3.2. Проблеми розвитку і вдосконалення транспортної системи та транспортних вузлів

Кризові явища за останні десятиліття в розвитку економікиУкраїни негативно позначалися на те­мпах і обсягах роботи галузі. Погіршення життєвого рівня населення України, зменшення його реальних доходів, різке підвищення тарифів зумовили зниження пасажирообігу на 10,5%,у тому числі на морському транспорті -на 50%,на повітряному -на 32,8,автобусному -на 22,8. таксі -на 72,5,річковому -на 61%.Лише на залізницях обсяг переве­зень збільшився завдяки перерозподілу пасажиропотоку через повільні­ше зростання тарифів, ніж на інших видах транспорту.

Причинами зменшення вантажних перевезень були також: скоро­чення обсягів виробництва основних вантажоутворюючих галузей; експортно-імпортних перевезень; неподання вантажів для перевезення у заявлених обсягах; нестача транспортних засобів, їх незадовільні стан і спеціалізація; обмеження поставок нової техніки; неповне забезпечення транспорту паливом і запчастинами. Погіршення матеріально-технічної бази галузі супроводилося ско­роченням обсягу поставок транспортної техніки. Так, на залізничному транспорті поставки електровозів знизилися на 57%,вантажних вагонів -на 44%,пасажирських -на 25%,великовантажних контейнерів -на 32%. Із загальної кількості суден 55%експлуатуються понад 15років, внаслі­док чого вони не можуть заходити в закордонні порти. Темпи оновлення основних фондів на транспорті в кілька разів нижчі, ніж в інших галузях, а питомі витрати палива й енергії -на 30-50%вищі, ніж на транспорті кращих закордонних марок [6].

Порушення господарських зв'язків України з країнами СНД поставило нагальну вимогу зміцнення власної виробничо-ремонтної бази галузі, що відповідає вимогам транспортної системи України, або налагодження нових зв'яз­ків, які б забезпечили своєчасну поставку техніки й запчастин.

Залізниці не спроможні повністю задовольнити потреби в пасажирських перевезеннях через відсутність поставок нових пасажирських вагонів, які імпортували­ся з ближнього та далекого зарубіжжя.

Для забезпечення неперервних вантажних і пасажирських переве­зень необхідно:

-збудувати швидкісні залізничні лінії; розвантажити перевантажені ділянки й лінії з вантажонапруженістю 80млн т/км. перевівши частину поїздопотоків на паралельні лінії;

-збільшити середню масу одного потягу за рахунок підвищення ста­тичного навантаження, видовження приймально-відправних колій;

реконструювати 12великих залізничних станцій, ряд мостів і тунелів;

-довести довжину станційних колій до 80-85%експлуатаційної дов­жини залізниць; збільшити полігон електричної тяги до 45- 50% експлуатаційної довжини залізниць, довжину других і третіх колій -до50-55%.оснащених автоблокуванням і диспетчерською централізацією - до 80%від довжини мережі головних колій;

-поповнити парк локомотивів електровозами й тепловозами ново­го покоління з максимальною уніфікацією вузлів, автоматизованими системами управління, діагностики й безпеки, а вагонний парк -великовантажними вагонами (що дасть змогу збільшити середню вантажопідйомність одного вагона до 85т); збільшити парк пасажирсь­ких і спеціалізованих (до 35-40%)вантажних вагонів; підвищити потужність верхньої будови колії відповідно до нормативної вантажопід­йомності вагонів; автоматизувати роботу сортувальних гірок;

-перейти на електронну централізацію стрілок; створити виробничу базу для будівництва пасажирських вагонів з використанням імпортного устаткування та нових технологій; створити виробничі потужності для випуску вантажних і маневрових електровозів; завершити будівництво заводу з виробництва шляхових машин у Кіровограді.

Для того, щоб матеріально-технічна база залізниць України мак­симально відповідала потребам економіки, необхідно придбати: 543секції електровозів, 925секцій тепловозів, 2800пасажирських і 33 000ванта­жних вагонів, 670вагонів електропоїздів, 260дизельних поїздів, замінити6тис. км рейок, 7,7млн шт. шпал. 13тис. комплектів стрілочних переводів.

В Україні розроблено відповідну програму розвитку залізничного транспорту, якою передбачається створення виробництва пасажирських вагонів локомотивної тяги, електро- й дизель-потягів (останні раніше ви­робляли тільки в Ризі). Розробку програми доручено холдинговій компанії «Луганськтепловоз» (для виробництва комплектуючих залучено ще біля 50підприємств). Вперше передбачено виробництво вагонів з асинхрон­ним приводом (раніше була гідропередача й резисторноконтактне регулювання). Кузови вагонів передбачено випускати з нержавіючої ста­лі, що поліпшить параметри експлуатації. Роботи вже розпочато, але не вистачає коштів. Раніше пасажирські вагони купували в м. Галле (НДР), плацкартні -у Твері. Нині німецький вагон концернуDWAкоштує 1млн марок за прямими розрахунками (за кредитами - 2млн марок). Виробни­цтво вагонів нині доручено Крюківському вагонобудівному заводу. Укладено також попередні контракти на закупів­лю «ноу-хау» з французькою фірмою «DeDietrich» - відомою у світі виробництвом високошвидкісного транспортуTGV.AT«Стаханівський вагонобудівний завод» випускатиме плацкартні вагони.

Для України важливою е інтеграція в європейську транспортну си­стему, тому що через її територію проходять 4транспортних коридори. Для цього необхідна електрифікація залізниць. Розроблено програму, за якою до 2006p. має бути електрифіковано 2148км залізниць, що дасть змогу збільшити обсяг перевезень електротягою до 85%.У 2003p. частка таких перевезень в Україні становила 79,6%.Із загальної протяжності за­лізничних шляхів 22,8тис. км електрифіковано 8,5тис. км (37,7%).

Здійснюється також модернізація транспортних вузлів міжнарод­ного значення. Таким «полюсом економічного розвитку» стане створення інтерпорту в м. Ковелі. Він буде з'єднаний з Любліном вузькою європей­ською колією, через нього проходитиме також автомобільний шлях Брест-Одеса. Проектна потужність порту - 85тис. т вантажів при серед­ньому терміні зберігання 10днів (40% -тарноштуковий цех, 25% -контейнерний термінал, 30%склад довгих і важких вантажів, 2%склад колісної техніки). Потрібно реконструювати й інші транспортні станції та вузли.

Транспортна мережа також потребує значної реконструкції, перед­усім у широтному напрямку. Є потреба у швидкісних магістралях, у районах високого навантаження паралельних шляхів, у збільшенні дов­жини станційних колій, більшій автоматизації руху, у заводі шляхових машин для будівництва залізниць. Є можливості для створення такого підприємства в Кіровограді. Поки що такого підприємства в Україні немає.

Завданнями розвитку річкового транспорту в Україні є: застосу­вання великовантажних суден для внутрішніх перевезень масових вантажів; збільшення частки вантажів у пакетованому вигляді, контейне­рах: розширення перевезень в ліхтеровозах; розвиток перевезень експортно-імпортних вантажів у суднах типу річка-море; пом'якшення чинників сезонної нерівномірності перевезень за рахунок подовження екс­плуатаційного періоду та організації цілорічної навігації на окремих ділянках; виведення з експлуатації фізично й морально застарілих суден та поповнення флоту суднами нових типів; розширення обсягів переве­зень буксирним флотом вантажопідйомністю 3900т і більше; оснащення портів високопродуктивними перевантажувальними комплексами для перевезення вантажів навалом, а також засобами малої, механізації, що дасть змогу скоротити простої суден, вагонів та автомобілів, розвинути відомчі причали, оснастити їх сучасною перевантажувальною технікою.

Для освоєння намічених обсягів перевезень річковому транспорту на перспективу потрібно 120тис. т самохідного вантажного і 195тис. т несамохідного тоннажу.

Автомобільно-транспортний комплекс потребує значного оновлен­ня, розвитку, оптимізації структурі і парку за вантажопідйомністю, типами кузова та двигуна.

Низькою (18%)є частка автомобілів вантажопідйомністю до 1 т. Тенденція розвитку приватного підприємництва та фермерства потребу­ватиме різних малотоннажних автомобілів вантажопідйомністю 0,6-2,0т з різноманітним устаткуванням. Їх частка має становити 60-70%від зага­льної кількості автомобілів.

Структура парку за типами двигунів не відповідає сучасним вимо­гам. Наприклад, у країнах з розвиненою ринковою економікою майже всі автобуси й автомобілі вантажопідйомністю понад 2т є дизельними. тоді як в Україні частка дизельних автобусів становить лише 12%,авто­мобілів - 22%.На часі збільшення кількості автобусів великої та особливо великої місткості, організація вітчизняного автомобілебудування для за­безпечення потреб України в автомобілях на 65-70%(нині 10-15%).

Нормативне функціонування автомобільного транспорту можли­ве лише за умови відповідного розвитку мережі автошляхів. Щоб досягти європейського рівня забезпечення автошляхами, треба побудувати майже 200тис. км шляхів, у тому числі 60%у сільській місцевості. Світовий досвід показує, що саме в час економічних криз будівництво автошляхів набувало пріоритетного значення завдяки можливості створити нові ро­бочі місця і високій ефективності капіталовкладень. Слід також створити-швидкісні автомагістралі, які б з'єднували Західну Європу з країнами СНД.

Інвестування будівництва автомобільних магістралей має здійсню­ватись у послідовності з півдня на північ на лінії Чернівці –Хмельницький-Шепетівка для зв'язків України з Молдовою, Білоруссю та країнами Балтії, а також на лінії Черкаси -Суми для зв'язку з Росією. Потребують реконструкції готелі й мотелі, пункти автосервісу для вантажних і легко­вих автомобілів з-за кордону, автомобільні шляхи Львів -Рівне-Житомир-Київ -Полтава -Харків -Луганськ і Чоп -Івано-Франківськ -Терно-піль -Хмельницький -Вінниця -Кіровоград -Кривий Ріг -Дніпропетровськ -Запоріжжя -Донецьк. Цими шляхами щороку через територію України транзитом перевозиться 70-80тис. т різних вантажів з країн Західної Європи в Росію, Казахстан, Таджикистан, Туреччину та інші країни. За розрахунками, для устаткування цих двох автомагістралей необхідно реконструювати і збудувати 355об'єктів.

Одна з головних проблем розвитку трубопровідного транспорту -його реконструкція. З усіх газопроводів України (34,1тис. км) близько31%використовується протягом від 23до 48років, 45%з них має недос­конале антикорозійне покриття. За 1991-1995pp. через «старіння» газопроводів сталося 35%аварій; 60%газоперегінних агрегатів відпрацювали свій термін.

Більшість нафтопроводів (3927км) перебуває в експлуатації вже 25-30років. У системі нафтопроводів діють дві організації: підприємство магістральних нафтопроводів та державне підприємство магістрального нафтопроводу «Дружба». Довжина нафтопродуктопроводів становить3,3тис. км (на 19мли т), з них 2.4тис. не працюють, бо НПЗ завантажені на 25% (12,8млн т).

Об'єкти транспортної мережі загальнонаціонального значення тре­ба інвестувати з державного бюджету, а також залучати іноземні інвестиції, кошти клієнтури, акціонерних товариств.

Основним завданням діючої системи газопроводів, довжина яких становить 33тис. км, залишається підтримувати їх у працездатно­му стані. Передбачається завершити спорудження газопроводів Тула –Шостка –Київ, Торжок –Долина, Мар'янівка –Хер­сон –Крим, Джанкой –Феодосія –Керч, Глібовського підзем­ного сховища газу –Сімферополь –Севастополь. Необхідно і надалі подавати газ для забезпечення потреб малих міст і сільських населених пунктів. Враховуючи, що металургійні заводи України забезпечували трубами весь колишній СРСР, їх потужностей має вистачити для забезпечення власної нафтової і газової промисло­вості [4].

Подальший розвиток усіх видів транспорту України передбачає збільшення загального обсягу перевезення вантажів, пропускної і провізної спроможності залізничних магістралей, будівництво та реконструкцію автомобільних шляхів, під'їзних шляхів з твердим покриттям до сільських населених пунктів, внутрішньогосподар­ських шляхів з твердим покриттям, спорудження нових та рекон­струкцію ряду старих залізничних вузлів, станцій, морських та річ­кових портів, аеропортів, вантажних і пасажирських автопарків, станцій технічного обслуговування, поповнення рухомого складу транспортної системи великовантажними та швидкохідними ком­фортабельними суднами, літаками та автомобілями, розвиток усіх видів транспорту.

У майбутньому транспорт розвиватиметься за рахунок інтен­сивних чинників, удосконалення структури вантажо- і пасажиро-обороту, скорочення матеріальних ресурсів, питомих витрат на пе­ревезення, поліпшення всіх основних техніко-економічних показ­ників роботи транспорту і підвищення якості розподілу вантажів між окремими його видами.

Екологічна ситуація в Україні на даному етапі дуже погіршилася і не остання роль у цьому відіграє транспортний комплекс. Багато шкоди атмосфері завдає автомобільний транспорт. Пальне, що використовується не є екологічно чистим. Нафтопровідний і газопровідний транспорт пошкоджує грунти, тому що в основному трубопроводи проходять під землею. В наслідок частих аварій забруднюються малі річки. Відбувається витік мазут і нафтопродуктів при перевезеннях.

Стабільна робота усіх видів транспорту є невід'ємною умовою нор­мального функціонування економіки України.

Транспортна політика держави являє собою комплексну програму дій за різними напрямами діяльності транспортного комплексу, включаючи його техніко-технологічну модернізацію, адаптацію до ринкових умов господарюван­ня, інституціональні перетворення у сфері форм власності, економічних відносин, системи управління, інтеграції до європейської та світової транс­портних систем, кадрової та соціальної політики, економічної безпеки держави тощо.