Mazurkevich_ta_in_Ekologiya_u_vet_med

Біосфера (від грецьк. bios – життя, sphere – куля, оболонка) – це оболонка Землі, склад, структура і енергетика якої визначається сукупною діяльністю живих організмів. Термін „біосфера” вперше ввів Е.Зюсс у 1875 р. Комплексне вчення про біосферу належить В.І.Вернадському (1926 р.). Біосфера включає частину атмосфери і літосфери та всю гідросферу.

Біосферний заповідник – охоронна територія з еталонними ділянками будь-якого з основних біомів Землі.

Біосферологія (глобальна екологія) – розділ екології, який вивчає біосферу, як єдине планетарне ціле, з’ясовує закономірності еволюції біосфери.

Біота – історично сформована сукупність живих організмів, які об’єднані спільною ділянкою розповсюдження.

Біотехнологія – це використання мікроорганізмів, окремих клітин рослин і тварин для одержання значної кількості біомаси (білка), органічних сполук (амінокислот і спиртів), лікарських речовин, ферментів та гормонів.

Біотичні фактори – це фактори впливу живих істот одна на одну та на середовище існування. У більшості випадків основною формою такого впливу є харчові, а також просторові зв’язки. Форми біотичних відносин можуть бути нульовими, сприятливими або негативними.

Біотоп – ділянка водойми або суші з однорідними умовами рельєфу, клімату та іншими абіотичними чинниками, яка зайнята певним біоценозом.

Біоценоз (від грецьк. bios – життя, koynos – загальний) – сукупність усіх живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів) екосистеми, які взаємодіють між собою за допомогою трофічних або просторових зв’язків і населяють один і той самий біотоп. Вперше поняття „біоценоз” було запропоновано німецьким зоологом К.Мьобіусом у 1877 р.

Біоценологія – розділ екології, який вивчає біогеоценотичний шар Земної кулі і, зокрема, конкретні біогеоценози (суходільні, водні), в яких взаємодіють біоценози і абіотичне середовище.

Ботанічний сад – науково-дослідна, навчально-допоміжна та культурно-освітня установа, де вирощують, розмножують, поширюють, колекціонують, вивчають рослини і пропагують ботанічні знання. В Україні є п’ять державних ботанічних садів: Центральний Республіканський НАН України в м.Києві, Київський ботанічний сад ім. акад. А.В.Фоміна, Нікітський в м.Ялта, Одеський та Львівський.

В

Вид – це історично сформована сукупність популяцій живих організмів, подібних за морфофізіологічними властивостями, здатних вільно схрещуватись між собою та давати плодюче потомство, а також займати певний ареал.

Вид зникаючий – вид рослин або тварин, що знаходиться під загрозою повного вимирання, чисельність особин якого недостатня для самовідтворення популяції в природних умовах, а тому потребує спеціальних заходів по охороні, а іноді і по штучному відтворенню.

Вичерпні ресурси – види природних ресурсів здебільшого мінерального походження (вугілля, нафта, газ, руда, нерудні матеріали), запаси яких не відновлюються.

Відходи – залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що утворилися при виробництві продукції (промислові відходи); рештки сфери споживання, які утворюються в житлових приміщеннях, установах, організаціях (побутові відходи). Відходи повинні розміщуватись у визначених місцях і обов’язково підлягають захороненню або переробці чи утилізації.

Вторинна біопродукція – загальна біомаса гетеротрофів (на будьякому трофічному рівні) в біологічній системі.

Г

Галофіли (від грецьк. hals – сіль, philia – любов) – живі організми, які мешкають лише в умовах високої солоності середовища.

Галофоби (від грецьк. hals – сіль, phobos – страх) – живі організми, які не можуть жити в умовах підвищеної солоності середовища.

Гастроентерити – захворювання тварин різних видів, яке характеризується запаленням слизової оболонки шлунка і кишок. Одна з причин виникнення захворювання – це випасання тварин на деградованих пасовищах. Порушення функції шлунка зумовлює виникнення запального процесу по всьому шлунковокишковому тракті. Захворювання часто має хронічний характер. Відмічається зменшення продуктивності тварин.

Гербіциди (від лат. herba – трава, caedo – вбиваю) – хімічні речовини із групи пестицидів, які використовуються для знищення бур’янів. За характером впливу на рослини поділяються на гербіциди загальної дії, що знищують всі види рослин, та

гербіциди вибіркового (селективного) впливу, що вражають одні види рослин, не пошкоджуючи інші. Перші застосовуються для знищення рослинності навколо промислових об’єктів, на лісових вирубках, аеродромах, залізних та шосейних дорогах, під лініями високовольтних електропередач, у дренажних каналах, ставках та озерах; другі – для захисту культурних рослин від бур’янів (хімічна прополка). Можуть накопичуватись в рослинній і тваринній продукції. При застосуванні слід суворо дотримуватись інструкції щодо їх використання.

Гетеротермні тварини – тварини, які зберігають постійну температуру тіла в активному стані і мають непостійну температуру тіла під час відпочинку і особливо у період періодичного глибокого сну (сплячки). Гетеротермія є спеціальною формою адаптації тварин, яка забезпечує високий рівень обміну речовин у період активності та низькі затрати енергії під час сплячки тварин. У одних тварин несталість температури тіла проявляється під час сну (наприклад, летючі миші, колібрі), у інших – сезонно у період зимової сплячки (деякі види гризунів).

Гетеротрофи, гетеротрофні організми (від грецьк. heteros – інший, trophe – живлення) – організми, які нездатні самостійно виробляти органічні речовини, а для живлення використовують готові органічні сполуки, синтезовані автотрофами. До них належать всі тварини, деякі судинні рослини (паразити, гриби) і бактерії, багато мікроорганізмів і людина. Розвиваються в найрізноманітніших екологічних умовах. Видове різноманіття гетеротрофів значно переважає різноманіття автотрофів, однак їх загальна біомаса менша. Гетеротрофи утворюють вторинну біопродукцію в природі; в екосистемах вони складають групу консументів та редуцентів, завершуючи цикл вуглецю утворенням СО2.

Гідробіонти – водні організми, які поділяють на бентос (мешканці дна водойми), планктон (мешканці товщі води) та нектон (активно плаваючі мешканці поверхневої плівки води).

Гідросфера (від грецьк. hydor – вода, sphaira – шар) – водна оболонка Землі, що включає океани, моря, річки, озера, підземні води, льодовики тощо.

Глобальна екологія – розділ екології, який вивчає основні закономірності розвитку біосфери в цілому, а також можливі її зміни під впливом діяльності людини.

Гомеостаз (від грецьк. homoios – подібний, однаковий, stasis – нерухомість, стояння) – здатність незамкненої системи підтримувати сталість свого внутрішнього середовища шляхом скоординованих реакцій, спрямованих на підтримання динамічної рівноваги. Термін був запропонований американським фізіологом У.Б.Кенноном (Walter B.Cannon) у 1932 р.

Гомеостаз екосистеми – динамічна рівновага природної екосистеми, яка підтримується регуляторним оновленням основних її компонентів і постійною саморегуляцією у всіх її ланках, притаманних живому організму.

Гомойотермні тварини (теплокровні) – тварини, температура тіла яких не залежить від температури навколишнього середовища. До них належать ссавці і птахи, у яких постійність температури тіла зумовлена вищим, порівняно з пойкілотермними тваринами, рівнем обміну речовин.

Гранично допустима концентрація (ГДК) – максимальна кількість шкідливої речовини у природному середовищі (воді, повітрі, ґрунті) або продукті, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю у разі постійного контакту, а також не спричинює небажаних (негативних) наслідків у нащадків. Також враховують вплив забруднень на деякі види тварин, рослин, грибів та мікроорганізмів.

Ґрунт – верхній родючий шар Землі, який формується під впливом клімату, рельєфу, материнської породи, а також живих організмів і змінюється з часом. Основоположником наукового ґрунтознавства є російський вчений В.В.Докучаєв. Він виділив п’ять основних чинників, що забезпечують утворення ґрунту: клімат, рельєф, материнська порода, живі організми і час.

Ґрунтові інфекції – інфекції, збудники яких, потрапляючи в ґрунт разом з виділеннями хворих тварин або їх трупами, можуть тривалий час зберігатись у ньому. Зокрема, це сибірка, емфізематозний карбункул, правець, злоякісний набряк, ботулізм.

Гумус (від лат. humus – ґрунт ) – органічна складова ґрунту, яка утворюється внаслідок біохімічного розкладу біомаси решток відмерлих рослин і тварин. Накопичується в поверхневому горизонті і визначає родючість ґрунту.

Д

Деградація ґрунтів (від лат. degrado – зниження, рух назад) – поступове погіршення корисних властивостей ґрунтів (зменшення вмісту гумусу, руйнування структури) та родючості внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів.

Дезінсекція – знищення шкідливих членистоногих (головним чином комах і кліщів), що є переносниками збудників інфекційних хвороб людини і тварин.

Дезінфекція – знезараження, знищення збудників інфекційних хвороб (бактерій, вірусів тощо) у зовнішньому середовищі біологічними, хімічними (обробка хлором, озоном та іншими хімічними агентами) і фізичними (нагрівання, опромінювання) методами.

Демекологія (від грецьк. demos – народ) – розділ екології, який вивчає структурні і функціональні характеристики, динаміку чисельності популяцій, внутрішньопопуляційні угрупування та їх взаємовідносини.

Дендрарій (від грецьк. dendron – дерево) – ділянка ботанічного саду або ділянка території, на якій розміщена колекція деревних рослин.

Дендропарк (від грецьк. dendron – дерево) – спеціально відведена велика ділянка території, на якій вирощують деревні і чагарникові рослини та проводять з ними дослідження.

Дератизація – знищення шкідливих гризунів (мишей, щурів тощо) хімічними, біологічними і фізичними методами.

Детрит (від лат. detritus – потертий) – продукт механічного руйнування на дрібні частини відмерлих організмів рослин і тварин, що зависли у воді або осіли на дні водойми.

Детритофаги – організми, які живляться детритом, прискорюючи процес розкладання. Це дрібні безхребетні, черви, молюски, бактерії і гриби.

Дефлоранти – хімічні речовини з групи пестицидів, що використовуються для знищення цвіту рослин з метою регулювання їх плодоношення.

Дефляція – вітрова ерозія ґрунту (видування).

Дефоліанти – хімічні речовини з групи пестицидів, які застосовуються для передчасного штучного опадання листя рослин, що прискорює дозрівання і полегшує збір урожаю.

Динаміка популяцій – зміна чисельності, статевого і вікового складу популяцій, яка визначається внутрішньопопуляційними процесами і різними чинниками навколишнього середовища. Кожній популяції притаманні внутрішні (зміна щільності,

міграція, внутрішньопопуляційна конкуренція тощо) та зовнішні (вплив лімітуючих факторів, міграція особин з сусідніх популяцій, паразитів, хижаків тощо) механізми динаміки.

Діктіокаульоз – пасовищна хвороба, збудником якої є нематоди (круглі черви) із сімейства Dictiocaulidae. Частіше хворіють вівці, рідше – велика рогата худоба і коні. Статевозрілі діктіокаулюси паразитують у бронхах та трахеї тварин.

Добриво – речовина чи агент, що застосовується у сільському господарстві та риборозведенні для підвищення врожайності культурних рослин і рибопродуктивності ставків.

Доместикація – 1. Приручення й одомашнення тварин, що супроводяться виникненням і розвитком у них нових ознак. 2. Одомашнення, введення в культуру дикорослих видів рослин.

Е

Еволюція (від лат. evolucio – розгортання) – природно направлений процес історичного розвитку живої природи як єдиного цілого, що супроводжується виникненням, зміною та вимиранням видів, перетворенням екосистем (біогеоценозів) й біосфери в цілому. Незворотний процес історичного розвитку живої природи на основі мінливості, спадковості та природного добору.

Еврибатні тварини (від грецьк. eurys – широкий, bathos – глибина) – водяні тварини, що живуть на різних глибинах (при різному тиску води), тобто мають широкий діапазон вертикального розповсюдження.

Еврибіонтні організми, еврибіонти (від грецьк. eurys – широкий, biontos – живучий) – організми, що можуть жити у досить різноманітних умовах зовнішнього середовища і витримувати значні зміни умов проживання (пацюки, вовки, очерет та ін.).

Евригалінні тварини (від грецьк. eurys – широкий, halinos –

солоний) – водні чи ґрунтові тварини, пристосовані до значних коливань солоності середовища.

Евритермні організми (від грецьк. eurys – широкий, therme – тепло) – організми, пристосовані до життя в умовах значних змін температури навколишнього середовища.

Евритопні організми (від грецьк. eurys – широкий, topos – місце) – організми, що живуть у місцях з найрізноманітнішими умовами середовища (мають високу екологічну валентність).

Еврифаги (від грецьк. eurys – широкий, phagein – пожирати, ковтати)

– тварини, які живляться найрізноманітнішою їжею рослинного і тваринного походження. До них належать такі види тварин, як дикий кабан, бурий ведмідь, ворона.

Евтрофікація – підвищення рівня первинної продукції водойм внаслідок накопичення у воді біогенних речовин під впливом природних і, головним чином, антропогенних чинників. Основними причинами є надмірне надходження великої кількості біогенних компонентів (особливо азоту і фосфору), які потрапляють у водойми при використанні добрив у сільському господарстві.

Едафічні фактори (від грецьк. edaphos – земля, ґрунт) – сукупність фізичних і хімічних якостей ґрунтів, які впливають на життя й поширення живих організмів.

Екологізація – поширення екологічних принципів і підходів на природничі й гуманітарні науки, на виробничі процеси й соціальні явища. У сфері матеріального виробництва екологізація включає три компоненти (М.Пур, 1982): максимальна ефективність користування ресурсами; відтворення ресурсів та їх захист від винищення; найдоцільніші способи використання ресурсів.

Екологізація виробництва – виробництво екологічно безпечної продукції за мінімальних витрат природних ресурсів (сировини, енергії, палива та інших матеріалів) з утворенням мінімальної кількості відходів, що не утилізуються та розсіюються, які не порушують функціонування природних екосистем.

Екологічна валентність – ступінь пристованості виду живих організмів до зміни умов середовища. Чим більше пристосування виявляє даний вид, тим вища його екологічна валентність.

Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, екологоекспертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підтримку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне

використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна піраміда – графічна модель, яка відображає число особин, кількість їх біомаси чи включеної в них енергії на кожному з трофічних рівнів ланцюга живлення.

Екологічна політика – система заходів, що направлені на забезпечення відповідної якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів і створення належних екологічних умов для життя населення.

Екологічна рівновага – баланс умов природного середовища, що забезпечує тривале або необмежене в часі існування даної екосистеми.

Екологічна система, екосистема – це просторова система, що охоплює історично сформований комплекс живих організмів, пов’язаних між собою трофічними зв’язками, та неживих компонентів середовища їх існування, які залучаються в процесі обміну речовин та енергії. Це система, що складається з живих та неживих елементів середовища, між якими існує обмін речовинами, енергією та інформацією.

Екологічне право – сукупність норм, які регулюють загальні екологічні відносини у сфері взаємодії суспільства і природи з метою збереження і раціонального використання навколишнього природного середовища з урахуванням інтересів теперішнього і майбутнього поколінь.

Екологічний оптимум – це умови, в яких спостерігається найкраща життєдіяльність виду, а саме – пристосованість до екологічних факторів, здатність до розмноження, перевага у міжвидових відносинах тощо.

Екологічний паспорт – нормативно-технологічний документ, де відображено рівень використання підприємством природних ресурсів і його вплив на навколишнє середовище.

Екологічний ризик – це ймовірність виникнення несприятливих екологічних ситуацій.

Екологічний спектр виду – сума екологічних валентностей відносно окремих факторів середовища.

Екологічний фактор – це будь-який елемент середовища, який здатний прямо чи опосередковано впливати на живі організми. Вони можуть бути необхідними або шкідливими для живих істот, сприяти або перешкоджати їх виживанню чи розмноженню. За походженням розрізняють абіотичні, біотичні та антропогенні фактори. За характером впливу на організм

розрізняють екологічні фактори, які діють прямо чи опосередковано. Виділяють також стабільні і змінні фактори.

Екологія (від грецьк. oikos – дім, місце існування, logos – вчення, наука) – наука, що вивчає умови існування живих організмів і взаємозв’язки між організмами та навколишнім середовищем. Вперше термін був запропонований Е.Геккелем у 1866 р.

Ектопаразити (від грецьк. ectos – поза, зовні, parasitos – нахлібник) – паразити, що живуть на поверхні тіла хазяїна (кліщі, блохи).

Ендеміки (від грецьк. endemos – місцевий) – рослини і тварини з дуже вузьким ареалом, обмежені в своєму розповсюджені окремою зоною. Наприклад, дерево гінкго в китайській провінції Сичуань, вік якого 1000 років.

Ендозоохорія (від грецьк. endon – всередині, zoon – тварина, choreo – поширююсь) – один із способів розповсюдження плодів, насіння і спор тваринами, шляхом їх поїдання, а потім виділення з екскрементами.

Ендопаразити (від грецьк. endon – всередині, parasitos – нахлібник) – паразити, що живуть всередині організму хазяїна (аскарида, трихінела, фасціола).

Ензоотія (від грецьк. en – в, zoon – тварина) – форма епізоотичного процесу, коли спалах інфекційної хвороби обмежується конкретною територією (господарством), де через певні умови постійно існують джерело збудника інфекції, фактори передавання та сприйнятливі тварини.

Епідемія (від грецьк. ері – на, у, серед, demos – народ) –високий ступінь інтенсивності епідемічного процесу – безперервного процесу передачі збудника інфекції від хворих людей або тварин здоровим людям у межах певного регіону.

Епізоотичний процес – складний безперервний процес виникнення і розповсюдження заразних хвороб, пов’язаний з ланцюговою передачею збудника від заражених тварин сприйнятливим здоровим.

Епізоотія (від грецьк. ері – на, у, серед, zoon – тварина) – середній ступінь інтенсивності (напруженості) епізоотичного процесу, що характеризується досить значним поширенням інфекційної хвороби та збудника за межі неблагополучного пункту, швидким охопленням господарств, районів, областей.

Епізоохорія (від грецьк. ері – на, у, серед, zoon – тварина, choreo – поширююсь) – спосіб розповсюдження плодів і насіння рослин, спор грибів на зовнішніх покровах тварин, до яких вони

прикріплюються різними зачіпками, гачками тощо (наприклад, у лопуха, череди та ін.).

Ерозія ґрунту (від грецьк. еrosіo – роз’їдання ґрунтів) – змивання і розмивання найродючішого шару ґрунту талими і дощовими водами або видування його вітрами. Крім цього розрізняють антропогенну ерозію ґрунту, яка спричинюється нераціональною господарською діяльністю людини.

Етологія (від грецьк. еthos – характер, норов, logos – вчення, наука) – наука про біологічні основи поведінки тварин.

Ж

Жива речовина – сукупність і біомаса живих організмів у біосфері. Термін введений В.І.Вернадським.

Життєва форма – зовнішній вид рослин і тварин, який відображає їх пристосування до умов навколишнього середовища.

Життєвий цикл – сукупність фаз розвитку, при завершенні яких організм досягає статевої зрілості і стає здатним давати початок наступному поколінню.

З

Забруднення – внесення в навколишнє середовище або виникнення в ньому нових, зазвичай не характерних фізико-хімічних і біологічних речовин, агентів, які негативно впливають на природні екосистеми та людину.

Загальна дистрофія – пасовищна хвороба тварин незаразної етіології. Вона виникає при випасі тварин на пасовищах з низькою біологічною продуктивністю та незбалансованому раціоні тварин при їх випасі на пасовищах з бідним видовим складом трав.

Заказник – це природна територія або акваторія, що виділена для збереження окремого природного комплексу або окремого його компонента. У них дозволяється господарська діяльність, що не завдає шкоди об’єкту, який охороняється. Статус заказників визначається їх цільовим призначенням: ландшафтні, ботанічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні тощо.

Закон взаємодії факторів – зона оптимуму і критичні межі витривалості живих істот стосовно якогось екологічного фактора можуть змінюватись залежно від того, з якою силою і в якому поєднанні діють одночасно інші екологічні фактори.