25.Що таке суб`єктивний фактор в історії?в чому полягає протилежність фаталізму і волюнтаризму у визначенні ролі суб`єктивного фактора в історії?

Суб*єктивний фактор історії-свідома діяльність людини,класів,соц. організацій для досягнення певної мети.

26. Що таке духовне життя суспільства? Які складові становлять зміст цього складного явища? (Лекція)

Духовне життя суспільства – галузь буття, в якій об’єктивна реальність дана не у формі предметної діяльності (речей), що протистоять нам, а реальність, що є невід’ємною частиною особистого життя людини. (АБО – особлива підсистема суспільства, в якій народжуються духовні потреби людини від елементарних до високих. Відбувається виробництво ідей і тут же здійснюється їх споживання)

Духовне вироблинцтво: духовні потреби (комунікативні, естетичні, релігійні тощо), духовна культура (сукупний духовний досвід людства за весь час його існування, який визначає інтелектуальний, моральний і естетичний рівень розвитку людей, що живуть тепер).

Духовна культура включає: мораль, релігію, мистецтво, філософію, науку, систему освіти і виховання. Вона НЕ включає політику)

Духовне виробництво: створення продуктів відбувається професіоналами, чия праця несе творчий характер; матеріали не є головними, головна є ідея, знання, творчий задум; передача духовної власності не відчуджує її (є проблема – плагіат); не терпить стандарту, серійності; споживання духовних продуктів лише підвищує їх цінність.

27. Що таке духовна культура ? Визначте структуру духовної культури.

Дух. кул-ра - це сукупний духовний досвід, накопичений людством, який визначає моральний, інтелектуальний та релігійний досвід.

Духовна культура суспільства включає:

• відтворення індивідуальної і суспільної свідомості;

• народну художню культуру;

• мистецтво як професійний вид художньої творчості;

• естетичну культуру;

• культуру наукового життя;

• культуру утворення;

• культуру виховання;

• культуру волі совісті;

• культуру морально-духовного життя;

• інформаційну культуру.

28)Дайте визначення поняття суспільний прогрес. Назвіть основні види суспільного прогресу.

Прогрес (від лат. progressus - рух вперед) є такий напрямок розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш вдосконаленого. Заслуга висунення ідеї та розробки теорії суспільного прогресу належить філософам другої половини XVIII ст., а соціально-економічною базою для самого виникнення ідеї суспільного прогресу послужило становлення капіталізму і визрівання європейських буржуазних революцій. До речі, обидва творця первинних концепцій суспільного прогресу - Тюрго і Кондорсе - були активними громадськими діячами передреволюційної і революційної Франції. І це цілком зрозуміло: ідея суспільного прогресу, визнання того факту, що людство в цілому, в головному йде у своєму русі вперед, є вираз історичного оптимізму, властивого передовим соціальним силам.

В історії розвитку суспільства виділяють два основних типи суспільного прогресу:антагоністичний і неантагоністичний. Спільним для цих типів є те, що розвиток суспільства, його поступальне сходження до більш досконалих форм суспільної організації починається з виробництва і вдосконалення знарядь праці. Вдосконалення знарядь праці зумовлює необхідність розвитку і вдосконалення самої людини, як головної продуктивної сили.

Важливою особливістю антагоністичного прогресу було те, що в умовах первісного суспільства, суб'єктом соціальної діяльності виступала община. Потреби індивіда задовольнялися в межах общини, завдяки функціонуванню її як єдиного цілого. Потреби общини, процес їх задоволення і відтворення відбувався через задоволення потреб кожного індивіда. Здійснюючи процес виробництва, вона забезпечує своє існування та існування кожного індивіда, тобто основна суперечність суспільного прогресу (між потребами і досягнутим рівнем виробництва), у первісному суспільстві, знаходилась у продуктивних силах та способі виробництва. Низький рівень розвитку самої людини і знарядь праці зумовлювали необхідність сумісної праці, безпосередній зв'язок виробника із знаряддям праці, рівнозначне місце членів общини в системі виробництва. Рушійною силою суспільного прогресу були об'єднані дії членів общини як цілого, що забезпечувало необхідні умови для її існування і розвитку. Низькому розвитку продуктивних сил і суспільних відносин відповідали низький рівень свободи і творчості.

З вдосконаленням знарядь праці, розвитком людини і її потреб, зросла і продуктивність праці, яка обумовила розподіл і спеціалізацію праці в середині общини. Внаслідок цього, суспільна власність на засоби виробництва поступається місцем приватній власності, рівність місця індивідів у системі виробництва – соціальній нерівності.

З розподілом суспільства на класи виникає новий тип суспільного прогресу – неантогоністичний, який включає в себе рабовласницьку, феодальну і капіталістичну формації. Головною продуктивною силою в цьому суспільстві стають пригноблені маси, які не маючи власності на засоби виробництва, не могли користуватися виробленими благами, задовольняти свої потреби. Для забезпечення свого існування, вони були змушені вести боротьбу проти експлуататорів і панівних виробничих відносин. Необхідність цієї боротьби визначалася також тим, що з розподілом суспільства на класи, інтерес панівного класу став рушійним фактором виробництва в цілому. Панівні класи забезпечуючи задоволення своїх потреб та інтересів, розвивали у відповідності з ним і виробництво, що значною мірою здійснювалося за рахунок експлуатації пригноблених. В цьому випадку, людина стала, насамперед, засобом здійснення суспільного прогресу.

Таким чином, новий тип суспільного прогресу характеризується тим, що з розподілом суспільства на класи основна суперечність його розвитку переміщувалася зі сфери продуктивних сил у сферу взаємозв'язків між продуктивними силами і виробничими відносинами та виступає як суперечність між ними.