Література

1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

2. Кремень В.Г.. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.

3. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 448 с.

4. Філософія: Підручник для вищої школи. – Х.: Прапор, 2004. – 736 с.

Семінарське заняття № 14

Тема: «ПРОБЛЕМА ПІЗНАВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ФІЛОСОФІЇ (ГНОСЕОЛОГІЯ)»

Цілі та завдання заняття: поглибити уявлення про особливості духовних процесів, що перебувають у дії, функціонуванні; з'ясувати зв'язок пізнання із становищем людини у світі, із її життєвою долею та перспективами; окреслити умови, можливості та рівні пізнання, його різновиди та форми; доторкнутись до таємничого поняття істини та виявити його відмінність від правди, а також: його складний зв'язок із знанням та пізнанням.

ПЛАН

1. Поняття пізнання та його змістові складові. Основні принципи пізнавальної діяльності. 2. Види пізнання та їх взаємозв'язок. 3. Рівні та форми пізнання. 4. Класифікація методів наукового пізнання. 5. Проблема істини в пізнанні. Діалектика абсолютної та відносної істини.

Теми доповідей та рефератів

1. Пізнання як вид духовної діяльності і феномен культури.

2. Основні принципи сучасної наукової гносеології.

3. Діалектика суб’єкта і об’єкта як проблема сучасної філо­софії.

4. Взаємозв’язок логіки та інтуїції.

Ключові поняття та терміни

Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості; передумови, засоби і форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування, умови і критерії його істинності і достовірності.

Агностицизм – вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності.

Суб’єкт пізнання – реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах як мислення, відчуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми і методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здатності й опанувала історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Об’єкт пізнання – це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише тією мірою, у якій вона ввійшла в сферу діяльності суб'єкта.

Відчуття є образами, відображеннями, копіями або свого роду знімками окремих властивостей предметів або явищ об'єктивного світу.

Сприйняття виступають як більш складні форми пізнання, що відбивають не окремі властивості предметів, а єдність різних сторін, властивостей, що характеризують образ предмета в цілому. Вони виникають на основі узагальнення відчуттів, осмисленого усвідомлення умов, при яких предмети впливають на органи почуттів.

Уявлення – узагальнений конкретний образ, відтворений, створеномий на основі заздалегідь сприйнятих образів предметів і явищ. Уявлення дає можливість зіставити різноманітні сприйняття і наочно уявити властивості, зв'язки і відношення речей, які в даний момент безпосередньо і не сприймаються.

Поняття – форма мислення, що відображає загальні й істотні ознаки предметів і явищ. Вони відображають світ глибше, повніше і точніше, ніж уявлення й інші форми почуттєвого пізнання, оскільки втілюють у собі багатство конкретного, одиничного й особливого.

Судження – форма абстрактного мислення, у якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь про будь-що.

Висновок – це процес мислення, в результаті якого з двох або декількох суджень виводиться нове судження.

Об’єктивна істина – це такий зміст людських знань про дійсність, що не залежить ні від конкретної людини, ні від людства.

Відносна істина – це таке знання, що у принципі правильне, але неповно відбиває дійсність, не дає її всебічного вичерпного образу.

Абсолютна істина – це такий зміст людських знань, який тотожний самому предмету і який не буде спростовано подальшим розвитком пізнання і практики.

Хиба (заблудження) – це такий зміст людського знання, у якому дійсність відтворюється не адекватно і який обумовлено історичним рівнем розвитку суб'єкта і його місця в суспільстві.

Наукове пізнання – це цілеспрямований процес, що вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, обумовлені метою пізнання.

Факти – це сприйняті людиною (суб'єктом пізнання) і зафіксовані у визначеній формі ті або інші сторони, моменти дійсності.

Методи – це певні прийоми, засоби досягнення мети, підходу до пізнання і перетворення дійсності.

Спостереження – це певна система фіксування і реєстрації властивостей досліджуваного об'єкта в природних умовах або в умовах експерименту, що спрямовується визначеною задачею.

Метод виміру – це певна система фіксації і реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів і апаратів.

Експеримент – це метод емпіричного рівня пізнання, засіб почуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою спеціально обраних або штучно створених умов, що забезпечують протікання в чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв’язків між явищами.

Аналіз – це розчленовування предмета на його складові частини (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вивчення.

Синтез – це поєднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле.

Аналіз і синтез діалектично суперечливі і взаємообумовлені методи наукового дослідження.

Абстрагування – це метод відволікання від деяких властивостей і відношень об’єкта й одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях і відношеннях, що є безпосереднім предметом наукового дослідження.

Узагальнення – це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки і властивості певного класу об'єктів і здійснюється перехід від одиничного до особливого і загального, від менш загального до більш загального.

Індукція – це такий метод наукового пізнання, коли на основі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Дедукція – це метод наукового пізнання, за допомогою якого на підставі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних із необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме.

Моделювання – це метод вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення і дослідження його аналогу (моделі), що заміняє оригінал, його сторони і властивості, які становлять безпосередній предмет наукового інтересу.

Ідеалізація – це засіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об’єкти.

Ідея – це форма наукового пізнання, що заперечує зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, і з'єднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету цілеспрямованого перетворення останньої.

Проблема – це форма наукового пізнання, єдність двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття.

Проблема – це суб’єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, що відбиває протиріччя між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона одночасно є методом і засобом пізнання.

Гіпотеза – форма і засіб наукового пізнання, за допомогою якого формується один із можливих варіантів рішення проблеми. Це – ймовірні судження, припущення, здогадки, засновані на спостереженні, узагальненні фактів, на сукупному знанні, але ще не доведені.

Концепція – це форма і засіб наукового пізнання, засіб розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії.

Теорія – це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких і конкретних знань про дійсність, що має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірність і сутнісні характеристики об’єкта. На відміну від гіпотези теорія є знанням достовірним, істинність якого доведена й перевірена практикою.

Наука – це історично сформована форма людської діяльності, спрямована на пізнання і перетворення об'єктивної дійсності.

Перенесення на науку тих сподівань життєвого управління, що раніше задовольнялися релігійним світоглядом, утворило основу нової ідеології сцієнтизму, тобто віри в науку як у єдиного пастиря.