4. Ознаки права та його відмінність від інших соціальних норм.

• нормативний характер;

• загальнообов'язковий характер;

• владнодержавний характер;

• формальна визначеність;

• гарантоване та забезпечене державою;

• системність;

• формулювання правил поведінки у вигляді прав і обов'язків.

59 Мононо́рма — соціальна норма, що сполучає в собі правило поведінки загальносоціального, релігійного і правового характеру. Існувала раніше принаймні в деяких додержавних суспільствах. Мононорми, як соціальні регулятори первісного суспільства — поступово перетворилися на правові норми, від яких розпочинається правотворча діяльність певних суспільних органів, які почали практикувати створення правових норм для свого суспільства-середовища.

Мононорми первісного суспільства - це специфічні правила поведінки, які мали звичаєвий характер і закріплювали найраціональніші та найвигідніші для роду й племенімоделі поведінки. Правила поведінки первісного суспільства ґрунтувалися на колективістських принципах і поєднували звичаї, традиції, обряди, норми первісної релігії,міфологію, первісну мораль. Це пояснюється тим, що свідомість первісної людини, її життєдіяльність не були достатньою мірою структуровані. Ці правила відбивали інтереси всіх членів суспільства, передавались з покоління в покоління і виконувались добровільно в силу звички. Саме на тому й постало звичаєве право — система норм, що спираються на звичай, тобто, правила поведінки, що стали звичкою у результаті багатократного повторення впродовж тривалого часу. У разі порушення правил вони підтримувались усім суспільством, у тому числі й примусовими заходами.

Норми-звичаї ґрунтувалися на суспільно-природній необхід­ності і мали значення для всіх сторін життя общини, роду, племе­ні, для регламентації господарського життя та побуту, сімейних та інших взаємовідносин членів роду, первісної моралі, релігій­но-ритуальної діяльності. Їх метою була підтримка і збереження кревнородинної сім'ї. Це були, на загал, мононорми - нерозчленовані (чітко нерозмежовані), єдині норми, яв яких переплетені були елементи моралі, релігії, правових засад того первісного суспільства.

В умовах суспільної власності і колективного виробництва, спільного вирішення спільних справ, невідокремлення індивіда від колективу як автономної особи, звичаї не сприймалися лю­дьми як такі, що суперечать їх власним інтересам. Ці неписані правила поведінки додержувалися добровільно, їх виконання забезпечувалося головним чином силою суспільної думки, авто­ритетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. У разі необхідності до порушників норм-звичаїв застосовувався при­мус, що виходив від роду або племені в цілому (страта, вигнання з роду і племені). У первісному суспільстві переважав такий засіб охорони зви­чаю, як «табу» — обов'язкова і незаперечна заборона (наприк­лад, заборона під страхом найтяжчих кар кровнородинних шлю­бів). Крім заборон (табу), виникли такі способи регулювання, як дозволяння та позитивне зобов'язування (лише в зародковій формі). Дозволяння мали місце у випадках визначення видів тва­рин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тією чи іншою територією, джерелами води та ін. Позитивне зобов'язування мало на меті організувати необ­хідну поведінку в процесах приготування їжі, будівництва осель, розпалювання вогнищ, виготовлення знарядь праці та інших суспільно-побутових проявів.

Термін «Мононорми» був введений радянським етнографом А. І. Першицем в 1970-х роках. На Заході теорія Першиц про мононормах не отримала широкої підтримки оскільки була заснована на марксистській філософії та застарілих поглядах на первісне суспільство

Норми-звичаї - правила поведінки, що сформувалися в суспільстві з метою регулювання найбільш стійких суспільних відносин і стали обов'язковими в результаті багаторазового повторення протягом тривалого часу; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення, до правопорушників застосовуються заходи громадського впливу.

Ознаки норм-звичаїв:

1) мають регулятивний характер - упорядковують найбільш стійкі суспільні відносини, що складалися тривалий час і передавалися з покоління в покоління;

2) мають суспільний, колективістський характер - виражають суспільні інтереси в межах будь-якої форми самоорганізації населення (територіальної громади та ін.) і забезпечуються заходами громадського впливу;

3) визначаються етнічними особливостями - залежать від менталітету певної етнічної групи, де формувалися;

4) морально зумовлені - відповідають моральним підвалинам того соціального середовища, у якому виникли;

5) пов'язані з релігійними уявленнями і ритуалами;

6) мають підкреслену публічність - обов'язковість для всіх членів певного громадського об'єднання та ін.

Норми-звичаї і норми права перебувають у взаємозв'язку:

1) норми-звичаї слугували основною формою регулювання відносин у додержавному суспільстві - найдавніше право (звичаєве право) виникло саме із норм-звичаїв, що були санкціонованими спочатку старійшинами роду, а потім сформульованими державою;

2) норми-звичаї, що були узаконені (сформульовані) державою в нормативно-правовому акті, набули характеру правових норм (Закони Хаммурапі, Руська правда, Алеманська правда, Салі-чеська правда та ін.) це сприяло розвитку національних правових систем;

3) норми-звичаї, що були санкціоновані державою, набули характеру правових звичаїв: а) в деяких країнах (країни Океанії, тропічного поясу Африканського континенту) вони зберігають значення субсидіарного (допоміжного) джерела права; б) в Україні та інших країнах романо-германського права вони періодично використовуються як соціальні регулятори у сфері господарської діяльності, торгівлі (звичай ділового обігу; портовий звичай як один із видів попереднього; торговий звичай - особливо застосовується у сфері міжнародної торгівлі і торгового мореплавання).