2. Модель економічної рівноваги “вилучення–ін’єкції”

Цей метод акцентує увагу на нерівності сукупних витрат та ВВП за всіма рівнями виробництва, окрім рівноважного.

Суть методу: виробництво будь-якого обсягу продукції дає адекватний розмір доходу після сплати податків. Частину цього доходу домашні господарства можуть заощадити. Отже, заощадження – це вилучення потенційних витрат з потоку витрат - доходів. Якщо існують заощадження, споживання стає меншим загального обсягу виробництва. У зв’язку з цим самого по собі споживання недостатньо, щоб вибрати з ринку весь обсяг виробленої продукції і це призводить до зниження загального рівня обсягу виробництва. Проте, підприємці не продають всю продукцію тільки кінцевим споживачам. Частина продукції у формі засобів виробництва та інвестиційних товарів буде реалізовуватись у середині підприємницького сектору. Тому, інвестиції це ін’єкції витрат у потік витрати – доходи. Вони компенсують кошти, що заощаджуються.

Припустимо, що інвестиції постійна величина, яка не залежить від величини ВВП (пряма лінія). Графічний аналіз показує, що оптимальний обсяг ВВП (Q) у точці перетину (Е) кривих І та S, тобто заощадження населення дорівнюють інвестиціям.

Якщо заощадження більші, ніж інвестиції, то фактично населення утримується від додаткового споживання. У результаті зменшується попит, нагромаджуються товарно-матеріальні запаси, що не стимулює зростання виробництва та інвестиції.

Виробництво ВВП зайнятість

доходи заощадження.

І, S

S

Е І

ВВП

Рисунок 9.2 – Рівноважний ВВП за методом “вилучення - ін’єкції”

Якщо заощадження менші за інвестиції (Е2), населення заощаджує менше ніж фірми бажають інвестувати. Скорочуючи заощадження, населення пред’являє більший попит. Це стимулює фірми до збільшення виробництва.

Виробництво ВВП зайнятість

доходи заощадження

Тільки у точці Е досягається такий обсяг ВВП, який не приведе до коливань у макроекономічній системі. Рівноважний стан S=І у точці Е визначатиме оптимальний обсяг ВВП.

3. Коливання рівноважного ввп навколо потенційного рівня

Безінфляційний рівень ВВП за умов повної зайнятості – це бажана мета будь-якого суспільства. Відхилення від цього рівня означає дефляційний або інфляційний розриви.

Інфляційний розрив – це відхилення сукупного попиту (AD) від стану рівноваги в умовах повної зайнятості в бік збільшення при стабільній пропозиції (AS), як показано на рисунку 9.3. Наслідком його є підвищення ціни незмінного фізичного обсягу продукції в економіці. Підприємці в цілому не здатні відреагувати на надлишок попиту розширенням реального обсягу виробництва, тому виникає інфляція попиту.

Інфляційний розрив – величина, на яку має скоротитися сукупний попит для того, щоб зменшити рівноважний рівень ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

Р AS

AD

M₀

K

L

Y_F Y_M0 Y

Рисунок 9.3 – Інфляційний розрив KL

Інфляційний розрив утворюється, коли сукупний попит (AD) зростає на класичному відрізку кривої сукупної пропозиції (AS) (рис. 9.4).

Р AS

К AD

L AD’

Y_F Y

Рисунок 9.4 – Інфляційний розрив

Подолання інфляційного розриву можливе за рахунок стримування сукупного попиту (AD) і переміщення його з AD в AD' (рис. 9.4), тобто за умови переміщення рівноваги з точки К в точку L. Скорочення рівноважного сукупного доходу У буде дорівнювати: