Висновки

Загалом проведене дослідження дає можливість стверджувати, що поняття договору факторингу є досить новим. У зв’язку з цим воно потребує детального вивчення.

У даній роботі спочатку були вирішенні теоретичні питання, що відносяться до договору факторингу, тобто визначено поняття, юридичні ознаки та істотні умови договору (предмет, ціна та строки), суб’єктного складу та змісту.

Так, згідно з Цивільним кодексом України договір факторингу полягає у тому, що  одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згодом були вказані ознаки. Юридичними ознаками договору факторингу є те, що він: взаємний; консенсуальний; відплатний. Взаємність договору полягає у тому, що обов’язок однієї сторони здійснити певні дії викликає обов’язок іншої сторони надати певні матеріальні блага. Консенсуальний договір – такий, що вважається укладеним з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом. Ознака відплатності означає те, що у даному випадку наявне зустрічне майнове задоволення сторін договору.

Було визначено предмет, сторони та форму договору. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Форма договору факторингу визначається за правилами, закріпленими в ст. 513 Цивільного кодексу України, яка визначає форму правочину щодо заміни кредитора у зобов’язанні. Договір факторингу має бути укладений у тій самій формі, що й первісний правочин, на підставі якого виникло право грошової вимоги, яке передається чи буде передане фактору. Тобто, якщо основний правочин був вчинений в усній формі, усно може бути оформлена і заміна кредитора. Якщо основний правочин було вчинено в письмовій формі, обов'язкова письмова форма встановлюється і щодо правочину про заміну кредитора.

Також було вказано зміст даного договору. Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка підлягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж. В іншому випадку боржник може виконати зобов’язання клієнту і зобов’язання вважатиметься таким, що виконано належним чином. За своєю природою договір факторингу є своєрідним поєднанням кредитного договору (надання фінансування) і договору про надання послуг. До договору факторингу можуть субсидіарно застосовуватися норми Цивільного кодексу про відступлення вимоги, якщо в цьому виникає потреба (прогалини в регулюванні факторингових відносин) і якщо норми про відступлення не суперечать суті правовідносин, що скалися між сторонами в рамках договору факторингу.

Важливим аспектом для з’ясування сутності поняття факторингу є відмежування його від відступлення вимоги та від кредитного договору, з якими в нього є юагать спільного.

Не менш важливим є дослідження правового становища боржника за вказаним договором у разі порушення його прав клієнтом або фактором, світовий досвід зарубіжних країн з даного питання та шляхи вдосконалення законодавства.

Проаналізувавши світовий досвід з даної теми та законодавство України, можна виділити недосконалості в даній сфері, які потребують негайного вирішення. На їх основі можна обрати такі шляхи вдосконалення відносин в сфері укладання договору факторингу:

- має бути встановлене єдине, чітке визначення факторингу;

- слід виключити із законодавства України всі положення, які намагаються регулювати відносини факторингу як такі, що пов’язані із спеціальним поіменованим договором. Це відповідатиме і суті таких відносин, і передовому законодавству США та інших країн, зокрема континентального права, і міжнародним конвенціям;

- слід відмовитися від допустимості договірної заборони відступлення грошової вимоги, крім випадків, коли боржником є споживач. Цей принцип є найважливішим для розвитку факторингу;

- треба також виробити правила, за якими заміна кредитора у зобов’язанні не призводитиме до погіршення становища боржника. Цей принцип є загальновизнаним у світі. Його недотримання спричинює виключення прав з обороту;

- істотних змін у частині відступлення грошових вимог потребує валютне та податкове законодавство.

Отже, в Україні має бути забезпечено ефективний порядок захисту прав боржника за договором факторингу. Адже права особи є невід’ємною частиною змісту будь-яких відносин. Загалом, цінність даної роботи полягає у з’ясуванні місця захисту прав боржника при укладанні договору факторингу та в цивільних правовідносинах вцілому.