Сучасні підходи до державного управління економікою
Для підтримання цілісності суспільства , держава , як особлива його підсистема,повинна відображати інтереси усіх верств суспільства з метою недопущення порушень рівноваги , збурень на мікро- та макрорівнях економіки, адже у правовому суспільстві головний обов’язок держави полягає в утвердженні та забезпеченні прав і свобод людини. Для цього державна політика має бути зрозумілою суспільству , закріпленою законодавчо і організаційно.
Державна економічна політика – це цілеспрямований вплив на економічні процеси,що охоплює всі рівні економіки . У багатьох економічних дослідженнях поняття «державна економічна політика» та «державне регулювання економіки» ототожнюються. Однак ближчим до істини буде твердження, що економічна політика є тією засадною основою, що на ній базується державне регулювання економіки.
У сучасних умовах суспільного розвитку державна управлінська діяльність - це самостійний елемент управлінської діяльності та засіб для здійснення соціально-економічних змін. Держава здійснює свою діяльність через владні повноваження за допомогою встановлення законів, виконання функцій управління та застосування різноманітних заходів. Держава – це соціально-організаційний інститут, своєрідна система взаємодії соціальних спільнот та апарату. Діяльність цього апарату дістала назву «державне управління», що є джерелом і основою влади, виступає в ролі регулятора поведінки людей і досягає своєї мети в результаті суспільних зв’язків – управлінських відносин.
Державне управління економікою — це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.
Управління будь-яким процесом починається з того , що цей процес виокремлюють як певний об’єкт. Для впливу на нього з метою реалізації потрібних цілей створюється відповідна організація , що здійснює планування заходів , спрямованих на досягнення цілей , встановлюються правила поведінки кожного члена організації в межах планових заходів. Таким чином виникає динаміка управління, яка потребує постійного контролю.
Регулювання виступає однією з функцій управління. Однак, є кілька слабких місць:1. створення спеціальних організацій (державних органів) для керування соціально-економічними процесами негативно впливає на державні фінанси. 2. за змішаної економіки вплив на соціально-економічні процеси здійснюється за допомогою непрямих методів.
З теоретичного погляду (державне регулювання економік — це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.
Державне регулювання економіки є складовою частиною процесу відтворення. Його об’єктивна необхідність пояснюється потребою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічних функцій держави. Останнім часом набув поширення термін «державна регуля-торна політика». По суті, він означає політику у сфері державного регулювання економіки.
ДРЕ має гнучко реагувати на зміни, які відбуваються в економіці.
Складною теоретичною проблемою є визначення об’єкта ДРЕ. Найбільш агрегованим об’єктом ДРЕ є економічна система держави.Об’єктами ДРЕ є також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси; відносини; ринки .
Безпосереднім об’єктом державного регулювання є діяльність підприємств (установ, закладів, організацій), державних органів, домашніх господарств.
З практичного погляду ДРЕ — це сфера діяльності держави для цілеспрямованого впливу на поведінку учасників ринкових відносин з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики.
Суб’єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин (споживач) висловлює й захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. Але виборці безпосередньо обирають не напрямки соціально-економічної політики або методи та засоби ДРЕ, а лише склад органів державної влади. Отже, суб’єктом державного регулювання економіки стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).
Відношення між суб’єктами і об’єктами можуть носити субординаційний та координаційний характер. Підпорядкування одного інтересам іншого призводить до встановлення між ними вертикальних зв’язків, субординації. Поєднання двох і більше дій одного рівня, які спрямовані на досягнення запланованого результату, призводить до встановлення горизонтальних зв’язків, координації. Характерною рисою управлінських відносин у сфері державного управління є їх владний характер, який дає змогу органам виконавчої влади здійснювати управління відповідними об’єктами.
У визначенні предмета державного управління розрізняють два підходи: американський і європейський. Американський підхід ґрунтується на переважанні методів господарського управління, де основою для ухвалення рішень є економічна раціональність та доцільність. Європейський підхід ґрунтується на давнішній, заснованій на праві, традиції, яка визначає державне управління як галузь юридичної чи правової освіти.