27.3. Ставки податку на додану вартість

Податкова ставка являє собою величину податкових нарахувань на одиницю виміру податкової бази. Законодавець України не передбачає закріплення норми, що дає визначення ставки податку. В Законі України “Про систему оподатковування" мова йде лише про незмінність податкової ставки протягом бюджетного року¹ . Особливістю законодавчого регулювання ставки податку на додану вартість є фактично її однозначність, коли закріплюється виключно одна ставка податку, тоді як відеосно інших податків мова йде про певну систему ставок, яка включає до себе пільгові, підвищені, базові. Наприклад, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" використовує декілька рівнів податкових ставок.¹ Таке положення ще раз підкреслює тезу на виключному характері імперативного регулювання саме податку на додану вартість як головного каналу надходжень до Державного бюджету. Якою же повинна бути об'єктивна ставка податку на додану вартість?

Більшість європейських країн встановлюють кілька видів ставок: знижену, підвищену і стандартну. Знижена застосовується, як правило, до продовольчих товарів і медичних послуг, підвищена – до предметів розкоші. Для полегшення регресивного характеру податку ці країни використовують і повне звільнення деяких товарів і послуг від оподатковування, що відбувається у двох формах - відсутність ставки і нульова ставка. Такі методи усувають оподатковування при продажі товару чи послуги кінцевому споживачу. В країнах Єдиного економічного співтовариства нульова ставка встановлена також на експортні товари. Наприклад, в Іспанії, стандартна ставка податку складає 16%; знижена – 4% і 7 % (щодо лікувальних засобів, газет тощо) підвищена – 28 % (на предмети розкоші й автомобілі). Звільнені від податку на додану вартість медичні і стоматологічні послуги, освіта, страхування тощо.²Уніфікація по Єдиному економічному співтовариству передбачає використання стандартної ставки – 18,6% і зниженої – 5,5 %.

В Україні податок на додану вартість з'явився як податок із двома рівнями ставок – 28% і 22 %.³Виникає питання: законодавець, зупинившись саме на ставці в 28 %, якими підставами керувався? Справа в тому, що в податковій системі Радянського Союзу діяли два непрямих податки - податок з обороту та з продажу. Перехід до формування української податкової системи і застосування в ній податку на додану вартість повинно були зберегти відповідні надходження до бюджету. А це можна було зробити тільки при справлянні податку по ставці в 28%. ¹

Статтею 6 Закону України "Про податок на додану вартість" закріплюється ставка в 20%, що передбачає і ставку в 16,67%.²Перша з них є основною і поширюється на обороти, які обчислюються за цінами без обчислення податку на додану вартість. Якщо ж використовуються ціни і тарифи, що включають до себе цей податок, застосовується інша ставка – 16,67 %. Помітимо, що ставка на рівні 20-28% має негативний вплив на високотехнологічні підприємства, а також стимулює інфляційні процеси в цілому. Це обумовлено тим, що податок на додану вартість є податком на кінцевого споживача і при його великій ставці відбувається зростання цін, що знижує купівельну спроможність населення.

Об'єкти оподатковування, за винятком операцій, звільнених від оподатковування, і операцій, до яких застосовується нульова ставка, обкладаються податком по ставці 20 %. Податок складає 20 % бази оподатковування і додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Нульова ставказастосовується відносно операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України. При цьому товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України у випадку, якщо їх вивезення (експортування) засвідчено належно оформленою вантажною митною декларацією. Крім цього, платник податку, який здійснює вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України (експорт) і надає розрахунок експортного відшкодування за результатами податкового місяця, має право на одержання такого відшкодування на умовах надання встановленого переліку документів, одним із яких є митна вантажна декларація, що підтверджує факт вивезення (експортування) товарів за межі митної території України, відповідно до митного законодавства. Крім того до товарів і послуг, передбачених для офіційного використання іноземними дипломатичними і прирівняних до них представництв, до робіт, пов'язаних з ліквідацією Чорнобильської катастрофи тощо.

Стаття чинного Закону України, що закріплює ставку податку, виглядає як дещо громіздко на штучних підставах. Такий висновок можна зробити, виходячи з того, що частина друга цієї статті стосується податкових пільг і закріплює нульову ставку, а фактично- перелік тих випадків, в яких обороти від реалізації товарів (робіт і послуг) не оподатковуються. Здається доцільним зберегти в чинному законодавстві дворівневий підхід до ставки податку на додану вартість за умови, якщо перший рівень буде закріплювати загальну (базову) ставку, а другий – пільгову. Так, загальна ставка може застосовуватися на рівні 15-17%, тоді як пільгова буде дорівнювати 5-7%. Остання може застосовуватися при оподатковуванні соціально значущих для суспільства дій (реалізація ліків, продуктів дитячого харчування тощо). Звичайно, мова про оптимальну ставку може йти лише в рамках загальної податкової системи, коли визначене податкове навантаження від усіх податків, а не виключно з податку на додану вартість.