Конспект лекций менеджмент

Група – це дві особи або більше, які взаємодіють одна з одною і одночасно перебувають під впливом інших осіб; дотримуються певних норм і прагнуть задовольняти свої потреби досягненням групової мети.

Традиційно виділяють два класи груп:

•Формальні групи, які створюються за наказом керівництва для виконання конкретних виробничих або управлінських функцій.

•Неформальні групи, створення яких не передбачається, вони виникають спонтанно.

На діяльність групи впливають такі чинники:

- мотивація членів групи (стосунки в групі, соціальнопсихологічний клімат);

- структура влади в групі (питання влади та авторитету членів групи та підгруп);

-труднощі в комунікаціях тощо.

Ефективне управління групами в організації має вирішальне значення для попередження конфліктів [9, с.275– 293; 10, с.516–556; 13, с.334–350].

Контрольні запитання

1.Сутність і класифікація методів менеджменту.

2.Види економічних методів управління.

3.Види соціально-психологічних методів управління.

4.Організаційна регламентація.

5.Дисциплінарні та розпорядчі методи.

6.Кадрова політика в менеджменті.

7.Формальні і неформальні групи.

Тема 11. Види організаційних структур управління

11.1.Класифікація організаційних структур управління.

11.2.Бюрократичні структури управління.

11.3.Комбіновані й адаптивні організаційні структури.

11.4.Принципи побудови організаційних структур управління

40

Організаційна структура управління – це схема розподілу основних функцій за підрозділами і окремими працівниками, які виконують завдання, пов’язані з прийняттям і реалізацією програм підприємства. Як правило, організаційна структура в узагальненому вигляді має форму піраміди [9, с.39– 43; 12, с.9–10] з рівнями управління (вищий – інституційний, середній – управлінський, нижній – технічний). Кількість рівнів управління залежить від підпорядкування , обсягу виробництва, функцій, завдань та ін.

Рівень управління – сукупність підрозділів, окремих спеціалістів, які самостійно приймають рішення без обов’язкового узгодження з вищою ланкою.

Нижній рівень – керівник нижньої ланки (майстер цеху). Середній рівень – керівник функціонального підрозділу

(начальник планового відділу).

Вищий рівень – вище керівництво організації (президент, директор).

Теорія менеджменту виділяє два класи організаційних структур управління виробництвом [1, с.51–66; 6, с.192–203; 9, с.39–43; 10, с.321–357; 12, с.31–45; 13, с.194–216]:

1.Бюрократичні (механістичні) структури.

2.Адаптивні (органічні) структури.

Більшість сучасних організацій є варіантами бюрократичних структур, тому що їх характеристики – чіткий розподіл праці, ієрархічність управління, наявність посадових інструкцій та ін. – добре підходять для промислових фірм, організацій сфери послуг, усіх видів державних установ.

Адаптивні структури розробляються і застосовуються з метою забезпечення можливостей реагування на зміну зовнішнього середовища й впровадження нової технології.

Теорія і практика менеджменту виробила велику кількість варіантів побудови бюрократичних організаційних структур, які добре зарекомендували себе в стабільних умовах; дозволяють перерозподілити завдання за окремими спеціалістами і підрозділами; дозволяють узгоджувати вирішення завдань з керівництвом та ін.

41

Серед бюрократичних структур виділяють:

-лінійний тип організаційної структури;

-функціональний тип організаційної структури;

-лінійно-функціональний тип структури;

-дивізіональний тип структури.

Лінійна структура характеризується лінійними формами зв’язку між ланками управління. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження працівникам, минаючи їх безпосереднього керівника (принцип єдності керівництва).

Функціональна структура виникла із збільшенням обсягів виробництва і спеціалізацією управління. Деякі специфічні функції (охорона праці, експлуатація механізмів, фінанси тощо) розподіляються за відповідними відділами, керівники яких передають нижчим рівням управління свої завдання. Функціональна організація існує поряд із лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців.

Лінійно-функціональна структура – комбінований тип.

Функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців. Вони готують рішення для лінійного керівництва, який і здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців.

Дивізіональна структура – організація розподіляється на великі півавтономні блоки (відділення) за:

-видами товарів або послуг (продуктова структура управління);

-групами покупців, ринків (ринкова структура управління);

-географічними регіонами (регіональна і глобальна структури управління).

Причинами появи дивізіональних структур є:

-дуже великі обсяги різноманітної продукції приводять до значної кількості підрозділів, підпорядкованих одному керівникові;

-вихід на міжнародні ринки;

-диверсифікація виробництва тощо.

Необхідно самостійно познайомитися з характеристиками і схемами різноманітних структур управління [9, с.48–60; 12,

с.31–45 та ін.].

42

Конгломератна структура не є сталою і впорядкованою. Організація набуває форми, яка найкраще вирішує конкретну справу. Так, у першому відділенні фірми може використовуватися продуктова структура, в другому – регіональна, а в третьому – матрична. Керівництво вищої ланки конгломератної корпорації відповідає за стратегію, координацію та контроль діяльності фірм, які до неї входять. Ці фірми майже повністю автономні відповідно до оперативних рішень але підпорядковані основній компанії переважно з питань фінансів.

Проектування та вдосконалення діючих організаційних структур відбувається на основі таких методологічних принципів [9, с.56–62; 13, с.210–211]:

1.Принцип єдності мети.

2.Принцип первинності функцій і вторинності структури.

3.Принцип функціональної замкнутості підрозділів.

4.Принцип простоти організаційної структури.

5.Принцип єдності розпорядництва.

6.Визначення оптимальної норми керованості (кількість підлеглих, які підпорядковані одному керівникові, повинна бути обмеженою).

7.Встановлення оптимального співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління.

8.Принцип зворотного зв’язку.

Сучасний етап розвитку економіки ставить нові вимоги до організаційних структур управління, серед яких:

-підвищення ролі стратегічного планування;

-посилення функцій, пов’язаних із маркетингом;

-здійснення системи оцінки керівних кадрів;

-упровадження автоматизації завдань управління;

-скорочення кількості управлінських ланок;

-економічність та ін.

Коефіцієнт ефективності (Ке) впровадження відповідних організаційних структур управління оцінюють за кінцевими

де Рп – ефект функціонування організаційної системи;

47

Ву – витрати на управління (заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу, утримання приміщень, комп’ютеризація процесів управління тощо).

Контрольні питання

1.Класифікація організаційних структур управління.

2.Варіанти бюрократичних структур управління.

3.Дайте характеристику лінійній структурі управління.

4.Особливості функціональної структури управління.

5.Характеристика лінійно-функціональної структури управління.

6.Специфіка адаптивних організаційних структур.

7.Принципи формування організаційних структур.

Тема 12. Інформаційне забезпечення системи управління

12.1.Класифікація, характеристика та носії інформації.

12.2.Комунікації і комунікаційний процес у менеджменті

Інформація – основа процесу управління. Без неї неможливо сформувати мету, оцінити ситуацію, визначити проблему, підготувати й прийняти рішення. Технологія управління є технологією переробки інформації [1, с.136–141; 6,

с.132–142; 10, с.165–190; 12, с.64–69; 15, с.167–185].

Інформацію класифікують за різними ознаками:

-формою передачі: цифрова, буквена, кодована, візуальна;

-джерелом отримання: зовнішня, внутрішня, вхідна, вихідна;

-рівнем обробки: первинна, вторинна;

-часом використання: прогнозна, нормативна, оперативна;

-роллю у процесі управління: планова, звітна, контрольна;

-змістом: статистична, бухгалтерська, кадрова тощо.

На основі сучасної електронно-обчислювальної та організаційної техніки здійснюються: передача інформації про

48

стан і діяльність окремих підрозділів фірми на вищий рівень управління; обмін інформацією між усіма підрозділами фірми. Передача інформації – важливий фактор нормального функціонування фірми. У великих промислових фірмах створені й ефективно діють інформаційні системи, головними завдання ми яких є:

-визначення основних напрямків розвитку технології обробки;

інформації та зберігання первинних даних;

-координація діяльності щодо збирання та обробки інформації;

-розробка програмних засобів;

-визначення потреби в технічних засобах тощо.

Сучасні системи оперативного управління використовують міні-ЕОМ для:

-розроблення оперативних планів виробництва і контролю за їх виконанням;

-ведення обліку й звітності;

-аналіз показників діяльності;

-розрахунок заробітної плати;

-контроль рухів запасів матеріалів та ін.

До сучасних технічних засобів інформаційних систем належать:

-інформаційні бази даних;

-копіювальні пристрої;

-телекомунікаційна техніка;

-комп’ютери;

-диктофонна пошта;

-фотонабірна техніка;

-електронна пошта та ін.

Комунікаційний процес – це процес обміну інформацією між двома і декількома працівниками з метою розв’язання певної проблеми [10, с.171].

Елементами процесу комунікацій є:

-відправник (той, хто генерує ідеї, завдання, рішення);

-повідомлення (інформація, яка може бути закодована);

49