельної ділянки її продавати, здавати в оренду або суборенду, закладати під заставу, дарувати, використовувати в певних територіях.

Землекористування передбачає створення на землі сільськогосподарських підприємств: акціонерних товариств, фермерських господарств, орендних підприємств, товариств з додатковою та обмеженою відповідальністю, повних товариств, командитних товариств, державних підприємств, кооперативних (колективних) товариств, використання землі як сільськими дворами, так і працівниками соціально-культурної сфери.

Зайнятість населення можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями з метою одержання доходу.

Зайнятість ефективна є результатом ефективного розподілу трудових ресурсів, тобто такого, що задовольняє потреби суспільного виробництва за кількістю та якістю робочої сили і забезпечує найбільший його обсяг.

Зайнятість повна – робота лише в одного підприємця у виробничому приміщенні роботодавця із стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року.

Зайнятість часткова – це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості роботи на конкретному об’єкті.

Заробітна плата – перетворена форма вартості і ціни товару робоча сила.

Заробітна плата погодинна передбачає виплату заробітної плати в залежності від кількості затраченого робочого часу та якості праці. Основними сист­мами погодинної заробітної плати є погодинно-преміальна, акордна, погодинно-прогресивна система заробітної плати.

Заробітна плата відрядна залежить від кількості виробленої продукції та якості праці. Основними системами відрядної заробітної плати є пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна та колективна системи заробітної плати.

Заробітна плата номінальна – це сума грошей, які отримує робітник за свою працю.

Заробітна плата реальна – це кількість матеріальних благ та послуг, які може придбати робітник на свою номінальну заробітну плату.

Заробітна плата мінімальна – сума грошей, що дає можливість задовольнити фізіологічні потреби робітника.

Закон попиту виражає необхідну об’єктивність зміни попиту в залежності від зміни ціни. Такий попит називається еластичним. Попит, що не залежить від зміни цін, називається нееластичним.

Закон пропозиції характеризує об’єктивну необхідність зміни пропозиції прямо пропорційно до зміни ціни. Пропозиція, що змінюється залежно від зміни ціни, називається еластичною. Пропозиція, що не залежить від ціни, називається нееластичною.

Закон економічної конкуренції виражає сталі, об’єктивні причинно-наслідкові зв’язки між товаровиробниками з приводу їх участі у трудовому по­серед­ництві в ринковій економіці при формуванні ринкової ціни як регулятора пропорційності між попитом і пропозицією.

Закон монополізації виробництва виражає суттєві, найбільш сталі причинно-наслідкові зв’язки між конкуренцією великих підприємств або галузей з приводу концентрації і централізації виробництва і капіталу у все меншій кількості фізичних і юридичних осіб.

Земельний кадастр – сукупність даних про кількісний та якісний стан будь-яких природних ресурсів, їх економічна, екологічна та інша оцінка

Закон Оукена виражає стійкі причинно-наслідкові зв’язки у виробництві між рівнем природного безробіття і величиною кінцевого результату – перевищення природного рівня безробіття на один відсоток веде до падіння кінцевого результату на 2,5 відсотка.

Закон Енгеля – зі зростанням доходів сім’ї питома вага витрат на задоволення культурних та інших нематеріальних потреб суттєво зростає.

Зовнішньоторговий оборот є сумою експорту і імпорту.

Закон спадної граничної корисності – закон, згідно з яким у міру збільшення споживання блага гранична корисність кожної додаткової його одиниці зменшується.

Закон спадної граничної продуктивності – закон, сформульований Дж.Б. Кларком (1847-1938), згідно з яким зростання обсягів використання змінного фактора виробництва викликає зменшення його продуктивності.

Закон спадної родючості ґрунтів – сформульований представниками класичної школи політичної економії (Д. Рікардо та Т. Мальтусом) закон, згідно з яким кожне додаткове вкладення праці та капіталу в обробіток землі з певного моменту супроводжується зменшенням врожайності.

Інтеграція – сучасна форма процесу інтернаціоналізації виробництва, зближення і поглиблення взаємодії підприємств, галузей народного господарства, регіонів і держав в інтересах повнішого задоволення інтересів учасників цього процесу у відповідних товарах і послугах.

Інфраструктура виробнича – сукупність галузей, підприємств та організацій, що забезпечують нормальну роботу матеріального виробництва (лінії електропередач, станції, оптові бази, елеватори, складські приміщення).

Інвестиції прямі надають право управлінського контролю за об’єктом, у який інвестовано капітал.

Інвестиції портфельні здійснюються шляхом придбання акцій іноземних підприємств у розмірах, які не забезпечують право власності або контролю над ними.

Імпорт – купівля у зарубіжного контрагента товарів і послуг.

Інтернаціоналізація економіки – формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості національних економік

Індустріальна цивілізація почалась з промислової революції другої половини XVIII – першої третини XІX ст. і продовжується для більшості країн сві­ту по даний час.

Інформаційна ера – тип сучасної економіки, у якій відбувається поширення інформаційної технології у сфері матеріального і нематеріального виробництва, перетворення інформації в один з найважливіших факторів соціально-економічного прогресу суспільства й особи.

Індикативне планування – це адекватна ринковим відносинам форма макроекономічного планування.

Інституціоналізм – один з провідних напрямів економічної теорії ХХ ст. та сучасності. Предметом дослідження є вивчення суспільства як сукупності економічних і неекономічних інститутів у взаємодії, взаємозв’язку та розвитку, як організаційних, правових, формалізованих та неформальних норм господарської діяльності.

Інституція (інститут) – провідна категорія інституціоналізму. Інституції – це норми поведінки, традиції, прийняті в суспільстві, за допомогою цієї категорії аналізуються соціальні, правові, етичні процеси та їх вплив н економічні відносини суспільства, можливість їх організаційного і правового оформлення. Інститути являють собою політичні організації, форми підприємництва, системи кредитних установ, тобто, це закріплення норм та звичаїв у вигляді законів, орга­нізацій, установ.

Історична школа – неортодоксальний напрям економічної теорії, започаткований у 40-ві – 60-ті роки ХІХ ст. в Німеччині на основі історичного методу досліджень, спрямованого на вивчення господарських явищ і процесів у їх національній та часовій визначеності та обґрунтування основних закономірностей розвитку національної економіки визначна роль в якій відводилась державі.

Історичний метод – властивий історико-соціальному напряму економічної теорії метод економічних досліджень, заснований на вивченні генезису та еволюції національної господарської системи, її продуктивних сил, періодизації етапів економічного розвитку тощо.

Капітал – це економічний ресурс, з якого виготовляються або при допомозі чого виготовляються матеріальні блага. Економічним ресурсом є засоби вироб­ництва, вони і є капіталом. Капітал поділяється на основний і оборотний.

Капіталу кругообіг (фондів) означає процес проходження капіталом трьох стадій і прийняття ним трьох функціональних форм.

Капітал основний (фонди) – представляє ту частину капіталу фірми, яка приймає участь у процесі виробництва, робить багато оборотів, переносить свою вартість на готову продукцію частинами.

Капітал оборотний (фонди) – та частина капіталу, що робить один оборот, приймає участь у процесі виробництва, переносить свою вартість на готову продукцію повністю. Об’єктами оборотного капіталу є предмети праці, сировина, паливо, мастила, електроенергія, готова продукція на складах, про­дукція відвантажена до споживача, тара і тарні вироби, кредитний ресурс, кошти фірм на рахунку у банку.

Кредитування – надання у борг матеріальних цінностей, грошей продуценту.

Квотування – встановлення частки кожного учасника виробництва у загальному виробництві чи збуті продукції

Кінцевий суспільний продукт – це сукупний суспільний продукт очищений від матеріальних витрат (повторного їх рахунку).

Класична економічна теорія (В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо) показали, що багатство суспільства створюється в усіх галузях національної економіки. Вони розкрили закони капіталістичної економіки, її внутрішні суперечності, розробили трудову теорію вартості (в основі блага лежить людська праця).

Корисність товару – здатність товару задовольняти певний рівень потреб.

Курс валюти – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Котирування – визначення офіційними державними органами (центральним банком) ціни іноземної валюти.

Конвертованість валюти – здатність національної грошової одиниці обмінюватись на інші валюти.

Кредит – це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Кредит комерційний надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу.

Кредит банківський – найпоширеніша форма кредиту. Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал.

Кредит іпотечний – довгострокова позика під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель).

Кредит лізинговий – відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

Кредит ломбардний – короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати.

Кредит державний – система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами – з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

Кредит міжнародний – це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності.

Кредит «стенд-бай» – надається країнам-членам МВФ для визначених МВФ цілей на підставі угод «стенд-бай», терміном до 12 місяців, а в окремих випад­ках до 30 років.

Кредиту функція перерозподільна – кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного сектору, перетворюючи їх у позичковий капітал, який завдяки використанню численних форм кредиту перерозподіляється на користь тих суб’єктів, які мають тимчасову потребу використання запозичених грошових засобів.

Кредиту функція емісійна виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами.

Кредитна система – це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на основі кредитування.

Конкуренція як економічна категорія виражає виробничі відносини між людьми з приводу їх участі у трудовому суперництві.

Конкуренція як соціально-економічна категорія виражає виробничі відносини між людьми з приводу більш повного і більш якісного задоволення зростаючих потреб в умовах трудового суперництва.

Конкуренції функції:

1. регулююча – регулює найефективніше виробництво товарів та послуг, найефективніше використання капіталу;

2. мотивації – стимулює зниження витрат, підвищення продуктивності праці, запровадження досягнень НТП, нової техніки, новітніх технологій;

3. контролююча – розміщує продуктивні сили по території країни з урахуванням рівня ефективності виробництва, співвідносить доходи з видатками;

4. відбору – очищує виробництво від недбайливих підприємців та недбайливих робітників;

5. соціальна – сприяє більш повному задоволенню потреб споживача через ринкову ціну.

Конкуренції методи:

1. цінові – передбачає використання системи цін;

2. нецінові методи – конкуренція за якість продукції, завоювання споживача, відкриття кредитних ліній, благодійна допомога, надання послуг у навчанні;

3. недобросовісні методи передбачають боротьбу ціновими війнами, підпал офісів, шантаж, дезінформація споживачів, різні форми шпигунства, динаміт.

Конкуренція досконала характерна для ринку з множиною продавців і покупців якого-небудь подібного продукту.

Конкуренція недосконала – на галузевому ринку присутній один продавець і кілька покупців.

Конкуренція монополістична передбачає широкий діапазон цін, різні варіанти одного і того товару, використання у боротьбі товарних марок, реклами.

Конкуренція олігополістична діє на ринку, який складається з декількох продавців.

Конкуренція функціональна – будь-яку потребу можна задовольнити різними способами.

Конкуренція видова існує внаслідок наявності товарів для однієї і тієї ж мети, але мають відмінності з якихось важливих характеристик (хліб різної випічки, магнітофони різної потужності).

Конкуренція предметна передбачає випуск ідентичних товарів, що мають незначні відмінності (легковики різного кольору, плуги для різних тракторів, сівалки, різні лопати, борони в асортименті).

Конкуренція внутрішньогалузева – існує між товаровиробниками однієї галузі, формує ринкову ціну.

Конкуренція міжгалузева – існує між товаровиробниками різних галузях за середній прибуток.

Конкуренція цінова передбачає падіння цін і багато банкрутств.

Конкуренція нецінова – за якість, надійність, асортимент, зручність, види, доставка, упаковка, за послуги, особливості фінансування, рівень задово­лення потреб споживача.

Конкуренція міжнародна – конкуренція між окремими державами у межах світового господарства.

Конкуренція як економічна категорія виражає виробничі відносини, в які вступають люди в процесі виробництва, розподілу та споживання з приводу участі їх у трудовому суперництві.

Картель (франц. cartel, італ. carta – папір, документ) – об’єднання кількох підприємств однієї галузі, коли вони укладають між собою угоди про єдині ціни, ринки збуту, частки виробництва.

Концерн (англ. concern – 1) справа; 2) фірма, підприємство – велике об’єднання підприємств на галузевій основі, коли створена спільна власність і єдиний фінансовий контроль.

Конгломерати – монополії, що об’єднують діяльність у різних, технологічно не пов’язаних між собою галузях.

Кооперація — особлива форма організації праці, за якої багато людей разом беруть участь у тому самому процесі або різних, але зв’язаних між собою, процесах праці.

Кооперація виробнича – форма організації виробництва, яка є добровільним об’єднанням виробників для досягнення загальних господарських потреб з обов’язковою трудовою участю в її діяльності.

Кейнсіанська модель державного регулювання економіки базується на фіскальній політиці, найважливішим об’єктом якої є ресурси інвестицій і відсоткові ставки. Кейнс зосереджує увагу на таких аспектах макроекономіки: заощадження і інвестиції, співвідношення зарплати і безробіття, сукупного попиту і сукупної пропозиції, фіскальної політики; грошово-кредитна політика.

Кейнсіанство – один з провідних напрямів економічної теорії ХХ ст. та сучасності який обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Сформувався цей напряму середині 30-х рр. ХХст. і домінував у світовій економічній науці протягом 50-70-х рр.

Кембріджська школа – наукова школа маржиналізму в Англії, заснована А. Маршаллом.

Кількісна теорія грошей – теорія, яка встановлює залежність між кіль­кістю грошей в обігу, їх цінністю та змінами ринкових цін. Започаткована мер­кантилістами, розвинута класичною школою та неокласичним напрямом. Її сучасним варіантом виступає монетаризм.

Класична школа політичної економії – перша наукова школа, що запо­чаткувала теоретичні основи економічної науки. Фундаментальний внесок кла­сичної школи полягає у формуванні наукової методології економічних дос­ліджень, розробці ідеології ринкового лібералізму, розкритті саморегулюючих можливостей ринку, обґрунтування політики природної свободи та невтручання держави в економіку, створенні категоріального апарату та теоретичної системи політичної економії.

Коуза теорема – теоретичне обґрунтування характеру зв’язку між розподілом повноважень власності та рівнем трансакційних витрат, яке має провідне значення в теорії неоінституціоналізму. Зміст теорії: якщо права власності чітко визначенні трансакційні витрати дорівнюють нулю. То розміщення ресурсів буде залишатись незмінним і ефективним незалежно від змін у розподілі прав власності.

Крива Лаффера – графічне зображення залежності між ставкою оподаткування та сумою податкових надходжень до державного бюджету, обґрунтоване теоретиком економіки пропозиції А. Лаффером.

Монетаризм вважає, що держава лише посилює диспропорції в економіці, тому потрібно обмежити вплив її на економіку, державний сектор повинен бути якомога меншим. На думку монетаристів, найбільші зміни повинні бути в грошово-кредитній політиці, яка спрямована на управління сукупним попитом і сукупною пропозицією. Вони пропонують „монетарне правило”, згідно з яким грошова пропозиція збільшується у відповідності з довгостроковим зростанням реального обсягу виробництва.

Макроекономічна теорія – напрям економічної теорії започаткований в 30–40-х рр. ХХ ст. Дж.М. Кейнсом, що вивчає національну економіку як єдине ціле, досліджує умови макроекономічної нестабільності, форми та методи регулюючої політики держави, фактори економічного зростання.

Мальтузіанство – концепція, започаткована Т. Мальтусом (1766–1834), згідно з якою добробут нації визначається не стільки рівнем розвитку виробництва, скільки ”природним законом народонаселення”, згідно з яким тем­пи зростання народонаселення перевищують темпи зростання виробництво засо­бів його існування, потребуючи відповідного державного регулювання.

Маржиналізм (від фр. мarginal – граничний) – напрям економічної теорії що виник у 70 –90-х рр. ХІХ ст., теоретична складова неокласичного напряму. Сутність маржиналізму як теорії полягає у визначенні цінності ринкових благ їх корисністю та рідкісністю використовуючи метод граничного аналізу.

Марксистська економічна теорія – К. Маркс, Ф. Енгельс довели трудову теорію вартості до логічного завершення, показали експлуататорський характер капіталізму, наголосили на необхідності заміни капіталізму соціалізмом.

Меркантилізм (від лат. merkari – торгувати) – напрям економічної думки властивий перехідній добі первісного нагромадження капіталу (ХV– ХVІІІ ст.). Представники меркантилізму багатство ототожнювали з грошима, а його джерелом вважали зовнішню торгівлю та видобуток благородних металів, обґрунтовуючи необхідність досягнення активного торговельного балансу шляхом державного регулювання господарського життя нації. Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу.

Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса – модель засновника лозаннської школи Л. Вальраса (1834–1910), яка у математичній формі відображає взаємозв’язок і взаємозалежність ринків товарів, послуг і виробничих ресурсів за умов вільної конкуренції.

Метод науковий – шлях входження в науку, хід пізнання дисципліни.

Метод матеріалістичної діалектики – вивчення суспільного виробництва на всіх його рівнях у русі, змінах, формах перетворення, з урахуванням інновацій, постійного зростання потреб.

Метод наукової абстракції передбачає очищення від несуттєвих, другорядних явищ, дослідження найбільш суттєвого, конкретного: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики та навпаки.

Метод аналізу та синтезу – розчленування цілого на частини, окремого їх вивчення, поєднання елементів у цілісність з урахуванням взаємозв’язків, дослідження від цілого до частини, від конкретного до абстрактного і навпаки.

Метод поєднання історичного і логічного – вивчення економічних явищ у процесі їх розвитку, спочатку розвиваються прості економічні форми, на зміну яким приходять більш складні, поки прості економічні форми не сформувались, більш складні не отримають свого розвитку. Історичний розвиток виробництва передбачає його очищення від випадкового, несуттєвого.

Метод індукції та дедукції передбачає пошук фактів, виведення з них принципів, використання принципів у практиці господарювання і навпаки.

Методи економіко-математичні — дослідження економічних процесів і явищ при допомозі математичного моделювання сприяють збалансованості, пропор­ційності в економіці, покращення розміщення продуктивних сил.

Метод системного аналізу — основний критерій правильності економічної теорії, виступає інструментом поєднання теорії і практики господарювання.

Маркетинг – це сукупність відносин служб організації ринкової економіки, орієнтованої на споживача.

Мікромаркетинг вирішує питання оптимізації виробництва на рівні окремої фірми.

Макромаркетинг спрямований на розв’язання більш широких проблем – зокрема, реалізації продукції на рівні народного господарства, стимулювання економічного розвитку країни.

Маркетинг стратегічний застосовується у фірмах як форма перспективних економічних відносин.

Маркетинг міжнародний використовується міжнародними економічними інституціями у межах світового господарства.

Маркетингу принципи передбачають об’єктивність і чесність, високу відповідальність, творчу самостійність, глибоке професійне пізнання ринку, поєднання інтересів виробництва, споживачів і суспільства.

Маркетингу функції: системне дослідження ринку; виявлення ще не освоєного сегменту ринку; планування асортименту товарів і послуг; збут і реалізація товарів і послуг, реклама і стимулювання збуту як окрема функція маркетингу.

Менеджмент – це вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей.

Менеджменту принципи: цілеспрямованість – досягнення ряду цілей; облік інтересів – робити заради чогось; ієрархічність – залежність багатоступінчаста; взаємозалежність – всі фактори та елементи організації взаємозалежні; динамічна рівновага – потенціал організації повинен знаходитись в динамічній рівновазі; принцип економічності – організація повинна бути і динамічною і ефективною.

Менеджменту функції: визначення мети; забезпечення виконання взятих на себе зобов’язань; знання економічних законів; здійснення комплексного підходу до управління організацією на базі концепції семи С: стратегії, структури, системи, складу кадрів, стилю керівництва, суми звичок, сумісних цінностей; знання потреб і можливості їх задоволення; програму практичної діяльності.

Менеджменту види: технологічний; сфери реалізації продукції; споживчий – задовольняти потреби, перш за все, потреби споживача; маркетинговий менеджмент; оперативний менеджмент; стратегічний менеджмент – менеджмент великих фірм; міжнародний менеджмент – управління міжнародними економічними об’єднаннями світу.

Менеджменту форма лінійна – взаємозв’язок між начальником і підлеглими за ієрархією зверху (11-14 рівнів ієрархії в багатьох фірмах);

Менеджменту форма функціональна – спільні для декількох органів функції передаються одному органу (підрозділу);

Менеджменту форма лінійно-функціональна – досвідчені спеціалісти по лінійних ланках: у кожного підлеглого може бути лише один начальник;

Менеджменту форма дивізіональна – підлеглий може мати кількох начальників, кожен з яких відповідає за певні проекти або один вид діяльності корпорації;

Менеджменту форма програмно-цільова – виділяються керівники окремих проектів або підрозділів, які дають розпорядження найефективнішого використання усіх ресурсів для досягнення цілей;

Менеджменту форма матрична, в якій поєднується лінійна, програмно-цільова та цільова форми.

Міжнародний поділ праці (МПП ) – спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов.

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.

Форми МЕІ:

– торговельна інтеграція;

– валютно-фінансова інтеграція;

– створення єдиного економічного простору;

Міжнародні корпорації (МНК) – концерн або союз концернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.

Міжнародний рух капіталів – переміщення засобів за кордон (або з-за кордону) з метою отримання прибутку.

Міжнародна валютно-кредитна система являє собою сукупність правил, законів, установ, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках.

Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей, умов життя.

Монополізм – явище зумовлене винятковим становищем, виключним місцем і роллю окремих суб’єктів ринку, які економічно панують на ньому, обмежуючи чи усуваючи конкуренцію.

Монополія природна – економічно-соціальна монополія, що монополізує окремі галузі як в окремих господарствах, так і у світовому господарстві в цілому (виробництво горілчаних виробів, емісія грошей, випуск зброї, Дніпропетровський Південний машинобудівний завод, науково-виробниче об’єднання ім. Патона).

Мультиплікатор – показник, який характеризує темпи зростання інвестицій на певні обсяги збільшення кінцевого результату.

; ;

де К – мультиплікатор; – приріст інвестицій;– приріст доходу.

Мито – встановлюється за ввезення та вивезення товарів через кордон або за транспортування іноземних товарів на території певної країни транзитом.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – міжнародна валютно-кредитна орга­нізація, що регулює міждержавні валютно-кредитні відносини. МВФ – спеціалі­зована установа ООН. Заснований у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції (США).

Небанківські фінансові установи зосереджують грошові ресурси для надання посередницьких операцій фізичним і юридичним особам з метою отримання прибутку.

Національний дохід – сума новостворених вартостей всіх галузей національ­ної економіки у грошовій формі.

Національне багатство – це матеріальні блага та послуги, вироблені всіма поколіннями: доходи населення, житловий фонд, основний капітал, оборотний капітал, земля, її надра, флора і фауна, морський і річний шельф, наукові відкриття, цінні папери, робоча сила.

Нагромадження – це розширення виробництва за рахунок залучення у виробництво додаткових засобів виробництва та формування фонду життєвих засобів для залучення у виробництво нових робітників. Джерелом нагромадження переважно виступає частина додаткового продукту, що формує фонд нагромадження. В певних історичних умовах, як виняток, джерелом нагромадження може бути необхідний продукт (під час війни, стихійних лих, техногенних катастроф). За певних умов (коли випускається більш продуктивне обладнання або коли знижуються ціни на попереднє обладнання внаслідок зростання продуктивності праці у машинобудуванні) джерелом нагромадження може бути фонд заміщення.

Нагромадження індивідуальне – нагромадження на мікроекономічному рівні (на рівні фірми).

Нагромадження суспільне – нагромадження на макроекономічному рівні.

Нагромадження виробниче – нагромадження у сфері матеріального виробництва.

Нагромадження територіальне – нагромадження у певному регіоні, на певній території.

Нагромадження норма характеризує ефективність нагромадження і визначається співвідношенням між фондом нагромадження певного виду нагромадження до національного доходу.

,

де Нн – норма нагромадження; Фн – фонд нагромадження; НД – національний дохід.

Небанківські фінансово-кредитні установи – страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, трастові установи.

Оренда (лат. arendo – здаю в найми, наймаю) – договірне строкове платне володіння і користування землею, підприємством, основними виробничими фондами, іншим майном, переданим орендодавцем орендареві для самостійної господарської діяльності.

Орендна плата – це платіж, який орендар вносить власнику землі за користування земельною ділянкою.

Пенсійні фонди – небанківські фінансові установи, що здійснюють фінансування населення переважно літнього віку за рахунок державного бюджету, особистих накопичень громадян, коштів підприємств, благодійних фондів.

Пасивні операції банків зводяться до зусиль по формуванню грошових ресурсів банку.

Підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Приватне підприємство діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи).

Підприємство комунальне діє на основі власності територіальної громади.

Підприємство колективної власності діє на основі колективної власності.

Підприємство державне діє на основі державної власності.

Підприємство, засноване на змішаній формі власності, діє на базі об’єднання майна різних форм власності.

Підприємство з іноземним капіталом – якщо в статутному фонді підприємства іноземні інвестиції становлять не менше як десять відсотків.

Підприємство унітарне створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Підприємство корпоративне утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна або підприємницької чи трудової діяльності учасників, їх спільного управління справами, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємства малі, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за цей період не перевищує суми 70 млн. грн.

Підприємствами великими визнаються підприємства, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує 250 осіб, а обсяг вало­вого доходу від реалізації продукції за рік перевищує суму 100 млн. грн.

Підприємства спільні – підприємства, створені на основі вкладення капіталу двох або більше суб’єктів світового господарства, в яких отриманий прибуток розподіляється пропорційно частки учасників статутного фонду.

Продукт валовий внутрішній – це сума доданих вартостей економіки мінус критичний імпорт.

Поділ праці суспільний – це співіснуюча праця, сукупність різних видів людської праці.

Поділ праці загальний – поділ суспільного виробництва на великі роди, як то промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво, торгівля тощо;

Поділ праці частковий – поділ праці всередині великих родів на різновиди;

Поділ праці одиничний – поділ праці на підприємстві між цехами, підрозділами, ланками, робочими місцями;

Поділ праці професійний – поділ праці за професіями, спеціальностями.

Потреби – нужда людини або виробництва в чомусь. Це суспільні форми залучення працівника до трудової діяльності. Потреби як економічна категорія виражають виробничі відносини, які виникають між людьми з приводу використання різноманітних споживчих вартостей.

Податки – обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

Податкова система – сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови а також інститутів та організацій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Податкова ставка – законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Податкова квота характеризує рівень оподаткування і визначається як частка податку в доході платника.

Податки прямі – вилучаються безпосередньо у власників майна, які отримують дохід.

Податки непрямі – вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів і послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходів.

Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається його власниками або розпорядниками як позика з метою отримання доходу у формі позичкового відсотка.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктом господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництва об’єкти – готова продукція, товари, послуги, технологія, прибуток, цінні папери, земля, капітал, робоча сила, інтелект, морський і річний шельф, наукові відкриття, нововведення, надра землі, ноу-хау.

Підприємництва суб’єкти – індивіди, партнери, держава, територіальні громади, фізичні і юридичні особи України та інших країн світу.

Прибуток – реалізований додатковий продукт, виражений в грошах.

Прибутку норма характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове співвідношення маси прибутку до всього авансованого капіталу,

де – норма прибутку;– маса прибутку;К – величина авансованого капіталу.

Підприємницький дохід – прибуток на капітал, вкладений у сферу матеріального виробництва.

Прибуток торговий – дохід на торговий капітал.

Прибуток бухгалтерський – різниця між валовим доходом та зовнішніми витратами.

Прибуток економічний – різниця між валовим доходом і економічними (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нормальний прибуток) витратами виробництва.

Прибуток монопольний – прибуток фірми, яка займає монопольне становище на ринку.

Прибуток нормальний – мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері діяльності.

Позичковий відсоток – перетворена форма вартості і ціни позичкового капіталу (дохід на позичковий капітал).

Протекціонізм – захист інтересів національного виробника.

Парадокс Леонтьєва пояснюється тим, що одна людино-година американської праці еквівалентна трьом людино-годинам іноземної праці.

Пенсійні фонди – акумулюють грошові засоби у формі пенсійних внесків та нарахувань. Вони формуються як приватними підприємствами, так і державними органами.

Процес формування попиту на робочу силу безпосередньо визначається речовим фактором виробництва та опосередковано відображає вплив інших факторів: чисельності покупців робочої сили, можливості взаємозалежності живої праці й знарядь праці, продуктивності праці й ринкової вартості товару.

Прожитковий мінімум – вартість набору товарів і послуг, визначеного на основі обґрунтованих нормативів споживання й забезпеченості населення першо­черговими життєвими засобами

Праця конкретна – це праця в певній професійній формі зі сторони її якості.

Праця абстрактна – це праця, що створює вартість товару. Абстрактна праця – це суспільна форма праці, те спільне, що є у всіх товарах – затрати людської енергії, наслідок роботи м’язів та мускул.

Політична економія – наука про виробничі відносини у взаємозв’язку та взаємодії з продуктивними силами та надбудовою, економічні категорії та економічні закони різних способів виробництва, що регулюють процес суспільного відтворення.

Предмети праці – всі речі, виготовлені людиною, з яких виробляються матеріальні блага.

Продуктивні сили – всі сили, з допомогою яких відбувається процес виробництва (засоби виробництва і робоча сила у взаємозв’язку і взаємодії).

Праця – це цілеспрямована діяльність людини і означає процес споживання робочої сили (фізичних і розумових здібностей), яка є товаром і проходить процес виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Підприємливість – використання здібностей підприємця з його капіталом у єдності.

Постіндустріальна епоха базується на технологічному застосуванні науки, провідній ролі соціальної сфери, високому рівні кваліфікації зайнятих, стрімкому зростанні інтелектуального капіталу, основним товаром стає інформація.

Право володіння означає належність об’єкта власності тому чи іншому суб’єкту власності, право поводитися з об’єктом власності на свій розсуд – залишити собі або продати, здати в оренду або подарувати, право фізично володіти об’єктом власності.

Право розпорядження – право застосувати об’єкти власності в межах певних повноважень (самому або за дорученням іншому суб’єкту господа­рювання).

Право користування означає використання об’єктів власності за певним призначенням у певних галузях, певних технологіях, у певних виробничих ланках суб’єктами господарювання.

Прогрес економічний – це послідовне вдосконалення всієї економічної системи, розвиток суспільного виробництва, продуктивних сил, виробничих відносин і господарського механізму.

Прогрес соціальний полягає в поліпшенні життя суспільства і кожного його члена, більш повного задоволення зростаючих потреб, широкої соціалізації виробництва.

Приватизація означає перетворення державної власності у приватну власності.

Піднесення (розширення виробництва) – фаза економічного циклу між найнижчою і найвищою його точками.

Пропозиція землі на ринку нееластична, тому що кількість землі, придатної для обробки, є фіксованою величиною.

Попит на землю еластичний і має тенденцію зростати, що зумовлює під­вищення ціни на землю.

Продукт необхідний – частина кінцевого результату, яка є економічною основою відтворення робітника, задоволення матеріальних і духовних потреб його сім’ї.

Продукт додатковий – частина кінцевого результату, що задовольняє суспільні потреби.

Ринок праці як економічна категорія виражає сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу специфічного товару – робочої сили.

Ринок праці як економічне явище є системою економічних механізмів, суспільних норм та інститутів, що регулюють рух робочої сили та її використання.

Роздержавлення – процес розвитку малого та середнього бізнесу, поява нових підрозділів виробничої діяльності, поділ суб’єктів господарювання на власників, менеджерів і найманих робітників.

Ринок як економічна категорія виражає виробничі відносини між продав­цями і покупцями з приводу задоволення суспільних потреб через обмін.

Ринковий механізм являє собою таку форму організації господарства, при якій індивідуальні споживачі і виробники взаємодіють за допомогою ринку з метою вирішення трьох проблем економіки: що», «як» і «для кого» виробляти. «Що виробляти?» – визначається шляхом голосування за гроші споживача. «Як виробляти?» – диктується конкуренцією між виробниками. «Для кого вироб­ляти?» – визначається цінами на фактори виробництва. Ринковий механізм об’єктивно включає такі взаємозв’язані елементи: попит, пропозицію, ринкову ціну і економічну конкуренцію.

Ринкова ціна формується на основі внутрішньогалузевої конкуренції під впливом попиту, пропозиції та граничної корисності, дорівнює вартості товару.

Рента (нім. Rente – повертаю, сплачую) – дохід із капіталу, землі або майна, що його власники регулярно одержують, не займаючись підприємниць­кою діяльністю.

Рента диференціальна – це дохід із земельної ділянки внаслідок існу­вання монополії на землю як об’єкта господарювання з кращих земель за їх родючістю, місцеположенням або є результатом більш високої продуктивності праці при додаткових вкладеннях капіталу в одні і ті ж земельні ділянки.

Рента абсолютна є платою за користування земельною ділянкою через наявність монополії приватної власності на землю.

Рента монопольна утворюється на землях особливої якості чи особливих кліматичних умовах. Це дохід, який виникає внаслідок виробництва рідкісних сор­тів сільськогосподарської продукції. Він створюється в різних галузях економіки.

Ринкова інфраструктура – сукупність галузей, підприємств, організацій, що сприяють нормальній роботі економіки в ринкових умовах.

Рентабельність – прибутковість фірми.

Рентабельності норма визначається як відсоткове співвідношення маси прибутку до всього капіталу фірми де НР – норма рентабельності; К_осн – капітал основний; ОЗ – оборотні засоби.

,

Рецесія – фаза економічного циклу між найвищою і найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва.

Рівень економічної активності відбиває частку економічно активного населення в загальній його кількості:

,

Реімпорт — придбання реекспортного товару країною споживачем.

Структура суспільного виробництва означає його системність, залеж­ність одного підрозділу від іншого. Основними структурними ланками суспіль­ного виробництва є саме виробництво, розподіл, обмін, споживання. Важлива роль у суспільному виробництві належить матеріальному та нематеріальному (духовному) виробництву з їх виробничою та соціальною інфраструктурою.

Соціальна інфраструктура – сукупність галузей, підприємств, організа­цій, що забезпечують нормальну роботу невиробничої сфери для задоволення потреб людини та всебічного розвитку її особи (соціально-культурні заходи, під­приємства охорони здоров’я, театри, кінотеатри, зони рекреації, освітні заклади, торгівля тощо).

Сучасні економічні теорії – (Дж. Кейнс) наголошують на широкому втручанні держави в економіку, інші (М. Фрідмен) виступають за обмеженість втручання держави в економічні процеси, визначення людини в суспільному виробництві, вивчення ефективності виробництва в умовах обмежених ринком.

Сукупний суспільний продукт – сума матеріальних благ і послуг, вироб­лений за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Сек’ютирізація – зростання ролі цінних паперів у залученні та розмі­ще­нні засобів комерційними банками, кінцевими кредиторами та пози­чальниками, як інструменту регулювання руху позичкового капіталу.

Світова торгівля – форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем, природними, географічними та іншими умо­вами.

Світовий ринок – розвинена сфера товарного обміну, що ґрунтується на МПП.

Стадія розвитку доіндустріальна характеризується примітивними ру­тинними знаряддями праці. В цей період матеріальне виробництво розвивалось еволюційним шляхом. Технологічний спосіб виробництв був інструментально-ручним.

Стадія розвитку індустріальна розвитку суспільства характеризується таким технологічним способом виробництва, де панує система машин, наука все більше стає продуктивною силою суспільства. Основною формою організації виробництва стає фабрика-кооперація однорідних чи розрізнених машин (сис­теми машин).

Собівартість – сумарні, виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Структура собівартості – співвідношення між елементами собівартості (матеріальні витрати, амортизація, заробітна плата, загальногосподарські витрати).

Страхові компанії здійснюють фінансування втрат здоров’я громадян та відшкодування втрат якості житла, товарно-матеріальних цінностей, збитків, наданих від посухи, землетрусів, повеней, стихійних лих.

Світове господарство – внутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов’язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’язками.

Світового господарства етапи розвитку:

І – кінець ХІХ – початок 20-х років ХХ ст.

ІІ – друга третина 20-х років – кінець 80-х років ХХ ст.;

ІІІ – кінець 80-х – початок 90-х років ХХ ст. і продовжується нині.

Структурна політика. Під структурною політикою розуміється обґрунту­вання цілей і характеру структурної перебудови економіки, вирішення пріоритет­них ланок суспільного виробництва і оптимального співвідношення між ними. Ключовими напрямками структурної політики є створення розвинутого споживчо­го сектора, подолання технічної відсталості, згортання неефективних сфер викорис­тання інвестиційних ресурсів, конверсії, зниження залежності від імпорту ресурсів.

Соціально орієнтована ринкова економіка характеризується поєд­нанням ринкового механізму організації суспільного виробництва з втручанням держави в економічні процеси з метою задоволення соціальних потреб насе­лення.

Синдикат (лат. sindicatus, sindscus – повірений, представник) – об’єднання підприємств, що виробляють однотипну продукцію і зберігають виробничу само­стійність при втраті комерційної незалежності внаслідок наявності спільної кон­тори по збуту продукції.

Субсидування (лат. subsidium – допомога, підтримка) – грошова або нату­ральна підтримка виробника.

Трест (від англ. trust – довіра) – об’єднує підприємства однієї галузі, які втрачають виробничу, комерційну і юридичну самостійність, підкоряючись єди­ному контролю. Як правило, це акціонерне товариство.

Тарифи – ціни на різні види послуг.

Теорія граничної корисності – розроблена представниками австрійської школи в 70-х роках ХІХ ст. (К. Менгером, Є. Бем-Баверком, Ф. Візером). Вони ствер­джували, що вартість товару визначається ступенем корисності для по­купця, якщо корисність товару падає, то вартість його зменшується .

Теорія витрат виробництва – представники Дж. Мілль, Дж.Мак-Куллох. Во­ни стверджували, що вартість створюється затратами постійного і змінного капі­талу, не розуміли суті прибутку.

Теорія попиту і пропозиції – представниками цієї теорії є більшість еко­номістів Європи. Вони стверджували, що вартість визначається попитом і про­позицією, ототожнюючи вартість і ціну.

Теорія факторів виробництва – представники Ж. Б. Сей, Ф.Бастіа. На їх думку, вартість створюється працею, землею, капіталом. Представники цієї школи пояснюють підвищення цін зростанням витрат на фактори виробництва. Щоб не зростали ціни, потрібно заморозити заробітну плату. Рівень зарплати, прибутку та ренти впливають на ціни, але не вони є частими збудниками цієї гонки.

Теорія вартості англо-американської школи – представлена А.Маршаллом (Англія), Дж. Кларком (США). Вчені поєднують в єдине ціле теорію граничної корисності, попиту і пропозиції, витрат виробництва. Дж. Кларк робить висновок про дію закону спадної продуктивності витрат виробництва, тому потрібно збільшувати інвестиції на кожну додаткову одиницю продукції.

Теорія абсолютних переваг А.Сміта виходить з того, що добробут нації залежить від ступеня поглиблення поділу праці, в тому числі й міжнародного.

Теорія відносних переваг Д.Рікардо передбачає, що кожна країна вико­ристовує свій капітал і працю у тих галузях, які забезпечують їй найбільші вигоди.

Теорія Хекшера-Оліна-Самуельсона є сучасною модифікацією теорії відносних переваг і відома як теорія співвідношення факторів виробництва.

Теорія альтернативних витрат Г. Хаберлера ґрунтується на техно­логічних змінних, що визначають поведінку суб’єктів на світовому ринку товарів.

Теорія життєвого циклу товару Раймонда Варнона виходить з того, що всі товари проходять свій життєвий цикл:

– поява нового продукту на ринку;

– зрілість продукту;

– випуск стандартизованого продукту;

Теорія раціональних очікувань виходить з того, що всі ринки є високо конкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватись, так і знижуватись. Коли люди реа­гують на очікувані результати стабілізаційної політики, то і ефективність остан­ньої зводиться до нуля.

Теорія формаційна передбачає, що розвиток людського суспільства від­бувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим: первісно­общинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну.

Формаційний підхід передбачає, що вирішальна роль у суспільному роз­витку належить процесу виробництва, а його головною рушійною силою є супе­речність між продуктивними силами і виробничими відносинами.

Теорія стадіальна базується на тому, що в основі економічного зростання лежить певний технологічний спосіб виробництва, який формується на техно­логічному поєднанні речових і особистих факторів виробництва і складається із системи продуктивних сил і виробничих відносин. Економічні епохи відріз­няються не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими засобами праці. Отже, зміна технологічних способів виробництва диктується розвитком науки і техніки.

Стадіальна теорія економічного зростання розрізняє такі етапи розвитку суспільства: доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний.

Товар – результат економічної діяльності, що вироблений на продаж. Він має споживчу вартість – здатність задовольняти потреби людини або вироб­ництва. Другою властивістю товару є вартість – втілена в товарі людська праця.

Теорія еволюційного походження грошей представлена вченими класичної економічної школи: А.Смітом, Д.Рікардо, К.Марксом. Вони виходили з того, що форма вартості, історично розвиваючись, революційно перетворилась у гроші. Спочатку була проста або випадкова форма вартості. На зміну їй прийшла повна або розгорнута форма вартості, що була замінена загальною формою вар­тості, а та, в свою чергу, поступилася місцем грошовій формі вартості. З цього робиться висновок – еволюційний процес розвитку товарного виробництва по­родив гроші.

Теорія грошей металева – представлена англійськими економістами. В.Петті вважав грошима лише благородні метали, які є природно грошима. Тобто, гроші не є продуктом трудової діяльності.

Теорія грошей номіналістична вважає їх умовними знаками, яким нада­ються відповідні грошові функції.

Теорія грошей раціоналістична вважає гроші результатом угоди між людьми для обслуговування мінового обороту (Аристотель).

Теорія грошей державна Г. Кнаппа вважає гроші продуктом право­порядку, творінням державної влади, встановленим законом платіжним засобом.

Теорії грошей сучасні вважають грошима все те, що виконує функції грошей (К.Макконнелл, С.Брю).

Транснаціональні корпорації (ТНК) – основні суб’єкти світогосподар­ських зв’язків на сучасному етапі, національні за походженням та інтернаціональ­ні за сферою діяльності.

Транснаціональні банки – крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу і контролюють валютні й кре­дитні операції на світовому ринку.

Товариство – об’єднання людей, що ставлять перед собою завдання, мету і відповідно діють.

Товар – продукт людської праці, виготовлений для задоволення сус­пільних потреб через ринок.

Трастові операції (довірчі) – операції банків щодо управління майном та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів.

Трансферті платежі – виплата державою коштів на соціальні потреби населення: охорону здоров’я, пенсії, стипендії, матеріальна допомога при народ­женні дитини та багатодітним сім’ям, витрати на освіту, соціальна допомога малозабезпеченим громадянам.

Тренд – загальноекономічний виробничий потенціал країни.

Трудова теорія вартості – варіант класичної витратної теорії вартості, згідно з яким лише один фактор виробництва – праця вважається джерелом ство­рення вартості товару, а величина вартості вимірюється кількістю суспільно необхідного робочого класу. Ця теорія підтримувалась ранніми представниками класичної школи, а також А. Смітом, Д. Рікардо, надалі цей підхід був розвину­тий К.Марксом.

Фактори економічної діяльності – праця, земля, капітал, підприємливість.

Фізіократія (від гр. physis – природа, kratos – влада) – напрям економічної теорії, виник у Франції в середині XVIII ст., представниками якого (Франсуа Кене, А.Р.Тюрго, В.Мірабо, Г.Летрон та ін.) гостро критикували меркантилізм і виходили з визначальної ролі землі, природних факторів та аграрної сфери у житті суспільства ат створенні багатства. Основні ідеї фізіократів знайшли відо­браження у концепціях природного порядку, чистого продукту, економічного кругообігу та відтворення капіталу тощо.

Фізіологічний мінімум – межа, що розподіляє дві найнижчі групи сімей за рівнем споживання – малозабезпечених (бідних) та незабезпечених (злиденних).

Фінансово-кредитна система – це сукупність економічних відносин з приводу формування та використання: грошових ресурсів, кредитних засобів, позичкового відсотка, грошового обігу та грошового обороту і їх ролі у розподілі та перерозподілі кінцевого результату для підвищення ефективності суспільного вироб­ництва і більш повного задоволення потреб.

Фінанси – система економічних відносин між державою, юридичними і фізичними особами, між окремими державами і інституціями щодо акумуляції і використання грошових засобів на основі розподілу кінцевого результату.

Фінансова система – це сукупність різних рівнів та інститутів, що забезпечують їхнє функціонування, утворюють фінансову систему.

Фритредерство – свобода торгівлі.

Факторинг – передача підприємством банкові права на управління своєю дебіторською заборгованістю. Банк при цьому зобов’язується в міру необхідності фінансувати за допомогою кредиту виконання всіх фінансових зобов’язань такого підприємства. Факторинг – це універсальна форма, яка охоплює інфор­маційне, бухгалтерське, збутове, кредитне, юридичне та страхове обслуговування клієнтів.

Фінанси домогосподарства – грошові відносини щодо формування та використання громадянами, які разом проживають і ведуть домашнє господар­ство, спільного грошового фонду, який називають сімейним бюджетом.

Фінанси підприємств – система відносин між юридичними особами, між юридичними особами і державою, між юридичними і фізичними особами з при­воду формування та використання певних грошових фондів (фінансових ресурсів).

Фінанси державні – особлива сфера розподільчих відносин, пов’язана з первинним і вторинним розподілом і використанням ВВП з метою утворення грошових засобів, необхідного для здійснення державою покладених на неї функцій.

Фермерське господарство – приватне сільськогосподарське підприєм­ство на власній або орендованій землі.

Функціональний розподіл доходів – це розподіл доходів між власниками факторів виробництва.

Ціновий паритет характеризує співвідношення між фермерськими ціна­ми та цінами на промислові товари для фермера. Ціновий паритет за тривалий час повинен дорівнювати одиниці (або 100 відсотків), що означає нормальний розвиток сільського господарства.

Ціна ринкова (фермерська) – ціна, по якій фермер продає свою продук­цію на ринку.

Ціни підтримуючі встановлюються на продукцію тваринництва з метою ліквідації його збитковості.

Ціни гарантовані – ціни на продукцію рослинництва, що гарантують пев­ний рівень рентабельності.

Ціна цільова гарантує певний рівень прибутковості фермерам. Вона діє в розрахунку, а не на ринку.

Ціна закладна – специфічна форма кредиту, який отримує фермер внаслі­док закладання зерна закладній компанії на строк до 9 місяців для пошуку покупця.

Ціна закупівельна – монопольно низька ціна на сільськогосподарську продукцію, що встановлюється державою. Вона є різновидом оптових цін.

Ціна характеризує цінність товару з урахуванням попиту, пропозиції, рівня витрат та граничної корисності. В літературі поширене визначення ціни як грошового виразу вартості товару. Ціни – це любовні погляди, які кидають гроші на товари.

Ціни теорії:

1. В основі ціни лежать суспільно-необхідні витрати праці (представники класичної економічної школи).

2. Ціна визначається попитом і пропозицією (Ш.Сісмонді).

3. А.Сміт визначав ціну заробітною платою, прибутком та рентою.

4. На думку Д.Рікардо, ціна визначається людською працею.

5. К.Менгер, Є.Бем-Баверк (австрійська школа) пояснюють ціну гранич­ною корисністю.

6. А.Маршалл вважав, що ціна визначається граничною корисністю і витратами виробництва.

7. Ж.Б.Сей вважав, що ціна визначається витратами факторів вироб­ництва – праці, землі, капіталу.

Ціни залежать від суспільно-необхідних витрат праці, продуктивності, інтенсивності, складності праці, граничної корисності тощо.

Ціни оптові – ціна на засоби виробництва, що продаються великими пар­тіями: а) оптова ціна підприємства – відпускна ціна виробника продукції оптово-збутовим організаціям; б) трансфертна ціна, яка застосовується при здійсненні розрахунків між підрозділами фірми.

Ціна біржова – результат угоди на біржі.

Ціни вільні – ті, що визначаються попитом, пропозицією, витратами виробництва і граничною корисністю.

Ціни регульовані передбачають відхилення від вільних цін вгору або вниз.

Ціни світові складаються в основних місцях світової торгівлі на великі товаропотоки довгострокового періоду без економічної, політичної та військової дискримінації.

Ціна аукціонна встановлюється на певні народногосподарські об’єкти внаслідок ведення торгівлі.

Ціни роздрібні – ціни на товари у роздрібній торгівлі.

Ціна попиту встановлюється покупцем.

Ціна пропозиції встановлюється виробником.

Ціни закупівельні – різновид оптових цін на сільськогосподарську про­дукцію як монопольно низьких цін.

Ціни монопольні – встановлюються монополіями і включають витрати, середній прибуток і монопольний надприбуток.

Ціни особливі – специфічні ціни: заробітна плата, прибуток, рента, курс акцій, відсоток.

Цінове регулювання – пряме: здійснюється через податок на додану вар­тість, податок з продажу, податок з купівлі, встановлення рівня мінімальної заро­бітної плати, банківського відсотка, зниження або звільнення від мита, регу­лювання експорту або імпорту.

Цінове регулювання – непряме: передбачає загальний нагляд за цінами, обсяг емісії грошей, субсидії, дотації, підтримка вітчизняного товаровиробника, фінансово-кредитне регулювання, розвиток невиробничої сфери, захист прав споживача, проведення антимонопольної політики держави.

Ціна землі – це капіталізована земельна рента. Вона прямо пропорційна величині ренти і обернено пропорційна ставці позичкового відсотка. Визначається за формулою

де Z – ціна землі, R – рента, S – позичковий відсоток.

Цикл економічний – коливання завантаженням виробничого потенціалу навколо свого довгострокового тренда. Період економічного циклу тягнеться від однієї кризи до іншої.

Циклу фази – криза, депресія, пожвавлення і підйом. Сучасна економічна теорія виділяє дві фази економічного циклу: рецесію та піднесення .

Цикли середні Кітчина (3-5 років) визначаються динамікою величини запасів товарно-матеріальних цінностей.

Цикли промислові Джанглера (7-11 років) діють під впливом багатьох грошово-кредитних факторів.

Цикли Кузнєца (25 років) залежать від зрушень у відтворювальній струк­турі виробництва.

Цикли приватні господарські (1-20 років) характеризуються коливан­нями інвестиційної активності.

Цикли «довгих хвиль» М. Кондратьєва (40-60 років) залежать від змін у технологічних способах виробництва.

Циклічность пояснюється :

– диспропорційним розвитком економіки (Ж.Б.Сей, М.І.Туган-Барановський);

– недоспоживанням народних мас (Ш. Сисмонді);

– нерівномірністю розподілу національного доходу (І.Родбертус);

– розбалансованістю грошово-кредитної системи (Р.Гільфердінг);

– зміною оптимістичних і песимістичних настроїв населення при капіта­лізмі (Дж.М. Кейнс);

– основною суперечністю капіталізму (К.Маркс);

– нерівномірністю запровадження у виробництво досягнень НТП; нерівномірністю розвитку енергетичних і сировинних галузей; виробництвом олова, свинцю, кольорових металів (М.Кондратьєв).