Історія розвитку ергономіки й психології безпеки на підприємстві

Офіційно термін «ергономіка» (гречок. Ergon - робота й nomus - закон) був прийнятий в Англії в 1949 році, коли група англійських учених поклала початок оргнізації Ергономічного Дослідницького Суспільства. У СРСР в 20-і роки передбачався термін «ергологія», але в цей час як назва даної науки й використається термін, запропонований в Англії.

Наукове вивчення трудової діяльності зв'язують із ім'ям американського інженера Ф. Тейлора і його учнів. У результаті їхніх досліджень була створена й впроваджена у виробництво концепція інженерного проектування методів роботи й покладений початок ергономіці, хоча тейлоризм розглядав людину як частина машини або як додаток до неї.

Подальший розвиток виробництва викликало необхідність обліку психологічної сторони процесу праці. Тому були досліджені психологічні властивості людини в процесі праці: сприйняття, пам'ять, мислення, здатність концентрувати увага й ін., а також розроблені деякі психодиагностичні методи відбору робочої сили для реалізації певних трудових процесів. Виконані дослідження склали наступний важливий етап у становленні ергономіки й сприяли все більшому пристосуванню машини до людини.

Наприкінці XIX і на початку XX століть у промислово розвинених країнах миру (США, Англії, Німеччини, Японії й ін.) організуються спеціальні лабораторії, кафедри й інститути, що вивчають вплив трудових процесів і виробничого середовища на організм людини. У цей час бурхливо розвивалися психологія, фізіологія й гігієна праці. Результати досліджень цих наук знайшли своє застосування в промисловому виробництві - як, наприклад, концепція методів роботи інженерного проектування Ф.Тейлора на заводах Форда при організації конвеєрного виробництва.

Російські вчені сформулювали в 20-З0-і роки принципово інший підхід до організації праці - проектування й створення технічних засобів і технологічних процесів, що забезпечують людині нормальні умови роботи, охорону праці й здоров'я працюючих. Вони запропонували створити нову наукову дисципліну - ергологію (навчання про роботу людини) або ергонологію (навчання про закони роботи). Однак ця ідея не була здійснена, і СРСР в області цих розробок був “успішно” відсунутий на другі позиції у світовій ергономічній науці.

До 40-х років нашого сторіччя в багатьох областях техніки, фізіології, біології, психології й інших наук були досягнуті видатні успіхи, використані в роки другої світової війни для створення зброї й складної військової техніки, у якій продуктивність системи “людина-машина” була обмежена можливостями людини, а не машини. Цей новий підхід до рішення проблем зажадав залучення до спільної роботи фахівців різного профілю: інженерів, анатомів, фізіологів і психологів.

Після Другої світової війни почалися роботи з узагальнення досягнутого досвіду й застосуванню його до рішення індустріальних проблем. Важливим кроком у цьому напрямку було утворення в 1949 р. в Англії Ергономічного науково-дослідного суспільства. Так виникло об'єднання вчених суміжних наукових дисциплін для спільної роботи з рішення загальних проблем у проектуванні ефективної трудової діяльності людини, що використає в процесі роботи технічні засоби й системи. Для позначення нової наукової області був використаний термін “ергономіка” уперше запропонований ще в 1857 р. польським натуралістом Войтехом Ястшембовським, що опублікував роботу “Нариси по ергономії, або науці про працю, заснованої на закономірностях науки про природу”.

Назва “ергономіка” було обрано у зв'язку з тим, що нова область знань не належала повністю ні до однієї з відомих наук. Нова наукова дисципліна виникла в результаті двох одночасно діючих процесів: диференціації й інтеграції наукових знань. Диференціація знайшла відбиття у виділенні ергономіки з науки про трудову діяльність людини, а інтеграція - у використанні областей знань, суміжних із трудовою діяльністю людини. Таким чином, ергономіка розвивається в тісному контакті з іншими науками. Ці міждисциплінарні зв'язки носять двосторонній характер, збагачуючи взаємодіючі науки.

Насамперед, необхідно помітити, що ергономіка опирається на комплекс базових дисциплін (але дисциплін надзвичайно різнорідних), які не піддаються безпосередньому стикуванню один з одним (мал. 1.).

Крім того, варто виділити міждисциплінарні зв'язки ергономіки із групами суспільних, природних і технічних наук. Взаємозв'язок із суспільними дисциплінами проявляється в тім, що в основі теоретичних положень ергономіки лежить подання про працю як особливій фундаментальній сфері людської діяльності, розуміння того, що вона не зводиться до сукупності чисто механічних операцій, а являє собою форму реалізації й розвитку здатностей індивіда як особистості. З естественнонаучными дисциплінами ергономіка зв'язана обліком фізіологічних, біофізичних, біомеханічних, психологічних закономірностей трудової діяльності. Взаємозв'язок ергономіки з технічними науками обумовлена тим, що вона виникла на базі сучасної техніки й тих різноманітних вимог, які технічні засоби пред'являють до взаємодіючого з ними людині.

Виникнення ергономіки - це процес взаємопроникнення декількох наук, при якому й відбувається міждисциплінарний комплексний підхід до вивчення трудової діяльності.

Однак спочатку ергономіка розвивалася повільно. Це було пов'язано з тим, що ергономічні рекомендації припускали внесення змін у вже існуючі технічні системи (коррективный етап розвитку ергономіки). Рішення проблеми полягало в тім, щоб виробити відповідні рекомендації до створення системи (проективний етап розвитку ергономіки).

Науково-технічна революція сприяла розвитку ергономіки в США, Японії, ФРН, Англії й інших промислово-розвинених країнах. Про це свідчать численні публікації, створення спеціальних щомісячників, підготовка кадрів в області ергономіки.

Сучасні дослідження оцінки соціально-економічної ефективності впровадження ергономіки підтверджують, що ергономічні заходи дають від 2 до 5% підвищення продуктивності праці. В усьому світі дизайн і ергономіка вважаються вигідною, прибутковою сферою додатка засобів. Найбільша авіабудівельна компанія “Боинг” у США витрачає на ергономічні дослідження й профілактику захворювань у своїх робітників у три рази більше засобів, чим на закупівлю “літаючого” металу алюмінію, залучаючи до рішення виникаючих проблем кращих фахівців з фізіології праці й ергономіці. На дійсному етапі практично всі середні й великі промислові підприємства економічно розвинених країн мають у своєму штаті фахівців з ергономіки.

У той же час стала звичної основна термінологія, використовувана в ергономіці, хоча в ній широко застосовуються терміни суміжних дисциплін: фізіології, психології, анатомії, системотехніки й ін. Гарне знання мови дисципліни є основою для її успішного вивчення й застосування.

Знання людських факторів дозволяє формулювати вимоги до професійного відбору й навчання персоналу, технічним засобам підготовки, узгодженню зовнішніх засобів трудової діяльності й способів її здійснення. Збільшується роль людських, факторів стосовно до завдань проектування, створення й використання технічно складних виробів культурно-побутового призначення (радіоапаратура, магнітофони, телевізійна техніка й ін.).

Однією з найважливіших завдань ергономіки є оптимізація умов праці, для чого вивчаються можливості й особливості різних категорій індивідів з метою обліку отриманих результатів при проектуванні встаткування робочих місць. У тому числі ергономіка здобуває все більше значення й у рішенні комплексної проблеми реабілітації осіб, тією чи іншою мірою утративших працездатність.

Ергономіка покликана вирішувати ряд проблем, пов'язаних з оцінкою точності, надійності й стабільності роботи, впливу психічної напруженості, стомлення, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації.

Велике значення має створення ергономічного забезпечення наукової організації й безпечних умов праці. Із цією метою повинна вироблятися розробка ергономічних норм і вимог, а також ергономічної оцінки якості промислової продукції. В ергономіці використаються наступні основні методологічні принципи.

Принцип єдності свідомості й діяльності. Він означає, що свідомість і діяльність не протилежні один одному, але й не тотожні, а утворять єдність. Свідомість утворить внутрішній план діяльності, її програму. Саме у свідомості утворяться динамічні моделі й образи дійсності, що дозволяють орієнтуватися людині в навколишнім середовищі й забезпечувати успішність досягнення цілей діяльності.

Принцип гуманізації праці означає, що провідна, творча роль у процесі праці належить людині. При рішенні таких найважливіших практичних питань, як підвищення продуктивності, ефективності і якості праці ергономіка виходить, насамперед, з вимог, пропонованих людиною до техніки, з його можливостей і особливостей діяльності. Протилежним йому є принцип симпфликації (спрощення), при реалізації якого прагнуть до максимального спрощення діяльності людини, вихолощуванню з її всіх творчих елементів, а сама людина зводить до придатка машини, залишаючись виконавцем лише механічних дій і рухів.

Принцип активного оператора. Відповідно до цього принципу при визначенні ролі людини дуже важливо, щоб оператор здійснював активні дії, мав своє особисте відношення до виконуваних дій, активно прагнув до мети. Це пов'язане з тим, що при пасивній позиції оператора його перехід до активних дій вимагає значної витрати сил, однак ефективність його діяльності при цьому може виявитися невисокою, що спостерігається, наприклад, у роботі машиніста. При активній же позиції оператора ефективність його діяльності досягає більше високого значення, а його психофізіологічні витрати виявляються меншими. Тому необхідно вже на стадії проектування визначити характер майбутньої діяльності й рівень активності оператора.

Принцип проектування діяльності. Проект діяльності повинен виступати як основа рішення всіх інших завдань побудови СЧМ. При розробці СЧМ поряд з технічними пристроями повинна проектуватися діяльність оператора, що буде користуватися цими пристроями. У свою чергу, ці пристрої повинні розроблятися на основі й з урахуванням проекту майбутньої діяльності оператора. Таким чином, до технічних пристроїв потрібно підходити як до засобів свідомої діяльності людини-оператора.

Принцип послідовності й безперервності обліку вимог ергономіки. Облік ергономічних вимог повинен пронизувати всі етапи існування: проектування, виробництва й експлуатації. Реалізація даного принципу на практиці означає впровадження системи ергономічного забезпечення на всіх етапах її існування.

Принцип комплексності. Уже в самому визначенні ергономіки як наукової дисципліни передбачається реалізація даного принципу. Він забезпечує комплексне вивчення людини (групи людей) у конкретних умовах його (їх) діяльності, пов'язаної з використанням машин. Це досягається розвитком міждисциплінарних зв'язків ергономіки, взаємодією її з іншими науками про людину й техніка. Основою для практичної реалізації розглянутих принципів є застосування системного підходу, що утворить методологічну базу ергономіки. Ідеї системного підходу визначають багато вихідних установок і теоретичні положення ергономіки: прагнення до цілісного розгляду людино-машинних систем, системно-динамічний погляд на їхню структуру, включення діяльності людини в предмет наукового розгляду, тенденція до наукового синтезу різних аспектів дослідження, прагнення виявити можливі наслідки діяльності людини. Застосування системного підходу до СЧМ дозволяє виявити різні характеристики зв'язку людини й машини в конкретних умовах їхньої взаємодії. Складність цього полягає в тім, що людина-оператор, будучи сам складною специфічною системою, функціонує в більше складній системі, що складається з ряду підсистем зі складними взаємозв'язками між ними й своїми внутрішніми протиріччями. Таким чином, системний підхід дозволяє по-новому ставити й вирішувати багато завдань ергономіки. Методологічне значення має також ряд теоретичних положень, розроблених або безпосередньо в ергономіці, або в суміжні з нею дисциплінах і органічно ввійшли в її склад: розходження коррективной і проективної ергономіки; гіпотеза ієрархічної організації діяльності оператора; гіпотеза оперативного образа й ін.