5. Поняття безробіття, його вимірювання та форми

Безробіття — одна з найважливіших проблем національної економіки, що свідчить про її нестабільність, порушення макроекономічної рівноваги. Уперше безробіття ви­никло в Англії у XIX ст., але не було масовим і проявлялося в період економічних криз перевиробництва. У ХХст. безробіття охопило економіку всіх країн і набуло хронічного характеру, тобто стало фактично не викорененим.

Безробіття — це вимушена незайнятість, в основі якої лежить порушення рівноваги між попитом і пропозицією на ринку праці.

За визначенням Міжнародної організації праці, безробітний — це та людина, яка хоче працювати, може працювати, але не має робочого місця.

Для визначення безробіття все населення країни поділяють на дві частини:

непрацездатне населення (економічно неактивне) — це громадяни, які не входять до складу робочої сили, — учні, студенти стаціонару навчальних закладів, пенсіонери, ті, хто живе на спадщину, ті, хто припинив шукати роботу, та ін.;

Безробіття — це вимушена незайнятість, яка виникає внаслідок постійного порушення рівноваги між попитом і пропозицією на ринку праці

• працездатне населення (економічно активне) — громадяни, які пропонують свою робочу силу для виробництва товарів і послуг. їх своєю чергою поділяють на:

  • зайняте населення — люди працездатного віку (понад 16 років), які мають роботу, у тому числі й ті, які працюють неповний робочий день;

  • безробітне населення — особи працездатного віку, які не мають робочого місця й активно займаються його пошуком. У різних країнах критерії належності до безробітних різні (наприклад, можуть включати вимогу проживання на території держави певний час). В Україні безробітним вважають особу, яка зареєстрована у службі зайнятості.

Виміряти безробіття можна за допомогою двох показників:

1. абсолютна величина безробітних — кількість офіційно зареєстрованих безробітних;

2. відносна величина безробітних — це показник рівня безробіття:

Рівень безробіття = * 100%

В економічній теорії вирізняють три основні види безробіття:

• Фрикційне — виникає внаслідок тимчасових ускладнень з працевлаштуванням і може бути пов'язане з пошуком кращого місця роботи, переїздом у інший регі­он, зміною професії, підвищенням кваліфікації, народженням дітей у жінок, закін­ченням вищого навчального закладу, сезонною втратою роботи, звільненням, по­шуком роботи вперше та ін. Фрикційне безробіття є добровільним та існує завж­ди. Воно навіть вважається потрібним і бажаним, тому що багато хто переходить із роботи з низькою заробітною платою на роботу з вищим заробітком і більш продуктивну. Таким чином, фрикційне безробіття сприяє раціональному розпо­ділу ресурсів, підвищенню доходів і зростанню національного продукту.

• Структурне виникає через невідповідність попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці, джерелом якого може бути регіональне переміщення виробництва та зміна структури галузей в економіці. У першому випадку під впливом постійного географічного переміщення робочої сили в одних регіонах виникає надлишок вільних робочих місць, а в інших — їх нестача. У другому випадку безробіття спри­чиняє зміни у технології виробництва. НТП призводить до занепаду деяких галу­зей і появи нових. Через це попит на старі професії зменшується або зовсім зни­кає, а на нові — стрімко зростає. Проте на ці зміни робоча сила не в змозі відреагувати швидко: потрібен час для освоєння нових професій і перекваліфікації. У цей період і виникає структурне безробіття.

• Циклічне безробіття зумовлено економічним спадом, за якого попит на робочу силу виявляється надзвичайно низьким внаслідок скорочення виробництва.

Фрикційне та структурне безробіття багато в чому схожі, тому що існують в економіці завжди, вони відрізняються тільки тривалістю (фрикційне є короткочасним). Внаслідок їхньої схожості економісти об'єднують ці два види в один і називають його природним рівнем безробіття (неминучим). Якщо в економіці існує природний рівень безробіття, то вважається, що ринки товарів і праці збалансовані, У сучасній економіці неможливо обійтися без безробіття, проте всі країни прагнуть досягти його мінімального рівня, який і є природним рівнем. У цьому разі кажуть, що економіка перебуває в стані повної зайнятості, тобто працює на максимальну потужність. Якщо ж фактичний рівень безробіття виявляється вищим за природний, це свідчить про порушення рівно­ваги і, можливо, про загрозу циклічного безробіття.

Оптимальне значення природного безробіття у світі становить 6%. Проте ця цифра не є постійною, а змінюється під впливом різних факторів розвитку суспільства. Так, за часів Другої світової війни він впав до 2%, тому що потреби військового часу при­звели до майже необмеженого попиту на робочу силу. У 60-і роки стандартом вважа­лися 3—4%, а нині деякі економісти називають прийнятним навіть рівень 8—10%.

Причини підвищення стандарту природного безробіття:

• зміни у демографічній структурі робочої сили, а саме: зростання питомої ваги жінок і молоді, серед яких зазвичай спостерігається високе безробіття;

• розповсюдження методів державної політики зайнятості та надання тимчасової допомоги безробітним, внаслідок чого вони не поспішають влаштовуватися на будь-яку роботу, а повільно шукають більш вигідну роботу з кращими умовами;

• прискорення структурних змін в економіці під впливом НТП, що сприяє стрімкому занепаду старих і появі нових галузей.

Крім таких видів безробіття, існують також і інші його форми:

• приховане — характеризується неповним робочим днем і неефективним вико­ристанням робочої сили, коли частина працівників займає робочі місця та отри­мує заробітну плату, але не робить суттєвого внеску у виробничий процес;

• застійне — відсутність у людини роботи впродовж тривалого періоду часу (більше 2—3 місяців);

• технологічне — пов'язане із впровадженням нових засобів праці, які заміняють робочу силу;

• сезонне — охоплює галузі з сезонним характером виробництва;

• молодіжне та ін.

Причини появи безробіття в сучасній економіці

Економісти пропонують різні підходи до пояснення джерел безробіття. Найпоширенішими є такі.

Недостатність сукупного попиту. Безробіття зумовлене недостатністю сукупного попиту. Недостатній попит з'являється на фазі економічної кризи циклу та викликає складності з реалізацією продукції, внаслідок яких відбувається масове закриття підприємств і скорочується попит на робочу силу. Прихильники цієї позиції пропонують використовувати засоби стимулювання попиту, які б увідповіднили пропозиції, як-от: державна допомога безробітним, малозабезпеченим, зниження податків на доходи та ін.

Негнучкість трудового ресурсу. Автори цього підходу виходять з того, що ринок праці — явище динамічне, на ньому відбуваються постійні зміни у попиті на робочу силу, але вона за своєю природою є такою, що не в змозі швидко реагувати на ці зміни. Людям потрібен час, щоб перекваліфікуватися, переїхати у регіон з вищим попитом на робочу силу, знайти більш оплачувану роботу та ін. Щоб позбутися такого безробіття, потрібно постійно вивчати ринок праці, інформувати населення про його стан і тенденції, удосконалювати систему освіти та ін.

Нееластичність заробітної плати. Вважається, що безробіття спричинює негнучка заробітна плата, яка не реагує на зміни у по­питі та пропозиції на ринку праці. Згідно з за­коном попиту та пропозиції на ринку вільної конкуренції саме коливання заробітної плати повинно врівноважувати попит і пропозицію (рис. 17.1), проте на практиці так не відбувається. Навпаки, заробітна плата постійно зростає щодо рівноважного рівня і внаслідок цього виникає надлишок пропозиції, або безробіття. Цьому сприяють два фактори:

• законодавство про мінімальний рівень заробітної плати, який постійно підви­щується;

• діяльність профспілок з підвищення заробітної плати.

Ці фактори фіксують певний рівень заробітної плати, нижче якого вона не може зни­зитися (W₁ на рис.17.1), і це породжує постійне безробіття.

Зростання технічної озброєності праці. Ця причина була висловлена К.Марксом і ґрунтується на "законі капіталістичного нагромадження", згідно з яким зростання ба­гатства капіталістів супроводжується погіршенням стану робочого класу, і зокрема, призводить до безробіття. К.Маркс доводив, що капіталістичним відносинам властивий постійний процес накопичення та зростання технічної озброєності виробництва і, як наслідок, зменшення ролі робочої сили. У сучасному трактуванні ідеї К.Маркса звучать так: НТП витісняє живу робочу силу та призводить до підвищення безробіття.

Зовсім іншими є особливості та причини безробіття у плановій економіці та в пе­рехідній.

Наприклад, у плановій економіці СРСР (у т. ч. й України) формального безробіття не було. Водночас існувало примусове працевлаштування під гаслом "боротьба з дармоїдством". У підсумку на підприємствах склалася така система "надзайнятості", або прихованого безробіття, за якої надлишки робочої сили сягали 15%.

З переходом до принципів ринкової економіки закрилася більша частина держав­них підприємств, що спричинило стрімке зростання числа безробітних. Безробіття в Україні — це не тільки безробіття робітників, а й спеціалістів, службовців, осіб з вищою освітою, молоді. Його поглибленню сприяли такі процеси, як скорочення армії, демографічна криза, широкомасштабна конверсія.

За офіційними даними, в Україні рівень безробіття становить не більше 4%, за оцін­ками експертів — не менше 20%. Процес зниження рівня безробіття відбувається дуже повільно через низький темп структурної перебудови економіки, неефективний про­цес приватизації, недостатність розвитку малого бізнесу, який здатен швидко створювати робочі місця.

Соціально-економічні наслідки безробіття та політика зайнятості

Сучасне безробіття в розвинених країнах має низку особливостей:

• воно породжується структурною перебудовою економіки;

• збільшується частка безробітних серед молоді;

• зростає число вільних робочих місць, які потребують високої кваліфікації;

• підвищується частка безробіття серед працівників розумової праці та ін.

Безробіття щороку стає дедалі серйознішою проблемою для суспільства, тому що призводить до незворотних соціально-економічних наслідків:

• погіршується якість життя населення;

• поглиблюється проблема недовикористання людського потенціалу;

• збільшуються витрати індивіда та суспільства на зміну професіонального статусу або підвищення продуктивності праці;

• психологічні наслідки (депресія, занепад моральних підвалин, наркоманія, самогубства);

• політичні наслідки (соціальні революції);

• знижується рівень задоволення потреб;

• зменшується випуск виробництва.

З економічного погляду найважливішим негативним наслідком безробіття є недовипущена продукція. Через безробіття суспільство втрачає продукцію, і це явище називається відставанням ВВП. Воно зображено на рис. 17.2 і означає, що фактичний рівень ВВП є меншим за потенційний (максимально можливий за умов повної зайня­тості). Іншими словами, потенційний ВВП — це ВВП за умов природного безробіття, а фактичний — за умов циклічного безробіття.

Наприклад, підраховано, що за умов природного рівня безробіття (6%) країна спроможна забезпечувати ВВП = 50 млрд ум. од. У поточному році рівень безробіття сягнув 8%, а ВВП становив 45 млрд ум. од. Це означає, що з'явилося циклічне безробіття 2%, яке призвело до відставання ВВП на 5 млрд ум. од.

Відомий американський економіст Артур Оукен дійшов висновку, що величина відставання ВВП у певній пропорції залежить від зміни рівня безробіття.

Він сформулював закон, який назвали законом Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то відставання ВВП становитиме 2,5%.

Закон Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то відставання ВВП становитиме 2,5%

Для запобігання небажаних наслідків безробіття держава здійснює політику зайнятості такими засобами:

• дострокове звільнення на пенсію працівників державних підприємств (за 2—3 роки до пенсійного віку);

• створення робочих місць через організацію громадських робіт у сфері інфраструктури (будівництво доріг), особливо для хронічних безробітних і молоді;

• обмеження імміграції (в'їзду в країну) та стимулювання повернення на батьківщину іноземних робітників;

• формування фондів страхування з безробіття;

• виплати допомоги з безробіття;

• організація бірж праці та курсів перепідготовки кадрів;

• запровадження пільг безробітним в оплаті житлових послуг, проїзду в громад­ському транспорті;

• формування соціальних програм щодо працевлаштування молоді, жінок, пенсіо­нерів та ін.;

• податкове стимулювання створення нових робочих місць;

• поліпшення інформованості населення про можливості зайнятості;

• удосконалення професійної підготовки з дефіцитних спеціальностей.