- •Міністерство аграрної політики та продовольства україни
- •Етіологія
- •Патогенез
- •Термінологія запалення
- •Класифікація
- •Серозне запалення
- •Фібринозне запалення
- •Гнійне запалення
- •Геморагічне запалення
- •Катаральне запалення
- •Гнильне (іхорозне, гангренозне) запалення
- •Змішані форми запалення
- •Банальне і специфічне запалення
- •Завершення запалення
- •Значення запалення
- •Рекомендована література
Катаральне запалення
Катаральне запалення або катар (catarrheo – стікаю) розвивається лише на слизових оболонках і характеризується утворенням катарального ексудату. Катаральний ексудат складається з серозної рідини, яка утворюється внаслідок підвищення проникності судин слизової оболонки, великої кількості слизу, а також клітин злущеного епітелію слизових оболонок та лейкоцитів. Слиз при катаральному запаленні у великій кількості виробляється клітинами покривного і залозистого епітелію внаслідок розвитку в ньому в різній мірі слизової дистрофії.
Етіологія катарального запалення дуже різноманітна. Воно виникає під дією багатьох чинників:
біологічних (мікроби, віруси, гриби, паразити);
хімічних (луги, кислоти та ін..);
фізичних (термічних, променеві енергії);
механічних (сторонні тіла, пошкодження …).
Умовами, сприяючими виникненню катарального запалення є:
зниження природної резистентності організму;
зниження місцевої резистентності слизових оболонок;
підвищення алергічної чутливості організму.
До таких змін в організмі тварин призводить порушення їх годівлі і утримання, переохолодження, перегрів, дія алергенів. При цьому активується умовно патогенна мікрофлора, яка починає проявляти свої патогенні властивості і викликати запалення слизових оболонок. Катаральне запалення може локалізуватися на слизових оболонках будь-яких органів: шлунково-кишкового тракту, верхніх дихальних шляхів, в бронхах, сечостатевих органах, у вивідних протоках залоз і т.д. Прикладами запалення можуть бути катаральний гастрит, ентерит, коліт, бронхіт, бронхопневмонія.
Класифікація катарального запалення (катару): за перебігом розрізняють гостре (до 2-3-х тижнів) і хронічне (більше місяця) катаральне запалення.
За складом ексудату і за мірою ураження слизових оболонок розрізняють наступні форми гострого катару:
серозний катар;
слизовий катар;
десквамативний катар;
гнійний катар;
геморагічний катар.
Ці форми рідко бувають в чистому вигляді і швидко переходять одна в іншу від слабкого до більш важкого ураження.
Хронічний катар може бути:
атрофічним;
гіпертрофічним.
Серозний катар характеризується утворенням на слизових оболонках водянистого, рідкого, прозорого або злегка мутного ексудату з домішками невеликої кількості слизу, лейкоцитів і клітин злущеного епітелію. Слизові оболонки потовщені, набряклі, гіперемійовані, тьмяні, іноді з окремими краплинними крововиливами. Гістологічно виявляють слабкі деструктивні зміни слизової оболонки у вигляді нерізко вираженої слизової дистрофії покривного епітелію, гіперемії і набряку власного шару слизової оболонки. Серозний катар часто є першою стадією більш важких форм катарального запалення і, як правило, швидко переходить в слизовий катар.
Слизовий катар характеризується великим вмістом слизу в ексудаті, який стає при цьому густим, тягучим, напівпрозорим. Слизова оболонка набрякла, потовщена, складчаста, гіперемійована, пронизана краплинними і плямистими крововиливами, які особливо виражені на вершинах складок, рясно вкрита великою кількістю густого мутного слизу, котрий не змивається водою і не знімається тупою стороною ножа без ушкодження слизової оболонки. Мікроскопією виявляється яскраво виражена слизова дистрофія покривного і залозистого епітелію, різке збільшення числа келихоподібних клітин, які посилено продукують слиз. Власний шар і підслизова оболонка гіперемійовані, просочені серозною рідиною, пронизані крововиливами, рясно інфільтровані лейкоцитами і гістіоцитами. Слизовий катар може переходити в десквамативний катар.
Десквамативний катар (від грец. squama – луска) характеризується різко вираженою слизовою і зернистою дистрофією та інтенсивним злущенням епітелію у вигляді цілих пластів. Відторгнуті клітини домішуються до слизу, ексудат стає густим, мутним. Гістологічно знаходять десквамацію епітелію на великих ділянках з оголенням власного шару слизових оболонок. Слизові набряклі, гіперемійовані, пронизані крововиливами.
При гнійному катарі на поверхні слизових оболонок з'являється гнійний ексудат, який складається із слизу з домішками великої кількості злущених клітин епітелію, лейкоцитів і гнійних тілець. Такий ексудат має вид в'язкої, каламутної, сіро-жовтої маси. Слизові оболонки при цьому набряклі, тьмяні, темно-червоного кольору, пронизані крововиливами. На слизовій виявляють ерозії і виразки, що утворилися в результаті розплавлення поверхневих шарів слизової оболонки під дією протеолітичних ферментів лейкоцитів. Гістологічно, разом з вираженими дистрофічними і некробіотичними процесами в епітелії, відзначають рясну інфільтрацію слизової оболонки лейкоцитами, гнійними тільцями, гіперемію і крововиливи в ній.
Геморагічний катар характеризується утворенням на поверхні слизових оболонок ексудату з великою кількістю еритроцитів, які примішуються до слизового ексудату, внаслідок чого він набуває червонувато-бурого відтінку. Слизова сильно набрякла, вишнево-червоного кольору, пронизана крововиливами, вкрита ексудатом червоного кольору з великою кількістю слизу. В шлунку і початковій частині тонкого кишечника (дванадцятипалої кишки) слизова оболонка може набувати брудно-сірого забарвлення, а вміст за кольором нагадувати каву за рахунок утворення пігменту – солянокислого гематину.
Різні види катару можуть переходити в інші або бути змішаними.
При тривалій дії патогенного фактору гострий катар може переходити в хронічний.
Хронічне катаральне запалення характеризується загасанням ексудації, еміграції і гіперемії у вогнищі запалення і переважанням змін у вигляді атрофії і проліферації. Відзначають два різновиди хронічного катарального запалення – атрофічний і гіпертрофічний катари.
При атрофічному катарі внаслідок розростання сполучної тканини відбувається атрофія залозистої тканини. При цьому запалені слизові оболонки стоншені, ущільнені, тьмяні, біло-сірого кольору, вкриті не товстим шаром дуже в'язкого каламутного слизу, який важко відділяється. Структура слизової згладжена, залози атрофовані.
При гіпертрофічному катарі слизова оболонка потовщується внаслідок того, що разом з розростанням у ній сполучної тканини відбувається гіпертрофія залоз. Слизова оболонка стає грубоскладчатою, горбистою, тьмяною, світло-сірого кольору, вкритою в'язким, каламутним слизом. Складки слизової не розправляються при розтягуванні кишечника.
Диференціювати катаральне запалення і зокрема слизовий катар необхідно від рясного скупчення слизу при слизовій дистрофії внаслідок її гіперсекреції при підвищеній функції, або під дією яких-небудь подразників. При цьому в слизовій немає ознак запалення у вигляді гіперемії, набухання її, крововиливів.
Завершення катарального запалення частіше сприятливе, коли воно завершується повним вирішенням. Значення катарального запалення для організму визначається його локалізацією, інтенсивністю і тривалістю процесу. Небезпечні для здоров'я хронічні катари верхніх дихальних шляхів, легень і шлунково-кишкового тракту.
