14. Дайте характеристику слов’янської держави Антів.

Перші згадки про ранньослов'янські племена з'являються у творах римських вчених І—II ст. н.е. Плінія Стар-шого, Тацита, Птолемея, де слов'яни відомі як венеди.

Термін «слов'яни» вперше вживають візантійські історики Прокопій Госевдо-Кесарійський, Іоанн Єфеський, Менандр. Найповніше ранньослов'янська історія викладена у творах Йордане «Про походження та діяння гетів», або «Гетіка» (551) і Прокопія Кесарійського «Історія війн» (550—554).

Саме у «Гетіці» міститься інформація про розпад єдиної венедської ранньослов'янської спільноти, якій відповідала зарубинецька культура. Йордан сповіщає, що у VI ст. вже існувало три гілки слов'ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров'я) і слов'яни, або склавши (Подунав'я).

На зламі двох ер завершився розподіл слов'ян на східних і західних. Східні слов'яни, які мешкали на тери-торії сучасної України, починаючи з IV ст. н.е., об'єднали-ся в державну формацію антів. Держава антів простяглася від Дністра до Азовського моря і Дону на північ до Чорного моря, об'єднувала слов'янські племена, а також ті, що за-селяли простори України, — рештки готів, греків, іранців.

Для антського суспільства початку н.е. була характерною територіальна община, що ґрунтувалася на общинному гос-подарстві. Основу економіки становило орне хліборобство. Для обробки землі застосовували соху та залізний плуг. Поява цих знарядь праці сприяла виробленню надлишку продукції, а звідси — соціальному розшаруванню антського населення і зародженню державної структури. Інтенсивний розвиток економіки зумовив розклад общинного господарства. Орні землі, залишаючись у колективній власності об-щин, передавалися наділами в індивідуальне користування окремих патріархальних сімей. Поступово відбувалася диференціація суспільства. Численні грошові і речові скарби, які знаходять під час розкопок на землях антів, підтверджують нагромадження значних індивідуальних багатств.

Соціальне розшарування вимагало і нових форм політичної організації суспільства. В антів сформувалося політичне об'єднання, притаманне ладу військової демократії. На чолі антської держави стояли зверхники - царі, на-приклад, Бож, Ардагаст, Доброгаст, Межимир. Однак влада антських царів не була абсолютною. Давньогрецькі історики підкреслювали демократизм антів, які, за їхнім твердженням, «живуть у народоправстві». Царську владу обмежували народні збори — віче. Ці демократичні традиції були перенесені в Київську Русь.

Найдавніша звістка, яку про сих антів переказують нам візантійські письменники, належить до кінця IV ст.

Отже, слов'янство як самостійна етнічна спільнота ви-йшло на історичну сцену на початку нової ери. (II—VI ст.). Частиною цього процесу стало переміщення готів з Прибалтики у Причорномор'я. Наприкінці IV ст., як нам відомо зі свідчень Йордана, анти зазнали жорстокої поразки від готів, яких очолював король Вінтарій. Очевидно, це сталося в передісторичному Києві, де до цього часу збереглася Бусова гора. Однак ця перемога готів виявилася короткочасною. Вінтарій був переможцем «хіба що протягом одного року» (Йордан). У 375 р. готів перемог-ли гуни, частково їх підкоривши, частково витіснивши з Причорномор'я. Гуни створили між Доном і Карпатами могутню державу, на чолі з Аттілою. Про силу цього утворення свідчать вдалі походи гунів у Галлію та на Східну Римську імперію. Але після кількох поразок від римлян та їхніх союзників, смерті у 475 р. Аттіли гунська держава поступово розпадається.

Ці історичні колізії суттєво вплинули на долю слов'ян-ства. Як стверджує М. Брайчевський, антська держава завдяки ліквідації Готського королівства в V—VI ст. переживала піднесення. Вона навіть організовувала регулярні походи на Візантійську імперію, в межі її балканських володінь.

У другій половині VI ст. політична ситуація значно ускладнилася у зв'язку з приходом у Східну Європу аварів, які заснували у Карпатській улоговині примітивну державу — аварський каганат, підкоривши переважно слов'янське місцеве населення. Почалися тяжкі анто-аварські війни, які призвели до занепаду Антської держави.

Невдовзі на зміну антам прийшов полянсько-руський політичний союз з центром у Середньому Подніпров'ї, якому судилося стати колискою нового етапу розвитку населен-ня України.

Отже, перебіг подій свідчить про автохтонність і споконвічність українського народу на його історичній землі. На всіх етапах формування протоукраїнців колискою цього складного неоднозначного процесу було Подніпров'я, пов'язане невидимими нитками з цивілізацією Середземномор'я, Саме на цих землях в середині І тис. н.е. почалося формування державності Київської Русі.