- •Фізична хімія Хімічна кінетика. Електрохімія Методичні вказівки
- •6.051301 «Хімічна технологія»
- •Фізична хімія
- •1. Кінетика хімічних реакцій у розчинах
- •2. Кінетика гетерогенних процесів
- •3. Електропровідність розчинів електролітів
- •4. Електрорушійні сили
- •5. Потенціометричне визначення рН
- •6. Електроліз
- •Перелік рекомендованої літератури
3. Електропровідність розчинів електролітів
Електропровідність характеризує здатність середовища проводити електричний струм. Вона є величиною, оберненою електричному опору, і вимірюється в сіменсах (См = Ом -1). Електропровідність розчину електроліту зумовлена міграцією наявних у даному розчині іонів і визначається як кількістю цих іонів, так і швидкістю їх руху в електричному полі.
Зазвичай електропровідність електролітних систем обчислюють, вимірюючи опір електрохімічної комірки, що містить два платиновані платинові електроди і досліджуваний розчин. Для запобігання електролізу, який призводить до зміни концентрації розчину та поляризації електродів, при вимірюванні електричного опору комірки застосовують змінний струм, використовуючи так звані мости змінного струму.
Опір будь-якого провідника струму розраховують за рівнянням:
, (3.1)
де
–
довжина провідника (для розчинів –
відстань між електродами);
– площа поперечного перерізу провідника
(площа електродів);
– питомий опір, який дорівнює опору
провідника з одиничними довжиною та
площею перерізу.
Величина,
яка є оберненою питомому опору, називається
питомою електропровідністю і позначається
грецькою літерою
(«каппа»). З рівняння (3.1) випливає, що
(3.2)
і має розмірність Ом -1м -1 = См/м (у СІ) або Ом -1см -1 = См/см (у системі СГС). Питома електрична провідність – це електропровідність об’єму розчину, який міститься між двома плоскими паралельними електродами одиничної площі, що розташовані на одиничній відстані один від одного. Вона залежить від природи електроліту та розчинника, концентрації розчину і температури.
Концентраційна залежність æ і для сильних, і для слабких електролітів зазвичай проходить через максимум. В розведених розчинах будь-яких електролітів внаслідок збільшення концентрації æ зростає внаслідок збільшення кількості іонів, які переносять електричний заряд. Після досягнення певної концентрації æ починає спадати, оскільки в розчинах сильних електролітів посилюється взаємодія між протилежно зарядженими іонами і швидкість їх руху сповільнюється, а у розчинах слабких електролітів доволі стрімко зменшується їх ступінь дисоціації. На відміну від металевих провідників опір електролітних розчинів внаслідок підвищення температури у переважній більшості випадків зменшується, тобто електропровідність зростає. Основною причиною цього є температурне зменшення в’язкості рідкого середовища.
Молярною
(еквівалентною) електричною провідністю
(«лямбда») називається електропровідність
об’єму розчину, який містить 1 моль
(1 моль-екв) електроліту і знаходиться
між двома паралельними електродами, що
розташовані на одиничній відстані один
від одного. Об’єм такого розчину залежить
від його концентрації і називається
розведенням розчину. Розведення розчину
– величина, яка обернена молярній
концентрації
:
.
Для 1–1-зарядних електролітів значення молярної і еквівалентної електропровідностей збігаються. Для електролітів інших валентних типів молярна електропровідність дорівнює добутку еквівалентної електропровідності та числа еквівалентів у одному молі речовини. У СІ молярну електропровідність обчислюють за формулою:
(3.3)
і вимірюють у Смм 2/моль. У системі СГС, в якій концентрацію зазвичай виражають у моль/дм3, а питому електропровідність – у См/см, рівняння (3.3) набуває вигляду:
, (3.4)
і молярна електропровідність має розмірність Смсм 2/моль.
Молярна
електропровідність залежить від таких
самих факторів, що і питома. Внаслідок
підвищення температури вона зростає.
Збільшення концентрації розчину
призводить до зменшення
,
тому що в розчинах сильних електролітів
посилюється іон-іонна взаємодія, а в
розчинах слабких електролітів зменшується
їх ступінь дисоціації. При
молярна електропровідність набуває
максимального за певної температури
значення
,
яке називають граничною молярною
електропровідністю.
– це
молярна електрична провідність
гіпотетичного нескінченно розведеного
розчину, який характеризується повною
дисоціацією слабкого електроліту (
)
і відсутністю взаємодії між іонами
сильного електроліту (середній іонний
коефіцієнт активності електроліту
).
Швидкість
руху іона у розчині
[м/с]
прямо пропорційна напруженості
електричного поля
[В/м]:
,
де
–
абсолютна швидкість руху іона
(за умови
В/м).
Молярна електропровідність або рухливість
іона
пов’язана з
рівнянням:
,
в
якому
– стала Фарадея.
В
розчинах слабких
електролітів
, (3.5)
а
в розчинах сильних електролітів, у яких
,
. (3.6)
За
умови нескінченного розведення для
будь-якого електроліту
,
і рівняння (3.5) і (3.6) записуються як
, (3.7)
де
і
– граничні рухливості катіона та аніона,
відповідно;
і
– абсолютні швидкості руху зазначених
іонів у гранично розведеному розчині.
Вираз (3.7) є математичним відображенням
закону незалежного руху іонів Кольрауша,
згідно з яким
молярна електропровідність нескінченно
розведеного розчину
електроліту
дорівнює сумі граничних іонних
рухливостей. Фізичний
зміст цього закону полягає в тому, що в
зазначеному розчині іони переносять
струм незалежно один від одного, тобто
їх рухливості за певної температури є
сталими і не залежать від природи
протилежно зарядженого іона. Граничні
молярні електропровідності іонів у
воді за стандартної температури наведено
в довіднику.
В
розчинах слабких електролітів швидкість
міграції іонів практично не залежить
від їх кількості, тобто
.
З урахуванням цього факту на підставі
рівнянь (3.5) та (3.7) для слабкого електроліту
можна записати:
. (3.8)
Для сильного електроліту з формул (3.6) і (3.7) випливає, що
, (3.9)
де
–
коефіцієнт електропровідності, який
враховує міжіонну взаємодію.
Константа
рівноваги процесу електролітичної
дисоціації (константа дисоціації)
визначається за законом розведення
Оствальда. Так, для дисоціації бінарного
1–1-зарядного
електроліту
за
схемою
![]()
![]()
константа
дисоціації
має вигляд:
.
Якщо
початкова концентрація електроліту
дорівнює
,
а ступінь його дисоціації в розчині –
,
то згідно із законом розведення Оствальда
. (3.10)
Константа
дисоціації слабкого електроліту, як
будь-яка константа рівноваги, є сталою
величиною за умови
.
Робота 3.1. Визначення константи електролітичної комірки.
Мета роботи: визначити константу комірки для вимірювання електропровідності розчинів електролітів.
Електролітична комірка (посудина для вимірювання електропровідності) – це скляна ємність, в яку зазвичай впаяно два платинованих платинових електроди. Оскільки для певної комірки невідомі площа електродів та відстань між ними, то спочатку потрібно визначити її константу – відношення відстані між електродами до їх площі:
. (3.11)
Для цього комірку заповнюють розчином електроліту з відомою питомою електропровідністю (зазвичай 0,02 М розчин KCl, табл. 3.1) в такій кількості, щоб були покриті електроди, розміщують її у термостаті, який налаштовано на певну температуру, витримують протягом 8 – 10 хв. і вимірюють опір.
Таблиця 3.1. Питома електропровідність 0,02 М розчину KCl за різних температур
|
t, о С |
18 |
19 |
20 |
21 |
22 |
23 |
24 |
25 |
|
|
2,40 |
2,45 |
2,50 |
2,55 |
2,61 |
2,66 |
2,71 |
2,77 |
Згідно з рівняннями (3.2) і (3.11) константа комірки визначається за формулою:
. (3.12)
Звіт
Температура досліду:
о
С.Питома електропровідність стандартного розчину КСl:
См/см.
Опір стандартного розчину КСl:
Ом.Обчислення константи комірки за рівнянням (3.12):
см
-1.
Робота 3.2. Дослідження електропровідності розчинів сильних та слабких електролітів.
Мета роботи: визначити питому, молярну електропровідності розчинів електролітів, ступінь дисоціації слабкого електроліту та коефіцієнт електропровідності сильного електроліту.
В електролітичну комірку наливають розчин сильного електроліту (за вказівкою викладача) і після термостатування за необхідної температури вимірюють його опір. Після цього посудину для вимірювання електропровідності промивають дистильованою водою і наливають в неї піпеткою 10 см3 розчину слабкого 1–1-валентного електроліту (за вказівкою викладача), термостатують і вимірюють опір.
Питому електропровідність розчинів обчислюють за формулою:
. (3.13)
Молярну
електропровідність електроліту
розраховують за формулою (3.4), граничну
молярну електропровідність
визначають
за довідниковими даними на основі
рівняння (3.7). Для сильних електролітів
обчислюють коефіцієнт електропровідності
(за 3.9), для слабких – ступінь дисоціації
(за 3.8).
Виміряні
та розраховані величини зводять у табл.
3.2.
Звіт
Температура досліду:
о
С.Таблиця 3.2. Результати експерименту та обчислень
|
№ |
Електроліт |
с, моль/дм3 |
R, Ом |
См/см |
, Смсм2/моль |
|
|
|
1 2 |
|
|
|
|
|
|
|
Обчислення для сильного електроліту:
Обчислення для слабкого електроліту:
Висновок.
Робота 3.3. Визначення константи дисоціації слабкого електроліту.
Мета роботи: визначити константи дисоціації слабкого електроліту в розчинах різної концентрації та підтвердити закон розведення Оствальда.
В електролітичну комірку наливають піпеткою 10 см3 розчину слабкого 1–1-валентного електроліту (за вказівкою викладача), витримують в термостаті 8 – 10 хв. і вимірюють його опір (для виконання роботи може бути використано розчин слабкого електроліту з попереднього досліду 3.2). Потім додають до нього 10 см3 дистильованої води (концентрація зменшується удвічі), ретельно перемішують, термостатують і знову вимірюють опір.
Для подальшого розведення розчину удвічі кожного разу піпеткою відбирають із комірки 10 см3 рідини, додають 10 см3 дистильованої води, перемішують, термостатують і вимірюють опір. Розраховують для розчину кожної концентрації розведення, питому і молярну електропровідності, ступінь і константу дисоціації електроліту. Результати вимірювань і розрахунків записують у табл. 3.3.
Звіт
Температура досліду:
о
С.Електроліт:_____;
гранична
молярна електропровідність:
Смсм2/моль.
Таблиця 3.3. Експериментальні дані та розраховані величини
|
№ |
моль/дм3 |
дм3/моль |
Ом |
См/см |
Смсм2/моль |
|
моль/дм3 |
|
1 4 |
|
|
|
|
|
|
|
![]()
Довідникове значення константи дисоціації електроліту за температури 25 о С:
моль/дм3.Побудова графіків:
,
,
,
.Висновок.
ЛІТЕРАТУРА: [1, с. 429 – 437, 458 – 463; 2, с. 226 – 233, 235 – 243; 3, с. 222 – 225, 245 – 253, 257 – 258; 4, с. 268 – 281; 5, с. 249 – 255, 262 – 263; 6, с. 182 – 194; 7, с. 123 – 124, 136 – 137; 8, с. 51 – 52].
Робота 3.4. Кондуктометричне титрування.
Мета роботи: визначити молярну концентрацію досліджуваного водного розчину електроліту кондуктометричним методом.
В основі будь-якого титрування, в тому числі й кондуктометричного, лежать іонні реакції в розчинах, які супроводжуються утворенням слабкого електроліту або осаду. Цей метод визначення концентрації розчину використовують у тих випадках, коли досліджувані системи забарвлені або каламутні і застосування кольорових індикаторів неможливе. Кондуктометричним титруванням на відміну від звичайного можна визначати окремо вміст кожної кислоти (або основи) в їх суміші, якщо зазначені компоненти суттєво відрізняються за силою.
Для визначення концентрації досліджуваного розчину до його відомого об’єму додають однакові порції титранту і вимірюють опір системи. Оскільки питома електропровідність прямо пропорційна
оберненому
опору
,
то еквівалентну
точку
визначають
за зламом на графічній залежності
(див. рис. 3).

В процесі титрування розчину сильного електроліту його електропровідність до еквівалентної точки може зростати, зменшуватись або залишатися незмінною залежно від співвідношення рухливостей іонів, які замінюють один одного при додаванні титранту. Якщо досліджуваним є розчин слабкого електроліту, то до точки еквівалентності електропровідність зростає, оскільки слабкий електроліт внаслідок титрування замінюється на сильний, що призводить до збільшення кількості іонів. Після еквівалентної точки в обох випадках електропровідність зростає, якщо титрант є сильним електролітом, і теоретично не змінюється (а практично може зменшуватись внаслідок розведення розчину) в разі титрування розчином слабкого електроліту.
Наприклад, якщо розчин KBr титрувати розчином AgNO3, то внаслідок перебігу реакції
![]()
електропровідність
до еквівалентної точки спадає, оскільки
більш рухливі іони
(
Смсм2/моль)
поступово замінюються менш рухливими
(
Смсм2/моль).
Внаслідок додавання після еквівалентної
точки надлишку титранту AgNO3,
який є сильним електролітом,
електропровідність зростає, тому що
збільшується кількість іонів
та
у системі (рис. 3, а).
Якщо досліджуваним є розчин оцтової кислоти, а титрантом – розчин гідроксиду амонію, то згідно з реакцією
![]()
до
еквівалентної точки слабкий електроліт
замінюється сильним – ацетатом амонію,
що призводить до збільшення
електропровідності, оскільки зростає
концентрація іонів
та
.
Після еквівалентної точки внаслідок
додавання надлишку малодисоційованого
електропровідність теоретично повинна
залишатися сталою, а практично вона в
результаті розведення розчину зменшується
(рис. 3, б).
Для виконання роботи в кондуктометричну комірку наливають зазначений викладачем об’єм досліджуваного розчину і вимірюють його опір. Потім до комірки з бюретки послідовно додають певні об’єми титранту, перемішують і вимірюють опір після кожної наступної порції. Дані титрування записують у табл. 3.4 (див. звіт).
На
основі вимірювань та обчислень будують
графіки
і
,
за якими визначають еквівалентний об’єм
і розраховують концентрацію титрованого
розчину.
Звіт
Досліджуваний розчин:___; об’єм досліджуваного розчину:
см3.Титрант:____; концентрація титранту:
моль/дм3.Рівняння реакції при титруванні:
Результати експерименту:
Таблиця 3.4. Результати кондуктометричного титрування
-
№
,
см3
,
Ом
,
Ом-11
0
…
12 - 20
Побудова графіків
і
.Визначення еквівалентного об’єму за зламом на графіку
:
см3.Обчислення концентрації досліджуваного розчину:
моль/дм3.Висновок.
ЛІТЕРАТУРА: [1, с. 465 – 466; 2, с. 247 – 248; 3, с. 258 – 260; 5, с. 266 – 270; 6, с. 194 – 196; 7, с. 123 – 124; 8, с. 52 – 53].
