Тема 1: Основні етапи становлення сучасного міжнародного економічного правопорядку

Методичні рекомендації до вивчення теми:

При вивченні даної теми слід звернути увагу на те, що світовий порядок – це система взаємодіючих міжнародних політичного, економічного, інформаційного, правового, етичного та інших порядків. Основними компонентами світового порядку є мир, міжнародна безпека, екологічна рівновага, права людини, суспільна та економічна справедливість, гуманне управління та інші загальнолюдські цінності. Світовий порядок являє собою цілісну сукупність загальнолюдських цінностей, їх глобальну структуру з проміжними переходами. Міжнародний правопопорядок – це стан динамічної відповідності міжнародних відносин, їх організації якісним властивостям міжнародних систем управління (міжнародного права, міжнародної моралі, політики, релігії, етики, ввічливості тощо). Міжнародний порядок має багато спільного з міжнародним економічним правопорядком і ряд характерних особливостей. В основі міжнародного правопорядку лежать норми міжнародних договорів, звичаїв, рішень міжнародних організацій. В основі міжнародного порядку лежать правила міжнародного співтовариства: правові, політичні, міжпартійних відносин, демократії, моралі, релігії, звичаїв, норми громадських організацій та ін.

Міжнародний правопорядок розвивається на загально-соціологічних засадах, загальних юридичних принципах, на яких формуються і функціонують міжнародно-правова надбудова, правова система, всі інститути міжнародного права – і безпосередньо на принципах міжнародного пра­вопорядку як цілісного утворення. До загально соціологічних засад міжнародного право­порядку належать: принцип наукової обґрунтованості; політико-правова основа – демократичні міжнародно-пра­вові відносини; економічна основа – справедливий між­народний економічний порядок; духовна основа – куль­тура світового співтовариства; цільова основа – зміцнення миру й безпеки між народами.

До загальних юридичних принципів міжнародного правопорядку належать: принципи сучасного міжнарод­ного права; загальні принципи права; міжнародна закон­ність; верховенство міжнародного права над політикою; рівність усіх суб’єктів міжнародного права перед норма­ми міжнародного права; рівне і справедливе надання між­народно-правових можливостей (прав, свобод і законних інтересів) та вимоги щодо виконання обов’язків і реалі­зації міжнародно-правової відповідальності; об’єктив­ність, справедливість та істинність правових заходів; пе­реконаність суб’єктів у правильності і справедливості правових заходів; справедливість і невідворотність впливу на правопорушника, можливість застосування до нього заходів впливу; просторово-часові параметри застосуван­ня правових заходів та ін.

Міжнародне право зародилося під час розпаду родоплемінних відносин і становлення перших держав. У ту епоху у стародавніх людей вже накопичився досвід міжродових і міжплемінних відносин. Склалися певні правила, що регламентували ці відносини, які отримали закріплення в звичаях. Звід цих правил, що існував у первісно-общинному суспільстві і регулювати відносини між родами і племенами, з певною натяжкою можна назвати міжплемінних «правом». Потім в ході свого розвитку воно перетворилося на міжнародне право. Зважаючи на той фактор, що міжнародне економічне право є складовою галуззю міжнародного права, для етапів міжнародного економічного правопорядку пропонується наступна періодизація історії:

1) 4 тис. до н. е. – 476 р. н. е. – Міжнародне право Стародавнього світу. Цей період відповідає рабовласницької суспільно-економічної формації;

2) 476-1648 рр. – Міжнародне право Середніх століть. Цей період відповідає феодальної суспільно-економічної формації;

3) 1648-1919 рр. – Класичне міжнародне право. Цей період відповідає становленню капіталістичного способу виробництва;

4) міжнародне право XX-XXI ст. Цей період включає проміжок часу з 1919 р. по початок XXI ст.

У зв’язку з науково-технічною революцією, зростанням усуспільнення капіталістичного виробництва в 50-х роках XX ст. виникла так звана теорія конвергенції, яка свідчила про те, що відбувається поступове згладжування економічних, політичних, ідеологічних та інших відмінностей між капіталістичними і соціалістичними громадськими системами. Рубіж 80-90-х років XX ст. показав бурхливе перехідний період до конвергенції, пов’язаний, по всій видимості, з крахом світової соціалістичної системи і розпадом СРСР. Зараз важко навіть припустити, коли закінчиться конвергенція. Очевидно, людство нарешті усвідомлює, що воно належить «загальному дому» – планеті Земля. Це спричинить за собою поступове стирання кордонів і встановлення більш тісних зв’язків між державами. Тут важливу роль будуть грати і норми міжнародного права.

Міжнародний економічний правопорядок – це результат діяльності суб’єктів міжнародного економічного права; міжнародний порядок – результат діяльності суб’єктів міжнародних відносин. Міжнародний економічний правопорядок у необхідних випадках встановлюється із застосуванням примусових заходів державновладного, імперативного характеру; міжнародний порядок підтримується із застосуванням примусової сили (державновладного характеру) лише в правовій сфері відносин. Для міжнародного правопорядку характерна чітка визначеність учасників, змісту, особливостей регулювання міжнародних відносин і впорядкованість. У становленні сучасного міжнародного правопорядку можна виокремити: соціально-економічні передумови (потреби в упорядкуванні міжнародного життя, поведінки держав, народів, міжнародних організацій тощо; припинення «холодної війни» і розпад блокових систем; міжнародні економічні, політичні та інші потреби й інтереси; міжнародна законність тощо) і спеціальні юридичні передумови (необхідність правової впорядкованості міждержавних відносин; наявність міжнародного права як сукупності норм і правил поведінки, які утворюють струнку систему; наявність суб’єктів міжнародного права як можливих учасників правового порядку та їхній певний юридичний статус; наявність міжнародно-правових відносин, які поєднуються в цілісну, впорядковану систему; міжнародне-правові методи встановлення та підтримки міжнародно-правового порядку.

На сьогодні на земнiй кулi налiчується понад 220 суверенних і незалежних держав, як великих, так i малих. Рiвень їх економiчного розвитку досить рiзний. Але, незважаючи на це, кожна з них, вирiшуючи свої внутрiшнi, а тим бiльше зовнiшнi проблеми, має економiчнi вiдносини з iншими державами та мiжнародними економiчними органiзацiями. Це зумовлюється значною кiль­кiстю чинникiв, серед яких можна виокремити мiжнародний по­дiл працi, природнi та клiматичнi умови, географiчне положення, доступ до морських шляхiв, наявнiсть трудових ресурсiв тощо. Серед держав світу вже склався сталий мiжнародний подiл працi, насамперед у таких галузях, як машинобудування (лідери – США, Нiмеччина, Францiя), комп’ютерна технiка (США, Японiя, Пiвденна Корея тощо), добування та переробка нафти (держави ОПЕК – Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор, Iндонезiя, Iрак, Iран, Катар, Кувейт, Лiвiя, Нiгерiя, Об’єднанi Арабськi Емiрати, Саудiвська Аравiя) тощо. Якщо ж брати до уваги клiматичнi умови, то відомо, що тiльки обмежене коло держав може вирощувати оливу (країни Середземномор’я), чай (Iндiя, Китай, Шрi-Ланка), каву (Бразилiя, Колумбiя), какао (Гана, Бразилiя), соняшник (Україна, Росiя) тощо. Iншi держави згадані сільськогосподарські культури змушенi купувати. Виборюючи своє місце в міжнародному поділі праці, кожна з країн має враховувати той факт, що за умов зростаючої iнтернацiоналiзацiї свiтового господарства її економiка багато в чому залежить вiд рiвня економічного розвитку iнших держав. Тобто, виникає об’єктивна потреба узгодження зовнiшньоекономiчної полiтики рiзних країн i стратегiї з її реалiзацiї. З огляду на цi та iншi чинники держави вступають у певнi вiдносини або безпосередньо, або через створенi для цього угруповання країн – мiжнароднi економiчнi органiзацiї. Економiчна ефективнiсть таких мiжнарод­них вiдносин за сприятливих полiтичних умов може бути надзвичайно високою.

Одночасно слiд зауважити, що розвиток мiжнародного економiчного спiвробiтництва сприяє не лише функцiонуванню нацiонального господарського механiзму. Таке спiвробiтництво, а це пiдтверджує i практика мiжнародного життя, дозволяє пiдтримувати i змiцнювати мир на Землi, створювати систему мiжнародної економiчної безпеки. Особливо слід підкреслити, що ефективний розвиток такого співробітництва можливий тільки на основi належного дотримання принципiв i норм мiж­народного права, насамперед однієї з його провідних галузей – міжнародного економічного права (МЕП).

Слід акцентувати увагу на тому, що Рада Безпеки, згідно зі Статутом ООН, несе головну відповідаль­ність за підтримання міжнародного миру і безпеки. У 1965 р. кількість її членів було збільшено з 11 до 15 (перша поправка до Статуту ООН): п’ять постійних членів – Великобританія, Китай, СРСР, США, Франція – і десять членів, які оби­раються Генеральною Асамблеєю на два роки за географічною ознакою. П’ять з десяти членів переобираються щороку. Після розпаду СРСР його місце у Раді Безпеки успадкувала Росія. Кожен член Ради має один голос. Для прийняття рішень з пи­тань діяльності ООН потрібно дев’ять голосів, включаючи голоси всіх п’яти постійних членів Ради. Це і є так зване правило одно­стайності великих держав, або право вето. Всі п’ять постійних членів вдавалися в різні часи до права вето. Якщо постійний член не підтримує рішення, але не хоче блокувати його прийняття, він не голосує проти, а утримується при голосуванні.

На відміну від інших органів ООН, тільки Рада Безпеки має право приймати рішення, обов’язкові для виконання всіма чле­нами ООН. Рада Безпеки проводить свої засідання у Нью-Йорку, коли в цьому виникає необхідність. Україна була непостійним членом Ради Безпеки ООН у 1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 роках.

Ще однією універсальною організацією, що здійснює глобальний вплив на стабільність сучасного міжнародного економічного правопорядку, є Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР).  ЕКОСОР була заснована відповідно до Статуту ООН у якості головного органу, що, діючи під керівництвом Генеральної Асамблеї, покликаний сприяти:       – підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення й умовам економічного та соціального прогресу та розвитку;       – вирішенню міжнародних проблем в економічній і соціальній сферах, галузі охорони здоров’я й подібних проблем; міжнародному співробітництву у сфері культури та освіти;       – загальній повазі й дотриманню прав людини та основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови й релігії. ЕКОСОР наділена наступними функціями і повноваженнями:       · слугувати центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального й міжгалузевого характеру, а також для вироблення рекомендацій щодо політики з цих проблем для держав-членів і системи ООН;       · проводити й організовувати дослідження, складати доповіді та виробляти рекомендації з міжнародних питань в економічній і соціальній сферах, галузях культури, освіти, охорони здоров’я;  · заохочувати повагу й дотримання прав людини та основних свобод; · скликати міжнародні конференції і складати для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій з питань, що входять до її компетенції; · вести переговори зі спеціалізованими установами відносно угод, що визначають їхні взаємини з ООН;

· погоджувати діяльність спеціалізованих установ шляхом консультацій з ними і винесення рекомендацій таким установам, а також шляхом винесення рекомендацій Генеральній Асамблеї і членам Організації Об’єднаних Націй;

· надавати послуги, схвалені Генеральною Асамблеєю, членам Організації Об’єднаних Націй, а також спеціалізованим установам на прохання останніх;

· консультуватися з відповідними неурядовими організаціями з питань, що входять до компетенції Економічної і соціальної ради.

Говорячи про проблеми сучасного міжнародного економічного правопорядку, необхідно відмітити той факт, що роль митних зборів як засіб здійснення зовнішньоторговельної політики постійно знижується. Це, звичайно, свідчить про лібералізацію міжнародної торгівлі. Але конкурентна боротьба на світовому ринку не припиняється, навпаки, вона загострюється і тягне за собою посилення протекціоністських тенденцій як на національному, так і на регіональному рівні (колективний протекціонізм). В умовах функціонування міжнародних організацій, визнання міжнародних правил торгівлі, спрямованих на її лібералізацію, країни намагаються здійснювати протекціонізм різними завуальованими засобами, які отримали назву нетарифних обмежень.

Для безпосередніх учасників ЗЕД особливе значення мають угоди двох останніх раундів ГАТТ – Токійського і Уругвайського – з врегулювання нетарифних обмежень, тобто різноманітних перешкод проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок. За класифікацією ГАТТ нетарифні обмеження представлені п’ятьма групами: 1. Участь держави у зовнішньоторговельних заходах: субсидування виробництва експортних товарів, система державних закупівель товарів. В Угода ГАТТ щодо субсидій і компенсаційних заходів було введено поняття «специфічної» субсидії, т. тобто наданої окремому підприємству або групі підприємств. У разі виявлення того, що імпортний товар вироблений з субсидіями держави, країна-імпортер має право, в суворій відповідності до встановлених процедур, накласти на ввезений товар так звану компенсаційну мито, тоді національні та імпортні товари будуть знаходитися на ринку в рівних умовах. Величина компенсаційного мита визначається величиною державної субсидії. Законодавство ЄС відносить державне субсидування виробництва в будь-яких формах до недобросовісної конкуренції. Контроль за дотриманням правил конкуренції покладено на комісію ЄС, яка має право накладати штраф на підприємства третіх країн за порушення правил конкуренції. 2. Митні й адміністративні імпортні формальності: антидемпінгові мита, методи оцінки митної вартості, вимоги до товаросупровідних документів. Демпінг, за визначенням ГАТТ, це поширення продуктів однієї країни на ринку іншої країни за цінами «нижче нормальних», якщо воно завдає або загрожує завдати значної шкоди національним виробникам, істотно сповільнює створення нової національної продукції.

На даному етапі держава має створювати умови реалізації стратегічної мети, визначеної у Федеральній програмі розвитку експорту: «вдосконалення структури російського експорту, що розуміється як тривалий еволюційний процес підвищення ефективності і масштабів експортної діяльності на основі розширення асортименту і поліпшення якості продукції, що експортується, вдосконалення товарної та географічної структури експорту, використання прогресивних форм міжнародного торгово-економічного співробітництва». Для реалізації цієї мети необхідно вирішення комплексу завдань не тільки у зовнішньоекономічній сфері, але і в законодавстві, у зовнішній політиці, організації управління, підготовки кадрів і т. д. При вирішенні завдань в названих сферах будь-яка держава, в тому числі і наше, повинно враховувати наступні склалися в міжнародній практиці принципи:

1. Врахування вимог міжнародних організацій, наприклад:

– ГАТТ / СОТ щодо митно-тарифного регулювання;

– Всесвітньої митної організації щодо митних процедур та їх уніфікації

– Європейського Союзу стосовно дотримання квот експорту окремих видів товарів, наприклад, текстильних; - спеціалізованих організацій ООН;

– МАГАТЕ – міжнародного агентства з атомної енергії – по особливому вимогу до експорту особливих товарів – ядерних матеріалів і обладнання, які можуть бути використані як в мирних, так і у військових цілях.

2. Лібералізація зовнішньої торгівлі.

3. Торгівля за світовими цінами.

4. Введення реального валютного ринку.

5. Збалансування платіжного й торговельного балансу з країнами-партнерами.

Чим сильніший синдром передчуття дефіциту й інфляції, тим більша фінансова нестабільність у початковому періоді перетворень. Було б куди простіше лібералізувати економіку в умовах стійкості і відносної рівноваги між попитом та пропозицією, але такої можливості не існувало. Деякі економіки, такі як у Чехословаччині і НДР, були збалансовані більшою мірою, ніж інші, наприклад, в Угорщині чи Румунії. Незбалансованість економіки в Угорщині виявлялася головним чином у відкритій інфляції, у той час як у Румунії вона в основному придушувалася. В інших державах, спочатку в Польщі, а пізніше в Росії, з особливою яскравістю проявилися обидва типи незбалансованості – явна й інфляція, що придушується.

Серцевиною тактики макроекономічної стабілізаційної політики є стримування тенденції до надмірного накопичення. Якщо стабілізаційна політика здійснюється рішуче, то ця тенденція скорочується до реальних розмірів. Зокрема, сімейний бюджет може стримуватися різними способами, аж до жорстких адміністративних обмежень, хоча і взятий генеральний курс на лібералізацію. При деяких умовах стандартний механізм прибуткового податку може бути використаний як інструмент регулювання зарплати, введення пільг при стягуванні податків на державних підприємствах у порівнянні з приватним сектором. Але єдиним способом контролювати ріст зарплати протягом тривалого часу є чіткі бюджетні обмеження як щодо приватного сектору, так і щодо державних підприємств. Для приватизованих підприємств вкрай важливим є новий склад корпоративного керівництва. Нова система стимулів, особливо відповідальність керівників за фінансове благополуччя їхніх компаній, працює як автоматичний контролер росту заробітної плати. Для підприємств державного сектору переважають інструменти прямої заробітної плати, засновані на фіскальних і монетаристських принципах.

Лекційне заняття

План

1. Поняття та ознаки сучасного міжнародного економічного правопорядку.

2. Характеристика основних етапів становлення сучасного міжнародного економічного правопорядку.

3. Протистояння політики лібералізації та протекціонізму.

4. Основні проблеми сучасного міжнародного правопорядку.

Семінарське заняття

Питання для обговорення

1. Історія становлення сучасного міжнародного правопорядку.

2. Роль ХVІІІ сесії Генеральної Асамблеї ООН у врегулюванні сучасного міжнародного економічного правопорядку.

3. Проблема правомірності застосування економічної сили у міжнародних економічних відносинах.

4. Рада Безпеки та її роль у вирішенні економічних конфліктів.

Глосарій основних термінів та понять (далі Глосарій): світовий порядок, міжнародні економічні відносини, міжнародний економічний правопорядок, міжнародне економічне право, міждержавне співробітництво, міжнародно-правове регулювання, політика фритредерства, протекціонізм, Рада Безпеки ООН.

Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння знань:

1. Дати відповідь на контрольні питання.

1.1. У чому полягає сутність міжнародного економічного правопорядку?

1.2. Чи співвідносними є поняття міжнародного та міжнародного економічного правопорядку?

1.3. Якою є роль Ради Безпеки у забезпеченні міжнародного економічного правопорядку?

1.4. Який етап становлення міжнародного економічного правопорядку став визначальним для сучасних міжнародних економічних відносин?

1.5. У чому полягає суть протистояння політики лібералізації та протекціонізму?

1.6. Які основні проблеми сучасного міжнародного економічного правопорядку?

1.7. Чи співпадає періодизація сучасного міжнародного права з періодизацією становлення міжнародного економічного правопорядку?

1.8. У чому полягають причини, що зумовлюють необхідність міжнародного економічного співробітництва?

1.9. Які можливі шляхи вирішення проблеми правомірності застосування економічної сили у міжнародних економічних відносинах на сучасному етапі?

1.10. Яка роль ХVІІІ сесії Генеральної Асамблеї ООН у врегулюванні сучасного міжнародного економічного правопорядку?

2. Скласти термінологічний словник до теми.

3. Скласти опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

4. Виконати завдання:

4.1. Використовуючи матеріали джерел списку основної та додаткової літератури, письмово простежте етапи становлення сучасного міжнародного економічного правопорядку.

4.2. Користуючись положеннями Резолюції 3201 (S-VI) від 1 травня 1974 року «Декларація про встановлення нового міжнародного економічного порядку», скласти таблицю «Новий міжнародний економічний порядок за Декларацією від 1 травня 1974 р.».