Ф-ї памяті

1. ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ – це закріплення образів сприймання, уявлень, дій, переживань і зв’язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом.Матеріальною основою цього процесу є здатність мозку утворювати тим часові нервові зв’язки. Запам*ятовування може бути короткотривалим, довготривалим і оперативним. Воно також може бути довільним або мимовільним, смисловим (логічним) або механічним. Запам’ятовування може бути короткотривалим, довготривалим і оперативним.

УМОВИ ДОВІЛЬНОГО ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ: 1) чітка постановка мети; 2) наявність мотивів, що спонукають запам’ятовування; 3) розуміння інформації, що треба запам’ятати; 4) використання логічних прийомів запам’ятовування (складання плану, порівняння, класифікація, систематизація); 5) повторення; 6) використання інформації, що необхідно запам’ятати в практичній діяльності.

УМОВИ МИМОВІЛЬНОГО ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ: 1) якість дієвого ставлення до матеріалу; 2) ступінь включення матеріалу у зміст основної мети діяльності; 3) рівень зацікавленості та емоційного відношення.

2. ЗБЕРЕЖЕННЯ – це процес утримання в пам’яті інформації, що була одержана у ході набування досвіду.

Збереження може бути активним і пасивним. При активному збереженні матеріал, що утримується, піддається внутрішній перебудові, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв’язків.

При пасивному збереженні матеріал, що утримується, не має активних перетворень. 3. ВІДТВОРЕННЯ – процес відновлення збереженого матеріалу пам’яті для використання в діяльності і спілкуванні. Матеріальною основою відтворення є пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків.Розрізняють два види відтворення: ВПІЗНАВАННЯ і ЗГАДУВАННЯ. Впізнавання – це відтворення якого-небудь об’єкта в умовах повторного його сприйняття. Згадування – це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту та завдань діяльності. Як різновид згадування існує також пригадування, тобто згадування, що вимагає від людини активних розумових зусиль, пов’язаних з переборенням певних труднощів. Згадування також може бути мимовільним або довільним. Як один з різновидів відтворення є спогади – локалізовані в часі та просторі згадування людиною свого минулого життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами. Важливою характеристикою відтворення є правильність відтворення. Ця риса пам’яті залежить від важливості та об’єму інформації, індивідуальних властивостей пам*яті, мобілізації, готовності, заінтересованості до відтворення.

4. ЗАБУВАННЯ – процес, протилежний збереженню, і проявляється він у тому, що актуалізація забутих образів, чи думок затруднюється, або стає взагалі неможливою. Процес грунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв*язків і згасання слідів, що створювали запам*ятовувння. Темп забування – це крива, за якою в першу годину ми забуваємо близько 40% інформації, яку запам’ятали, за наступні 8 годин ще майже 40%, а далі забування різко уповільнюється, хоть кількість збереженої інформації все ж продовжує зменшуватись десь до 3%. Темп залежить від об’єму запам’ятовуваного матеріалу, його змісту, міри усвідомленості та ступеня значимості матеріалу, вкючення його в діяльність суб’єкта

Люди також відрізняються і типами пам’яті:

1) люди з наочно-образним типом, добре запам’ятовують наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя і ін.;

2) люди з словесно-логічним типом пам’яті, добре запам’ятовують словниковий, нерідко абстрактний матеріал: поняття, формули, символи і ін.;

3) люди з емоційним типом пам’яті, добре запам’ятовують пережиті ними почуття. 3.4. МИСЛЕННЯ В процесі відчуття і сприймання людина пізнає оточуюче середовище в результаті безпосереднього відчуття. Для пізнання світу недостатньо лише помітити зв*язок між явищами, необхідно установити, що цей зв*язок є загальною властивістю речей. Мислення дає відповідь на питання які неможливо вирішити шляхом безпосереднього, відчуттєвого відображення. МИСЛЕННЯ - це свідомий аналітичний процес оперування тематичною інформацією пам*яті, з ціллю підтримки життєдіяльності та задоволення потреб істоти. Психологія вивчає мислення як пізнавальну діяльність індивіда, що характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням. Мислення людини характеризується єдністю несвідомого і свідомого. Велику роль відіграють емоції, які забезпечують керівництво пошуком рішення задач. Продуктом мислення є цілі подальших дій. Елементарне мислення є і в тварин. Воно забезпечує динамічну, чи оперативну адаптацію організму до вимог оточуючого середовища, та для задоволення життєвих потреб.

3.4.1. ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МИСЛЕННЯ : - - мислення є вищим пізнавальним процесом;

- мислення завжди пов’язане з наявністю проблемної ситуації, завдання;

- на відміну від сприймання, мислення виходить за межі чуттєвої дійсності,

завдяки чому майже необмежено розширює коло пізнання;

- мислення обов’язково присутнє у всіх пізнавальних процесах;

- мислення – це рух ідей, що розкривають сутність речей;

- підсумком мислення є не тільки образ, а й певна думка, ідея;

- специфічним результатом мислення виступають судження і поняття;

- мислення – це особлива теоретична діяльність, яка передбачає систему дій .

3.4.2. ТЕОРІЯ МИСЛЕННЯ: - - мислення – це

СУДЖЕННЯ – форма мислення, в якій стверджується або заперечується наявність якихось зв’язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями та ознаками. Судження бувають:

УМОВИВІД. Форма мислення, при якій на основі деяких суджень робиться певний висновок у вигляді нового судження. Умовиводи бувають:

ІНДУКТИВНІ – умовиводи, в яких ми йдемо від фактів до узагальнень, від менш загальних до все більш і більш загальних суджень;

ДЕДУКТИВНІ - умовиводи, в яких ми йдемо від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких;

ЗА АНАЛОГІЄЮ – умовиводи, що грунтуються на схожості деяких ознак певних та інших об’єктів.

ПОНЯТТЯ. Форма мислення у вигляді слова або групи слів, яка відображає суттєві властивості, зв’язки та відношення предметів і явищ. Поняття бувають:

Мислення завжди виникає тоді, коли з’являються проблеми, що мають бути вирішеними. Тобто, мислення – це пошук рішення відносно якогось питання. Існує два засоби пошуку такого рішення – конвергентне та дивергентне.

КОНВЕРГЕНТНЕ МИСЛЕННЯ – це мислення, за яким всі розумові зусилля концентруються на пошуку єдиного правильного рішення, для чого використовуються переважно наявні знання та логічні судження.

ДИВЕРГЕНТНЕ МИСЛЕННЯ – це мислення людей, яким властивий пошук максимальної кількості варіантів вирішення проблеми.

Дивергентне мислення зазвичай притаманне творчим особистостям, схильним створювати нові комбінації з тих елементів, які інші використовують лише звичним чином. Показово, що особливостями такого мислення є: ПЛАСТИЧНІСТЬ – коли пропонується не одно, а декілька варіантів вирішення проблеми; РУХЛИВІСТЬ – легкість, з якою людина переходить від одного боку проблеми до іншого; ОРИГІНАЛЬНІСТЬ – нестандартність рішення.

3.4.4. АНОМАЛЬНЕ МИСЛЕННЯ Суттєво, що мислення може бути не тільки нормальним, але й аномальним, тобто мислення з більше або менше грубими порушеннями процесу пошуку істини. Існують такі види аномального мислення:

- архаїчне, що оперує застарілими поняттями та уявленнями;

- інертне, стереотипне, для якого властива недостатня рухливість пошуку ново го, нездатність вийти за коло звичних уявлень;

- в’язке, схильність до надмірної деталізації, нездатність відрізняти головне від другорядного;

-примітивне, що оперує конкретними судженнями, бідне на логічні узагальнення;

- резонерське, для якого властива схильність до багатослівних, бесплідних міркувань, що базуються на формальних та зверхніх аналогіях; - конфабульоване, схильне до надмірних вигадок, які використовуються для вирішення проблем; еврістичне - творче, оригінальне рішення нестандартних задач.