1.2 Основні завдання та форми регулювання фондового ринку

Ринок капіталів і його складова - ринок цінних паперів - виступає одним з найважливіших ринків економіки країни, що може створювати потужні важелі для прискорення обігу фінансових ресурсів, підвищення рівня доходів фізичних і юридичних осіб, забезпечення економічного зростання.

Обіг цінних паперів є однією з областей державного регулювання, яка має місце в усіх без виключення країнах. Навіть саме існування цінних паперів обумовлено державними засадами формування ринку цінних паперів. Головним критерієм, у відповідності до якого одні грошові документи вважають цінними паперами, а інші ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів, а також гарантування державою їх обігу як грошей, фондів чи їх замінників. Зазначимо, що, по-перше, у більшості країн існують нормативно-правові акти, що містять перелік цінних паперів, тобто перелік грошових документів, які мають юридичний статус цінного паперу.

Як правило, обіг дозволених цінних паперів закріплюється в законах, тобто актах, які мають найвищу юридичну силу. По-третє, переліки цінних паперів, які містяться у законах різних країн, можуть бути значно відрізнятися між собою, але вони не являють собою даність раз і назавжди, а є відкритими для нових змін і доповнень. Грошові документи, які не включені в законодавчий перелік цінних паперів і не відповідають встановленим у законі вимогам, не мають правового статусу цінного паперу. Оскільки ринкова взаємодія з приводу цінних паперів регулюється конкретними державними органами, а також саморегулівними організаціями, то ними визначаються і впроваджуються певні правові вимоги, критерії, стандарти і процедури випуску й обігу цінних паперів. Якщо ж певний грошовий документ використовується у процесі взаємодії на ринку, але він не має юридичного статусу цінного паперу, то не можна вимагати, щоб його використання обов'язково відповідало вимогам, критеріям, стандартам і процедурам, встановленим спеціально для випуску й обігу цінних паперів.

З метою визначення напрямів державного впливу на інструменти ринку цінних паперів, вважаємо за потрібне запропонувати класифікацію цінних паперів за ознакою ступеню державного контролю за їх обігом. Отже, можна виділити цінні папери, обіг яких повністю контрольований державою (ОВДП, векселі Казначейства); цінні папери, що слугують меті запровадження операцій щодо регулювання грошової маси в обігу (векселі чи інші цінні папери центрального банку країни); цінні папери, обіг яких врегульований загальними законодавчими актами щодо функціонування кола інструментів ринку цінних паперів (акції, облігації, векселі тощо); цінні папери, що мають характеристику грошового документу, тобто ознаки цінного паперу, однак їх обіг не дістав деталізованого визначення у законодавстві країни й регулюються в основному підзаконними актами (свопи, інші деривативи).

Державні аспекти дослідження цінних паперів тісно пов’язані з вивченням місця їх емісії, обігу та операцій з ними, зокрема, купівлі-продажу. Держава може встановлювати централізований обіг цінних паперів, розвивати так званий ОТС-ринок, повністю чи частково контролювати процеси емісії тощо. Важливим елементом системи державного регулювання є встановлення стандартів оформлення цінного паперу, порядку його пред’явлення до оплати.

Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства - це система типових мір законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, що здійснюються правовими державними і громадськими організаціями з метою стабілізації та пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

Об’єктивна можливість державного регулювання з’являється з досягненням визначеного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва й капіталу. В сучасних умовах державне регулювання економіки є складовою частиною процесу відтворення. Воно вирішує різноманітні задачі, наприклад: стимулювання економічного зростання, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зсувів у галузевій і регіональній структурі, підтримка експорту. Конкретні напрями, форми, масштаби державного регулювання визначаються характером і гостротою економічних і соціальних проблем у тій чи іншій країні в конкретний період. Причому наприкінці ХХ ст. інтенсифікаційний підхід змінила теорія інноваційних процесів як підґрунтя нової моделі економічного зростання. Одним із модерних напрямів є розвиток теорії просторово-економічного аналізу.