Приклад:

Фонд робочого часу складає 164 години на місяць, облікова чисельність – 65 осіб

15 осіб — відпрацювали по 100 год (15 ∙100 = 1500 год);

40 осіб — відпрацювали по 150 год (40 ∙ 150 = 6000 год);

10 осіб — відпрацювали по 80 год (10 ∙ 80 = 800 год).

Всього відпрацьовано 8300 годин.

особа

–середньооблікова численість в еквіваленті повної зайнятості.

Підвищення ефективності роботи персоналу залежить від правильного добору та просування персоналу, підготовки, перепідготовки та безперервного навчання, стабільності і гнучкості складу робітників, вдосконалення системи матеріальної та моральної оцінки праці, тобто мотивації та стимулювання праці. З’ясовано, що ефективно працюють ті, хто має високу професійну кваліфікацію і здатність до подальшого навчання, має досвід спілкування і готовність до співробітництва.

Навчання робітників може відбуватися безпосередньо на підприємстві, або в професійно-технічних закладах.

Навчання керівників, спеціалістів і службовців відбуваються у відповідних учбових закладах.

Найм робітників у ринкових умовах здійснюється з біржі праці (центрів зайнятості), з учбових закладів, з інших підприємств, де відбувалося скорочення персоналу, на основі трудового договору, або контракту.

2. Продуктивність праці: економічна суть, показники та методи вимірювання продуктивності праці, чинники та шляхи підвищення продуктивності праці

Ефективність використання трудових ресурсів на підприємстві визначається продуктивністю праці.

Продуктивність праці — це результативність процесу праці.

Рівень продуктивності праці вимірюється в загальному вигляді двома основними показниками:

• виробітком ,

• трудомісткістю ,

де а — це обсяг виробленої продукції в натуральному або вартісному вираженні;

Д — це витрати живого труда на виробництво продукції, тобто кількість робітників або відпрацьованих людино-годин (людино-днів).

Залежно від того, в яких одиницях вимірюється обсяг виробленої продукції, методи вимірювання продуктивності праці підрозділяються на:

• натуральний;

• вартісний;

• трудовий.

В харчових галузях найчастіше використовується натуральний і вартісний методи вимірювання продуктивності праці.

Продуктивність праці (ПТ) при використанні натурального методу її вимірювання розраховується шляхом ділення обсягів продукції в натуральному вираженні (ОП_(Т)) за певний період на середньооблікову чисельність штатного персоналу підприємства (Ч_ПВП).

.

Різновидом натурального методу є умовно-натуральний метод, при якому обсяги виробництва вимірюються в умовно-натуральних одиницях. В цьому випадку витрати праці на виробництво певного продукта приймаються як еталонні з коефіцієнтом 1, вся інша продукція перераховується в еталонний продукт за допомогою переводних коефіцієнтів, які враховують різницю в трудовитратах на випуск продуції.

Трудовий метод вимірювання продуктивності праці характеризує трудомісткість виготовлення продукції, рівень витрат праці (люд.-годин, люд.-днів) на виробництво одиниці продукції. Недолік цього методу в тому, що деякі види робіт не можна нормувати.

При вартісному методі вимірювання розрахунок продуктивності праці відбувається шляхом ділення обсягів виробництва у вартісному вигляді (ТП) на середньооблікову чисельність ПВП.

.

Цей метод дозволяє зв’язати продуктивність праці з обсягами продукції, врахувати сортність, асортимент, якість продукції.

Додатковий обсяг виробленої продукції (ΔТП), отриманий за рахунок зміни продуктивності праці, можна розрахувати за формулою

.

Додатковий обсяг виробленої продукції (ΔТП), отриманий за рахунок зміни чисельності промислово-виробничого персоналу, можна розрахувати за формулою

,

де ПТ_зв, ПТ_баз — продуктивність праці у звітному та базовому роках відповідно;

Ч_зв, Ч_баз — чисельність промислово-виробничого персоналу у звітному та базовому роках відповідно.

Резерви росту продуктивності праці — це не використані можливості економії витрат живого і уречевленого труда.

Внутрішньовиробничі резерви обумовлені удосконаленням і найбільш ефективним використанням техніки і робочої сили, скороченням робочого часу, економією сировини і матеріалів, раціональним використанням обладнання. До них можна віднести: резерви зниження трудомісткості, резерви покращення і використання робочого часу, удосконалення структури кадрів, резерви економії предметів і засобів праці.

Класифікація резервів підвищення продуктивності праці:

— підвищення технічного рівня виробництва:

- механізація і автоматизація виробництва;

- введення нових видів обладнання;

- введення нових технологічних процесів;

- покращення конструктивних властивостей виробів;

- підвищення якості сировини і нових конструктивних матеріалів.

— покращення організації виробництва і праці:

- підвищення норм і зон обслуговування;

- зменшення кількості робітників, невиконуючих норми;

- спрощення структури управління;

- механізація обчислювальних і облікових робіт;

- зміна робочого періоду;

- підвищення рівня спеціалізації виробництва

— зміна зовнішніх природних умов:

- зміна вмісту корисних речовин.

— структурні зміни у виробництві:

- зміна питомої ваги окремих видів продукції;

- зміна трудомісткості виробничої програми;

- зміна частки купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

- зміна питомої ваги нової продукції.

Запитання до самоконтролю:

1. Сутність понять “трудові ресурси”, “персонал підприємства”, склад та структура виробничого персоналу підприємств, види обліку чисельності персоналу.

2. Продуктивність праці: поняття, економічний зміст, методи вимірювання та їх переваги і недоліки, система показників вимірювання продуктивності праці.

3. Вплив продуктивнолсті праці на ефективність господарсько-фінансової діяльності підприємства, чинники та резерви, що сприяють росту продуктивності праці.