XVI ст., коли відбувалася колонізація та заселення Наддні-

прянщини і з'явилася потреба у зміцненні кордону перед та-

тарськими нападниками. Більшість міст та містечок виросли

на південних окраїнах заселеної території, на краю "дикого

поля" — на Брацлавщині, Уманщині, Полтавщині. Часто у

створенні міст ініціатива належала польським магнатам, але

будували і проживали у містах переважно українці. У 40-х

роках XVII ст. в Україні була майже тисяча міст і містечок.

Більшість з них були невеликими, число їхніх мешканців стано-

вило від 600 до 3 тис. чоловік. Найбільшими були Львів (більше

20 Тис. Жителів), Кам'янець-Подільський, Умань, Біла Церква,

Острог, Меджибіж (кожне з них налічувало майже 10 тис. меш-

канців), а також Луцьк, Кременець, Перемишль, Самбір, Жито-

мир, Ярослав та ін. Важливішу роль починає відігравати Київ.

Прискореному розвитку міст України сприяло самовряду-

вання, прийняте у відповідності з магдебурзьким правом і яке

отримали чимало міст.

Специфічною рисою українських міст був їхній аграрний ха-

рактер. У 1646 р. міста і містечка ділилися на 2 головні типи

— міста із землеробським характером господарства і міста із

розвинутим ремеслом і торгівлею. Але сільське господарство

не було головним заняттям міського населення.

гемесло. лирооничу основу оільшості міст складало ремесло

— дрібне ручне виробництво промислових товарів. Міський

ремісник мав свої знаряддя праці, самостійно вів власне гос-

подарство, що базувалося на особистій праці з метою не одер-

жання прибутків, а добування засобів для існування. Міське

ремесло, на відміну від сільського, мало професійний харак-

тер. До провідних галузей ремісничого виробництва в Україні

належали ковальське, шевське, кравецьке, а також деревооб-

робні та харчові ремесла. У середині цих галузей поглиблю-

валася спеціалізація ремісників за вужчими спеціальностями.

Так, у харчовій галузі були: різники, м'ясники, сальники, ков-

басники; мельники, мірошники, крупники, гречаники; олійники,

маслянники; пекарі, перепічники; хлібники, калачники, пи-

рожники, сластьоники; пивовари, солодовники, винники, браж-

ники, медівники та ін. На думку дослідників, у містах Украї-

ни першої половини XVI ст. існувало майже 120 ремісничих

спеціальностей.

Цехи. Для міського ремесла України тривалий час була

характерна цехова організація — об'єднання ремісників однієї

чи ряду професій в межах міста у спілки — цехи. Поява цехів

в Україні пов'язана із поширенням тут магдебурзького пра-

ва. Певна річ, мало місце і запозичення елементів цехової

організації в Західній Європі.

Наявність цехів в українських містах вперше документаль-

но засвідчено у кінці XIV ст. Саме у цей час було даровано

цехові права ремісничим об'єднанням Львова та Перемиш-

ля. Перша половина XVI ст. ознаменувалася створенням це-

хових організацій в більшості великих міст України. У першій

половині XVII ст. кількість цехів у Львові досягла вже ЗО, вони

об'єднували більше 500 майстрів 133 спеціальностей.

У тих містах, де ремесло було менш розвинутим, існували

цехи споріднених і навіть неспоріднених спеціальностей. Іноді,

коли місто було невеликим, у ньому існував всього один цех,

що об'єднував усіх ремісників. Крім цехового, в українських

містах існувало й позацехове ремесло.

У XVI ст. з'являються складніші виробництва мануфактур-

ного типу, яких, однак, було небагато, їхнє виникнення та розви-

ток були пов'язані зі становленням індустріальних суспільств

у Західній Європі, формуванням національного ринку.

Торгівля. Зростання обсягів виробництва, як сільськогосподар-

ського, так і ремісничого, зумовив появу базарів І торгів, еони

проводилися раз або двічі на тиждень у визначені, як правило,

святкові дні. Право на влаштування торгів і базарів надава-

лося містам і містечкам спеціальними привілеями. Торги

відрізнялися від базарів тим, що на них продавались товари

певного виду. Асортимент товарів свідчив про господарську

спеціалізацію окремих регіонів.

Міські власті здійснювали контроль за торгівлею і за які-

стю продукції, здавали в оренду міри і ваги, які були їхньою

власністю.

Ярмарки (дослівно — щорічний ринок) — регулярний торг

широкого значення; базар, періодично організовуваний в тра-

диційно визначеному місці; сезонне розпродування товару

одного чи кількох видів. Ярмарки — це основні центри форму-

вання національного ринку, основна ознака складання внутріш-

нього ринку. Торги і базари з'єднували в основному виробників

і споживачів міста і села. Ярмарки, на відміну від них, зв'язу-

вали між собою різні регіони України.

Павло Алепський, арабський мандрівник, який побував в

Україні у 1654—1656 рр., писав: "У козацькій країні ярмар-

ки відбуваються безперервно, від початку до кінця року, кож-

ного свята, кожної пори року буває ярмарок в тому чи іншому

місті". За його словами, найбільший ярмарок був у Печорському

монастирі. Поступово склалася певна періодичність ярмарків,

вони проходили у різних містах впродовж року. На ярмарках

не тільки торгували, а й укладали угоди на виробництво окре-

мих товарів.

Ярмарки спочатку були універсальними, згодом посилюва-

лася їхня спеціалізація. Так, відомо, що на ярмарках Тернопо-

ля і Бродів торгували кіньми, у Станіславі та Чернівцях — по-

лотном і худобою.

Ярмаркова торгівля, часті переїзди купців з одного міста в

інше — пожвавлювали взаємообмін між різними регіонами

України, торговельні шляхи з'єднували найвіддаленіші тери-

торії. Внутрішній ринок України поступово набував загаль-

нонаціонального характеру.

Підносилась і зовнішня торгівля. З Західною Європою вона

здійснювалася через Польщу і Прибалтику. Особливо велику

роль в експорті українських товарів (хліба, поташу, вовни, вос-

ку тощо) відігравав Гданськ. Через нього ж в Україну йшов

торгівельні зв язки стримувалися приписами середньовічної

регламентації та численними митами.

Отже, V — XVI ст. в економіці України це період заро-

дження та розвитку феодального господарства. З втратою дер-

жавності соціально-економічний розвиток українських земель

визначався русько-литовським й польським правом. Одно-

часно українські землі колонізувалися польськими, литов-

ськими, угорськими, молдавськими феодалами. З кінця XV ст.

в Україні, як і в європейських країнах на схід від Ельби, роз-

почалося юридичне оформлення кріпосного права, фільварко-

вої системи.

Запитання і завдання для самоперевірки