2. Правовий аспект соціального захисту жінок

Однією з характерних ознак розвитку світового співто­вариства в останні десятиліття є посилення уваги до жіночих проблем [4]. Про це, зокрема, свідчать визнання прав жінок як винятково важливої складової частини прав людини, розробка та прийняття Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм диск­римінації жінок (1979), проголошення ООН Міжнародного року жінки (1975), Десятиліття жінки (1976-1985), проведення міжнародних та всесвітніх конференцій, присвячених розгля­ду питань становища жінок у суспільстві, підтримується прогресивний спосіб розв'язання проблем поєднання материнства і зайнятості в суспільному виробництві, сімейних обов'язків і участі в громадському житті.

Міжнародні норми впливають на трудове законодавство України шляхом: безпосереднього застосування міжнародних актів після їхньої ратифікації Верховною Радою України, включення міжнародних норм у текст законів, врахування загальних принципів, передбачених міжнародними актами, у законодавстві України.

Основним (базовим) міжнародно-правовим документом, спеціально призначеним для захисту прав жінок, є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

У Конвенції визначається поняття “дискримінація щодо жінок”. Це будь-які розбіжності, винятки чи обмеження за ознаками статі, які спрямовані на послаблення чи зводять нанівець визнання, користування чи здійснення жінками, незалежно від їх сімейного становища, на основі рівноправ’я чоловіків і жінок, прав людини і основних свобод в політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській чи будь-якій іншій галузях. У ст. З зазначається, що держави — члени ООН вживають у всіх галузях, тобто в політичній, соціальній, економічній і культурній, всі відповідні заходи, включаючи законодавчі, для забезпечення всебічного розвитку і прогресу жінок з метою гарантувати їм реалізацію прав людини й основних свобод та користування ними на основі рівності з чоловіками.

Для спостереження за ходом її здійснення було засновано Комітет по ліквідації дискримінації щодо жінок, що складався на момент набрання чинності Конвенцією з вісімнадцяти експертів.

Конвенція складається з 30 статей, в яких визначаються рівні можливості жінок у сфері освіти, політичному і суспільному житті, у сферах зайнятості, охорони здоров'я, економічному, соціальному житті, перед законом, в шлюбі й сімейному житті та ін.

В Україні на виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок у загальному і спеціальному (галузевому) законодавстві гарантуються права жінок у різних сферах життя. У Кодексі про шлюб та сім'ю в ст. 5 держава гарантує захист материнства і дитинства. Наголошується, що материнство в Україні оточене всенародною пошаною і повагою, охороняється і заохочується державою. Охорона інтересів матері і дитини забезпечується спеціальними заходами з охорони праці та здоров'я жінок, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства та дитинства.

У Законі України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" в розділі V-A визначається порядок соціальної допомоги на дітей одиноким матерям.

У ситуаційному аналізі "Становище дітей та жінок в Україні" підкреслюється, що на реалізацію взятих Україною зобов'язань у сфері охорони материнства та дитинства і національних нормативних актів у цій сфері спрямовані державні програми, що затверджуються Президентом України та Кабінетом Міністрів. Крім того, органи виконавчої влади затверджують переліки заходів, плани дій, які конкретизують названі програми. Основними документами у цій сфері є:

- Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431.

- Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 р. № 1768.

- Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню тендерної рівності у суспільстві на 2001—2005 роки, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від Об травня 2001 р. № 479.

Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства була розрахована на період до 2000 р. і передбачала вжиття заходів, спрямованих на усунення негативних факторів і поліпшення становища жінки у сфері виробництва і побуту, професійної підготовки і перепідготовки, забезпечення охорони здоров'я матері й дитини, розвиток матеріально-технічної бази жіночих консультацій, лікувально-профілактичних і дитячих закладів.

Основною метою був захист здоров'я жінок з огляду на дітородіння: мінімальні стандарти щодо відпустки по материнству і допомоги були, відповідно, серед найперших, прийнятих Міжнародною конференцією праці.

Крім того, були прийняті інші конвенції і рекомендації щодо заходів захисту жінок у сферах, безпосередньо не пов'язаних з роллю матері або майбутньої матері.

Порівняння змісту розділу II Конституції України з міжнародними актами, зокрема з тими, що складають Міжнародну хартію прав людини, а також з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, свідчить, що в Конституції в основному містяться ті ж гарантії щодо забезпечення прав і свобод жінок, що й у міжнародно-правових актах.

Це означає, що Конституція відкриває перед державою і жінками України широку сферу можливостей щодо захисту своїх прав і свобод.

Вона має не більш, а навіть дещо менше підстав обмеження прав жінок, ніж згадані вище міжнародні нормативні акти.

Принцип рівних прав чоловіків та жінок закріплено не лише в Конституції, айв інших законодавчих актах: Кодексі про шлюб та сім'ю. Кодексі законів про працю, Кримінальному кодексі. Кримінально-процесуальному кодексі, Цивільному кодексі, Кодексі про адміністративні правопорушення. Законі України про зайнятість населення.

Конституція України визначає ідеологію і політику держави щодо статусу жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються у суспільстві.

Отже, жінки і чоловіки мають в Україні рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя.

Щодо створення рівності статей велике значення має стаття 23 Конституції, де наголошується, що "кожна людина має право на вільній розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей".

Конституція України юридичне проголошує рівність прав жінок та чоловіків на працю, на вибір професії, професійну підготовку та заробітну плату. Але криза в економіці, закриття великої кількості підприємств. невчасна виплата заробітної плати, падіння рівня життя у більшої частини населення країни загострює проблему становища жінки на ринку праці.

Тому законотворча діяльність держави у сфері праці має бути спрямована на формування антидискримінаційного правового механізму рівних можливостей під час найму на роботу, анулювання трудового договору, скорочення штатів, просування по службі, організації власної підприємницької справи тощо.

Ще однією проблемною сферою життєдіяльності жінки, яка вимагає правового втручання з боку держави, є насильство над жінками. Зростання насильства щодо них — серйозна перешкода для досягнення рівності жінок та чоловіків.

На попередження й ліквідацію даного негативного явища спрямовані статті Кримінального кодексу, які передбачають кримінальну відповідальність:

- за примушування жінки до вчинення аборту, якщо внаслідок цього аборт був проведений (стаття 110);

- за образу, тобто умисне приниження честі і гідності особи, виражене в непристойній формі (стаття 126);

- за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, та за вчинення розпутних дій щодо особи, яка не досягла 16 років (статті 120,121).

Узагальнюючи зазначене, можна зробити висновок, що законодавство України побудоване на принципах рівноправності жінок та чоловіків у сферах людської життєдіяльності.

Однак існуюча система неприпустимості дискримінації жінок все ж залишається неефективною, поки ще відсутні національні механізми правореалізації.

Верховна Рада України, керуючись Загальною декларацією прав людини. Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ратифікованими Україною міжнародними договорами про права та свободи особистості, підсумковими документами і постановою Верховної Ради України від 12 липня 1995 р. "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", надаючи особливого значення ролі сім'ї та жінок у політичному, економічному, соціальному, історичному і культурному розвитку України, прагнучи поліпшення демографічної ситуації, забезпечення реалізації сім'єю своїх функцій, а також створення правових, суспільне економічних умов для поліпшення становищ в сім'ї та жінок, підвищення їх ролі у суспільстві, найповнішого розкриття їх інтелектуальних, духовних і творчих можливостей, 5 березня 1999 р. постановою №475 прийняла Декларацію про загальні засади державної політики України щодо сім'ї та жінок.

Держава взяла на себе обов'язки умов та свобод людини, вирішити інші принципові проблеми, пов'язані з ліквідацією всіх форм дискримінації щодо жінок.