14.2. План практичного заняття

Практичне заняття 18

Питання для обговорення

1. Визначте поняття «фінанси ТНК».

2. Назвіть основні мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій ТНК.

3. Поясніть сутність поняття «регіональний ризик ТНК» та основні заходи з його регулювання.

4. Організаційні форми зарубіжних підрозділів ТНК та їх особливості.

5. Трансфертні ціни та особливості їх встановлення.

14.3. Питання для самостійного вивчення дисципліни

1. Яким чином впливають ТНК на процеси фінансової глобалізації?

2. У якій валюті, на Вашу думку, переважно будуть здійснюватися прямі зарубіжні інвестиції найближчим часом? Чому?

3. Які засоби може застосувати ТНК, щоб запобігти подвійному оподаткуванню?

4. Яким підрозділам ТНК за національним законодавством України дозволяється діяти на її території? Чому?

5. Чому трансфертні ціни, які використовують ТНК у своїй діяльності, негативно впливають на економіку приймаючих країн?

14.4. Термінологічний словник

Фінанси ТНК (TNC finance) – система грошових відносин, що виникають у процесі господарської діяльності транснаціональних корпорацій, які необхідні для формування капіталу його використання, формування доходів і грошових фондів.

Управління фінансами ТНК (TNC financial management) – – система принципів, методів, засобів та форм організації грошових відносин у транснаціональних корпораціях.

Зарубіжні підрозділи ТНК (TNC divisions abroad) – підрозділи ТНК за кордоном, які повністю контролюються головною компанією.

Зовнішні джерела фінансування ТНК (TNC external sources of finance) – фінансування від інвесторів та фінансування від кредиторів.

Податкові умови діяльності ТНК –  сукупність стимулів та можливостей транскордонного трансферту виробництва та збуту.

Трансляційний ризик (transfer risk)  конверсійний, ризик або ризик перерахунку однієї валюти в іншу.

Трансфертна ціна (transfer price) – ціна, що обслуговує внутрішні операції між структурними підрозділами ТНК у різних країнах, тобто ціна, що використовується всередині корпорації при розрахунках між її самостійними підрозділами; ціна продажу товарно-матеріальних запасів між взаємозв’язаними підрозділами ТНК.

14.5. Інформаційні джерела

І – 3,4

ІІ – 1,7

Тема 15. Міжнародна банківська справа

15.1. Методичні поради до вивчення теми

Існування успішно функціонуючого міжнародного фінансового ринку, зокрема банківського, є необхідною умовою ефективного розвитку світової економіки. Саме банківські інститути акумулюють значну кількість фінансових ресурсів шляхом їх накопичення та інвестування, необхідних для нормальної роботи як національного, так і світового господарства.

Міжнародна банківська справа - система та підходи до управління банківськими операціями, що здійснюються у міжнародному економічному та правовому середовищі.

Становлення міжнародної банківської діяльності - це складний, тривалий та багатоаспектний процес. Необхідність переміщення капіталу з однієї країни в іншу є основною причиною прогресивного розвитку процесу інтернаціоналізації банківських установ. Точкою відліку початку періоду зародження наднаціональних банківських зв'язків є друга половина XIX ст., яка співпала з виникненням системи золотого стандарту. Змінюючись та трансформуючись під впливом економічних, політичних та соціальних факторів, долаючи безліч перешкод, вони набувають свого більш інтенсивного розвитку з 60-х років XX століття, коли наддержавна економіка вийшла на якісно новий рівень розвитку, а лідируючі позиції на світовому економічному та фінансовому просторі зайняли розвинуті країни Європи та Японія. Еволюціонуючи, банки розробляли та впроваджували нові види діяльності та форми міжнародних розрахунків для отримання можливості їх виходу та функціонування на світовому фінансовому ринку

Міжнародні фінансові відносини є невід'ємною частиною міжнародних економічних відносин. Тому цілком закономірним стало виникнення світової фінансової системи, що поєднала національні фінансові системи, і як наслідок, міжнародну банківську систему. Банківські системи різних держав не функціонують в ізоляції одна від одної, вони перебувають у постійній взаємозалежності, взаємовпливі, взаємодії. Глобалізаційні процеси у світовій економіці та міжнародних економічних відносинах приводять до появи "іноземного" елемента в національних банківських системах у формі проникнення іноземного капіталу в банківський сектор економіки тієї чи іншої держави. Як наслідок розвивається міжнародне та регіональне співробітництво щодо формулювання загальних стандартів банківського регулювання, формується транскордонний ринок банківських послуг, котрі, у свою чергу, впливають на динамічний розвиток банківської справи. Все вищесказане закономірно призводить до виникнення специфічної системи - міжнародної банківської справи.

Отже, міжнародна банківська справа - система методів та підходів до організації й управління банківськими операціями, що здійснюються у міжнародному економічному та правовому середовищі. Це своєрідне управління міжнародними банківськими операціями, її суб'єктами є банки, котрі здійснюють міжнародні операції.

Основними сучасними характеристиками міжнародної банківської справи є:

o основні суб'єкти банківської справи - транснаціональні банки;

o реорганізація банківської мережі ТНБ, скорочення філій та відділень;

o зростання балансової вартості банків, збільшення розміру банку;

o збільшення присутності іноземних банків в національних банківських системах країн;

o банківський бізнес стає менш регульованим;

o важливим процесом, який відбувається сьогодні у банківському секторі світової фінансової системи, є злиття банків;

o приведення банківського законодавства та системи банківського нагляду країн у відповідність до міжнародних норм і стандартів ЄС.

Причини входження іноземних банків на національні ринки, а також стратегії їх діяльності:

o можуть слідувати за традиційними клієнтами;

o розширювати клієнтську базу за рахунок найпривабливіших регіональних підприємств;

o максимально інтегруватись у внутрішній ринок країни перебування.

В умовах інтеграції України у світове економічне співтовариство та в період посилення глобалізаційних процесів банківська галузь посідає провідне місце у розвитку національної економіки країни, а стабільне її функціонування є необхідною умовою для завоювання Україною міцних позицій на світовому ринку.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положення цього закону. Отже, банківська система України має дворівневу структуру.

Для забезпечення фінансової стабільності банківської системи Національний банк України здійснює регулювання та нагляд за діяльністю комерційних банків відповідно до положень Конституції України, Закону України "Про банки та банківську діяльність", Закону України "Про Національний банк України" та інших законодавчих та нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Національний банк України" НБУ виконує наступні функції:

1. Відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику.

2. Монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг.

3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування.

4. Встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна.

5. Організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу.

6. Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

7. Визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації.

8. Здійснює банківське регулювання та нагляд.

9. Веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках.

10.Веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.

11.Здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку.

12. Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування.

13. Представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків.

14. Здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

15.Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами.

16. Аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних віносин.

17. Організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей.

18. Реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку.

19. Бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України.

20. Визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку.

21.Вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України.

22.Здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю.

23.Здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом. Банківська система України - молода галузь бізнесу, її формування почалося порівняно недавно. Становлення банківської справи відбувалося на базі введення банківської діяльності радянським союзом, її розвиток відбувався досить швидкими темпами порівняно з провідними країнами світу. І сьогодні можемо сказати, що вона досягла шалених результатів у побудові власної банківської системи ринкового типу.

Інтернаціоналізація банківської сфери та необхідність контролю банківського бізнесу на міжнародному рівні стали об'єктивною передумовою створення в 1974 році наддержавного наглядового органу - Базельського комітету з питань банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків (Commit/ee on Banking Supervision of the Bank for International Settlements) y місті Базелі, Швейцарія. Засновниками Базельського комітету є центральні банки та органи нагляду 10 провідних країн світу: Бельгії, Німеччини, Франції, Італії, Японії, Канади, Нідерландів, Швейцарії, Великобританії та США. На сьогоднішній день до держав-членів Комітету також належать Австралія, Аргентина, Бразилія, Гонконг, Індія, Індонезія, Іспанія, Китай, Корея, Люксембург, Мексика, Південна Африка, Росія, Саудівська Аравія, Сінгапур, Туреччина та Швеція.

Головним завданням наднаціонального наглядового органу є гармонізація світової практики регулювання банківського бізнесу шляхом розробки та впровадження єдиних стандартів у сфері банківського регулювання та нагляду. Випущені директиви та рекомендації є обов'язковими для виконання лише наглядовими органами держав-членів, проте в більш ніж 130 країнах світу вони запроваджені в національне законодавство.

Принципи, якими керується у своїй діяльності Базельський комітет:

o жодна банківська система не повинна залишатися поза системою банківського нагляду;

o нагляд має бути надійним.

З метою відновлення стійкості банківського сектора Базельським комітетом у 2010 році були видані наступні документи: Strengthening the Resilience of Banking System), International Framework for Liquidity Risk Measurement, Standards and Monitoring ma Principles for Enhancing Corporate Governance. Хоча вони і носять консультативний характер, все ж варто висвітлити зазначені у них проблеми у розрізі нових вимог до капіталу, показників ліквідності та корпоративного управління.