3. Принципи (Стаття 3)

Замість патріотизму, який, насправді, не є принципом, доцільно було б включити принципи справедливості та пропорційності. Політична нейтральність видається цілком доречною, проте краще було б ужити термін «неупередженість». Моральність звучить дивно; це слово можна замінити на етичну поведінку.

4. Правове регулювання (Стаття 4)

Видається малоймовірним, що так багато установ можуть видавати нормативно-правові акти; якщо це так, то законодавство про державну службу не зможе гарантувати загальної, уніфікованої практики у державній службі.

Частина 2 – загального застереження «якщо інше не передбачено законом» слід уникати. Закон «Про державну службу» повинен регулювати правовий статус та, за потреби, пояснювати винятки.

5. Фінансування (Стаття 5)

Фінансування не має нічого спільного зі сферою дії закону, тому цю статтю слід вилучити із законопроекту.

6. Класифікація (Стаття 6)

Незрозуміло, що віднесено до групи І. Якщо слово «орган» означає, в тому числі, міністерства, то керівники міністерств є, безперечно, політиками, а не державними службовцями. Якщо ж термін «органи» не поширюється на міністерства, то виходить, що працівники міністерств також не є державними службовцями, що видається неможливим, оскільки вони мають бути державними службовцями, які готують пропозиції стосовно формування державної політики у відповідній сфері, проекти нормативно-правових актів, тощо. Відтак або переклад неточний, або положення законопроекту нечітко сформульовані.

Не цілком зрозуміло, навіщо потрібно так багато груп і підгруп. За визначенням, «структурна одиниця» є посадою державної служби (п.5 Статті 1), а тут цей термін означає щось інше.

Незрозуміло також, у чому полягає різниця між самостійною структурною одиницею та структурною одиницею.

Частина 2 – у цій підгрупі названо посади державної служби, які, відповідно до Статті 2 (8), не можуть ними бути, наприклад, посади в Національному банку та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Частина 3, наскільки ми зрозуміли, стосується політичних посад, особливо радників та представників Президента; варто припустити, що їх посади пов’язані з повноваженнями Президента, а відтак вони є політичними призначенцями.

Незрозумілим є посилання на посади помічників, радників, уповноважених, керівників і працівників патронатних служб (вони, здається, є переважно політичними призначенцями). Якщо це так, то на них не поширюються правила (в тому числі, прийому), права й обов’язки, встановлені для державних службовців. Відтак вони не повинні бути державними службовцями і не повинні підпадати під дію цього закону. Як зазначалося вище, це ключове питання в розбудові професійної державної служби.

7. Управління державною службою (Розділ іі)

Стаття 8

Як зазначалося вище, незрозуміло, чому є керівник державної служби та керівник апарату. Законотворча техніка видається неналежною, якщо стаття «Визначення термінів» містить визначення керівника державної служби, а далі в тексті законопроекту з’являється нове визначення, а саме «керівник апарату».

Розподіл повноважень між керівником державної служби та «центральним органом виконавчої влади» є нечітким. Видається, що керівник державної служби має забагато свободи щодо класифікації посад (див. частину 2).

Державний службовець служить державі, тому керівник державної служби не може бути роботодавцем.

Насправді, у цій статті закону подано перелік посадових обов’язків, який, по-перше, не повинен міститись у законі, а по-друге, суперечить положенням частини 1 Статті 8, згідно з якими профіль професійної компетентності визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. До того ж, будь-який керівник має забезпечувати ефективне функціювання свого підрозділу.

Рішення про заохочення державних службовців та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності не повинні ухвалюватись одноосібно.

Стаття 9

Служба персоналу має здійснювати управління (менеджмент) людськими ресурсами, а не управління персоналом.