55. Політична влада, її завдання та функції.

Політична влада є найважливішим видом влади в суспільстві. Оскільки основні види влади — економічна, соціальна, духовно-інформаційна, сімейна — розрізняються залежно від засобів їх здійснення і мають специфічні особливості, то й політична влада мусить мати притаманні лише їй особливості й засоби здійснення.

Політична влада — це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупуваннями за допомогою правових і політичних норм.

Політична влада здійснюється на трьох рівнях: державою; політичними партіями та громадськими об'єднаннями; органами місцевого самоврядування.

Специфіка державної влади полягає в тому, що вона здійснюється спеціальним апаратом; поширюється на всю територію країни; наділена монополією на прийняття законів та застосування примусу.

Основні особливості політичної влади: верховенство, публічність, моноцентричність, легальність, різноманіття ресурсів.

Верховенство політичної влади полягає в обов'язковості її рішень для інших видів влади, суспільства в цілому. Публічність – суспільний, безособовий і відкритий характер. Моноцентричність політичної влади проявляється в наявності єдиного центру прийняття рішень, які стосуються всього суспільства. Легальність – законність політичної влади, зокрема щодо існування самої влади та застосування нею примусу. Різноманіття її ресурсів, тобто засобів здійснення. Політична влада використовує не тільки примус, а й економічні, соціальні, духовно-інформаційні засоби. При цьому найважливішими засобами її здійснення є правові й політичні норми.Важливою особливістю влади взагалі, політичної зокрема, є її кумулятивний характер, пов'язаний з ресурсами влади. Кумуляцією найчастіше називають концентрацію енергії вибуху в певному напрямі, а у більш загальному плані — посилення дії того чи іншого процесу в результаті поєднання дії його складових. Виявом кумуляції є кумулятивний ефект. 

Основними функціями політичної влади є:

· Інтегративна функція влади направлена на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно-значущих, історично визначених цілей.

· Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.

· Функція мотивації означає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб‘єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур.

· Стабілізаційна функція влади націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, всіх її структур, громадянського суспільства.

56. Метод здійснення влади. Політичний режим.

ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ – система методів і засобів здійснення політичної (державної) влади, що визначають характер політичного життя в країні, рівень політичної свободи.

Поняття “політичний режим” охоплює порядок формування представницьких установ, становище та умови діяльності політичних партій, правовий статус особистості права та обов’язки громадян, порядок функціонування каральних і правоохоронних органів, співвідношення й регламентацію дозволеного та забороненого.

ОЗНАКАМИ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ – є вживані процедури та способи організації установ влади і врядування, стиль прийняття публічних, тобто загальних і обов'язкових для всіх, рішень, відносини між державою і громадянами.

Важливою характеристикою політичного режиму є його легітимність (legitimus – законний). Легітимним є той політичний режим, який встановлений законним шляхом і спирається на закони.

ЗАКОНОМІРНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ. Політичний режим формується спонтанно, внаслідок спільних зусиль багатьох суб’єктів політичного процесу і не може бути встановлений конституціями або іншими законами. Його функціонування залежить:

– від розвитку інститутів влади;

– відносин власності;

– співвідношення політичних сил у суспільному організмі;

– від соціальної структури суспільства;

– протиріччям між ступенем централізації й автономізації влади;

– політичної стабільності в суспільстві;

– від співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади, центрального уряду та місцевого самоврядування;

– становища й ролі громадських організацій і партій;

– правового статусу особи;

– особистості загальнонаціонального лідера та особливостей правлячої еліти;

– історичних і соціокультурних традицій;

– політичної культури населення.