Основна література

1. Бурлачук В. та ін. Біля витоків соціологічної думки в Україні / Бурлачук В., Молчанов М., Степаненко В.; Під. ред. В. Танчера; Ін-т соціології НАНУ. – Київ: [Б.в.], 1996. – 114 с.

2. Гансова Е.А. Соціологічні школи та напрямки в Україні наприкінці XIX – початку XX століть (Соціологія в Україні чи українська соціологія?): Навч. посібник / Одеський держ. ун-т ім. І. І. Мечникова. – О.: Астропринт, 2000. – 64 с.

3. Історія соціологічної думки в Україні: Навчальний посібник. – Львів: Новий світ. – 2000. – 334 с.

4. Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратик Л. Й. З історії української соціологічної думки: Матеріали до лекції з курсу "Соціологія". – Львів, 1995. – 64 с.

5. Соціологічна думка України: Навч. посібник / М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов та ін. – К.: Заповіт, 1996. – 424 с.

Основна література (першоджерела)

1. Грушевська К.М. З примітивної культури. – К.: ДЕРЖАВНЕ ВИДАВ-НИЦТВО УКРАЇНИ, 1924. – 224 с.

Додаткова література

1. Ткачук М. Л. Філософія світла і радості: Олексій Гіляров / М. Л. Ткачук. – М. : Укр. Центр духовної культури, 1997 . – 183 с. – (Духовні скарби України) .

Тема 9. Україська пострадянська соціологія

1. Стислий огляд початку соціально-політичної і економічної трансформації радянського суспільства.

2. Пошук нових адекватних наукових термінів соціології за років незалежності України.

3. Становлення понять “трансформація”, “модернізація”.

Методичні поради

У першому питанні слід врахувати те, що соціологічна думка в СРСР (у тому числі й в Україні) приглушувалася до початку 60-х років. А праці з історичного матеріалізму аналізували соціальні явища, процеси на загальному, абстрактно-теоретичному рівні, відірвано від реального життя. Філософський детермінізм, заперечення соціологічного мислення відкривали дорогу безмежному пануванню консерватизму в науці про суспільство. Відродження соціологічних досліджень почалося з настанням «хрущовської відлиги». Але якщо ці дослідження визнавалися, то соціологія як наука – ні. У науковому обігу побутувало визначення соціології як науки, що займається тільки конкретними дослідженнями. У 1958 р. виникла Радянська Соціологічна Асоціація. Через два роки в Інституті філософії AH CPCP був створений перший соціологічний підрозділ – сектор дослідження нових форм праці й побуту, пізніше перетворений на відділ конкретних соціологічних досліджень. У 1968 р. почав працювати Інститут конкретних соціальних досліджень. У 1974 р. побачив світ перший і до середини 80-х років єдиний у СРСР фаховий журнал «Социологические исследования». В Україні перший науковий підрозділ соціологічного профілю – відділ конкретних соціологічних досліджень Інституту філософії АН України – почав функціонувати у 1969 р. Вплив хрущовських ліберальних реформ на розвиток соціології було посилено імпортом соціологічної фразеології. Сприятливішими для розвитку соціології стали 80-ті роки, коли вона нарешті відновила статус самостійної науки. Нині вітчизняна соціологія, намагаючись викристалізувати свою теоретичну базу, предмет і методи досліджень, активно інтегрується у світову соціологічну науку. Восени 1990 р. створено Інститут соціології Академії наук України. Згодом засновано Українську соціологічну асоціацію, в університетах відкрито факультети і відділення з підготовки професійних соціологів, утворено спеціалізовані ради із захисту дисертацій, виходить журнал «Соціологія: теорія, методи, маркетинг». Вам рекомендуються до самостійного опрацювання деякі статті з цього журналу, але це не означає, що саме їх тільки Ви можете читати. Ви маєте самі вибрати ті публікації, які Вас зацікавлять.

У другому питанні слід зважити на те, що пострадянська вітчизняна соціологічна наука намагається приділити дедалі більшу увагу вивченню специфіки явища суспільної трансформації приділяється дедалі більша увага. Вчені добре усвідомлюють, що теоретичного розгляду нині вимагає не лише семантика понять “перехід”, “трансформація”, але і сукупність складних суспільних процесів, які є їх сутністю. На такому ідейному, політичному і науковому тлі і починають застосовуватися поняття “перехід”, “трансформація”, а також близькі до них за змістом – “транзит”, “транзиція”. Вони вживаються, зокрема, науковцями, які аналізують можливість і механізми перетворення тоталітарної системи на демократичну. Останні поняття, особливо “трансформація”, є зручними тому, що включають у себе телеологічний елемент – фактор доцільності, цілепокладання.

У третьому питанні зверніть увагу на те, що певний час у науковій, громадсько-політичній та іншій риториці, крім зазначених, поширювалося також і поняття “модернізація” суспільних та інших відносин (їх “осучаснення”) як певний синонім “трансформації”. Загалом таке тлумачення може бути назване вірним, але не до кінця, бо перше вживається не просто як перетворення, а у контексті наближення соціокультурних, економічних, політичних рис пострадянського, зокрема, вітчизняного середовища до найкращих світових зразків.