Економічні засади регіонально-адміністративного менеджменту

2.1. Роль регіону і національного господарства у національній економіці України

2.2. Економічна самостійність регіону та основні функції органів регіонального управління

2.3. Економічні регіональні повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування

2.4. Державна регіональна політика України як мета і завдання регіонально-адміністративного менеджменту

Висновки

Питання для самоконтролю знань

Література

Ключові слова та терміни: економічні засади, регіон, національне господарство, економічна самостійність, функції органів регіонального управління, регіональні повноваження, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, державна регіональна політика.

Цілі та завдання:

• обґрунтувати роль регіону і національного господарства у національній економіці України;

• визначити основні характеристики економічної самостійності регіону;

• дати аналіз економічних регіональних повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

• з’ясувати роль державної регіональної політики України в контексті регіонально-адміністративного менеджменту.

2.1. Роль регіону і національного господарства у національній економіці України

Управління як найважливіша функція держави поділяється на галузеве і територіальне. Територіальне управління спрямоване на успішне виконання функцій територій, які полягають у створенні необхідних умов для розвитку їх господарства з максимально можливого задоволення матеріальних, соціальних, культурних, духовних та інших потреб місцевого населення.

Територіальне управління здійснюється на різних рівнях: загальнодержавному, місцевому та місцевого самоврядування згідно із політичним та адміністративно-територіальним устроєм країни. Цей устрій передбачає наявність відповідних територіальних органів управління, у тому числі й органів місцевого самоврядування. Держава визначає цілі та пріоритети регіональної політики, регулює основні параметри розвитку регіонів за допомогою фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, антимонопольної та митної політики. Місцеве управління спрямоване на вирішення питань місцевого значення та узгодження галузевих, регіональних і підприємницьких інтересів на рівні адміністративних областей та районів. Місцеве самоврядування є засобом реалізації інтересів територіальних громад. Регіон у національній економіці розглядається як окрема самостійно-господарююча система, що має чітко означені межі своєї території, власні органи управління, матеріальну та фінансову основу і визначається в більшості випадків законодавчими актами держави.

Господарство регіону – багатопланове, структуру якого можна розглядати за такими ознаками: за сферами (виробнича та невиробнича), за галузями цих сфер, за формами власності та управління. За останньою ознакою утворюють місцеве господарство та господарство централізованого підпорядкування. До місцевого господарства належать резидентні інституційні одиниці приватної, колективної та комунальної форм власності. Господарство централізованого підпорядкування складають резидентні інституційні одиниці державної форми власності, включаючи власність інших держав. Кожна країна має свою регіональну структуру. В Україні її утворюють Автономна Республіка Крим, 24 області, міста республіканського підпорядкування Київ і Севастополь. До складу України входять: Автономна республіка Крим, Винницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмільницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 – Кількість адміністративно-територіальних одиниць в Україні (на 1 січня 2003 року)

Регіон	Райони	Міста	Райони в містах	Селища міського типу	Сільські ради	Сільські населенні пункти
Україна – всього Автономна республіка Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська м. Київ м. Севастополь	490 14 27 16 22 18 23 13 20 14 25 21 18 20 19 26 25 16 18 17 27 18 20 20 11 22 - -	453 16 18 11 20 51 10 10 14 15 25 12 37 43 9 19 15 11 15 18 17 9 13 16 11 15 1 2	118 3 3 - 18 21 2 - 7 - - 2 4 6 4 8 5 - 2 - 9 3 - 2 3 2 10 4	887 56 29 22 45 132 44 20 23 24 29 26 109 35 17 33 21 16 20 17 61 30 24 15 8 30 - 1	10272 243 662 379 288 253 579 300 263 476 607 376 204 631 287 441 467 338 384 581 381 260 566 525 252 525 - 4	28612 956 1466 1053 1439 1124 1626 579 920 765 1131 1019 792 1849 900 1138 1840 1003 1493 1018 1683 658 1416 824 397 1494 - 29

Окрему регіональну структуру складають економічні райони.

Регіональна структура має відповідати загальнодержавним інтересам, які визначаються державною регіональною політикою. Її засади відповідно до Конституції затверджує Верховна Рада України. Об’єктом державної регіональної політики – є регіон, соціально-економічну сутність якого відображає система суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. У зв’язку із цим регіоном може бути й спеціальна (вільна) економічна зона та інші законодавчо визначені територіальні утворення. Забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території знаходиться у центрі уваги як державних, так і місцевих органів регіонального управління. Відтворювальний процес економіки регіону включає виробництво і реалізацію створеного суспільного продукту, обмін і споживання матеріальних, фінансових та інших ресурсів, взаємодію з природним середовищем і населенням у межах конкретного регіону. Метою відтворювального процесу в регіоні є відновлення в його межах територіальної економічної системи і мета визначається, насамперед, соціальними орієнтирами: матеріальним добробутом населення, поліпшенням навколишнього середовища, станом здоров’я людей, створенням належних умов для продуктивної праці і відпочинку, можливостей духовного розвитку особи.

Економічною основою регіонального відтворення є власність регіону, яка формується в результаті інтеграції різних форм суспільної власності (загальнодержавної, комунальної, колективної, приватної). Регіональна власність складається на двох рівнях. Перший – загально-регіональний – пов'язаний із розвитком переважно господарських функцій: підтримання збалансованості регіонального відтворення і забезпечення вирішення комплексу конкретних соціально-економічних завдань регіону. До другого (нижчого) рівня регіональної власності належить комунальна власність населених пунктів різних рангів (сіл, селищ, міст). Основна особливість регіонального відтворювального процесу може бути сформульована як необхідність задоволення двоєдиної функції регіональної економіки. Відповідно до цієї функції територіальна система має функціонувати як складова частина національної економіки країни. З іншого боку, вона повинна забезпечувати розвиток своїх внутрішніх елементів як цілісної взаємопов’язаної системи. Таким чином, регіон є цілісний соціально-економічний організм структурної ланки суспільного відтворення. Потенційні можливості економіки України (сировинні, земельні, трудові ресурси, інтелектуальний і виробничий потенціал) є досить великими і здатні забезпечити розширене економічне відтворення на базі ринкових засад господарювання, нової системи регіонального і державного управління та визначення таких пріоритетних напрямів розвитку економіки регіону: виробництво засобів особистого споживання (товари народного споживання, особисті послуги), що не повертаються безпосередньо у процес виробництва; виробництво вихідного та проміжного продуктів – відтворення та охорона природних ресурсів, виробництво засобів виробництва (знаряддя та предмети праці, паливо і енергія), виробничих послуг; виробництво засобів оборони – військова техніка, матеріали, амуніція, засоби транспорту і зв’язку для оборони. Споживаючи продукти усіх підрозділів суспільного виробництва, це виробництво майже нічого не віддає, але в умовах конверсії науково-технічний і оборонний потенціал стає одним із джерел розширеного відтворення; виробництво продуктів духовного відтворення (науково-технічна продукція, освіта, продукти культури тощо). На сумарний обсяг виробництва будь-якого регіону основне значення мають розміри та якість його ресурсів – землі, праці і капіталу. Ці продуктові ресурси відомі як фактори виробництва. Регіональне структурне відтворення повинно регулюватися, перш за все, на підставі трьох напрямків, зокрема: через макроекономічну політику держави, коли структурні питання регіонального відтворення розглядаються у контексті вирішення загальноекономічних завдань національної держави; через окремий напрям макроекономічної політики держави, коли розробляється комплекс нормативних документів, які забезпечують його реалізацію; через окрему складову регіональної політики, коли структурні проблеми регіонального відтворення вирішуються в процесі реалізації завдань соціально-економічного розвитку і екологізації регіонів держави.

Головна мета державного управління розвитком регіонів – забезпечити найповніше використання їхнього ресурсного потенціалу шляхом оптимального поєднання інтересів держави і кожного регіону. Стратегічна мета економіки України – гарантувати стабільність розвитку на базі створення високоефективної соціально-орієнтованої економіки усіх регіонів, яка забезпечить високий рівень життя населення, мотивацію до трудової і підприємницької діяльності, умови рівноправного партнерства у світовому економічному співтоваристві. Таким чином, економіка регіону – це невід’ємна частина єдиного народногосподарського комплексу – самоналагоджувальної системи, діючої відповідно до об’єктивних економічних законів. Тому в управлінні нею мають переважати економічні методи, насамперед планування та бюджетно-фінансове регулювання. Вони повинні застосовуватися у межах відповідного правового поля, що створюється законодавством, у тісному зв’язку із правовими та адміністративними методами управління. В управлінні регіональною економікою останні використовуються для боротьби з монополізмом, захистом навколишнього середовища, дотриманням правопорядку, санітарних, пожежних та інших норм і правил, визначених у встановленому порядку. Як свідчить аналіз, чим ефективніше забезпечується вплив виробництва на людину, а її – на виробництво, тим ефективніше буде територіальна економічна система. Концепція соціально-виробничого комплексу передбачає визначення інтегральної пропорції муніципального утворення; що вимірюється кінцевим споживанням, і виробництвом, що вимірюється валовим національним продуктом. На цій основі виникає можливість сформувати механізм інноваційного і стабільного саморозвитку, тобто удосконалити порядок формування місцевих бюджетів і реалізувати основоположний принцип отримання соціальних благ у залежності від результатів діяльності муніципального утворення, а не по залишковому принципу.