1. Методологія природознавства як система пізнавальної діяльності людини

Під методологією звичайно розуміють систему принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Методологія як загальна теорія методу історично сформувалася у зв'язку з необхідністю узагальнення і подальшої розробки всіх методів і прийомів пізнавального процесу. У цьому сенсі вона виявилася тісно пов'язаної з опорними філософськими принципами, прямо і побічно покладеними в основу зазначеного аналізу. У зв'язку з цим у різних груп діячів науки в різні історичні періоди можна побачити різні методологічні установки, принципи і норми підходу до об'єктів науки.

Історично спочатку проблеми методології розроблялися в рамках філософії: діалектичний метод Сократа і Платона, індуктивний метод Ф. Бекона, раціоналістичний метод Р. Декарта, антітетіческі метод Фіхте, діалектичний метод Гегеля і К. Маркса, феноменологічний метод Е. Гуссерля і т.д. Це випливає з того, що методологія спочатку завжди була тісно пов'язана з філософією, особливо з такими її розділами, як гносеологія (теорія пізнання), онтологія (теорія буття) і логіка.

Методологія у відомому сенсі "вже" теорії пізнання, так як остання не обмежується дослідженням форм і методів пізнання, а вивчає проблеми природи пізнання, відношення знання і реальності, суб'єкта та об'єкта пізнання, можливості і межі пізнання, критерії його істинності.

З іншого боку, методологія кілька "ширше" гносеології, так як її цікавлять не тільки методи пізнання, прийняті в науці, а й особливості процесу людського пізнання взагалі, що здійснюється на різних формах і в різних сферах людської діяльності.

Слід підкреслити, що методологія найбільш тісно змикається з так званої формальною логікою, яка головну увагу спрямовує на прояснення структури готового, яка оформилася знання, на опис його формальних зв'язків та елементів мовою символів і формул при відверненні від конкретного змісту висловлювань і умовиводів.

Можна відзначити, що логічне дослідження науки - це кошти сучасної формальної (математичної або символічної) логіки, які використовуються для аналізу наукової мови, виявлення логічної структури наукових теорій і їх компонентів (визначень, класифікацій, понять, законів тощо), вивчення можливостей наукового знання.

Починаючи з Нового часу (XVI-XVII ст.) Методологічні ідеї розробляються не тільки у філософії, але і в рамках виникаючих і бурхливо розвиваються приватних наук - механіки, фізики, хімії, історії та ін Методологічна складова поступово стає необхідним компонентом кожної конкретної науки, хоча цей факт і не завжди усвідомлювався і зізнавався поруч діячів науки.

Характерною рисою сучасної науки є комплексне вивчення як закономірностей розвитку і будови знання в найбільш загальній - логіко-філософської формі, так і закономірностей розвитку конкретних напрямків і гілок науки. У рамках конкретних наукових напрямів відбувається осмислення і вивчення методів і форм наукового пізнання. У самій науці все більш чітко виділяються два взаємозалежних напрямки: дослідження властивостей об'єктів і вивчення способів та форм наукового пізнання.

Особливо активно другий напрямок розробляється в рамках таких зрілих наук як фізика, біологія, хімія.

Емпіричною базою розробки методології науки (наукової методології) є історія науки, але взята не сама по собі, а в широкому філософському, соціокультурному контексті, тобто в системі культури в її цілісності.

У сучасній науці прийнято розрізняти загальну і приватну методологію.

У першій аналізуються методи, спільні для багатьох наук, або для всієї науки як особливої ​​системи знання, в другий - для окремих груп наук. Фактично можна говорити про багаторівневої методології науки, де кожен рівень має відносну автономією і не виводиться прямо з інших рівнів. В основі класифікації рівнів методології лежить діалектика одиничного, особливого і загального, де на рівні одиничного фіксуються різноманітні методи окремих наук і окремих дисциплін, на рівні особливого - міждисциплінарні та загальнонаукові методи, а рівень загального займають філософські методи.

Багаторівневість методології приводить до того, що дослідник, як правило, в процесі своєї професійної діяльності стикається з винятково складними і суперечливими пізнавальними конструкціями і ситуаціями. Тому не випадково в літературі відзначається тенденція посилення методологічних досліджень, що проводяться всередині самої науки.

На цій підставі в наукознавстві виділяють внутрішньофілософські і власне професійну методологію, і датують період відокремлення методології і придбання нею самостійного статусу приблизно 50-60-ми роками XX століття. Самостійний сучасний статус методології пояснюється багато в чому тим, що вона включає в себе різноманітні процеси моделювання реальності, у зв'язку з чим на неї покладається складне завдання вивчити зразки всіх видів, типів, форм, способів і стилів мислення.