4. Основні етапи етно – та націогенезу українців.:

Серед сучасних вчених є чимало прихильників традиційної в радянській науці схеми поділу східнослов'янського етногенезу на такі три етапи:

– перший етап (IX–X ст.) – первісна консолідація русичів у єдину давньоруську народність у межах Давньоруської держави;

– другий етап (XII–XV ст.) – початок формування українського етносу завдяки освоєнню причорноморських степів та виникненню козацтва;

– третій етап (XV–XVI ст.) – завершення процесу формування українського етносу, який далі вже не зазнавав суттєвих іноетнічних вкраплень.

Виключаючи більш ранні етапи україногенезу, цей підхід суттєво звужував його межі, що також мало ідейне підґрунтя, бо доводило статус «старшого російського» та «молодшого українського» етносів. Не виходячи за межі такої ідеологічної платформи, спробу відсунути початки східнослов'янського етнотворення в глибину історії зробив авторитетний радянський вчений Б. Рибаков. Він визначив наступні етапи формування єдиного руського народу-етносу:

– перший етап (V–VII ст.) – створення союзів слов'янських плен

– другий етап (VIII – початок IX ст.) – об'єднання союзів слов'янських племен у «суперсоюзи»

– третій етап (у межах Давньоруської держави) – завершення процесу перетворення племінних союзів у новий суперетнос русичів, який надалі став основою для виокремлення трьох східнослов'янських народів.

5. Стародавні етнічні процеси на території України та їх роль в етногенезі українців:

Однією з головних ознак народу (етносу), нації як певної стійкої спільності людей є територія, на якій проживає ядро, основний масив цього народу і разом з якою він творить цілісний біогеографічний і етносоціальний організм. Отже, поняття етнічна, або національна, територія означає землю, яку з найдавніших часів заселяє той чи інший народ, яку цей народ освоював, захищав, був і є її корінним жителем та господарем. Етнічна територія – категорія більш стійка, ніж державна територія. Державні кордони нерідко пересуваються, встановлюються з порушенням етнографічних меж розселення народів. Особливо складною є доля народів, які втрачали державність і територія яких, залежно від певних політичних обставин, підлягала членуванню чи зазнавала утисків чужоземних завойовників. Але й за таких умов етнічна територія залишалася стійким утворенням, базисом цілісності народу і його державницьких потенцій.

6. Територія прабатьківщини словян та основні етапи словянського етногенезу.:

Поважні наукові студії на ниві слов'янського етногенезу розпочалися лише на поч. XIX ст., коли історія стала справжньою наукою. Поступово-до наукових досліджень залучаються свідчення історичної лінгвістики, особливо топоніміки. З перебігом часу вчені дійшли висновку, що давні слов'яни спершу жили десь поміж балтами, германцями та іранцями. На початку XX ст. російський славіст О. Погодін запропонував вважати прабатьківщиною слов'ян території Польщі, а також українських земель Поділля і Волині, де зафіксовано безліч прадавніх слов'янських гідронімів. Польський лінгвіст 1-ї пол. XX ст. Я. Розвадовський висловив передову тоді думку, за якою давні слов'янські землі простягалися од Вісли до Дніпра Однак названа територія була не досить конкретно окреслена географічно Варто згадати й концепцію видатного російського (згодом німецького) лінгвіста М. Фасмера, котрий локалізував слов'янську прабатьківщину в басейнах Прип'яті та середньої течії Дніпра У XX ст. за вивчення праслов'янського етногенезу взялись і археологи.

У 30—40-х pp. XX ст. вагомий внесок у теорію прабатьківщини слов'ян зробили польські археологи та лінгвісти. Так, Ю. Костшевський вбачав її у межиріччі Вісли і Ельби, а Т. Тер-Сплавінський — в обмеженому просторі між Віслою і Одером Але при цьому недооцінювались археологічний та лінгвістичний матеріали з межиріччя Вісли й Дніпра Український археолог і лінгвіст В. Петров, автохтоніст за переконаннями, гадав, що історію слов'янства слід починати з племен трипільської культури (етнос яких був змішаного й неслов'янського походження^, і обмежував їх давню землю територією пізнішої України. Його теорію не поділяють сучасні вчені Малокоректною в науковому відношенні є і гіпотеза відомого російського лінгвіста Ф. Філіна, котрий бачив прабатьківщину слов'ян поміж Західним Бугом і Середнім Дністром. Загалом же етнологи, археологи, історики, лінгвісти одностайні втому, що слов'янська прабатьківщина розташовувалась на розлогому просторі між Віслою чи навіть Одером і Дніпром, сягаючи на півночі Балтійського моря, а на півдні — Карпатських гір Такої позиції дотримуються польський археолог В Гензель, російські — П. Третяков і М. Артамонов, історик та археолог Б. Рибаков.