Філософські погляди Ореста Новицького:

- завдання філософії— пізнання дійсності на рівні свідомості у формі ідей;

- у філософії людська свідомість вперше звертається до себе самої, а звідси випливає неможливість розглядати філософське знання в контексті практичної корисності;

- кожне філософське вчення виправдовує себе як органічна частинка цілісного процесу;

філософська думка розвивається від заглиблень у природу — через власне самоусвідомлення — до абсолюту (Бога);

- відкриття істини здійснюється у сфері самоусвідомленої думки з подальшим втіленням її у практику;

національна філософія повинна взяти все цінне із різних історичних філософій, але усталити все це на власних засадах — на засадах синтезу ідеального і реального, ідей та життя.

За оцінкою деяких філософів, чотиритомна праця О. Новицького "Поступовий розвиток стародавніх філософських вчень", в якій викладено його філософські ідеї, була найвищим філософським досягненням того часу.

У чомусь подібні ж думки висловлював і Сильвестр Гогоцький (1813-1889), професор філософії Київського університету. Він розглядав історію філософії як єдино можливу систему логічно узгодженого знання, отриманого завдяки інтенсивному діалогові двох альтернативних позицій, одна з яких вважає пріоритетом мислячий дух, а інша - буття в усій його реальній багатоманітності. Серед основних праць С. Гогоцького найбільш важливими постають його «дослідження історії філософії Нового часу та «створення "Філософського лексикону" (в 4-х томах), які досить відчутно вплинули на підвищення культури філософського мислення в Україні.

Памфил Юркевич (1826 - 1874) справив особливий вплив на духовне становлення своїх сучасників, викладав філософію в Київській духовній академії, а з 1863 року - у Московському університеті, де очолив кафедру філософії. За життя філософа були надруковані 12 його праць, серед них: "Ідея", "Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з вченням Слова Божого", "З наук про людський дух", "Матеріалізм і завдання філософії". За оцінкою багатьох дослідників, П.Юркевич являв собою одне із найбільш помітних явищ на філософському горизонті Росії того часу.

Філософські погляди п. Юркевича

- вважав філософські ідеї Платона та Канта найбільш продуктивними в історії філософії;

- високо оцінював і філософію Геґеля, не приймаючи проте його діалектики;

- критикував як однобічні крайні філософські позиції як матеріалізм, так і ідеалізм: ідеалізм - за нехтування реальністю, матеріалізм - за приниження значення духовного;

- поза відношенням до духовного неможливою постає людська моральність розробив вчення про серце, яке філософ розглядав трояко: як центр людської тілесної організації; як центр духовної діяльності людини; як осередок морального життя людини.

У певному сенсі П. Юркевич продовжував лінію "кордоцентризму" (від латинського "согdіе" - серце), започатковану працями Г. Сковороди. Теоретичний спадок П. Юркевича часто визначають як "філософію серця".

Окрім названих, серед представників університетської філософії варто згадати В. Карпова, який переклав російською мовою твори Платана, П. Авсенєва, який, міркуючи над особливостями російської (а також, зрозуміло, і української) філософії, вважав такими її громадську, суспільну спрямованість та релігійність.

У XIX столітті, на хвилі підвищення інтересу до власної історії, культури, етнічної самоідентифікації філософсько-світоглядні ідеї в Україні знаходили вираз та виявлення не лише в межах академічної філософії, а в літературі, громадсько-політичній думці та програмах різного роду суспільних рухів. Особливого значення в цьому плані набувала саме література, бо вона несла думку, живе слово у людську масу, постаючи, своєю чергою, відповіддю на запити останньої. На українську літературу повною мірою поширюється відома теза про те, що поет в Росії - це значно більше, ніж поет. Відомо, що в Україні саме література відіграла роль активізації національної свідомості, поширення гуманістичної думки.