12.Основні поняття про політику, їх зміст

Розмірковуючи про політику, найчастіше ведуть мову про владу одного класу над іншим, однієї соціальної групи над іншими, однієї особистості над масою тощо. Ядром політики є боротьба за завоювання, утримання і використання влади, водночас політична влада являє собою реальну здатність соціальних сил реалізувати свої специфічні об'єктивні інтереси, проводити свою волю в політиці й правових нормах. Таким чином, політика — сфера владних відносин:

«Політика в будь-якому суспільстві, на будь-яких історичних етапах його розвитку стає засобом забезпечення насамперед власних інтересів індивіда чи великих груп людей: станів, територіальних одиниць, класів і націй. Метою політики як усвідомленої діяльності є націленість на забезпечення оптимально можливого в даному суспільстві й конкретних умовах здійснення суспільних процесів, вивчення їх та регулювання і розвиток у тому напрямі, якого бажає домінуюча чи опозиційна група. Політика — це реалізація певної мети переважно через відносини протиборства (не обов'язково революційності, адже політичний компроміс, наприклад, — також подолання, подолання власних амбіцій однією з сил, подолання нетерпимості до їнших)."[3]

Структура політики[ред. • ред. код]

Наявність і взаємодія структурних елементів політичної організації надає політиці внутрішньої цілісності, завдяки чому вона має можливість виконувати певні функції. До структурних складових політики слід віднести:

Європейський Парламент

політичні відносини, що відображають стійкий характер взаємозв'язків суспільних груп між собою і з інститутами влади; взаємозв'язки соціальних суб'єктів, у яких виражаються їхні інтереси та здійснюється політична діяльність. Формою політичних відносин можуть бути: вибори, референдуми, мітинги, зібрання, пікети, страйки, політичні перемовини тощо.

політичну свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх інтересів;

політичний інтерес, що являє собою внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, яке спонукає людей до постановки певних політичних цілей і до дій, направлених на втілення цих цілей у життя;

політична діяльність суб'єктів політики; суб'єктами політики виступають переважно: держава, політичні партії, громадські організації, або ж політичний індивід, дії якого чітко окреслені законами та моральними нормами; іноді і соціальні інститути, які покликані виконувати переважно неполітичні завдання, нерідко справляють досить суттєвий вплив на політику: церква, університети, асоціації тощо;

політичний процес як сукупність видів діяльності суб'єктів політики, які охоплюють усі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичних цілей;

політична організація, що відображає роль інститутів публічної влади як центрів управління системними процесами. Це сукупність органів законодавчої, виконавчої і судової влади, партійних і громадських організацій, груп тиску, що представляють політичні інтереси різних верств суспільства в цілому, становлять організаційний кістяк політики. Політична організація концентрує владне волевиявлення народу, включаючи прийняття і організацію управлінського рішення, задаючи тим самим певну спрямованість всьому політичному процесу.

Функції політики[ред. • ред. код]

У політології існують різні погляди на функції політики. Толкотт Парсонс відносить до них визначення колективної мети суспільного розвитку, мобілізацію і прийняття рішень, збереження стабільності в суспільстві і розподіл ресурсів. Французький політолог Рене Дебре вбачав функції політики у збереженні цілісності і стабільності суспільства; Девід Істон — в авторитарному привласненні цінностей.

У вітчизняній політології[4] виділяють такі функції політики:

керівництво та управління суспільством, збереження організованості й загального порядку;

забезпечення захисту основних прав людини;

управлінська (політичне керівництво суспільством);

інтегруюча, що забезпечує консолідацію суспільства, досягнення стабільності суспільства в цілому і складових його частин, систем;

регулятивна, що сприяє упорядкуванню, регламентації політичної поведінки та політичних відносин;

теоретико-прогностичну, мета якої — вироблення концепції, курсу розвитку суспільства;

сприяння виявленню інтересів різних груп суспільства та узгодження цих інтересів;

нормативна, пов'язана з виробленням і затвердженням системи норм і цінностей у суспільстві;

соціалізації особистості — функція залучення, включення індивіда в суспільне життя, певне політичне середовище;

забезпечення суспільства дієвим принципом розподільчої справедливості;

забезпечення наступності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особи;

гарантування як усередині самої держави, так і поза її межами безпеки для всіх груп і верств суспільства.

Водночас політиці властиві й латентні функції. Американський соціолог, нобелівський лауреат, Роберт Кінг Мертон вважав, що у конкретному суспільстві окремі функції можуть бути нерозвиненими, за характером здійснення основних функцій можна визначити зрілість політичного життя суспільства і держави.

Види політики[ред. • ред. код]

Британський парламент

Розрізняють політику внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на:

економічну політику;

національну політику;

соціальну політику;

демографічну політику;

культурну політику;

аграрну політику;

науково-технічну політику;

екологічну політику;

військову політику, або оборонну політику;

антропологічну політику.

Національна політика являє собою науково обґрунтовану система заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин[5].

Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави визначається, головним чином, характером її внутрішньої політики, і в водночас істотно впливає на внутрішню політику. Зрештою і внутрішня, і зовнішня політика вирішують одну задачу — збереження і зміцнення існуючої в державі системи суспільних відносин.

За пріоритетами політика поділяється на нейтральну, відкритих дверей, національного примирення, компромісів; за змістом і характером — на прогресивну і реакційну, на науково обгрунтовану і волюнтаристичну тощо.