13. Лірика та сатира Шевченка 1843-47 років, її стильова своєрідність («Сон», «Кавказ», «і мертвим..»).

По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» (1843—1845). Провівши 8 місяців в Україні, Шевченко зрозумів своє історичне завдання і свій обов'язок перед батьківщиною як прямий шлях безкомпромісної революційної боротьби. Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигрине, Чигрине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У сатиричному творі «Сон» («У всякого своя доля») автор з їдким сарказмом змалював свавілля та жорстокість російського царату і закликав до знищення цієї деспотичної системи. Поема «Сон» уважається одним з найвизначніших взірців світової сатири. У підзаголовку – комедія. Для розкриття своєï iдеï вiн використовує найрiзноманiтнiшi сатиричнi засоби: гнiвну iронiю, сарказм, гротеск та карикатуру. Образи царя, царицi, чиновникiв та державного апарату монархiï змальовуються загостреними сатиричними засобами. Поема "Сон" ("У всякого своя доля")є гострою сатирою на царську Росію часів Миколи І, на всю систему кріпосницького ладу. Пролітаючи у сні над різними місцевостями, Шевченко змальовує картину за картиною. Епіграф до поеми "Сон" визначає завдання поета: розкрити людям істину, тобто сказати правду про суспільство зла і насильства. Своєрідність побудови твору (а він складається зі вступу і трьох картин сну, в яких автор бачить себе в польоті над Україною, потім переноситься до Сибіру, а згодом опиняється в Петербурзі) полягає в тім, що автор таким чином має змогу показати всю панораму суспільного життя XIX ст. Через рiк великий Кобзар знову повернеться до знайденого прийому сатиричного зображення дiйсностi у поемi "Кавказ"(Якову де Бальмену). Цi двi поеми близькi не лише за часом написання та стилiстично, ïх об'єднує спiльна тема - протест проти суспiльного ладу, заснованого на гнобленнi людини людиною, вищим проявом якого була тогочасна царська влада. В поемi "Кавказ" Росiйська iмперiя зображується як тюрми поневолених народiв. З гострим сарказмом у поемi "Кавказ" розповiдається про роль освiти, священнослужителiв, лицемiрних панiв-лiбералiв, що клялися у любовi до народу, обдираючи та грабуючи його. Сатира "Кавказ" є дуже цiнною, бо в цiй поемi Шевченко з величезною художньою силою пiднiс iдею братерства поневолених народiв i дав гостре викриття колонiальноï полiтики (вислiв "тюрма народiв" став крилатим). У своєму класичному посланні “І мертвим, і живим...”(1845) Шевченко ніби змоделював образ національної еліти, показав якою вона повинна бути, визначив її політичні та морально-етичні параметри. Зробив це в основному через різке сатиричне заперечення всього того негативного, що було притаманне українському ліберальному панству. Воно звернене фактично до всіх українців, тобто має всенаціональну адресу, і в цьому вагомий художній сенс, який дозволяє жити поезії у “великому часі”, нести свій художній смисл до всіх прийдешніх поколінь українського суспільства. Основний пафос — моральний обов'язок людини перед своїм народом, викриття кріпосництва і лібералізму. На це вказував і епіграф, взятий із Біблії: «А ще кто речет, яко люблю бога, а брата свого ненавидит, ложь єсть».