Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
філософія.docx
Скачиваний:
66
Добавлен:
06.02.2016
Размер:
35 Кб
Скачать
☆

Філософські проблеми наукового пізнання

Якщо підійти до філософських проблем тієї чи іншої предметної області з сьогоднішньої позиції теоретизації наукових знань, то, перш за все, треба сказати, що основним питанням даної області стає тепер аналіз процесів формування її фундаментальної теорії.

Подібним чином нині складаються справи в фізиці мікросвіту, де ведеться пошук фундаментальної теорії елементарних частинок на основі синтезу релятивістських і квантових принципів, а також і в сучасній астрономії, де основним принциповим питанням є формування фундаменту астрономічної теорії.

Розглядаючи проблеми теоритизації знань в окремих дисциплінах, ми повинні звертати увагу на результати досліджень, пов’язаних з розкриттям основних факторів, що лежать в основі сучасного уявлення про теоретичність мислення. Теоретичність мислення в основному визначається виразними засобами (мова науки), специфічними способами зв’язку фраз і формул (логіка науки), специфічними способами обґрунтування (раціоналізовані парадигми науки).

Результати узагальненого аналізу сучасних точок зору, щодо природи, форм, специфічної сутності теоретичних знань і розширення проблем їх розвитку, включно з їхніми методологічними аспектами, досить широко розглянуті.

Досить оригінально, але дещо з інших позицій підходить до логіки науки в своїй статті К.Поппер, де зокрема, він виступає проти думки, що для емпіричних наук характерно використання індуктивного методу.

Про проблеми розвитку теоретичного знання в цілому, її суть та кроки становлення.

Для з’ясування “новонароджуваних“ знань науки, зокрема її теоретичних знань, велике значення має висвітлення процесу самого їх виникнення, тобто проблема їх генезису.

В свою чергу ця проблема виявляє низку інших проблем, серед яких головною, за твердженням вчених, є вибір методу. Традиційно як у зарубіжних, так і в наших дослідженнях філософська спадщина середніх віків і Відродження розглядається за схемою з’ясування “передбачувального” характеру науки Нового часу. Намагання за будь-яку ціну зафіксувати подібні “передбачення” часто призводить, особливо в гносеології (теорії пізнання), до позбавлення цих передбачень справжності та співзвучності своїй епосі і зокрема, наводить на думку, що джерела будь-якої новації, якщо їх добре пошукати, можна знайти у глибокій минувшині. Саме тоді, в античні та середні віки, з’являються “вчені-дослідники”, “експериментатори”; ведуться теологічні дискусії в стінах університетів, ”засновується” новий науковий стиль мислення і формуються норми та ідеали для науки Нового часу.

Знати, з погляду природодослідника Нового часу, означає:

відобразити адекватно предмет дослідження, який об’єктивно протипоставлений суб’єкту пізнання (цей процес нічим не обмежений);

експериментальним шляхом перевірити істину;

скориставшись мовою математики, точно виразити результат.

Якщо порівняти епістему (теорію пізнання) сьогодення з епістемою античного і середньовічного часів, то можна наочно впевнитися в кардинальній відмінності теоретичного знання цих періодів історії людства від науково-теоретичного знання нашого часу.

В сучасному розумінні науковий пошук - це нескінченний рух пізнання, це “неспоглядальний”, активний процес, а значить і відкритий, засвідчуючий свої досягнення з усіма видами діяльності, включно і з виробничою.

Через це істина в сучасній епістемі позбавлена гносеологічного абсолютизму (який породжує хибність думки, догматизм, незмінність мислення). Вона виступає як міра адекватності відображення пізнаючим суб’єктом об’єкта, відтвореного поступово, по мірі розширення знання, таким, як він сам по собі існує.

Таким чином, в сучасній епістемі істина позбавляється поверхово узагальнених характеристик, а знання – аксіологічних (ціннісних) акцентів. Звідси впевнюємося в якісній відмінності теоретичних знань в формі філософії від теоретичних знань в формі науки, яка є дітищем Нового часу. “Наукові знання в цей час стають пануючими: їхні успіхи, їхня соціальна роль і престиж настільки вражаючі, що багато філософських напрямків і шкіл сприймають їхні форми і методи, включаючи в свій зміст їхні результати”.

Філосфсько-методологічна рефлексія над розвитком науково-теоретичного знання (у філософському розумінні рефлексія – це принцип людського мислення, який спрямовує його на осмислення та усвідомлення власних форм і передумов; предметний розгляд самого знання, критичний аналіз його змісту і методів пізнання; діяльність самопізнання, яка розкриває внутрішню будову і специфіку духовного світу людини, тощо) хоча і була в цей період пов’язана з ним як із своїм джерелом і об’єктом, однак зберігала видимість самостійності. Ця видимість витікала із тимчасової роз’єднаності, частково внаслідок того, що результати оцінювалися поза їх практично-методичним використанням.