17. Особливості становлення східноєвропейської історії як фахової дисципліни у Німецькій імперії. Теодор Шіманн. Отто Гетч.

Утвердження східноєвропейських історичних досліджень як університетської дисципліни в Німеччині пов'язано з іменем прибалтійського німця Теодора Шіманна, який став першим неординарним професором східноєвропейської історії у Берлінському університеті Фрідріха-Вільгельма у 1892 році. Докторський ступінь він отримав у Геттінгенському університеті, захистивши дисертацію про “Ліфтляндсько-курляндську хронічку Соломона Хеннінга”. Повернувшись в Прибалтику, Т. Шіманн спочатку працював вчителем в гімназії, а потім архіваріусом та журналістом Він доволі добре знав історію й культуру Росії, володів російською мовою. У 1877 р. навіть опублікував німецькою мовою історію Росії санкт-петербургзького історика Констянтина Бестужева-Рюміна. Впродовж 1887–1893 рр. він був берлінським кореспондентом “Мюнхенської загальної газети”. Однак прагнення до посади ординарного професора не давало Т. Шіманну спокою. У 1900 р. Він подав доповідну записку, в якій обгрунтовував необхідність облаштування в Берліні посади ординарного професора, а в університетах Бреслау та Кенінгсберга запровадження посад екстраординарного професора для подальших досліджень історії Росії. Вже наступного року Т. Шіманн й очолив новостворений семінар східноєвропейської історії. Але не всі підтримували Шімана в його діяльності. Бреславський історик Я. Каро оцінював праці Т. Шімана як “посередні” й “спішно складені з компіляцій. Процес заснування першого семінару східноєвропейської історії в Берлінському університеті тісно пов’язаний з прагненням міністерства закордонних справ створити сприятливі умови для дослідження Східної Європи.

Отже, якщо у Берліні займались в основному історією Росії і цей русоцентризм досить тривалий час позначався на східноєвропейських

дослідженнях, які проводились у Німеччині, то на семінарі східноєвропейської історії Віденського університету була репрезентована як історія Росії й Польщі (Ганс Уберсбергер), так і історія інших народів Східної Європи, що обумовлювалось науковими інтересами Костянтина Їречека та дисертантів семінару, які представляли різні народи Східної Європи і з задоволенням виконували дисертаційні роботи на теми, пов’язані з історією свого народу. До того ж роль політичних чинників у заснуванні семінару східноєвропейської історії у Віденському університеті значно менша.

В поглядах Т. Шіманна і О. Гоєтча проявляється дедалі більше розходжень, хоча вони обидва належали до консервативного табору, підтримували імперіалістичну політику Німеччини й Східну Європу в значній мірі ідентифікували з Росією [37], що значно звужувало концепцію східноєвропейських досліджень у Німеччині й обумовило в подальшому росоцентризм в східноєвропейських історичних дослідженнях. У 1913 р. вийшла праця Отто Гоєтча «Росія. Вступ на основі її історії з 1904 по 1912 pp.», в якій він зробив спробу «подолати нереальні міфічні уявлення про «російську загрозу» й «азіатський характер» Росії» [38]. Разом з цим у Отто Гоєтча з’являється все більше покровителів серед впливових політичних кіл Німеччини, які також були прихильниками спільного з Росією опанування Східною Європою. Завдяки їм у 1913 р. спеціально для Отто Гоєтча у Берлінському університеті було запроваджено посаду екстра- ординарного професора східноєвропейської історії, але поза межами семінару Теодора Шіманна й попри певне невдоволення на факультеті. В тому ж році з нагоди 100-річного ювілею «битви народів» під Лейпцигом при прусському парламенті в Берліні було засновано «Німецьке товариство вивчення Росії» («Deutsche Gesellschaft zum Studium Russland»), задля створення якого О. Гоєтч доклав чимало зусиль. До керівного комітету товариства ввійшли провідні представники університетів, видавництв, редакцій газет, представники палати депутатів, консули, директори концернів.