30. Конституції 1791 р. І 1793 р. Франції: порівняльна характеристика.

Прийняття Установчими зборами Конституції Франції Установчі збори 3 вересня 1791 р. затвердили першу в історії Франції Конституцію, підготовлену ще наприкінці 1789 р. Король майже два роки затягував її затвердження, оскільки вважав конституцію занадто радикальною, але згодом підписав Основний Закон країни. Преамбулою до конституції стала «Декларація прав людини і громадянина», згідно з якою усі громадяни Франції оголошувалися рівними у правах. Конституція 1791 закріплювала конституційну монархію як форму державного правління. Вища законодавча влада надавалася парламенту – однопалатним Законодавчим зборам, що обиралися шляхом двоступеневого голосування терміном на два роки. Його депутати обиралися «активними громадянами» (чоловіками у віці від 25 років) відповідно до майнового цензу. Депутатами могли бути обрані тільки землевласники. Виконавча влада передавалася королю й міністрам, які призначалися королем і звітували тільки перед ним. Король не міг розпускати Законодавчі збори, але одержував право тимчасового вето (заборони) на рішення парламенту. У Конституції Франції були закріплені закони, прийняті Установчими зборами у 1789–1791 роках. Перша французька республіка, період французької історії з 1792 по 1804. Республіка була проголошена 21 вересня 1792 року у час французької революції, в цей день формально був зміщений Людовик XVI. Офіційно республіка проіснувала аж до утворення Першої французької імперії в 1804 чинним першим консулом Наполеоном Бонапартом, що проголосив себе імператором. Хоча де-факто Республіки нестало у ході перевороту 18 брюмера, здійсненого тим же Бонапартом. Після цього було встановлено консульство (1799-1804). Французька республіка була унітарною державою. Вперше унітаризм Французької республіки було проголошено Декретом Національного конвенту «Про єдність і неподільність Французької республіки від 25 вересня 1792»

30. Якобінська диктатура у Франції та її державний механізм.

Якобінці, що прийшли до влади в червні 1793 р., були найреволюцій-нішою силою в історії французької революції. Республіка переживала критичний момент: скорочення виробництва, продовольча криза, голодні бунти, заколоти та змови контрреволюційних сил, натиск інтервентів. Дві третини території Франції (60 департаментів із 83) були захоплені ворогами революції. Урятувати та зміцнити революцію неможливо було без задоволення основних вимог народу. Якобінці спочатку діяли нерішуче. Зміцненню влади якобінців сприяло швидка розробка (протягом двох тижнів) і прийняття 24 червня 1793 р. новоїдеклараціїта нової Конституції. Декларація прав людини та громадянина 1793 р. відрізнялася від попередньої (1789 р.) значно більшим демократизмом і революційністю. Вона, проголошуючи непорушні права людини (рівність, свободу, безпеку, власність та ін.), наголошувала, що уряд повинен забезпечити людині можливість користування ними. Наводився також широкий перелік демократичних свобод: право на зібрання, подачу колективних петицій, свободу совісті тощо. З'являються принципово нові статті: про заборону під страхом смерті монархії, про право народу на повстання проти уряду, якщо останній порушуватиме його права та ін. Декларація 1793 р. стала одним з найдемократичніших документів революції. Та в ній чітко проявлявся і її буржуазний характер. Вона, приміром, закріплювала непорушність приватної власності, розглядала її як природне та невід'ємне право людини.  Декларація прав людини та громадянина 1793 р. була покладена в основу якобінської Конституції, в якій Франція проголошувалася республікою, де верховна влада належала народові. Верховним органом законодавчої влади став Законодавчий корпус, який повинен був складатися з однієї палати. Виконавча влада доручалася Виконавчій раді, порядок формування якої був такий: збори виборців кожного департаменту висували по одному кандидату, з цих 83 кандидатів Законодавчий корпус призначав 24 членів Виконавчої ради. Виборчі права надавалися чоловікам, які досягли 21 року, незалежно від їхнього майнового стану. Місцеві органи державного управління (в комунах, дистриктах, департаментах) теж формувалися на основі виборів. Ця Конституція була схвалена народом у більшості департаментів. Однак різке загострення внутрішньої та зовнішньої ситуації змусило якобінців відмовитися від утілення Конституції. Ситуація, що склалася, вимагала твердого централізованого управління, дійового державного механізму. Так виникає диктатура якобінців.  Вищим органом влади, як і раніше, залишався Національний конвент, який зосередив у своїх руках усю найвищу владу та став єдиним центром управління. Розподілу влад не існувало. Конвент мав право видавати закони та через систему різних комітетів і комісій управляв країною. Серед них вирізнялися: Комітет громадського порятунку (фактично був урядовим органом), Комітет громадської безпеки (боротьба з внутрішньою контрреволюцією). Представниками Конвенту на місцях були комісари, що наділялися надзвичайними повноваженнями. Органом боротьби з контрреволюцією був і Революційний трибунал. Якобінці здійснили перебудову армії, вона тепер засновувалася на демократичних засадах, мала надзвичайно високу боєздатність, революційний ентузіазм, тверду дисципліну. Було оголошено про масовий набір в армію. Насамперед, призову підлягали неодружені чоловіки віком від 18 до 25 років. Патріотичне піднесення дало змогу створити масову армію-тільки перший набір дав 450 000 чоловік.  За неповні 10 місяців свого правління якобінці здійснили низку важливих заходів: остаточно знищили феодальні повинності для селянства, демократизували державний апарат, ліквідували рабство в колоніях.  Після розгрому внутрішньої контрреволюції та звільнення Франції від зовнішніх інтервентів потреба в якобінській диктатурі відпала, тому її владу в липні 1794 р. було повалено. Падіння якобінської диктатури завершило третій, найвищий і останній етап Великої Французької буржуазної революції.