konf_mat_tez_2015

251

РОЛЬ МОРФОГЕНЕЗУ ГЕРМІНОГЕННИХ ПУХЛИН ЯЄЧКА, ПУХЛИННИХ МАРКЕРІВ І КЛІНІЧНИХ СИМПТОМІВ У

ПЕРІОПЕРАЦІЙНІЙ ТАКТИЦІ Кузнєцов Д. О.

Одеський національный медичний університет, Одеса, Україна

Пухлини яєчка зустрічаються у 3-4 осіб на 100 тис. чоловічого населення і займають одне з перших місць серед смертності від злоякісних новоутворень у віковій групі від 20 до 35 років. Проблема лікування хворих з пухлинами яєчка пов'язана з високою агресивністю в перебігу пухлин несеміномної будови, раннім метастазуванням, резистентністю несеміномних пухлин до телегаматерапії та хіміотерапії, пізньою діагностикою, тому ранній діагностичний алгоритм - предиктор виживання хворих.

Мета дослідження – вивчення ролі специфічних сироваткових пухлинних маркерів і патологічних змін з боку яєчка в оцінці клінічного перебігу та ранньої діагностики раку яєчка.

Матеріали та методи. У дослідження включені 15 хворих зі злоякісним новоутворенням яєчка на різних стадіях. До цієї групи увійшли чоловіки у віці від 25 до 39 років.

Обговорення та висновки. Морфологічний аналіз різних типів герміногенних пухлин яєчка дозволив виявити їх взаємозв'язок зі специфічними сироватковими пухлинними маркерами, а також оцінити ступінь їх кореляції в залежності від стадії пухлинного процесу. У ході дослідження були виділені 4 найбільш специфічні пухлинні маркери: альфа-фетопротеїн, хоріонічний гонадотропін, лактатдегідрогеназа і нейроспецифічна енолаза. Дані про морофогенез пухлини, діагностична цінність пухлинних маркерів і оцінка клінічної симпотматики досліджуваних хворих дозволили оцінити прогноз перебігу злоякісного процесу і ступінь агресивності пухлинного росту герміногенних пухлин залежно від їх типу, а також намітити програму адьювантной терапії з використанням комбінованого призначення хіміо- і телегамматерапії.

АЛЬТЕРНАТИВНЫЕ КРИТЕРИИ ОЦЕНКИ НОРМАЛЬНОЙ И ПАТОЛОГИЧЕСКОЙ УРОФЛОУМЕТРИИ У ПАЦИЕНТОВ С СИНДРОМОМ

НИЖНИХ МОЧЕВЫХ ПУТЕЙ Кириллова А. Ф., Кириллова В. Ф.

Одеський національный медичний університет, Одеса, Україна

Урофлоуметрия – метод диагностики нарушений уродинамики нижних мочевых путей, посредством определения объемной скорости потока мочи. Цель исследования: изучение параметров, которые являются критериями оценки нормальной и патологической урофлоуметрии и могут быть использованы для определения количественного соотношения оценки мочеиспускания. Исследуемыми параметрами являлись: соотношение Q max максимальная скорость мочеиспускания(мл/с) и времени мочеиспускания Т100; соотношение времени достижения максимального мочеиспускания ТQmax к времени мочеиспускания Т100; введенный нами коэффициент мочеиспускания ∑ = VV / Qmax × Т100 Qover / Qmax В

**

252

исследовании принимали участие 80 пациентов: 30 мужчин без симптомов дизурии и нормальной урофлоуметрией (группа 1); 30 пацентов с дизурией и патологической урофлоуметрией количество остаточной мочи ( 150 мл.) (группа 2); 20 пациентов, которым выполнялась МТУРП. Среднее значение Qmax/Т100 для 1группы 1,49 ± 0,43; для 2 группы Qmax/Т100 0,534 ± 0,315, при норме Q max/Т100 0.78. Средний показатель

ТQmax / Т 100 был для 1 группы 0,428 ± 0,068; для 2 группы ТQmax / Т 100 был 0,269

± 0,114. Среднее значение ∑ для 1 группы 0, 689 ± 0,033; среднее значение ∑ для 2

группы 0, 579 ± 0,080, при норме 0.63 ∑ 1. Qmax/Т100, ТQmax / Т 100, ∑ можно выразить в количественном соотношени для образцов мочеиспускания и, таким

образом, максимизировать значение результатов, полученных при урофлоуметрическом тестировании. По данным исследования для оценки урофлоуметрограммы достаточно определения трех параметров Qmax / Т100, ТQmax / Т 100, ∑. Эти параметры позволяют не использовать другие уродинамические тесты для пациентов, считающихся здоровыми.

ОСОБЛИВОСТІ ОБСТЕЖЕНЯ ЧОЛОВІКІВ ІЗ СИНДРОМ ХРОНІЧНОГО ТАЗОВОГО БОЛЮ (СХТБ)

Руденко О. В., Лавренюк П. І.

Одеський національный медичний університет, Одеса, Україна

Метою нашого дослідження було вивчити основні групи ризику чоловіків по формуванню патологічного комплексу – синдрому хронічного тазового болю на підставі оцінки основних чинників у розвитку та прогресуванні патології.

На базі клініки урології 10 МКЛ м.Одеси нами обстежено 36 чоловіків із СХТБ віком від 18 до 60 років. Обстеження включало: анкетування, огляд, лабораторне дослідження крові, сечі, секрету простати, УЗД, ультрасонографію, комп’ютерну томографію, нейрофізіологічне дослідження, консультування невропатологом та проктологом за показаннями.

За результатами обстедення у 16 чоловіків виявлено ураження статевого нерва

– пудендопатія, у 10 – міофасціальний больовий синдром, у 7 – порушення кровообігу у судинах малого таза, у 2 – уретропростатичний рефлюкс.

У результаті нашого дослідження ми дійшли висновку, що комплексний підхід до діагностики СХТБ дає можливість виявити основні чинники даної патології у чоловіків та запропонувати нові підходи в лікуванні.

МОНІТОРИНГ ЕПІГЕНЕТИЧНИХ ЗМІН У ХВОРИХ ДГПЗ ЯК ДІАГНОСТИЧНИЙ МАРКЕР ПЕРЕДПУХЛИННИХ ПРОЦЕСІВ

Хаустов О. О.

Одеський національный медичний університет, Одеса, Україна

Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) є широко поширеним захворюванням чоловіків старшої вікової групи та зустрічається у 60% чоловіків у віці 60 років і старше, і у 80% пацієнтів після 80 років. Близько у третини з них при гістологічному дослідженні передміхурової залози зустрічаються передпухлинні зміни. Практична значимість вивчення цієї категорії хворих зумовлена ризиком розвитку у них раку передміхурової залози (РПЖ). Великий науковий інтерес

**

253

представляє вивчення у цих хворих гіперметилювання промоторной області гена супрессора пухлинного росту GSTP1, що є характерною ознакою РПЖ.

Досліджено тканину передміхурової залози 77 хворих на ДГПЗ, в якій визначався рівень метилювання гена GSTP1.

Метилювання промоторной області було відсутнє у 72% хворих ДГПЗ.

У 28% хворих на ДГПЗ з метилюванням промоторної області виявлено, що медіана рівня метилювання при наявності передпухлинних змін вище і склала 1,26% при атиповій дрібноацінарній проліферації і 2,95% при простатичній інтраепітеліальній неоплазії.

Молекулярно-генетичні зміни в тканині передміхурової залози більш виражені при наявності передпухлинного процесу і відрізняються не тільки частотою, а також рівнем метилювання промоторної області.

ВПЛИВ МЕТАБОЛІЧНОГО СИНДРОМУ НА ПЕРЕБІГ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ У ХВОРИХ З ДГПЗ

Суслов О. С., Главацький І. О.

Одеський національный медичний університет, Одеса, Україна

Вплив метаболічного синдрому (МС), як стану, що пов’язаний з гіпоандрогенією та активацією факторів росту, на клінічний перебіг та морфологічні характеристики доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ) є вже доведеним, але ймовірний вплив МС на перебіг післяопераційного періоду у хворих з ДГПЗ ще не вивчений.

Мета дослідження - оцінити вплив МС на перебіг післяопераційного періоду у хворих з ДГПЗ.

Матеріали та методи. Був проведений ретроспективний аналіз 430 історій хвороб пацієнтів з ДГПЗ, а також проспективний аналіз даних 110 пацієнтів з ДГПЗ, котрі перенесли трансуретральну резекцію простати або трансвезікальну простатектомію. Оцінка проводилася за такими параметрами, як тривалість перебування у стаціонарі в післяопераційному періоді, частота інфекційнозапальних ускладнень: епідидиміту, повільного загоєння хірургічних ран та інфекцій, циститу; тривалість бактеріурії та лейкоцитурії, а також задоволення клінічними результатами після хірургічного лікування ДГПЗ в залежності від наявності МС.

Результати. Виявлено, що пацієнти, стан яких ускладнює МС, залишаються в стаціонарі після трансвезікальної простатектомії в середньому на 3.1 день довше, ніж пацієнти без МС. Повільне загоєння післяопераційних ран у пацієнтів з ДГПЗ та МС, що перенесли трансвезікальну простатектомію, виникають на 37% частіше ніж у пацієнтів без МС. Віддалені результати після проведеного хірургічного лікування за даними I-PSS були гірші у хворих ускладнених МС. Хворі з МС потребують у післяопераційному періоді більш тривалу (в середньому на 8.0 діб) антимікробну терапію.

Висновки. Наявність МС у пацієнтів з ДГПЗ є фактором, що негативно впливає на тривалість післяопераційного періоду, частоту післяопераційних ускладнень та задоволеність пацієнтів результатами лікування.

**

254

СПАДКОВІ ТРОМБОФІЛІЇ ЯК ФАКТОР РИЗИКУ РЕПРОДУКТИВНИХ ВТРАТ

Чечельницька І. С.

Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна

Спадкові тромбофілії – важливий фактор ризику розвитку ускладнень в репродуктивному періоді.

Під нашим спостереженням знаходились 42 вагітні жінки із загрозою звичного викидня. Середній вік вагітних склав 29,8 0,7 років, середня кількість втрат вагітностей 2,48 0,32. Сімейний анамнез 36 жінок (85,7 %) був обтяжений такими захворюваннями як варикозна та гіпертонічна хвороба , захворювання сполучної тканини, інфаркти та інсульти.17 жінок (40,4%) мали 1 епізод виникнення ретрохоріальної гематоми, два та три епізоди мали ,відповідно, 14 (33,3%) та 11 (26,3%) жінок.

Рівень гомоцистеїну був більший за норму для відповідного терміну гестації у 40 вагітних. У 28 (65,3%) вагітних мало місце зниження рівня фолієвої кислоти, у 18 (42,7%) - ціанкобаламіну.

При генетичному дослідженні методом ПЛР виявлена наступна частота поліморфізму гена MTHFR:

c677t варіант :Т/Т – 14,3% , С/Т – 52,3% ; а1298с : С/С – 9,5%, А/С – 45,2%;

поліморфізму гена МТRR варіант : G/E – 23,8%, A/G – 50,0%.

Поєднання поліморфізму генів MTHFR 677 та MTRR мало місце в 16 випадках (38,1%), поліморфізму генів MTHFR 1298 і MTRR - у 14 випадках (33,3%); поліморфізму генів MTHFR 677 , MTHFR 1298 і MTRR - в 11 випадках (26,3%).

Таким чином у більшості жінок із загрозливим звичним викиднем мала місце комбінована форма тромбофілії, а пошкоджуючий вплив здійснюється через підвищений рівень гомоцистеїну.

МЕТАБОЛИЧЕСКИЙ СИНДРОМ У БЕРЕМЕННЫХ Сухина И. А., Давиденко Т. В.

Одесский национальный медицинский университет, Одесса, Украина

В рамках исследования Европейской ассоциации акушеров-гинекологов на базе 7 родильного дома г. Одессы в 2014 году проведен анализ влияния метаболического синдрома (МС) на течение гестационного периода и перинатальные исходы. В исследовании принимали участие 57 женщин от 19 до 39 лет в послеродовом периоде c МС согласно критериям ВОЗ(Metabolic Syndrome

Diagnosis Criteria of WHO During Pregnancy)соотношение талия/бедро > 0,85 и/или индекс массы тела (ИМТ) > 30 кг/м2. В ходе исследования оценивались наследственный, соматический анамнез, изменение рациона питания, количество приемов пищи, промежуток между первым и последним приемом пищи, вредные привычки, антропометрические показатели матери и новорожденного. Статистическая обработка включала определение теста Стьюдента, дисперсионный анализ, коэффициент корреляции Пирсона (r). Установлено, что у женщин с избыточной массой тела (ИМТ 33±5,1) достоверно чаще была проведена индукция

**

255

родовой деятельности в сравнении со спонтанными родами (р<0,06), количество взвешиваний за беременность при индуцированных родах было достоверно выше, чем при спонтанных родах (р 0,008; F=5,616); прибавка массы тела за беременность достоверно больше у женщин с индуцированными родами (р<0,03); установлена слабая положительная корреляционная связь между набором веса и количеством приемов пищи во время беременности (r=0,437; 95% ДИ: 0,199-0,626; n=57; р<0,001). Установлено также, что вес ребенка при естественном родоразрешении (3,340+58) был достоверно ниже, чем при оперативном (3,703+117), Р=0,05 d Кохена 0,93; 95% ДИ: 0,69-1,17, вес ребенка при спонтанных родах был достоверно ниже (3,282+74), чем при индуцированных (3,820+119); p=0,007.Выявлено достоверное различие между сроком гестации при естественных родах в зависимости от изменения рациона (“еда за двоих”) во время беременности 39,46+0,14 vs 36,0+2,16, p<0,01, то есть роды после срока чаще ассоциируются с изменением пищевого рациона. Полученные даные позволяют предположить, что повышение индекса массы тела ассоциируется с такими осложнениями беременности, как макросомия, которая коррелирует с более высоким уровнем оперативного родоразрешения, и недостаточная биологическая готовностьк родам, что может обясняться нарушениями стероидогенеза и простагландиногенеза у женщин с МС.

ЗАЛІЗОДЕФІЦИТНА АНЕМІЯ ПРИ БАГАТОПЛІДНІЙ ВАГІТНОСТІ Янакі Д. С., Перепелиця Д. В.

Одеський національный медичний університет, Одеса, Україна

Частота багатоплідної вагітності в Україні складає від 0.7 до 1.5%. У зв’язку з поширенням в медицині методів штучного запліднення цей показник також зростає. Пацієнтки з багатоплідною вагітністю представляють групу високого ризику розвитку перинатальних ускладнень. Одним з найбільш поширених ускладнень вагітності є залізодефіцитна анемія (ЗДА), яка виявляється у 40-87% жінок. На базі пологового будинку № 7м. Одеси нами було обстежено 60 вагітних з двійнею, яким було проведено загальноклінічні, лабораторні та інструментальні методи дослідження. Особливу увагу приділено вивченню рівня гемоглобіну, кількості еритроцитів, кольорового показника, середньої насиченості еритроцитів гемоглобіном, гематокриту,рівню сироваткового заліза , ферритину, трансферрину. В результаті дослідження було відмічено, що до 20 тижнів вагітності ЗДА відмічається у кожної другої жінки с двійнею, після 24 тижнів дана патологія виявляється у кожної третьої з чотирьох багатоплідних вагітних ( в період від 24 до 32 тижнів у 75%, після 32 тижнів у 85%). Жінкам з багатоплідною вагітністю призначали дієту збагачену залізом та комбіновані препарати двохабо трьохвалентного заліза. Лікування проводили під постійним гематологічним контролем. Нормалізацію показників гемоглобіну відмічали тільки на 30-45 днів після початку прийому препаратів заліза. Проведені дослідження дозволили встановити, що із збільшенням гестаційного віку анемія у жінок з багатоплідною вагітністю важче піддається корекції. На початку лікування і до 24 тижнів вагітності позитивний єфект досяли у всіх жінок з двійнею, в період від 24 до 32 тижнів - 80% осіб, після 32 тижнів - тільки у 65 % вагітних. Все це обумовлювало необхідність

**

256

проведення профілактики залізодефіцитної анемії у жінок з двійнею і здійснення постійного гематологічного контролю з ранніх термінів вагітності, а саме, з моменту виявлення багатопліддя.

ЕПІДУРАЛЬНА АНАЛГЕЗІЯ ПІД ЧАС ПОЛОГІВ Арутюнян М. Г.

Одеський національный медичний університет, Одеса, Україна

Ще з ХХ ст. і до теперішнього часу продовжується великий шлях вчених , які шукають найбільш оптимальний спосіб аналгезії пологів. Адже доведено, що пологи без болю – це необхідність.

Епідуральна аналгезія –це послаблення больової чутливості при пологах, за рахунок введення в епідуральний простір анальгетиків. В цьому питанні звертає на себе увагу доза,група та техніка введення ліків, які можна використовувати для знеболення породіллі.

Метою роботи було вивчення позитивного впливу епідуральної аналгезії на жінку та дитину, а також знаходження оптимальної комбінації різних анальгетиків для кращого результату.

В дослідженні користувалися методом анкетування та спостереження. Запропонована анкета включала такі складові: вік, кількість вагітностей, наявність показань та протипоказань для проведення аналгезії.

До групи дослідження увійшли 50 осіб віком від 16 до 35 років. Усі породіллі комплексно обстежені. Із них 30 (60%) – першовагітні, 20 (40%) – повторновагітні. Показання до проведення аналгезії: наявність больового синдрому - 60%, ускладненний перебіг вагітності (прееклампсія легкого та середнього ступеню важкості, ригідність шийки матки) - 30%; за власним бажанням жінки - 10%. Для епідуральної аналгезії використовували: Нарапін 0,125% -12 мл + Фентанил 50 мкг + Клофелин 50мкг.

Одже , у 80% осіб, яким робили епідуральну аналгезію оцінка за шкалою болі (Verbal Rating Scale) складатиме – 0 балів( болю не було), у 15 % – 1 бал (дуже слабка інтенсивність), у 5%– 2 бали( біль помірної інтенсивності).

Проаналізувавши отримані результати слід зробити висновок, що жінки, яким проводили епідуральну аналгезію значно краще почували себе під час пологів та в післяпологовому періоді.

СТАН МІКРОБІОЦЕНОЗУ ПІХВИ У ВАГІТНИХ З ХРОНІЧНИМ ПІЄЛОНЕФРИТОМ

Гриценко А. А., Золотухіна А. О.

Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна

Хронічний пієлонефрит зустрічається у 25-40% жінок, переважно репродуктивного віку, ускладнює перебіг та завершення вагітності, може викликати гнійно-септичні ускладнення у матері, плода та новонародженого.

Мета: дослідити стан мікробіоценозу піхви у вагітних з хронічним пієлонефритом.

**

257

Була обстежена 61 вагітна віком від 18-38 років з хронічним пієлонефритом на базі КУ «Пологовий будинок №7», м. Одеса.

Методи: хворим проведено загальноклінічне, бактеріологічне, бактеріоскопічне дослідження цервікально-піхвових виділень. Мікробіологічне дослідження включало якісну оцінку з ідентифікацією мікроорганізмів та кількісну оцінку ступеня бактеріологічного обсіменіння. Також проводили вірусологічне дослідження з визначенням рівня специфічних антитіл методом ІФА. Паралельно оцінювали внутрішньоутробний стан плода за даними УЗД, КТГ, допплерометрії.

Результати: при дослідженні мікробіоценозу піхви встановили наявність вірусно-бактеріальних асоціацій, умовно патогенних мікроорганізмів (Enterococcus faecalis, Escherichia coli, Staphylococcus) у 41 (67,2%) жінок. Кандидоз був виявлений

- у 47 (77,0%), хламідії - у 19 (31,1%), мікоплазми – у 16 (26,2%) пацієнток. Високі титри ВПГ І-ІІ типів – у 13 (21,3%), ЦМВ – у 7 (11,5%), ВПЛ – у 11 (18,0%) хворих. Має місце ідентифікація мікроорганізмів піхви та сечостатевих шляхів.

Висновок. Таким чином у вагітних з хронічним пієлонефритом необхідно враховувати стан мікробіоценозу піхви як додатковий шлях інфікування.

ВИКОРИСТАННЯ «ХОЛОДНОЇ» ПЛАЗМИ В ЛІКУВАННІ ЦЕРВІКАЛЬНОЇ ІНТРАЕПІТЕЛІАЛЬНОЇ НЕОПЛАЗІЇ, АСОЦІЙОВАНОЇ З

ВПЛ-ІНФЕКЦІЄЮ Каштальян Н. М.

Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна

Тривалість стадії передраку у вигляді цервікальної інтраепітеліальної неоплазії (ЦІН) у середньому займає 10-15 років, що дозволяє вважати рак шийки матки тим захворюванням, якого цілком можливо уникнути шляхом своєчасної діагностики та лікування доброякісних захворювань шийки матки.

Існуючі методики лікування патології шийки матки часто супроводжуються неповною епітелізацією шийки матки, рубцевими змінами, загостренням запальних процесів та рецидивами захворювання. Крім того, підвищується ризик виникнення ускладнень під час вагітності та пологів.

Метою роботи було вивчення безпосередніх результатів використання «холодної» плазми в лікуванні ЦІН І-ІІ у жінок з ВПЛ-інфекцією.

Матеріали та методи дослідження. Було обстежено 20 жінок репродуктивного віку з ЦІН І та ІІ, асоційованою з ВПЛ-інфекцією 16 та 18 типу. Пацієнтки було розподілені на 2 групи по 10 осіб: жінки першої групи отримували лікування з використанням «холодної» плазми, у жінок другої групи застосовувалася кріодеструкція.

Результати. У всіх пацієнток 1ої групи повна епітелізація шийки матки завершилася в період 6 тижнів після втручання, протягом 25-36 днів. У 2 жінок 2ої групи повна епітелізація настала протягом 6 тижнів, на 28 і 30 день відповідно, у решти пацієнток цієї групи епітелізація не була завершена. Результати за часом до настання епітелізації були проаналізавані за допомогою стратифікованих логрангових тестів та критерія узгодженості Пірсона (χ2=21,3 р<0,001). Помірні водянисті виділення після втручання спостерігалися у 3 жінок 1ої групи протягом 2-

**

258

3 днів. Усі пацієнтки 2ої групи скаржилися на значні виділення протягом 14-42 днів. Результати за часом до закінчення виділень були проаналізавані за допомогою стратифікованих логрангових тестів та критерія узгодженості Пірсона (χ2=14,7, р<0,001).

Висновки. Використання «холодної» плазми може бути рекомендовано для лікування ЦІН І-ІІ та, враховуючи мінімальну глибину подразнення тканин, може бути рекомендовано для широкого застосування у пацієнток з репродуктивними намірами.

ВПЛИВ КОАГУЛОПАТІЙ НА ПЕРЕБІГ ВАГІТОСТІ ТА ПОЛОГІВ Королевич Р. Р.

Одеський національний медичний університет,Одеса,Україна

Із порушеннями коагуляційного потенціалу крові може зустрітися у своїй практиці лікар любої спеціальності,але навіть гематолог інколи відчуває важкість як у виявленні справжньої причини ,так і у виборі адекватної терапії.

Дана патологія зустрічається у 14-18% вагітних і зростає з кожним роком,а також знаходиться на третьому місці серед причин материнської смертності.

Мета дослідження : виявлення впливу коагулопатій на перебіг вагітності та пологів.

Дослідження проводилось на базі пологового будинку №2 м. Одеси. Нами досліджено 90 жінок віком від 20 до 35 років. Було створено 2 групи спостереження,до першої входило 60 жінок з коагулопатіями ,до другої - 30 практично здорових пацієнток (контрольна група). Усі вагітні комплексно обстежені. Результати спеціальних досліджень D-дімер - 400,фібриноген – 15 г/л в 2 семестр,протромбінів індекс – 200% в 3 триместрі,степінь агрегації тромбоцитів – 80%). Серед досліджуваної групи прееклампсія легкого ступеню у 50 осіб,дисфункція плаценти у 40,анемія легкого ступеню у 55,багатоводдя у 30,післяпологова рання кровотеча у 35 осіб.

Проаналізувавши отримані результати слід зробити висновок,що наявність даної патології ускладнює перебіг вагітності та пологів,тому потрібно виділяти цих жінок в групу ризику акушерських та перинатальних ускладнень ,а також ретельніше проводити діагностику коагулопатій.

УЛЬТРАСОНОГРАФИЯ В ДИАГНОСТИКЕ СПАЕЧНОГО ПРОЦЕССА В МАЛОМ ТАЗУ

Коссей Т. В., Кобылянская И. А.

Одеський національний медичний університет, Одеса, Україна

Актуальность: Частота спаечного процесса в структуре гинекологических заболеваний составляет в среднем от 30 до 70%. При этом основными причинами формирования спаек являются: эндометриоз, хирургические вмешательства, перенесенный воспалительный процесс гениталий, приведший к усилению эпителизации тканей и формированию тазовых перитонеальных спаек

**

259

Цель исследования: определить ценность УЗ диагностики для оценки распространенности спаечного процесса в малом тазу у пациенток с тазовыми перитонеальными спайками (ТПС) и бесплодием.

Материалы и методы исследования: Для определения диагностической ценности ультразвукового исследования (УЗИ) у больных с ТПС и бесплодием, был проведен ретроспективный анализ 38 историй болезней, пациенток с бесплодием в анамнезе и выполненной лапароскопией. При оценке данных ультразвукового исследования трансвагинальным датчиком проводилась регистрация следующих параметров: наличие жидкостных образований в малом тазу не связанных с яичником; увеличение обычного расстояния между яичником и датчиком, которое не изменяется при пальпации передней брюшной стенки и попытке его сократить ; наличие нечеткого контура яичника более чем на протяжении 3/4 яичника; отсутствие ,,движения” яичников при увеличении давления датчиком, расположение яичника рядом с маткой, не изменяющееся при пальпации.

Результаты: По данным лапароскопии у 28 (73.6%) пациенток был обнаружен спаечный процесс органов малого таза, у 10 (26.3%) пациенток спаечный процесс отсутствовал. Была диагностирована взаимосвязь между степенью выраженности спаечного процесса и показателями УЗИ органов малого таза. Так наиболее информативным критерием наличия СП по данным УЗИ были: наличие жидкостных образований в малом тазу, чувствительность метода80%( 95%- ДИ: 44,43%-69,89%), специфичность – 89,29% (95%- ДИ:71,75%- 97,61%), отсутствие ,,движения” яичников, чувствительность метода80%( 95%- ДИ: 28,81%-96,7%), специфичность – 91,3% (95%- ДИ:71,92%- 98,68%).

Вывод: Метод УЗ диагностики значим при умеренных и тяжелых формах спаечного процесса в малом тазу, в начальных стадиях спаечного процесса – малоинформативен и требует других методов исследования.

ДИФЕРЕНЦІЙНА ДІАГНОСТИКА ПУХЛИН МАТКИ У ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ НА ПІДСТАВІ ПАТОМОРФОЛОГІЧНОГО

ДОСЛІЖДЕННЯ Маріогло Я. О.

Одеський національний медичний університет, Одесса, Україна

Міоми матки зустрічаються у 20-30% жінок, переважно репродуктивного віку, які можуть супроводжуватісь порушенням менструальної та дітородної функцій, рідкомалігнізацією.

На базі клініки ОНМедУ, кафедри акушерства та гінекології№1 за період 2013 – 2014 р.р. нами проведено комплексне обстеження 40 жінок з міомою матки у віці від 28 до 38 років.

Діагноз міоми матки підтверджували на підставі клінічних, інструментальних (УЗД, МРТ, гістероскопія) методів дослідження.

У зв’язку з наявністю клінічних симптомів міоми матки (швидкий ріст міоматозних узлів, болючі та рясні кровотечі, порушення функцій суміжніх органів - сечового міхура та кишковика) жінкам дітородного віку проведена операція – консервативна міомектомія з послідуючим патоморфологічнім дослідженням.

**

260

По результатам патоморфологічного дослідження у 38 пацієнток встановлено діагноз доброякісної фібролейоміомі матки, у 2 жінок виявлено клітинну лейоміому маткі (з високим індексом клітинної проліферації).

Клінічно у жінок з фібролейоміомою матки серед симптомів превалювали кровотечі. При цьому, при гістологічному дослідженні співвідношення м'язової та сполучної тканини складало 1: 2 -1: 3.

У зрізі фібролейоміом спостерігали переважання гладком'язових клітин міометрія. У морфогенезі лейоміом матки бачили три послідовних стадії: I ст. - у міометрії утворювалась активна зона зростання у вигляді периваскулярних клітинних муфт з посиленою проліферацією гладком'язових клітин; II ст. - зростання доброякісної пухлини без ознак диференціювання; IIIст. - збільшення пухлини з диференціюванням, дозріванням і поступовим розростанням фіброзної тканини.

Таким чином, проведені дослідження дозволяють провести клінікоморфологічну паралель та визначити ступінь уражень матки, що є важливим критерієм в діференційній діагностиці міом матки.

ЛІКУВАННЯ АДЕНОМІОЗУ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД РЕПРОДУКТИВНИХ НАМІРІВ ЖІНОК

Неклюдова А. С.

Одеський національный медичний університет, Одеса, Україна

Аденоміоз – складне захворювання, що приносить багато проблем як жінці, так і лікарю-гінекологу, тому що розповсюдженість аденоміозу з кожним роком зростає і вік хворих співпадає з періодом реалізації репродуктивних намірів.

Мета роботи – вивчити органозберегаючі методи лікування аденоміозу в залежності від репродуктивних намірів жінки.

Проведено ретроспективний аналіз 45 історій хвороб пацієнток Багатопрофільного Медичного Центру Університетської клініки №1 ОНМедУ протягом 2013-2014 років. Середній вік обстежених хворих складав 29±4 років.

У 100% випадків спостерігався ранній початок менархе (у 11 років).

Хворі мали скарги на передта постменструальні кровомазання у 10 (22,2%) випадків, больовий синдром у 20 (44,4%) випадків, безпліддя у 11 (24,4%) випадків, альгодисменорею у 43 (95,5%) випадків.

При оцінці результатів базальної термометрії, недостатність лютеїнової фази було виявлено у кожної другої пацієнтки.

Всім жінкам була проведена гістероскопія. Аденоміоз виявлено у 100% випадків, поліпоз ендометрія – у 75,5% випадків, гіперпластичні процеси ендометрія

– у 64,4%, внутрішньоматкова перегородка – у 4,4% випадків. У 11 (24,4%) хворих була проведена діагностична лапароскопія. Вогнища зовнішнього генітального ендометріозу діагностовано в 8 (72,7%) хворих у дугласовому просторі та на крижово-маткових зв’язках, злуковий процес органів малого тазу у 45,4% випадках.

Паціенткам з виявленими гіперпластичними процесами та поліпозом ендометрія проводили резекцію поліпів та фракційно-діагностичне вишкрібання порожнини матки.

**