5.Навколишній світ в уявленні давніх слов'ян

Міфологічна свідомість будь-якого народу безпосередньо пов'язане з його етнічними характеристиками - господарськими заняттями, суспільним устроєм, звичаями, мовою. Язичництво Давньої Русі - це релігійно-міфологічні уявлення осілих землеробських племен, які живуть територіальними (сусідськими) громадами. По суті справи, в язичництві в міфологізованому вигляді відбивався весь життєвий цикл селянина-общинника: цикл сільськогосподарських робіт, домашній побут, весілля, похорон і т.д. Пошук гармонійного існування в природі і з природою - ось один із найважливіших смислів слов'янського язичництва.

Світ язичників складався з чотирьох частин: землі, двох небес і підземно-водної зони. У багатьох народів земля зображувалася як округла площину, оточена водою. Вода конкретизувалася чи як море, або ж у вигляді двох річок, що омивають землю. Судячи з фольклору, слов'янські уявлення про море не мали закінченого вигляду. Море десь на краю землі. Воно може бути на півночі, де на скляних горах знаходиться кришталевий палац Кощія Безсмертного, блискучий всіма кольорами веселки. Це - відображення пізнішого знайомства з Льодовитим океаном і північним сяйвом. Море може бути звичайним, без цих арктичних ознак. Тут ловлять рибу, плавають на кораблях, тут знаходиться дівоче царство (сарматів) з кам'яними містами; звідси, від морських берегів Змій Горинич, уособлення степовиків, направляють у свої нальоти на святу Русь. Це - реальна історична чорноморсько-Азовське море, здавна відоме слов'янам і навіть носила часом назву «Руського моря». До цього моря від лісостепової околиці слов'янської прабатьківщини або (що, те ж саме) від південної околиці слов'янських царств можна доскочити «швидку ездою», як казали в XVI ст., Всього лише за три дні.

Для язичників був дуже важливий аграрний аспект землі: земля - грунт, яка народжує врожай, «Мати - сиру - земля», грунт, насичена вологою, живильної коріння рослин, «матінка-земля», з якою пов'язаний цілий ряд обрядів і заклинань. Тут майже невідчутна грань з уявлюваним підземним казковим світом. Богинею плодоносної землі-грунту, «матір'ю урожай» була Макошь, введена в 980 р. до пантеону найважливіших російських божеств, як богиня родючості.

Небо, в прямій залежності від системи господарства, по-різному сприймалося первісними людьми. Уявлення хліборобів про небо і його ролі в природі і в людському житті суттєво відрізнялися від поглядів мисливців. Якщо мисливцям потрібно було знати зірки й вітри, то хліборобів цікавили хмари («гладкі», сприяють родючості дощові хмари) і сонце. Неопознанность процесу випаровування земної води, утворення хмар і туману («роси») привела до своєрідного поданням про постійні запасах води десь високо над землею, на небі. Ця небесна волога іноді, в непередбачуваний час, може прийняти вид хмар і пролитися на землю у вигляді дощу, «утучніть» її і сприяти росту трав і врожаю. Звідси один крок до уявлень про господаря небесної води, розпоряджався дощами, грозовими зливами й блискавками. На додаток до двох архаїчним породіллям з'явився могутній Рід, повелитель неба і всього Всесвіту, великий жізнедавец вдихається життя у все живе за допомогою дощових крапель.

Сонце теж було ценимо хліборобами, як джерело світла і тепла і умова проростання усього в природі, але тут був виключений елемент випадковості, елемент примх божественної волі - сонце було втіленням закономірності. Весь річний цикл язичницьких обрядів був побудований на чотирьох сонячних фазах і підпорядкований 12 сонячним місяцях. Сонце в образотворчому мистецтві всіх століть було для хліборобів символом добра, знаком світла, що розганяє темряву. Стародавні слов'яни, як і багато інших народів, брали геоцентричну модель світу.

В уявленнях слов'ян-язичників про підземно-підводному ярусі світу теж багато загальнолюдського, багато відгомонів тієї віддаленої епохи, коли після танення гігантського льодовика континенти були затоплені морями і озерами, швидко змінюють свої обриси, стрімкими річками, які пробили гірські кряжі, неосяжними болотами в низьких долинах . Фольклор ще не вивчений з точки зору того, який різкий перелом повинний був відбутися в людській свідомості при такому швидкому перевороті у природі, в зовнішності і сутності світу.

Важливою частиною уявлень про підземний світі є загальнолюдська концепція підземного океану, в який опускається сонце на заході, пливе вночі і випливає на іншому кінці землі вранці. Нічне просування сонця здійснювалося водоплавними птахами (качками, лебедями), а іноді діючою фігурою був підземний ящір, що заковтує сонце ввечері на заході і виригівавшій його вранці на сході. Удень сонце по небу над землею вабили коні потужні птиці на зразок лебедів.

Крім стихій, від яких прямо залежало життя людини, слов'яни поклонялися і тваринам. Сліди цього культу можна виявити в пізньому орнаменті на предметах побуту, в зображеннях на стінах християнських (особливо давньоруських) соборах, у книжкових заставках, у фольклорі, особливо в чарівних і тварин казках. Сліди тотемізму знаходимо і в зображенні деяких слов'янських богів. Так, наприклад, дий і Біс представляються у вигляді людини з бичачою головою. Баган - бог худоби - зображувався у вигляді людини з баранячою головою. Західнослов'янські Гастон (давньоруський Псоглавец) - божество пекла - бачився слов'ян як людина з головою вовка і шкірою, покритою лусочками. Відлуння тотемізму виявляються і в святочних вечорах, коли колядники одягали на себе звірині шкури.