2. Діагностувати сучасний стан військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби та визначити в ньому тенденції та основні проблеми.

3. Теоретично обґрунтувати концептуальні засади військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби з урахуванням сучасних підходів філософської, педагогічної та психологічної наук до проблем виховання в українському суспільстві.

4. Обґрунтувати систему військово-патріотичного виховання воїнів і визначити зміст її складових.

5. Визначити педагогічні умови ефективного проведення військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби.

6. Експериментально перевірити ефективність функціонування розробленої системи військово-патріотичного виховання особового складу.

7. Розробити науково-методичні рекомендації командирам (начальникам) й офіцерам органів з гуманітарних питань щодо організації та проведення військово-патріотичного виховання військовослужбовців.

Методологічну основу дослідження становлять: філософські положення про теорію наукового пізнання, історичний підхід до аналізу педагогічних явищ, системний підхід як різнобічний і багатоваріантний спосіб аналізу досліджуваних проблем; положення про патріотизм як визначальну громадянську цінність у структурі національної свідомості та самосвідомості особистості, як найважливіше утворення і консолідуючий чинник у суспільній свідомості громадян; положення про патріотичне виховання як пріоритетний напрям виховання громадян, у тому числі військовослужбовців Збройних Сил України, як важливу складову громадянського виховання та свідомості; положення про специфіку людської діяльності, її детермінованість об’єктивними та суб’єктивними чинниками; положення про особистість як активного суб’єкта діяльності й розвитку; особистісно орієнтований підхід у вихованні; ідеї та настанови, висвітлені у державних нормативних документах України з проблем виховання, у тому числі й військового (законодавчі акти України з питань оборони та національної безпеки, Національна доктрина розвитку освіти, Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, Концепція гуманітарного та соціального розвитку у Збройних Силах України, Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року тощо).

Теоретичну основу дослідження становлять: погляд на людину як на суб’єкт її життєдіяльності (К.О. Абульханова-Славська, І.Д. Бех, Г.І. Щукіна та ін.); системно-структурний підхід до аналізу педагогічних явищ (П.К. Анохін, С.У. Гончаренко, Т.А. Ільїна, Ф.П. Корольов та ін.); положення про активність суб’єкта у процесі виховання й самовиховання (О.В. Киричук, В.Ф. Орлов, В.В. Ягупов та ін.), гуманізацію та демократизацію виховання (Г.О. Балл, І.Д. Бех, А.М. Бойко, І.А. Зязюн, Н.Г. Ничкало, Г.Г. Філіпчук, В.В. Ягупов та ін.); творчу взаємодію суб’єктів навчально-виховного процесу (Ш.О. Амонашвілі, Ю.К. Бабанський, О.М. Леонтьєв, В.В. Рибалка, С.О. Сисоєва та ін.); теоретичні та методичні засади виховання військовослужбовців, основи формування системи військового виховання в Україні взагалі та ВПВ, зокрема (І.В. Колодій, Ю.С. Красильник, Макаров Р.М., В.С. Маслов, Нещадим М.І., Г.Д. Темко, М.І. Томчук, В.В. Шевченко, В.В. Ягупов та ін.); сучасні концепції виховання тощо.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс методів теоретичного, емпіричного та експериментального дослідження.

Теоретичні: аналіз теоретичних джерел з проблем теорії та методики патріотичного, військового й військово-патріотичного виховання; абстрагування та ідеалізація; класифікація та систематизація теоретичних і експериментальних даних; теоретичне моделювання виховного процесу; індукція та дедукція; порівняльний аналіз;

Емпіричні: вивчення та оцінювання сучасного стану військово-патріотичного виховання у Збройних Силах України; спостереження; бесіди; анкетування; експертна оцінка; узагальнення педагогічного досвіду; узагальнення незалежних характеристик; метод самооцінки; вивчення результатів виховної діяльності.

Експериментальні: констатуючий і формуючий експерименти.

У дослідженні використані також методи комп’ютерної статистичної обробки отриманих даних.

Дослідження проводилось у три етапи.

Перший етап (1998-2000) – вивчення філософської, історичної, психологічної та педагогічної літератури з проблеми дослідження; аналіз досвіду виховання військовослужбовців; формулювання гіпотези, визначення завдань, обґрунтування методики дослідження та добір його методів й методик; усвідомлення теорії та методики ВПВ військовослужбовців як духовного, соціально-педагогічного і наукового явища.

Другий етап (2001-2003) – аналіз існуючої практики організації та проведення ВПВ особового складу ЗС України; визначення концептуальної основи ВПВ, обґрунтування його системи та визначення педагогічних умов її ефективного функціонування; проведення формуючого експерименту.

Третій етап (2004) – систематизація й узагальнення результатів, отриманих у процесі теоретичного аналізу та експериментальної роботи; формулювання загальних висновків дослідження; розробка науково-методичних рекомендацій військовим педагогам щодо оптимізації ВПВ у ЗС України.

Експериментальна база дослідження. Дослідна робота здійснена у військових частинах А0799, А0324, А2370, А1416, А0548, А0519, А2185, А4489, А1554, А1836, А3653 протягом 2001-2004 років. Дослідженням були охоплені військові частини всіх оперативних командувань, які розташовані на територіях Київської, Чернівецької областей і Автономної Республіки Крим. Ці частини входять до складу Військ Повітряної оборони, Сухопутних військ, Військово-Морських Сил ЗС України. У дослідженні брали участь 600 військовослужбовців строкової служби і 113 офіцерів в якості експертів.

Наукова новизна дослідження полягає у збагаченні теорії та методики військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України, визначенні його стану, тенденцій розвитку, проблем та шляхів їх вирішення у сучасний період.

Вперше здійснено аналіз теоретико-методичних основ військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби, обґрунтовано його систему та визначено педагогічні умови її ефективного функціонування.

Удосконалено класифікацію принципів, методів і форм військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби у Збройних Силах України.

Дістали подальшого розвитку основні складові військово-патріотичного виховання воїнів.

Теоретичне значення дослідження полягає у систематизації та поглибленні теоретичних основ військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби; обґрунтуванні сучасного змісту поняття “військово-патріотичного виховання” та його співвідношення з поняттям “патріотичне виховання”, визначенні основних складових системи військово-патріотичного виховання й педагогічних умов її ефективного функціонування.

Практичне значення дослідження полягає у розробці рекомендацій командирам й офіцерам органів з гуманітарних питань щодо організації та проведення військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби та його програми; методики оцінювання патріотичної вихованості воїнів і конкретній реалізації розроблених положень дисертації у виховній практиці військових педагогів.

Вірогідність отриманих результатів дослідження забезпечувалася теоретичною обґрунтованістю його вихідних положень, послідовною реалізацією системного та особистісного підходів; використанням комплексу методів дослідження, адекватних його об’єкту, предмету, меті й завданням; репрезентативністю вибірки; поєднанням кількісного та якісного аналізу одержаних результатів, обробленням дослідницьких даних за допомогою методів математичної статистики; практичною реалізацією основних положень дисертації у процесі ВПВ особового складу військових частин, де проводився формуючий експеримент, та позитивними наслідками їх впровадження.

На захист виносяться:

система військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України;

педагогічні умови ефективного функціонування системи військово-патріотичного виховання військовослужбовців строкової служби.

Впровадження результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження впроваджені у ВПП одинадцяти військових частин: А0799 (акт реалізації №641 від 20.11.2002), А0324 (акт реалізації №698 від 28.05.2003), А2370 (акт реалізації №314 від 15.04.2003), А1416 (акт реалізації №246 від 28.02.2003), А0548 (акт реалізації №171 від 15.05.2002), А0519 (акт реалізації №191 від 16.05.2002), А2185 (акт реалізації №212 від 29.08.2002), А4489 (акти реалізації №№52/1, 52/2 від 9.09.2002), А1554 (акт реалізації №78/1 від 6.09.2002), А1836 (акт реалізації №101 від 12.09.2002), А3653 (акт реалізації №201/1 від 18.09.2002).

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження висвітлювалися у доповідях і виступах на двох міжнародних і трьох всеукраїнських науково-практичних конференціях.

Основні результати дослідження відображено у 12 одноосібних публікаціях, 6 з яких опубліковано у провідних наукових фахових журналах і збірниках наукових праць, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів і загальних висновків, списку використаних джерел (332 найменування) і додатків. Загальний обсяг дисертації 255 сторінок, з яких 200 основна частина, 21 додаток на 25 с. Дисертація містить 1 рисунок і 8 таблиць.