1. Процесуальні засоби організації розслідування.

Потребу або відсутність у використанні під час відтворення матеріалів, предметів, речей (речовіих доказів або їх замінників).

Найкращим варіантом є вибір саме тих предметів, знарядь, що фігурують у матеріалах справи, особливо якщо сутність відтворення полягає у безпосередньому їхньому застосуванні. Оскільки значення знарядь та предметів у проведенні дослідних дій є важливим, слідчому необхідно завчасно визначити (продумати) доставку цих об”єктів до місця проведення слідчої дій та перевірити їх стан.

4. Потребу або відсутність потреби використання у ході відтворення обстановки і обставин події відповідних технічних засобів для забезпечення транспортування, зв”язку, освітленя.

5. Коло учасників слідчої дії, їх кількість, властивості та обов”язки.

Б. Складає подробний письмовий план проведення відтворення обстановки і обставин події.

План повинен містити пункти про такі обставини:

• місце і час проведення слідчої дії;

• коло питань та запитань (у разі перевірки показань на місці), що підлягають з”ясуванню (перевірці);

• кількість учасників, їх завдання, розташування, послідовність дій, умови поведінки;

• сутність дослідів, їх послідовність, варіантність із прив”язкою до конкретних виконавців та учасників;

• заходи щодо забезпечення явки учасників, транспортування їх та предметів, знарядь, матеріалів – необхідних для відтворення;

• техніко-криміналістичні засоби зв”язку, освітлення, фіксації результатів тощо;

• заходи безпеки та ін.

В. Виконує наступні організаційні міроприємства, зокрема:

1. вживає заходи для придбання об”єктів, необхідних для реконструкції обстановки і місця відтворення обстановки і обставин події;

2. готує необхідні для дослідів речові докази або їх замінники;

3. готує самостійно або дає доручення щодо забезпечення слідчої дії технічними засобами її проведення та фіксації результатів:

• валізу слідчого, фото-, кіно-фіксуючі, відео-, звукозаписуючі засоби;

• освітлювальні пристрої, засоби зв”язку (рацію, мобільні телефони, гучномовці, свистки, сигнальні прапорці, ракетниці тощо);

4. узгоджує взаємодію із працівниками міліції чи інших служб щодо:

• доставки на місце проведення слідчої дії осіб – підконвойних;

• охорони місця проведення дослідів чи інших дій;

• забезпечення безпеки проведення відьворення обстановки і обставин події;

5. попереджає адміністрацію юридичних осіб чи власників приміщень про майбутню слідчу дію, що відбуватиметься на їх території чи помешканні;

6. забезпечує явку у визначений час та місце учасників відтворення, пересування їх на місці і з нього після завершення слідчої дії.

Після прибуття на місце відтворення обстановки і обставин події, але до його початку, слідчий також повинен виконати ряд підготовчих дій:

1. оглянути місце проведення дослідних дій чи місця перевірки показань на ньому;

2. уточнити зміни в обстановці;

3. у разі потреби реконструювати обстановку;

4. перевірити відповідність умов проведення відтворення умовам перевірюваної події або показань.

5. впевнившись про відповідність обстановки проведення слідчої дії реальній, тобто тій що мала місце під час вчинення злочину, слідчий організовує охорону цього місця та забезпечення безпеки її учасників;

6. далі слідчий інструктує і розташовує на місці учасників слідчої дії, визначає сигнали і засоби зв”язку між ними;

7. у разі потреби попередньо фіксує обстановку місця відтворення (фотозйомкою або відеозаписом) – як негайно після прибуття на місце слідчої дії, так і після його реконструкції, коли така проводилась;

8. щодо виїзду на місце перевірки показань, безпосередньо перед виїздом за пропозицією слідчого особа, показання якої будуть перевірені, у присутності понятих та інших учасників повинна пояснити куди і яким маршрутом треба туди рухатись.

132. Підготовка до відтворення обстановки і обставин події.

Підготовча стадія, яка своєю чергою поділяється на два етапи:

1)підготовка до слідчої дії до виїзду на місце її проведення;

2)підготовка до відтворення обстановки і обставин події після прибуття на місце її проведення, але до безпосереднього її виконання.

На підготовчій стадії першого етапу, тобто до виїзду на місце проведення відтворення обстановки і обставин події слідчий:

А. Визначає:

6. Мету та вид відтворення обстановки і обставин події.

7. Умови проведення відтворення обстановки і обставин події, зокрема:

8. Потребу або відсутність у використанні під час відтворення матеріалів, предметів, речей (речовіих доказів або їх замінників).

9. Потребу або відсутність потреби використання у ході відтворення обстановки і обставин події відповідних технічних засобів для забезпечення транспортування, зв”язку, освітленя.

10. Коло учасників слідчої дії, їх кількість, властивості та обов”язки.

Б. Складає подробний письмовий план проведення відтворення обстановки і обставин події.

План повинен містити пункти про такі обставини:

• місце і час проведення слідчої дії;

• коло питань та запитань (у разі перевірки показань на місці), що підлягають з”ясуванню (перевірці);

• кількість учасників, їх завдання, розташування, послідовність дій, умови поведінки;

• сутність дослідів, їх послідовність, варіантність із прив”язкою до конкретних виконавців та учасників;

• заходи щодо забезпечення явки учасників, транспортування їх та предметів, знарядь, матеріалів – необхідних для відтворення;

• техніко-криміналістичні засоби зв”язку, освітлення, фіксації результатів тощо;

• заходи безпеки та ін.

В. Виконує інші організаційні міроприємства.

Після прибуття на місце відтворення обстановки і обставин події, але до його початку, слідчий також повинен виконати ряд підготовчих дій:оглянути місце проведення дослідних дій чи місця перевірки показань на ньому;

9. уточнити зміни в обстановці;

10. у разі потреби реконструювати обстановку;

11. перевірити відповідність умов проведення відтворення умовам перевірюваної події або показань.

12. впевнившись про відповідність обстановки проведення слідчої дії реальній, тобто тій що мала місце під час вчинення злочину, слідчий організовує охорону цього місця та забезпечення безпеки її учасників;

13. далі слідчий інструктує і розташовує на місці учасників слідчої дії, визначає сигнали і засоби зв”язку між ними;

133. Загальні тактичні умови проведення відтворення обстановки і обставин події.

Методика слідчого експерименту передбачає виконання та дотримання правил його проведення — процесуальних та тактичних. До процесуальних правил належать такі:

1) при проведенні слідчого експерименту обов’язковою є участь понятих; як уже зазначалося, їх кількість визначається характером дослідів та розташуванням учасників експерименту;

2) необхідною є участь фахівців у випадках, коли їхні спеціальні знання можуть бути використані для відтворення обстановки події або явища, а також для визначення місця розташування учасників експерименту або їхніх поз — у разі визначення пози потерпілого при пораненні та ін.;

3) доцільною є присутність при проведенні експерименту осіб, показання яких перевіряються; якщо слідчим експериментом перевіряється можливість певних осіб бачити або чути щось, участь їх в експерименті є обов’язковою;

4) про перебіг і результати проведення слідчого експерименту складається протокол відповідно до ст. 195 КПК.

До тактичних правил проведення відтворення обстановки і обставин події належать такі:

1. Відтворення має бути проведено в умовах максимально наближених до умов реального перебігу досліджуваної події (діянь):

2. Для унеможливлення випадковості в результатах дослідних дій, їх треба проводити неоднократно (багаторазово їх повторювати).

3. У тих випадках, коли слідчий недостатньо володіє інформацією про потрібні умови, відповідні параметри дії (події), що перевіряється (наприклад, недостатньо інформації про тривалість впливу чи силу впливу або силу удару), доцільно не лише повторювати досліди, а й змінювати умови дослідів, тобто застосовувати різноваріантні умови експериментів ( ускладнені або спрощені).

4. Досліди, особливо складні, тривалі за часом повинні проводитись у декілька етапів, черговість яких та специфіку визначає слідчий.

5. Після прибуття на місце перевірки показань за пропозицією слідчого, перевірювана особа, йдучи попереду інших учасників, без сторонньої допомоги і втручання визначає напрямок руху і спочатку розповідає про відомі їй обставини злочину, після чого вказує де вони мали місце і демонструє окремі свої дії та дії інших учасників події.

6. Показання повинні перевірятись лише на тому місці, де відбувалась досліджувана подія, де було ним або підозрюваним (обвинуваченим), свідком (потерпілим) залишено сліди чи знаряддя злочину тощо.

7. У разі потреби слідчий оглядає вказані перевірюваною особою місця і об”єкти.

8. Якщо перевіряються показання на місці кількох осіб, кожна з них виводиться на нього окремо, іншим складом понятих, водія тощо.

134. Поняття, види і завдання допиту.

Допит – це слідча дія, спрямована на збирання та первірку інформації щодо питань, які мають значення для встановлення істини у справі, шляхом особистого і безпосереднього спілкування слідчого (суду) з допитуваною особою із використанням напрацьованих криміналічтикою тактичних засобів.

Отже, завданням допиту є одержання якомога повних, достовірних і об’єктивних відомостей (інформації) стосовно обставин злочину, який розслідується або перевірка вже наявної інформації.

види допиту:

І. За суб’єктом проведення допиту:

а) допит проведений працівником органу дізнання;

б) – І І – слідчим;в) – І І – прокурором;г) – І І – суддею (судом).

ІІ. Залежно від процесуального становища допитуваного:

а) допит свідка;

б) допит потерпілого;

в) – І І – підозрюваного;

г) – І І – обвинуваченого;

д) – І І – підсудного;

е) – І І – експерта.

ІІІ. Залежно від вікових особливостей допитуваної особи:

а) допит малолітнього;б) – І І – неповнолітнього;в) – І І – дорослої особи;г) – І І – особи похилого віку.

ІХ. Залежно від певних так званих девіантних (особливих, виняткових, первинних) властивостей особи допитуваного:

а) допит звичних (без девіантних властивостей) людей;

б) допит рецидівістів;

в) допит осіб з психічними вадами, алкоголіків, наркоманів тощо;

г) допит засуджених, що утримуються в місцях відбуття покарання;

д)допит іноземців або осіб з особливим регламентно-свідоцьким статусом.

Х. Від структури учасників допиту, тобто від суб’єктного складу:

а) допит, що роводиться самостійно слідчим, прокурором, дізнавачем;

б) допит з участю третіх осіб: - з участю прокурора, нач. слідч. під.;

- захисника;

- представників (законних, адвоката);

-педагога, родичів, психолога, спеціаліста

ХЙ. За послідовністю (черговістю) проведення:

а) первинний;

б) повторний (з’ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час первинного, з’явилась інформація, що ці свідчення умисно неповні, або виникли сумніви щодо їх достовірності, або первинний допит проведено неналежними способами та засобами тобто з порушенням процесуальної форми).

ХЙЙ. За об’ємом з’ясовуваних питань:

а) основний;

б) додатковий (отримання показань щодо окремих обставин, про які об’єктивних причин не йшлося під часпопередніх допитів).

ХЙЙЙ. Залежно від місця проведення допиту:

а) допит на місці події;

б) допит у кабінеті особи,у провадженні якої знаходиться кримінальна справа у залі судового засідання,за місцем проведення виїздного засідання суду;

в) за місцем знаходження допитуваного:вдома,в мед установі,за місцем навчання,роботи або за місцем реалізації застосованого засобу процесуального примусу тощо.

ЙЧ.Залежно від позиції, яку займе допитувана особа:

а) допит особи, яка дає правдиві показання;

б) допит особи, яка дає помилкові свідчення;

в) допит особи, яка дає завідомо неправдиві показання.

Ч. За ситуацією, що склалась на допиті:

а) допит у безконфліктній ситуації;

б) дрпит у конфліктній ситуації.

ЧЙ. Залежно від процесуально-тактичних особливостей:

а) звичайний допит;

б) допит під час очної ставки;

в) прехресний допит (судово-слідчий).

ЧЙЙ. У залежності від використання науково-технічних засобів:

а) допит із застосуванням звуко- та відеозапису;

б) допит без використання технічних засобів.

135. Стадії допиту і завдання, які вирішуються на кожній із них.

Завданням допиту є одержання якомога повних, достовірних і об’єктивних відомостей (інформації) стосовно обставин злочину, який розслідується або перевірка вже наявної інформації.

Умовно допит складається із двох стадій:

І. Стадія підготовки до допиту;

ІІ.Робоча стадія, яка своєю чергою складається із наступних етапів:

1. вступний етап,

2. етап вільної розповіді,

3. етап запитань – відповідей,

4. завершальний етап.

1. Підготовка до допиту, реалізується шляхом виконання наступних заходів та міроприємств, а саме:

а) визначення кола осіб, які підлягають допиту;

б) визначення послідовності їх допиту (за умови що допиту підлягають декілька осіб);

в) визначення матеріалів справи з уточненням обставин, що можуть бути відомими конкретним свідкам, потерпілим, підозрюваним (обв.);

г) визначення предмету допиту з урахуванням можливості його корегування;

д) вивчення особи допитуваного;

е) підбір речових доказів та інших матеріалів для пред’явлення допитуваному;

є) вирішення питання щодо часу та місця допиту, способу виклику на допит;

ж) вивчення питань, що відносяться до спеціальних знань, котрі можуть виявитись потрібними під час допиту, скориставшись для цього консультаціями спеціалістів тощо;

з) визначення переліку необхідних технічних засобів фіксації допиту та їх підготовка;

и) визначення учасників (третіх осіб) проведення допиту;

і) прогнозування можливих ситуацій допиту, визначивши можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, а для цього обрати найдоцільні способи встановлення психологічного контакту тощо;

ї) складання плану допиту.

136. Стадії допиту свідка.

Умовно допит складається із двох стадій:

І. Стадія підготовки до допиту;

ІІ.Робоча стадія, яка своєю чергою складається із наступних етапів:

5. вступний етап,

6. етап вільної розповіді,

7. етап запитань – відповідей,

8. завершальний етап.

Порядок допиту свідка наступний:

• встановлення особи свідка, що з’явився за викликом;

• роз’яснення йому прав і обов’язків свідка;

• роз’яснення змісту с. 69, 69^-1 , 70 КПК;

• попередження про кримінальну відпоідальність за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК) та відмову від показань (ст. 385 КК);

• встановлення стосунків свідка з іншими учасниками процесу, якщо такі відомі йому;

• пропозиція викласти відомі йому факти, що стосуються обставин справи;

• постановка у необхідних випадках доповнюючих, уточнюючих та контрольних запитань;

• попередження в кінці допиту (в необхідних випадках) про нерозголошення даних попереднього розслідування (ст. 121 КПК + 387 КК).

137. Завдання слідчого під час прослуховування вільної розповіді в процесі допитів.

138. Підготовка до допиту обвинуваченого.

Підготовка до допиту, реалізується шляхом виконання наступних заходів та міроприємств, а саме:

б) визначення послідовності їх допиту (за умови що допиту підлягають декілька осіб);

в) визначення матеріалів справи з уточненням обставин,Слідчий завчасно, на етапі підготовки:робить закладки у потрібних місцях матеріалів справи, виписує прізвища, адреси, систематизує письмові документи та речові докази. Підготовлені для пред’явлення у відповідній послідовності на допиті докази, покликані, у разі прогнозованої потреби, відіграти роль тактичних (інформаційних у цьому разі) ударів, скерованих на руйнування можливої протидії слідству.г) визначення предмету допиту з урахуванням можливості його корегування; д) вивчення особи допитуваного;Найбільш ретельно вивчається слідчим обвинувачений, оскільки він є заінтересованою особою у справі, і найменш ніж інші допитквані схильний повідомляти правду. Відомості про особу обвинуваченого дозволяють слідчому спрогнозувати можливу поведінку допитуваного в тій чи іншій ситуації під час допиту і правильно обрати той чи інший тактичний прийом.

е) підбір речових доказів та інших матеріалів для пред’явлення допитуваному; ж) вивчення питань, що відносяться до спеціальних знань, котрі можуть виявитись потрібними під час допиту, скориставшись для цього консультаціями спеціалістів тощо; з) визначення переліку необхідних технічних засобів фіксації допиту та їх підготовка;і) прогнозування можливих ситуацій допиту, визначивши можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, а для цього обрати найдоцільні способи встановлення психологічного контакту тощо; ї) складання плану допиту

139. Підготовка до допиту підозрюваного.

У ході підготовки до проведення допиту підозрюваного необхідно:

а. визначити предмет допиту; тобто коло обставин, до числа яких належать обставини, пов’язані безпосередньо з подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які встановлюють або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їх дій. Практично предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Предметом допиту підозрюваного є обставини, на підставі яких особа була затримана, або до неї було обрано запобіжний захід до пред’явлення обвинувачення.

• б)сформулювати запитання та визначити порядок їх послідовності;

• в) визначити які докази та матеріали можуть бути використані під час допиту для викриття підозрюваного;

г)визначити послідовність проведення допитів за наявності кількох осіб – підозрюваних. Слідчий завчасно, на етапі підготовки: робить закладки у потрібних місцях матеріалів справи,виписує прізвища, адреси, систематизує письмові документи та речові докази.

Підготовлені для пред’явлення у відповідній послідовності на допиті докази, покликані, у разі прогнозованої потреби, відіграти роль тактичних (інформаційних у цьому разі) ударів, скерованих на руйнування можливої протидії слідству.

140. Тактичні прийоми допиту підозрюваного, який не бажає давати показання.

Тактичними прийомами переборення відмови від дачі обвинуваченим показань виступають:

• переконання обвинуваченого в неправильності обраної ним

позиції;

• повідомлення обвинуваченому про те, що його співучасники на відміну від нього вже дають показання, в тому числі і такі, що викривають його у злочині;

• використання протиріч між інтересами співучасників;

Для того щоб переконати обвинуваченого в неправильності обраної ним позиції, слідчий повинен роз’яснити йому, до яких негативних наслідків призведе його відмова:

• затримка з розслідуванням;

• створення перешкод щодо встановлення ступеня вини співучасників;

• ускладнення із встановленням справжніх обставин справи, в тому числі таких, що пом’якшують вину обвинуваченого або навіть виключають її.

Повідомляючи обвинуваченому про те, що співучасники його викривають, не потрібно знайомити його із змістомтаких показань (до дачі ним показань особисто).

Окрім цього обвинувачений може змінити свої показання та позиції навіть із остраху запізнитись з визнанням своєї вини, якщо слідчого вдається у цьому переконати, з тим, щоб саме йому врахувалось розкаяння та сприяння слідству.

Мова йтиме про комбінацію з використанням так званих трансферів – спеціальних пристосувань для захисту різноманітних об’єктів шляхом залишення на суб’єкті посягання слідів його злочинних діянь.(тільки щодо підозрюваного)

141. Тактичні прийоми допиту з урахуванням ситуаційних факторів.

Тактичні прийоми допиту залежно від наявності ситуації допиту:

а) ті, що застосовуються в безконфліктних ситуаціях;

б) т/п, що застосовуються в конфліктних ситуаціях.

Типові слідчі ситуації можна поділяти:а) так звані конфліктні з категоричним і некатигоричним протистоянням – коли:допитувана особа повідомляє завідомо неправдиві показання;має місце відмова допитуваного від показань.

б) так звані безконфлікні ситуації:повідомлення достовірних показань допитуваним;виникнення перекручень у показаннях, через помилки у формуванні показань;виникнення суперечностей, недоречностей, невідповідностей у показаннях, внаслідок добросовісного помиляння, чи дії випадкових факторів ( дві останні – так звані помилкові показання);неможливість повідомлення певної інформації, внаслідок забування окремих моментів.

Тактичні прийоми направлені на розпізнання (правдивих і ) неправдивих показань. Це:створення нормальної, невідволікаючої увагу допитуваного обстановки;уточнення й конкретизація непевних, неповних показань, суперечностей;постановка запитань для повторного викладу окремих чи всіх фактів;формування у допитуваного (думки) враження про неможливість і недоцільність повідомляти неправду, замовчувати про певні факти;б) т/п, що мають за мету використання позитивних якостей особи допитуваного щоб спонукати до дачі правдивих показань, зокрема:нейтралізувати негативні якості свідка;використати його позитивні риси;звернення до почуття справедливості, совісті , чесності, добросовісного виконання своїх обов’язків;надання допомоги у боротьбі зі злочинністю тощо;в) т/п використовуючи для викриття допитуваного у брехні:створити на допиті вийнятково робочу обстановку;дотримуватись конкретної поведінки;сформувати у допитуваного переконання про те, що брехати немає сенсу і що будь – який прояв неправди буде викритий, слідчий рішуче налаштований на встановлення істини у справі;застосовувати раптову постановку запитань, які стосуються найважливіших обставин справи;створити у допитуваного думки (враження) про обізнаність слідчого про всі обставини справи і наявність у нього достатніх доказіввідволікти уваги допитуваного від надуманих показань брехні ;використати пред’явлення доказів без роз’яснення їх змісту та відношення (належності) до справи (інформація для роздуму);раптово (неочікувано для свідка) пред’явити найбільш вагомі для доказів або пред’явити їх у певній послідовності продемонструвати відеофільмів, магнітофоні записи тощо.

142. Тактичні прийоми допиту в безконфліктній ситуації.

Безконфліктна ситуація складається в разі: повідомлення достовірних показань допитуваним; виникнення перекручень у показаннях, через помилки у формуванні показань; виникнення суперечностей, недоречностей, невідповідностей у показаннях, внаслідок добросовісного помиляння, чи дії випадкових факторів; неможливість повідомлення певної інформації, внаслідок забування окремих моментів. Тактика допиту за умов безконфліктної ситуації спрямована на підтримання такої ситуації та надання особі допомоги в повному та об’єктивному висвітленні відомих йому обставин справи. Під час допиту особи, в безконфліктній ситуації, яка не може пригадати всі обставини сприйнятої події, або добросовісно помиляється щодо окремих обставин може бути застосована система тактичних прийомів, спрямована на актуалізації забутого у пам’яті, а також пред’явлення доказів. Для актуалізації забутого з використанням феномену асоціативних зв’язків можуть бути застосовані такі тактичні прийоми: постановка нагадуючих запитань, показ доказів, демонстрація іншої матеріалізованої інформації, допит на місці, оголошення показань інших осіб.

В процесі її використання ефективним може стати кожен із зазначених прийомів або їх комплекс залежно від психологічних особливостей допитуваного її своєрідності забутого матеріалу. Мета постановки нагадуючих запитань, очевидно, полягає у нагадуванні обставин, що сприяють збудженню асоціативних зв’язків.

Дані для нагадуючих запитань слідчий одержує з матеріалів кримінальної справи, показань інших осіб, оперативно – розшукових відомостей. Позитивний ефект у пригадуванні забутого має постановка запитань у хронологічній або логічній послідовності про попередні супровідні та наступні за подією злочину обставин (тобто реалізується прийом асоціації суміжності).

Процес пригадування під час застосування показу свідку або обвинуваченому речових або письмових доказів (документів), грунтується не тільки на розумових асоціаціях схожості, контрастності, а й на безпосередніх зорових відчуттях. У процесі показу тих чи інших доказів допитуваний впізнає предмет, сприйнятий раніше, і пригадує обставини, пов’язані з ним.

Тактичним прийомом, який сприяє актуалізації забутого, є демонстрація допитуваному іншої матеріалізованої інформації. Для цього можуть бути успішно використані різні фотознімки, схеми, малюнки, макети, а також такі системи, як “фоторобот”, мальований портрет, альбом з типовими малюнками елементів зовнішності людини, альбом з типовими малюнками елементів зовнішності людини, альбом зразків різних фасонів одягу, кольорові репродукції вантажних і легкових автомобілів тощо. Якщо допитуваний забув будь – яке прізвище, можна запропонувати йому ту чи іншу довідкову книгу (наприклад, телефонну),з тим щоб знайшов це або схоже прізвище (асоціація з схожістю, контрастом та наглядністю).

Отже, суть цього тактичного прийому полягає в демонстрації (показі) допитуваному аналога раніше сприйнятого предмета або окремих його ознак.

Актуалізації забутого може допомогти допит особи на місці. Психологічною підставою його є повторне сприйняття допитуваним обстановки, в якій відбувався злочин. Таке сприйняття збуджує асоціативні зв’язки і стимулює більш повне відтворення обставин, які цікавлять слідчого. Слідча практика свідчить про ефективність використання цього т/прийому. Не варто плутати допит на місці з перевіркою показань на місці. В останньому випадку показання, що були дані раніше перевіряються оглядом місця події з участю раніше допитаної особи, тобто тут показання співставляються з обстановкою.

До названої системи тактичних прийомів належить оголошення показань інших осіб.

143. Тактичні прийоми допиту в конфліктній ситуації, коли допитуваний дає неправдиві показання.

прийоми емоційного впливу,прийоми логічного впливу,тактичною комбінацією(стосовно обвинуваченого).

Тактична допиту недобросовісного свідка полягає: у достовірному встановленні причин і мотивів, що спонукають його давати неправдиві показання із наступним застосуванням відповідних т/прийомів для переборення цих чинників. Зокрема такі:

а) тактичні прийоми направлені на розпізнання (правдивих і ) неправдивих показань. Це:

• створення нормальної, невідволікаючої увагу допитуваного обстановки;

• уточнення й конкретизація непевних, неповних показань, суперечностей;

• постановка запитань для повторного викладу окремих чи всіх фактів;

• формування у допитуваного (думки) враження про неможливість і недоцільність повідомляти неправду, замовчувати про певні факти;

б) т/п, що мають за мету використання позитивних якостей особи допитуваного щоб спонукати до дачі правдивих показань, зокрема:

• нейтралізувати негативні якості свідка;

• використати його позитивні риси;

• звернення до почуття справедливості, совісті , чесності, добросовісного виконання своїх обов’язків;

• надання допомоги у боротьбі зі злочинністю тощо;

в) т/п використовуючи для викриття допитуваного у брехні:

• створити на допиті вийнятково робочу обстановку;

• дотримуватись конкретної поведінки;

• сформувати у допитуваного переконання про те, що брехати немає сенсу і що будь – який прояв неправди буде викритий, слідчий рішуче налаштований на встановлення істини у справі;

• застосовувати раптову постановку запитань, які стосуються найважливіших обставин справи;

• створити у допитуваного думки (враження) про обізнаність слідчого про всі обставини справи і наявність у нього достатніх доказів;

• відволікти уваги допитуваного від надуманих показань брехні ;

• використати пред’явлення доказів без роз’яснення їх змісту та відношення (належності) до справи (інформація для роздуму);

• раптово (неочікувано для свідка) пред’явити найбільш вагомі для доказів або пред’явити їх у певній послідовності продемонструвати відеофільмів, магнітофоні записи тощо.

144. Особливості тактики допиту неповнолітніх.

Тактика допиту неповнолітніх обумовлюється в першу чергу їх віковими психологічними особливостями; незначними життєвим досвідом.

Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Для дітей дошкільної вікової групи (від 3 до 7 років) характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація.

Під час відтворення події, що спостерігалася особою цієї вікової категорії, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (від 7 до 11-12 років) характерна наявність підвищеного навіювання та схильності до фантазії.

Підлітковий вік (від 11 до 14-15 років) – це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку- “почуття дорослості”. Підліткам притаманна імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці риси можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитись у присутності педагога. Присутність педагога на допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов’язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий.

Під час підготовки до проведення допиту, насамперед необхідно визначити, хто саме буде присутнім на допиті неповнолітнього та на більш доцільне місце проведення допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого).

Обстановка проведення допиту повинна сприяти встановленню психологічного контакту з допитуваним.

До виклику на допит н/л необхідно ретельно вивчити наявні дані що характеризують того (рівень розвитку, інтереси та схильності, особливості характеру, схильність до навіювання та фантазування, поведінку вдома та школі тощо побутові умови) та ін.

Треба заздалегідь підготувати запитання, які необхідно з’ясувати у н/л. вони мають бути простими, доступними для розуміння допитуваного. Викоанння такого завдання забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту н/л слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки тощо), продемонструвати знання його потреб та інтересів.

Враховуючи швидку втомлюваність дитини, її нездатність тривалий час бути зосередженою на одному й тому ж об’єкті, слідчий не повинен затягувати допит. Коли ж допит об’єктивно повинен бути тривалим, доцільно робити перерви, під час котрих малолітнім потрібно давати можливість відволіктись, відпочити за грою, заспокоїтись.

Основним засобом викриття неправди в показаннях н/л, в першу чергу малолітніх, виступають такі прийоми емоційного впливу:

• роз’яснення важливості говорити правду;

• демонстрація проінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси та потреби;

• роз’яснення сутності і значення пред’явлених і оголошених матеріалів;

• роз’яснення неправильно занятої позиції, помилкового розуміння “геройства”, “товариськості” та інші.

Ефективним може виявитись і повторний допит неповнолітнього.

Під час допиту неповнолітніх, особливо підозрюваних та обвинувачених, слідчий повинен триматись спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо й наполегливо.

Така манера сприяє встановленню необхідної сприятливої для успішного допиту обстановки, навертає н/л на відверту розмову.

Нервозність слідчого, його зриви, скоріш ніж під час допиту дорослого, призведуть до протистояння з боку допитуваного, він відмовиться давати показання, замкнешся в собі або від переляку або від хвилювання або це призведе до плутанини, а можливо й до самообмови.

Неповнолітньому допитуваному потрібно допомогти у формуванні правдивих показань, а також полегшити перехід від дачі ним неправдивих до правдивих показань. Це досягається встановленням причин неправди та роз’ясненням можливості та необхідності змінити свою позицію як в інтересах слідства, так і для полегшення власної участі.

145. Особливості тактики допиту потерпілих.

Процесуальний порядок допиту свідка та потерпілого визначається ст.ст. 166 – 171 КПК України.

Перед початком допиту слідчий повинен роз’яснити свідку зміст ст. 69 КПК яка передбачає, що особа може відмовитись давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

У протоколі повинна міститись відмітка про роз’яснення вимог ст. 69^-1, 70 КПК та права і обов’язки засвідчена підписом допитуваного свідка. Якщо зазначена вимога не була виконана, показання свідка вважаються такими, що одержані з порушенням вимог закону, і не матимуть значення.

Порядок допиту свідка наступний:

• встановлення особи свідка, що з’явився за викликом;

• роз’яснення йому прав і обов’язків свідка;

• роз’яснення змісту с. 69, 69^-1 , 70 КПК;

• попередження про кримінальну відпоідальність за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК) та відмову від показань (ст. 385 КК);

• встановлення стосунків свідка з іншими учасниками процесу, якщо такі відомі йому;

• пропозиція викласти відомі йому факти, що стосуються обставин справи;

• постановка у необхідних випадках доповнюючих, уточнюючих та контрольних запитань;

• попередження в кінці допиту (в необхідних випадках) про нерозголошення даних попереднього розслідування (ст. 121 КПК + 387 КК).

Допит потерпілого проводиться за правилами допиту свідка. Необхідно врахувати, що давати показання – це право, а не обов’язок потерпілого. Тому потерпілий, який погодився давати показання попереджується тільки про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК.

Під час проведення допиту потерпілого слідчий може застосовувати такі ж тактичні прийоми, як і під час допиту свідка.

Тактичні особливості допиту потерпілого обумовлються його процесуальним становищем та психічним станом у момент сприйняття подій, що мали місце.

Оскільки потерпілий володіє більшою інформацією про обставини справи, ніж інші учасники (за виключенням обвинуваченого), розслідування справи дуже часто розпочинається саме з допиту потерпілого.

Потерпілий може озвучувати свої припущення та версії і аргументувати їх.

Оцінюючи показання потерпілого та обираючи тактичні прийоми його допиту необхідно врахувати його психічний стан у момент сприйняття події.

Переляк, хвилювання, страх та фізичні страждання можуть сприяти спотвореному сприйняттю обставин події та перешкоджати правильному викладу фактів на допиті.

У таких випадках рекомендується відкласти допит потерпілого з метою його заспокоєння та зняття емоційної напруги.

У справах про статеві злочини потерпілі іноді ухиляються від дачі показань, або дають їх у неповному обсязі внаслідок небажання компроментувати себе або з почуття сором’язливості. У цих випадках буде доцільним роз’яснити, що справа буде розглядатись у закритому судовому засіданні, або запропонувати власноручно записати показання в протоколі.

146. Тактика допиту підозрюваного в безконфліктній ситуації.

Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у постанові про притягнення особи як обвинуваченого.

Обвинувачений не зобов’язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний порядок проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховання істини у справі.

Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначено ст. ст. 143 - 146 КПК.

Тактичні прийоми допиту мають свої особливості.

1. Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого.

Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю не досліджені або не перевірені, чи є сумніви для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату.

Коли у справі є кілька обвинувачених, а важливе значення має правильне визначення слідчим питання щодо черговості їх допиту, слідчий повинен врахувати:

• яку роль відіграв той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності;

• яке покарання загрожує йому за вчинений злочин;

• у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваченими;

• які докази його винності;

• його особисті якості тощо.

Допит обвинуваченого (початковий і основний) починається із запитання слідчого: чи визнає допитуваний свою вину.

Тактика проведення допиту обвинуваченого визначається ставленням обвинуваченого до пред’явленого йому обвинувачення і до провадження кримінальної справи в цілому. Можливі такі типові ситуації:

а) обвинувачений визнає себе винним повністю;

б) обвинувачений визнає себе винним частково;

в) обвинувачений не визнає себе винним і дає неправдиві показання;

г) обвинувачений не визнає себе винним і не бажає давати показання;

д) обвинувачений визнає себе винним, але відмовляється від дачі показань.

За ситуації коли обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи – завдання слідчого полягає у перевірці щирості такого зізнання шляхом деталізації його показань або проведенням додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання через його добросовісне помиляння не відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шляхом:

• деталізації показань обвинуваченого;

• встановленням з’ясування обставин, про які може знати тільки та особа, яка вчинила злочин;

• проведення повторного допиту із зміною порядку послідовності встановлення обставин, щодо яких обвинувачений вже допитувався;

• якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або обставини події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.

147. Тактичні прийоми допиту свідка за умов конфліктної ситуації.

Під час допиту у конфліктній ситуації – коли свідок є недобдросовісним і не бажає повідомляти правду.

До ознак, що свідчать про неправдивість показань можна віднести:

• наявні протиріччя між інформацією у показаннях і відомостями з тих самих питань, які містяться в інших джерелах;

• повідомлення однією й тією ж особою різних показань щодо одних і тих самих обставин тощо;

• нечіткість, неконкретність відомостей, що містяться в показаннях за умови відсутності суб’єктивних та об’єктивних факторів, що могли негативно впливати на формування свідоцьких показань;

• співпадіння у навіть незначних подробицях показань декількох осіб щодо одних і тих самих обставин тощо;

• обмовки, неконтрольовані висказування, що вказують на обізнаність допитуваного про обставини, про які з його слів йому нічого не відомо;

• наявність в показаннях фраз, виразів, слів, які не відповідають рівню розвитку допитуваного;

• вперте підкреслювання своєї порядності та нарочито демонстрації щодо процесу з’ясування своєї обставин події й виявлення винних;

• очевидні ухилення від відповіді на прямі запитання та ін.

Типовими мотивами неправдивості показань свідка (потерпілого):

• страх перед можливою помстою з боку злочинців або їх прибічників;

• прохання, умовляння, підкуп, шантаж чи інший вплив з боку цих осіб;

• намагання приховати свою власну не дуже привабливу поведінку під час перебігу розслідування події тощо;

• намагання допомогти злочинцю внаслідок родинних, товариських, інтимних чи інших стосунків;

• бажання (потерпілого) приховати наявність та джерело набуття викраденого у нього майна та цінностей;

• скептичне відношення до можливостей правоохоронних органів щодо розкриття злочину й намір уникнути обтяжливої участі у доволі тривалому кримінальному судочинстві у справі;

• негативне відношення до правоохоронних органів в цілому, і міліції, зокрема тощо;

• намір самому розквитатися зі злочинцем.

Тактична допиту недобросовісного свідка полягає: у достовірному встановленні причин і мотивів, що спонукають його давати неправдиві показання із наступним застосуванням відповідних т/прийомів для переборення цих чинників. Зокрема такі:

а) тактичні прийоми направлені на розпізнання (правдивих і ) неправдивих показань. Це:

• створення нормальної, невідволікаючої увагу допитуваного обстановки;

• уточнення й конкретизація непевних, неповних показань, суперечностей;

• постановка запитань для повторного викладу окремих чи всіх фактів;

• формування у допитуваного (думки) враження про неможливість і недоцільність повідомляти неправду, замовчувати про певні факти;

б) т/п, що мають за мету використання позитивних якостей особи допитуваного щоб спонукати до дачі правдивих показань, зокрема:

• нейтралізувати негативні якості свідка;

• використати його позитивні риси;

• звернення до почуття справедливості, совісті , чесності, добросовісного виконання своїх обов’язків;

• надання допомоги у боротьбі зі злочинністю тощо;

в) т/п використовуючи для викриття допитуваного у брехні:

• створити на допиті вийнятково робочу обстановку;

• дотримуватись конкретної поведінки;

• сформувати у допитуваного переконання про те, що брехати немає сенсу і що будь – який прояв неправди буде викритий, слідчий рішуче налаштований на встановлення істини у справі;

• застосовувати раптову постановку запитань, які стосуються найважливіших обставин справи;

• створити у допитуваного думки (враження) про обізнаність слідчого про всі обставини справи і наявність у нього достатніх доказів;

• відволікти уваги допитуваного від надуманих показань брехні ;

• використати пред’явлення доказів без роз’яснення їх змісту та відношення (належності) до справи (інформація для роздуму);

• раптово (неочікувано для свідка) пред’явити найбільш вагомі для доказів або пред’явити їх у певній послідовності продемонструвати відеофільмів, магнітофоні записи тощо.

У процесі допиту свідка як і будь – кого іншого, необхідно спостерігати за поведінкою допитуваного та його психо –фізіологічними реакціями.

Таке спостереження дає змогу слідчому реєструвати стан свідка орієнтуючи функцію на потребу опрацювання результатів такого спостереження з тим, щоб дати оцінку показань особи: чи вони правдиві чи ні тощо. Є сенс більш подробно зупинитись на цих питаннях, але це в кінці лекції, після з’ясування основних питань теми допиту у кримінальному судочинстві.

148. Тактичні прийоми допиту підозрюваного в ситуації, коли він відмовляється давати показання.

Закон не зобов’язує обвинуваченого давати показання, як і не забороняє йому давати неправдиві показання. Цим законодавець, як видається, покладає на слідчого обов’язок встановити істину незалежно від показань та поведінки і позиції обвинуваченого, з урахуванням ймовірності неправдивих показань з його боку, а можливо й самообмови.

Але слідчий повинен завжди пам’ятати, що обвинувачений, зазвичай, як будь – хто інший краще знає про обставини підготовки, вчинення та приховання злочину, його мотиви та мету.

Містима в показаннях обвинуваченого інформація – докази можуть виявитися дуже важливими, а отже їх відсутність лише негативно відобразиться на повноті розслідування (достатності).

Окрім цього, отримання нових і повних показань від обвинуваченого, суттєво прискорить розслідування, оскільки з них слідчий дізнається про існування інших джерел доказів.

Все це обумовлює завдання не тільки викрити обвинуваченого у неправді, коли той обрав такий спосіб протидії слідству, але й перебороти відмову від дачі показань.

Тактичними прийомами переборення відмови від дачі обвинуваченим показань виступають:

• переконання обвинуваченого в неправильності обраної ним позиції;

• повідомлення обвинуваченому про те, що його співучасники на відміну від нього вже дають показання, в тому числі і такі, що викривають його у злочині;

• використання протиріч між інтересами співучасників;

Для того щоб переконати обвинуваченого в неправильності обраної ним позиції, слідчий повинен роз’яснити йому, до яких негативних наслідків призведе його відмова:

• затримка з розслідуванням;

• створення перешкод щодо встановлення ступеня вини співучасників;

• ускладнення із встановленням справжніх обставин справи, в тому числі таких, що пом’якшують вину обвинуваченого або навіть виключають її.

Повідомляючи обвинуваченому про те, що співучасники його викривають, не потрібно знайомити його із змістомтаких показань (до дачі ним показань особисто).

Окрім цього обвинувачений може змінити свої показання та позиції навіть із остраху запізнитись з визнанням своєї вини, якщо слідчого вдається у цьому переконати, з тим, щоб саме йому врахувалось розкаяння та сприяння слідству.

149. Тактика допиту обвинуваченого, який дає неправдиві показання.