7. В основі складання платіжного балансу лежить принцип:

а) подвійного бухгалтерського запису операцій;

б) тотожності бухгалтерських записів;

в) унікальності бухгалтерського запису;

г) універсальності бухгалтерського запису операцій.

8. Відповідно до вимог мвф, платіжний баланс складається із таких основних

груп рахунків:

а) рахунок поточних операцій та рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій;

б) рахунок поточних операцій і рахунок резервів;

в) рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій;

г) всі варіанти правильні.

9. Рахунок поточних операцій платіжного балансу складається з рахунків:

а) «Імпорт», «Експорт», «Товари», «Послуги»;

б) «Товари», «Послуги», «Доходи»; «Поточні трансферти»;

в) «Товари», «Доходи»,,«Резерви»;

г) «Товари», «Реекспорт», «Реімпорт». «Послуги».

10. Рахунок платіжного балансу «Товари» відображає:

а) переміщення рухомого майна (товарів) між країнами і складається з 5 суб­рахунків; експорт/імпорт товарів; товари для подальшої обробки; ремонт товарів; товари для отримання в портах транспортними організаціями; немонетарне золото;

б) переміщення рухомого майна між країнами і складається з 5 субрахунків: експорт/імпорт товарів, товари для подальшої обробки; ремонт товарів, товари дм отримання в портах транспортними організаціями, реекспорт/ реімпорт товарів;

в) переміщення рухомого майна (товарів) між країнами;

г) переміщення рухомого майна (товарів) між країнами і складається з 5 су­брахунків; експорт/імпорт товарів, товари для подальшої обробки, ремонт товарів, гуманітарна допомога, немонетарне золото.

11. Державне регулювання платіжного балансу — це:

а) сукупність економічних, у тому числі валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів держави, які впливають на особливості формування осно­вних статей платіжного балансу, а також покриття сформованого саль­до;

б) сукупність валютних і фінансових заходів держави, які впливають на осо­бливості формування основних статей платіжного балансу;

в) сукупність економічних заходів держави, які впливають на покриття сфор­мованого сальдо;

г) всі варіанти правильні.

12. Методами регулювання платіжного балансу є:

а) адміністративний (регулювання за допомогою національного митно-тарифного законодавства); фінансовий; кредитний (маніпулювання з величиною процентних ставок); валютний (зниження й підвищення курсу національної валюти);

б) економічний (регулювання статей прибутків і видатків); валютний (зни­ження й підвищення курсу національної валюти);

в) фіскальний (регулювання за допомогою маніпулювання податковими став­ками); адміністративний (регулювання за допомогою національного митно-тарифного законодавства); кредитний (регулювання за рахунок кредитних коштів);

г) стримуючий (заходи по зменшенню видатків); стимулюючий (залучення по­зикових коштів); стабілізаційний (заходи по стабілізації норми прибутку).

13. Адміністративний метод регулювання платіжного балансу передбачає:

а) регулювання за допомогою зниження ставок оподаткування;

б) регулювання за рахунок залучення додаткових коштів міжнародних організацій;

в) регулювання за допомогою національного митно-тарифного законодавства;

г) регулювання процесу формування статей прибутку міжнародними економічними організаціями.

14. Платіжний баланс України почав складатися з урахуванням міжнародних стандартів з:

а) 1993 року; .

б) 1999 року;

в) 1995року;

г) 2000року.

15. При формуванні платіжного балансу за методикою МВФ вартість експорту та імпорту товарів обліковується за цінами:

Кафедра міжнародної економіки 1

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК 1

1.4. Інформаційні джерела

1. С. 14-33; 286-306; 2. С. 9-23; 69-86; 3. С. 297-301; 4.С. 20-51; 5.-С. 6-23.

Тема 2. Суб’єкти міжнародних економічних операцій

2.1. Методичні поради до вивчення теми

Законом України «Про ЗЕД» (стаття 3) визначаються суб'єк­ти міжнародної діяльності в Україні. Щодо рівнів економічної діяльності виділяються наступні:

1. Мікроекономічний

2. Макроекономічний

3. Між- або наддержавний.

Щодо реалізації інтересів відносно своєї діяльності виділяються наступні:

1. Підприємницький;

2. Регулюючий.

Мікроекономічний рівень (згідно Закону України “Про ЗЕД”)

• Фізичні особи – громадяни України і особи без громадянства, що мають відповідну працездатність;

• Юридичні особи, що зареєстровані в Україні в т.ч. ті, майно та\або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб’єктів госп. діяльності;

• Об’єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами, мають постійне місце знаходження в Україні, можуть займатися ЗЕД згідно Законів України;

• Філіали, структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами, але мають постійне місце проживання на України;

• Спільні підприємства з іноземними інвестиціями, які зареєстровані та мають постійне місце знаходження в Україні;

• Інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законодавством України.

Зауважимо, що поняття «мікрорівня» є досить умовним, адже до його суб’єктів відносять як підприємства малого бізнесу, галузеві фірми так і великі ТНК діяльність яких уже сама по собі носить міжнародний характер. Тобто підприємницькі структури можуть мати мононаціональну так і інтернаціональну природу. Переважна кількість українських суб’єктів даного рівня – мононаціональні.

Окрему групу суб’єктів становлять кредитно-фінансові установи, інформаційні структури, аудиторські юридичні та ін. структури, які виконують також і регулятивні функції.

Макроекономічний рівень (згідно Закону України “Про ЗЕД”)

Україна як держава в особі її повноважних органів в межах їх компетенції;

У структурі державного апарату заведено виділяти такі класифікаційні групи органів:

• - загальнодержавні - Верховна Рада, Президент (здійснює керівництво МЕД, веде переговори, укладає міжнародні договори), Кабінет Мі­ністрів (основний оперативний регулятор);

• - координаційні - Міністерство економіки, Національний банк, Міністерство фінансів та ін.;

• - галузеві - міністерства та відомства, які відповідають за діяльність окремих секторів, галузей економіки;

• - територіальні — регіональні, місцеві органи влади;

• - спеціалізовані функціональні — інститути, які у своїй діяль­ності керуються національними інтересами, підтримуючи націо­нальних учасників міжнародного співробітництва (ТППУ, рада експортерів при Кабміні).

Вищеназвані органи виконують наступні завдання:

• Гарантування довгострокової міжнародної конкурентоспроможності та економ. безпеки країни;

• Максимізація випуску продукції через структурні вдосконалення;

• Контроль за станом вн. ринку ч-з стимулювання його засобами зовн. конкуренції;

• Збільшення зайнятості;

• Поліпшення умов формування бюджету;

• Оптимізація розподілу доходів в масштабах ек-ки.

Ці органи засобами економічного міжнародного регулювання (митні збори, податки, спеціальні зовнішньоекономічні ціни та коефіцієнти) впливають на рівень доходів у країні. Крім того вони укладають великі рамкові угоди, контракти щодо здійснення великомасштабних проектів,тощо. Місцеві органи влади відіграють важливу роль в організації прикордонного та міжрегіонального співробітництва.